справа № 369/4050/22
головуючий у суді І інстанції Янченко А.В.
провадження № 22-ц/824/1861/2024
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
17 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мойсеєця Богдана Володимировича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського нотаріального округу Курковська Яна Леонідівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна, про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
У травні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку, загальна площа якої становить 0,1109 гектарів, кадастровий номер: 3222457400:04:003:0247, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що внаслідок шахрайських дій, які полягали у незаконному відчужені належного ОСОБА_2 майна, шляхом проведення державної реєстрації права власності на належну йому земельну ділянку іншими особами на підставі підроблення договору дарування, зазначена земельна ділянка вибула з його власності.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Витребувано на користь ОСОБА_2 з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, загальна площа якої 0,1109 га, кадастровий номер 3222457400:04:003:0247, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 3 547 грн 78 коп. судового збору за подання позовної заяви.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач будь-яких дій щодо передачі третім особам належної йому земельної ділянки не вчиняв і у будь-який інший спосіб не відчужував, а тому зазначена земельна ділянка вибула із власності позивача без його волевиявлення, а відповідач відповідно без відповідної правової підстави заволодів земельною ділянкою, чим було порушено право позивача мирно володіти своїм майном.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мойсеєць Б.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2023 року.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 17 червня 2022 року перебуває у складі ЗСУ, протягом усього розгляду справи йому не були вручені жодні документи та матеріали у цій справі, він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а тому був позбавлений можливості належним чином захистити свої законні права та інтереси.
Апелянт посилається на відсутність відомостей про те, що позивач не укладав договір дарування земельної ділянки від 27 січня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу Курковською Я.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 453.
Вказує, що вказаний правочин не визнаний судом недійсним, а зміст скарги до Колегії Міністерства юстиції України не доводить факту недійсності такого правочину та/або його підробки.
Апелянт вказує, що посилання на те, що особа не вчиняла правочин і він є підроблений, баз підтвердження цих обставин доказами не може бути фактом недобросовісності набувача та застосування наслідків витребування майна у останнього. Жодним належними та допустимими доказами не доведено, що майно яке є предметом позову вибуло із власності відповідача поза його волею, в тому числі дане твердження доводиться фактом відсутності такого договору в матеріалах справи
Апелянт вважає, що судом першої інстанції взагалі не досліджені обставини «незаконного» вибуття майна із власності позивача та зроблено помилкові висновки про правомірність вимог у цій частині на підставі матеріалів які є недопустимими доказами в даному провадженні.
Зазначає, що висновки про недобросовісність набувача/апелянта зроблені на підставі тих самих матеріалів, а не дослідженні подальшої реалізації спірної земельної ділянки від ОСОБА_3 , а тому і даний висновок ґрунтується лише на поясненнях позивача, а вищенаведені порушення норм процесуального права позбавили відповідача захистити свої права в тому числі оспорити дані твердження в межах процесу, що прямо передбачено принципом змагальності сторін.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Ларичева В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2023 року залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Мойсеєць Б.В. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Ларичев В.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, дійшла висновку про таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського районну Київської області від 02 жовтня 2003 року № 107 надано ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1109 га (а.с. 12).
16 листопада 2005 року Чабанівською селищною радою Киево-Святошинського районну Київської області видано ОСОБА_2 державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 581320, відповідно до якого ОСОБА_2 на підставі рішення 32 сесії 4 скликання Чабанівської селищної ради Киево-Святошинського районну Київської області від 23 червня 2005 року є власником земельної ділянки площею 0,1109 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222457400:04:003:0247 (а.с. 11).
З Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 21 листопада 2019 року внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_2 , короткий виклад обставин: 17 листопада 2019 року ОСОБА_2 , перебуваючи за місцем мешкання, дізнався про те, що невстановлені особи шахрайським шляхом перереєстрували право власності на належну йому земельну ділянку у м. Чабани Київської області та виставили її на продаж. ЖЄО 95672 від 20 листопада 2019 року. Правова кваліфікація кримінального правопорушення: частина 2 статті 190 КК України, номер кримінального провадження 12019100100011307 (а.с. 13).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19 листопада 2021 року № 285590529 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:003:0247 зареєстроване 29 жовтня 2019 року за ОСОБА_1 , державний реєстратор: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М., підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 жовтня 2019 року № 7236, підстава внесення запису рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 49434215 від 30 жовтня 2019 року (а.с. 21).
12 лютого 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції із скаргою, у якій просив скасувати рішення від 16 жовтня 2019 року № 49185392, прийняте державним реєстратором Богорад Н.О.; скасувати рішення від 30 жовтня 2019 року № 49434215, від 05 листопада 2019 року № 49538227, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. (а.с. 14-17).
У вказаній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що йому стало відомо про те, що державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності на належну йому земельну ділянку за іншими особами на підставі підробленого договору дарування, у зв'язку з чим така вибула з його власності.
Висновком Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 20 листопада 2020 року за результатом розгляду скарги ОСОБА_2 від 12 лютого 2020 року рекомендовано задовольнити частково указану скаргу та скасувати рішення від 16 жовтня 2019 року № 49185392, прийняте державним реєстратором Богорад Н.О. (а.с. 18-19)
Мотивами рішення зазначено те, що державним реєстратором Богорад Н.О. на підставі оскаржуваного рішення зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку на підставі договору дарування земельної ділянки від 27 січня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куровською Я.Л., зареєстрованого у реєстрі за № 453.
Також у мотивах рішення зазначено, що за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Богорад Н.О. на підставі оскаржуваного рішення зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Куровською Я.Л. На порушення статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор Богорад Н.О. здійснила реєстрацію права власності на земельну ділянку належним чином не перевіривши документи на наявність підстав для проведення державної реєстрації прав та встановила наявність суперечностей, оскільки було неправильно вказано серію та номер акта на право приватної власності на земельну ділянку на підставі якого земельна ділянка належала дарувальнику.
Наказом Міністерства юстиції України від 27 січня 2021 року № 321/5 скаргу ОСОБА_2 від 12 лютого 2020 року задоволено частково, скасовано рішення від 16 жовтня 2019 року № 49185392, прийняте державним реєстратором Богорад Н.О. (а.с. 20).
Листом Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 18 жовтня 2021 року № к-10369 повідомлено ОСОБА_2 на його запит про те, що наказом Головного управління юстиції у м. Києві від 04 квітня 2012 року № 618 діяльність приватного нотаріуса Куровської Я.Л. за власним бажанням з 04 квітня 2012 року.
Робочою групою Головного управління юстиції здійснено вилучення справ приватного нотаріуса Курковської Я.Л. для передачі на зберігання до державного нотаріального архіву, про що складений відповідний акт від 11 вересня 2012 року № 2092.
У вказаному акті вказано, що Реєстри для реєстрації нотаріальних дій за 2011-2012 роки відсутні. Відповідно до акта щодо огляду архівних документів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я.Л. від 18 жовтня 2021 року, складеного членами експертної комісії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відсутній примірник договору дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковського Я. Л. 27 січня 2012 року за реєстровим № 453 (а.с. 22).
Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
За статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 ЦК України).
Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція)).
Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 100)).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За статтею 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_2 вказував на те, що він не укладав жодних угод щодо відчуження належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:003:0247, у тому числі не укладав 27 січня 2012 року договір дарування указаної земельної ділянки з ОСОБА_3 . Відповідач придбав спірну земельну ділянку за відплатним договором у особи, яка не мала права її відчужувати. З володіння позивача, який є законним власником, ця земельна ділянка вибула не з його волі, а у зв'язку з неправомірними діями сторонніх осіб.
Обставини, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги підтверджуються наявними у матеріалах справи, з яких вбачається, що:
позивачем отримано акт про право власності на спірну земельну ділянку;
у зв'язку із вибуттям спірної земельної ділянки із його власності він вернувся зі скаргою до Колегії Міністерства юстиції України для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на належну йому спірну земельну ділянку за іншими особами;
указана скарга частково задоволена;
договір дарування відносно спірної земельної ділянки від 27 січня 2012 року, на підставі якого зареєстроване право власності за ОСОБА_3 , посвідчено приватним нотаріусом Курковською Я.Л., однак Реєстри для реєстрації нотаріальних дій за 2011-2012 роки указаного нотаріуса відсутні, а також відсутній примірник договору дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л. 27 січня 2012 року за реєстровим № 453;
подальша реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу проведена з порушенням статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки було неправильно вказано серію та номер акта на право приватної власності на земельну ділянку на підставі якого земельна ділянка належала дарувальнику.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що договір дарування спірної земельної ділянки не визнаний судом недійсним, а зміст скарги до Колегії Міністерства юстиції України не доводить факту недійсності такого правочину та/або його підробки.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є останнім набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:003:0247, між ОСОБА_1 та позивачем відсутні договірні відносини, а майно перебуває у власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з третьою особою - ОСОБА_3 .
Позивач звернувся до відповідача з віндикаційним позовом.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може бути витребуване шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 388 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 71, 76), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, вказувала, що позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив.
Враховуючи викладене, позивач, скориставшись своїм правом на звернення до суду з метою захисту свого права власності, заявивши вимогу до останнього набувача земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:003:0247 про витребування майна з чужого незаконного володіння, обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права.
За встановлених обставин відсутні підстави для відмови у позові ОСОБА_2 з підстав того, що договір дарування спірної земельної ділянки, на підставі якого право власності на неї було зареєстровано за ОСОБА_3 , не визнаний недійсним.
Щодо доводів відповідач про добросовісність набуття ним права власності відносно спірної земельної ділянки, апеляційний суд враховує таке.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Правила частини 1 статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У частині 3 цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею, доказів які підтверджували б законні підстави для реєстрації за третьою особою ОСОБА_3 права власності суду не надано, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач з 17 червня 2022 року перебуває у складі ЗСУ, він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а тому був позбавлений можливості належним чином захистити свої законні права та інтереси.
З доданого до апеляційної скарги військового квитка вбачається, що відповідач 17 червня 2022 року призваний у ЗСУ.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 липня 2022 року відкрито провадження у цій справі, призначено підготовче судове засідання.
08 листопада 2022 року до суду першої інстанції надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Хальзєва С.І. про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитися з матеріалами справи (а.с. 64).
На підтвердження повноважень адвоката до клопотання доданий ордер та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 65-66).
Тобто відповідач через свого представника скористався своїм правом на подання указаного клопотання.
Докази того, що представник відповідача ознайомився з матеріалами справи відсутні.
Однак, відповідачем в апеляційній скарзі жодним чином не обґрунтовано з яких причин його представник, який був достеменно обізнаний про наявність у провадженні суду указаної справи, так і не скористався своїм правом на ознайомлення з матеріалами справи, про що ним було заявлене клопотання, а також не скористався правом на подання відзиву на позов.
У зв'язку з цим апеляційний суд не вбачає порушення норм процесуального права у тому, що розгляд справи здійснений без участі відповідача та його представника.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішення ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду вважає, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мойсеєця Богдана Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 01 травня 2024 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська