17 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/20357/22
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Олефіренко Н.А.,
за участю секретаря судового засідання Соловей Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 р.(суддя Жукова Є.О.) по справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
21.12.2022 р. ОСОБА_2 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, де просила визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та несплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2020 р. по 28.11.2022 р. включно та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2020 р. по 28.11.2022 р. включно.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 р. адміністративний позов задоволений частково. Визнана бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та несплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2022 р. по 28.11.2022 р. на суму 29 161,55 грн протиправною та зобов'язана Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 01.04.2022 р. по 28.11.2022 р. на суму 29 161,55 грн., а в іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду сторони подали апеляційні скарги, де просили:
Військова частина НОМЕР_1 - скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 р., ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії;
ОСОБА_2 - скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 р., прийняти нову постанову, де задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким в новій редакції викладено норму статті 117 КЗпП України, а саме, встановлене обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більше, як за 6 місяців, в зв'язку з чим на відповідача не може покладатися обов'язок нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні більш як за шість місяців за затримку терміном, як того просить позивач в своїй апеляційній скарзі.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що судом першої інстанції не врахована необхідність дотримання принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні. Судом не з'ясовано, яку частку від суми, що підлягала до виплати позивачу на час його звільнення, становила сума індексації грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. Отже, суд першої інстанції посилаючись на абстрактні поняття «Співмірність, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат», «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності», незаконно зменшив суму відшкодування, належну позивачу на підставі ст. 117 КЗпП України у якості компенсації за затримку розрахунку із заробітної плат при звільненні.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг в зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 в період з 03.03.2015 р. по 22.07.2020 р. проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 03.03.2015 р. по 22.07.2020 р. та згідно наказу № 162 від 22.07..2020 р. з 22.07.2020 р. звільнена з військової служби.
Також встановлено, що при звільненні позивачу не виплачені індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2021 р. по справі № 160/13509/21 адміністративний позов задоволений частково.
Визнана протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2015 р. по 2020р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.07.2020 р.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2015 р. по 2020р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.07.2020 р.
Судом встановлено, що на виконання даного рішення 09.12.2021 р. відповідачем виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2015 р. по 2020р., в розмірі 21 135,87 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 р. по справі № 160/13512/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за час проходження нею військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за час проходження нею військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., а в решті позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2022 р. рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 р. скасоване та прийнята нова постанова, де визнана протиправною бездіяльність військової Частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.12.2015 р. по 31.12.2015 р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 р.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 р як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 р. з урахуванням фактично виплаченої суми за грудень 2015 р., а в решті позову відмовлено.
На виконання Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2022 р. 29.11.2022 р. відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення суму 82 370,83 грн.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Ані вказаними нормативно-правовими актами, ані іншими нормами права, що регулюють правовідносини проходження військової служби, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Зокрема, приписи Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Між тим статтею 116 КЗпП України передбачено, що «При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму».
Крім того, відповідно статті 117 КЗпП України встановлено, що «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 року справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, оскільки норми статей 116 та 117 КЗпП України є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Так, судом встановлено, що при звільненні позивача розмір грошового забезпечення склав 103 506,70 грн, за рішенням суду від 20.10.2021 р. по справі № 160/13509/21 - 21 135,87 грн та 82 370,83 грн за рішенням суду від 01.04.2022 р. по справі № 160/13512/21.
Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 22.07.2020 р., а останню виплату грошового забезпечення здійснено 29.11.2022 р., відповідач затримав розрахунок на 242 дні, коли середній заробіток складав 404,37 грн, розмір середнього заробітку в зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 97 857,54 грн.
Варто вказати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 і вказала, що, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що зменшення суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі: 97 857,54 грн було б явно не співмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
При таких обставинах суд апеляційної інстанції повністю погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись статтями 315,316,21,322,325 КАС України, суд -
Апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Суховаров
суддя Н.А. Олефіренко