02 травня 2024 року справа №200/7428/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у справі № 200/7428/23 (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом адвоката Мендрика Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком довідки про заробітну плату та вимог закону України “Про престижність шахтарської праці”;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити розрахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 114 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 8 Закону України “Про престижність шахтарської праці” з 19.06.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій провести розрахунок середньомісячної заробітної плати для пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок про заробітну плату № 858 від 27.12.2021, № 859 від 27.12.2021, № 860 від 27.12.2021, № 544 від 22.12.2021;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії з 27.01.2020 по 31.12.2021 у сумі 121 803,58 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що при призначені пенсії позивачу не враховано довідки про заробітну плату та розмір пенсії, а також протиправно не застосовано положення ст. 8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці”.
Відповідачем протиправно не виплачені суми нарахованої пенсії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії з 27.01.2020 по 31.12.2021.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на корить ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії в розмірі 117 313,36 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат по справі.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Починаючи з 01.01.2022 по теперішній час виплата пенсії ОСОБА_1 проводиться шляхом включення нарахованого місячного розміру пенсії до сформованої відомості на виплату пенсій з подальшим зарахуванням на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ «Ощадбанк».
Нарахована доплата згідно рішення суду за період з 27.01.2020 по 31.12.2021 в сумі 121 803,58 грн, як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду та потребує додаткового фінансування, буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.
Суму заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду ОСОБА_1 обліковано Головним управлінням та включено до переліку отримувачів виплат за минулий період станом на 1 січня 2022 року.
Протягом 2022 року відповідно до Порядку № 1165 проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень в листопаді 2022 року - в розмірі 530,00 грн та в грудні 2022 року - в розмірі 2,18 грн.
Протягом 2023 року відповідно до Порядку 1165 проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень в липні 2023 року - в розмірі 557,32 грн, у вересні 2023 року - 2093,00 грн, у жовтні 2023 року - 1303,00 грн, у листопаді - 4,10 грн та у грудні 2023 року - 0,62 грн.
Залишок заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду ОСОБА_1 складає 117 313,36 грн.
Подальша виплата заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, буде проводитись в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету Пенсійним фондом України відповідно до вимог Порядку № 21-2.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду”.
Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов'язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему “Електронний суд” матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.
Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі “Електронний суд”.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіює паспорту серії НОМЕР_1 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі № 200/2899/21, зокрема зобов'язано Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області прийняти для розрахунку пенсії довідки № 12/59 від 27.01.2021, № 12/60 від 27.01.2021, № 12/61 від 27.01.2021, № 12/62 від 27.01.2021, № 12/63 від 27.01.2021, видані Відокремленим підрозділом “шахта імені С.М. Кірова” та довідки № 64 від 05.02.2021, № 65 від 05.02.2021, № 66 від 05.02.2021, № 36 від 05.02.2021, видані Відокремленим підрозділом “ВОК ЛШ імені Максима Горького”.
Зобов'язано Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.01.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні про те, що підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача, який дає право на пенсію на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” періоди роботи з 06.02.1987 по 02.09.1993 в ДП “Шахта № 13-Біс”, з 25.11.2002 по 06.06.2003, з 23.09.1993 по 03.05.2001, з 03.09.2001 по 23.07.2002 в Шахтоуправлінні ім. С.М. Кірова ДП “Макіїввуголь”.
На виконання рішення у справі № 200/2899/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянута заява ОСОБА_1 та йому призначено пенсію за віком з 27.01.2020.
Зараховано до пільгового стажу періоди роботи з 06.02.1987 по 02.09.1993, з 23.09.1993 по 03.05.2001, з 03.09.2001 по 23.07.2002, з 25.11.2002 по 06.06.2003 та призначено пенсію за віком на пільгових умовах з 27.01.2020 відповідно частини 2 статті 114 Закону України № 1058.
Вищезазначені довідки про стаж, які зобов'язав взяти до уваги Донецький окружний адміністративний суд в рішенні від 23.04.2021 по справі № 200/2899/21 позивачем не надавались, тому не були розглянуті.
Страховий стаж роботи позивача склав 23 роки 0 місяців 20 днів.
Пільговий стаж роботи за Списком № 1 склав 15 років 7 місяців 13 днів.
Заробітна плата обчислена за даними персоніфіковано обліку згідно частини 1 статті 40 закону України № 1058 за період з 01.07.2000 по 31.03.2013 та склала 3912,40 грн.
Листом від 11.08.2023 відповідач повідомив позивача, що на виконання рішення суду у справі № 200/2899/21 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 27.01.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийнято для розрахунку пенсії довідки № 12/59 від 27.01.2021, № 12/60 від 27.01.2021, № 12/61 від 27.01.2021, № 12/62 від 27.01.2021, № 12/63 від 27.01.2021, видані ВП “Шахта імені С.М. Кірова та довідки № 64 від 05.02.2021, № 65 від 05.02.2021, № 66 від 05.02.2021, № 36 від 05.02.2021, видані відокремленим підрозділом “ВОК ЛШ імені Максима Горького”, згідно яких зараховано до пільгового стажу періоди роботи з 06.02.1987 по 02.09.1993, з 23.09.1993 по 03.05.2001, з 03.09.2001 по 23.07.2002, з 25.11.2002 по 06.06.2003.
Зазначеним рішенням суду не зобов'язано враховувати довідки про заробітну плату за періоди роботи до 01.07.2000 при розрахунку середньомісячної заробітної плати.
За даними електронної пенсійної справи заробітна плата для обчислення пенсії врахована за даними персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.03.2013 і її середньомісячний розмір складає 3912,40 грн (7763,17 грн - показник середньої заробітної плати на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2017-2019 роки х 0,50397 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати).
Суму пенсії визначено у мінімальному розмірі, відповідно до п. 3 статті 28 Закону № 1058 та призначено підвищення до зазначеного розміру відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році” з 01.03.2022 у розмірі 135,00 грн та від 24.02. 2023 № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році” з 01.03.2023 у розмірі 100,00 грн.
Призначати пенсію у розмірі 80 відсотків середньомісячної заробітної плати недоцільно.
Заборгованість з виплати пенсії по пенсійній справі в результаті перерахунку пенсії на виконання рішення суду за період з 27.01.2020 по 31.12.2021 склала 121 803,58 грн, залишок пенсійних виплат за минулий період складає 120 714,08 грн, що буде виплачений після надходження відповідного фінансування, в межах бюджетних призначень.
В суді першої інстанції представник позивача надав письмові пояснення від 01.02.2024, що 19.02.2021 позивач надавав до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області довідки про заробітну плату та просив приєднати їх до заяви про призначення пенсії та урахувати при обчисленні розміру пенсії.
Проте, 15.03.2021 пенсійний орган повідомив про відсутність правових підстав для урахування наданих довідок, оскільки вони видані на непідконтрольній території.
В подальшому позивач звертався до відповідача з вимогою надати інформацію по прийняттю для розрахунку довідок, на що йому повідомили що Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області стало Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, та його довідок ніхто не може знайти бо вони були завантажені до старої бази, ксерокопії неможливо прийняти з матеріалів справи № 200/2899/21-а, рекомендовано взяти нові довідки.
У грудні 2021 року позивач взяв такі ж самі довідки та надав до Пенсійного фонду, але перерахунку не було, так як у позивача не було рішення суду з прямою вказівкою зарахувати ці довідки.
Таким чином, в матеріалах адміністративної справи № 200/2899/21-а знаходяться такі ж самі довідки, що у справі № 200/7428/23 тільки різниця у даті видачі.
Докази направлення довідок № 858 від 27.12.2021, № 859 від 27.12.2021, № 860 від 27.12.2021, № 544 від 22.12.2021 до пенсійного органу позивачем не надані.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з пенсії, дійшов висновку, що відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій і відсутність відповідного фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату, і не може позбавляти особу права на отримання належних сум пенсії.
Оцінка суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. І).
Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у ч. І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1058-ІV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Суд зауважує, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Відповідно до ст. 46 Закону № 1058-VI нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії.
Відповідач не послався на конкретну норму Закону № 1058-IV, що передбачає припинення виплати пенсії у тому числі за минулий час. Однак відповідач наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 «Про затвердження Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території» при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Суд звертає увагу, що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Суд зауважує, що жодних змін до Закону № 1058-VI з приводу виплати пенсіонерам заборгованості з пенсії Верховною Радою не вносилось.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у рішенні від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18.
Верховний Суд України у своїх судових рішеннях неодноразово вказував, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10) і таку правову позицію підтримав Верховний Суд у постановах від 15.02.2018 у справі № 820/6514/17, від 12.02.2019 у справі № 820/1410/18, від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Також таке втручання повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, п. п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Європейський суд з прав людини у п. п. 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява № 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], № 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A № 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", № 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений саме законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що належні (законні) правові підстави для не виплати позивачу пенсії на період з 27.01.2020 по 31.12.2021 відсутні.
Щодо посилань відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Так, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява N 63134/00, п. п. 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, п. 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (п. п. 48 та 40 цих рішень відповідно).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд зазначає, що тривала не сплата особі належних їй пенсійних виплат є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном.
Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 27.01.2020 по 31.12.2021 в сумі 117 313,36 грн підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 27.01.2020 по 31.12.2021 в сумі 117 313,36 грн суд виходить з такого.
Питання про належний спосіб захисту наведено у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а, в якій розмежовано способи захисту "зобов'язання нарахувати та виплатити" і "стягнення коштів".
Так Верховний Суд зазначив, що реалізація права на отримання пенсії чи соціальної допомоги передбачає певну послідовність дій та рішень: звернення особи до повноваженого органу; перевірку наявності у неї права на відповідну виплату; розрахунок її розміру; прийняття рішення про призначення пенсії чи соціальної допомоги; проведення виплати. Спір може виникнути на будь-якій стадії правовідносин.
Якщо спір виник щодо неправомірної, на думку позивача, відмови у призначенні пенсії, допомоги чи іншої виплати або неправильного визначення її розміру, належним способом захисту є зобов'язання вчинити дії - нарахувати і виплатити відповідну пенсію чи допомогу. При цьому немає підстав стягувати відповідну суму, оскільки рішенням відповідного органу її ще не призначено.
Якщо пенсію чи допомогу призначено, конкретний обсяг заборгованості державного органу-боржника перед позивачем встановлений і не є предметом спору (визнається сторонами), а заборгованість виникла внаслідок протиправної бездіяльності боржника, наприклад, затримки виплати вже нарахованих коштів, або якщо сума заборгованості встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, а суб'єкт владних повноважень не здійснює виплати, належним способом захисту порушених прав є стягнення коштів у встановленому розмірі на користь позивача.
Конкретний спосіб захисту визначає позивач. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, умовою виходу за межі позовних вимог (а отже і обраного позивачем способу захисту), є досягнення найбільш повного, ефективного захисту прав особи, що узгоджується із метою адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суд зазначає, що заборгованість з пенсії нарахована позивачу та ця сума не є спірною між сторонами, а тому враховуючи висновки Верховного Суду викладені у постанові від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд вважає, що визначений позивачем у позовній заяві спосіб захисту порушеного права є належним та ефективним, а тому позовні вимоги і в цій частині підлягають задоволенню.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у справі № 200/7428/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у справі № 200/7428/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 02 травня 2024 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 02 травня 2024 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв