15 квітня 2024року м. Київ
Справа №759/10126/22
Апеляційне провадження №22-ц/824/6682/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Невідомої Т.О., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Бевзи А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Твердохліб Ю.О. 01 листопада 2023 року у м. Київ, повний текст рішення складений 10 листопада 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенюк Леся Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім'єю до шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на квартиру,
В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю та перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 , визнати за нею право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в жовтні 1996 року вона та ОСОБА_4 познайомились на ДП «Антонов», на якому вони разом працювали. Після декількох місяців знайомства вони почали спільно проживати та вести разом спільний побут в кв. АДРЕСА_2 , а на початку 2002 року вони разом переїхали жити в квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала їй. За час сумісного проживання вони вважали себе чоловіком та дружиною, однією сім'єю, спільно проживали, починаючи з 1997 року, подорожували та відпочивали в різних мальовничих містах України, відзначали разом дні народження, свята та урочисті події, піклувались один про одного, вели спільне господарство, вели спільний сімейний бюджет, всі зароблені гроші витрачали разом на необхідні для сім'ї речі, зокрема на придбання продуктів, побутових речей, техніки та меблів, спільно брали участь у витратах на утримання житла та його ремонт, надавали один одному взаємну допомогу. ОСОБА_4 перебував на в черзі на отримання житла за рахунок підприємства, в червні 2005 року йому було надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а 25 липня 2005 року він став її власником в порядку приватизації. Оскільки коштів в достатній кількості для повноцінного ремонту не було, а квартири була з "голими стінами", вони за кошти, разом зароблені на ДП «Антонов», поступово робили ремонт та облаштовували квартиру. Ремонт тривав майже 2 роки, після якого вони разом купили в квартиру шафи, меблі, холодильник, пральну машину, телевізор, інші побутові речі.
16 травня 2006 року ОСОБА_4 подарував 2/5 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_4 в рівних частках синам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3
17 листопада 2006 року позивач та ОСОБА_4 одружились, після шлюбу вона взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_4 ». Оскільки квартира була фактично облаштована в кінці 2007 року, після спливу одного року перебування у зареєстрованому шлюбі, вони переїхали жити до квартири АДРЕСА_1 , а в квартиру де раніше проживали переїхала жити її мати. За час перебування в шлюбі вони продовжили здійснювати покращення квартири, як до шлюбу так і після відповідальною за оплату комунальних послуг була вона.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті заведено спадкову справу. З заявою до нотаріуса звернулись вона та його сини: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Оскільки ОСОБА_4 помер, в неї немає іншої можливості встановити факт їх спільного проживання однією сім'єю та перебування у фактичних шлюбних відносинах с ним з 01 січня 2004 року по 17 листопада 2006 року без реєстрації шлюбу. Встановити вказаний факт їй необхідно для визнання за нею права спільної сумісної власності з ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенюк Леся Олександрівна про встановлення факту проживання однією сім'єю до шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на квартиру- задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 17 листопада 2006 року.
В іншій частині позовні вимоги було залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу було встановлено наявними у справі доказами у їх сукупності, а відповідачем нічим не було спростовано обґрунтування позовних вимог щодо факту спільного проживання.
Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання права спільної сумісної власності суд виходив з чинних на час набуття положень сімейного законодавства щодо віднесення до особистої приватної власності майна, набутого внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду України», тому прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання спірної квартири такою, що була набута у спільну сумісну власність.
Не погодилась із зазначеним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, її представником подано апеляційну скаргу. Сторона позивача вказує про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. На думку позивача, судом не враховано, що 25 липня 2005 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, відповідно до якого Святошинська районна у м. Києві рада посвідчила, що квартира за адресою: АДРЕСА_5 дійсно належить на праві спільної власності ОСОБА_4 та членам його сім'ї. Вказує, що позивач та ОСОБА_4 на час набуття права власності на квартиру проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, у зв'язку з чим на них розповсюджувалась дія норм чинного законодавства, як на чоловіка та дружину.
Крім того, в Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» чітко було визначено, що «передача займаних квартир(будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність», тобто у власність сім'ї, а не конкретної однієї особи, а тому після проведення приватизації спірна квартира належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Звертає увагу, що висновки Верховного Суду, які були наведені в оскаржуваному рішенні щодо застосування норм права не можуть свідчити про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у справі, оскільки справи суттєво відрізняються за обставинами, та відповідно, нормами законодавства, що підлягали застосуванню.
Крім того, суд безпідставно відхилив доводи позивача про визнання права спільної сумісної власності внаслідок здійснення подружжям суттєвого покращення квартири.
Враховуючи викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності на квартиру та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити.
Представник відповідачів - ОСОБА_7 заперечував щодо доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 01 червня 2005 року ОСОБА_4 на підставі розпорядження Святошинської районної державної адміністрації від 30 травня 2005 року №835 було видано ордер № 002088 серії Б на жиле приміщення, яке складалось з 1 кімнати за адресою: АДРЕСА_5 . В ордері вказано, що сім'я складається з однієї особи / т.1. а.с.11/.
Розпорядженням органу приватизації Святошинської районної у м. Києві ради від 25 липня 2005 року № 973 було передано квартиру за адресою: АДРЕСА_5 в приватну спільну власність /т.1 а.с.12/.
25 липня 2005 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на квартиру площею 44, 7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 та Технічний паспорт на квартиру, що знаходилась у власності ОСОБА_4 /а.с.13-15/.
Згідно Договору ВСР №965556 від 16 травня 2006 року ОСОБА_4 подарував 2/5 частини квартири за адресою: АДРЕСА_6 у рівних частках синам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 / т.1 а.с.16/.
Відповідно до Свідоцтва Серії НОМЕР_2 04 січня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб / т.1 а.с.17/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23 лютого 2022 року Серії НОМЕР_3 . / т.1 а.с.18/.
Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру 28 травня 2022 року ПН КМНО Семенюк було заведено спадкову справу відносно спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.16/.
28 травня 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було подано заяви приватному нотаріусу КМНО Семенюк Л.О. про прийняття спадщини / т.1 а.с.177-181/.
Згідно Висновку експерта про вартість майна від 12 серпня 2022 року станом на 12 серпня 2022 року ринкова вартість квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 становила 1763600, 00 грн.
Відповідно до довідки Святошинської районної державної адміністрації м. Києва Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Серії ЖЕО №806 від 22 червня 2005 року, у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 проживала одна особа ОСОБА_4 /т.2 а.с.6/.
Згідно листа від 01 грудня 2022 року Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області станом на 16 січня 2007 року ОСОБА_1 з 18 червня 2002 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 . ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 та знятий з місця реєстрації 23 лютого 2022 року /т.2 а.с.10/.
Обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 17 листопада 2006 року були підтверджені показами свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , наданими в суді першої інстанції.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Положеннями ч. 2 ст. 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
В порядку визначеному ч.2 ст. 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
В силу ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу
Згідно з ч.3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В порядку ч.ч.1,4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12-ц вказано на те, що Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п'ятою, згідно з якою об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VІ «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п'яту статті 61 СК України було виключено. Водночас кодекс було доповнено, зокрема, пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Верховний Суду цій постанові, скасовуючи рішення місцевого суду в частині виділення позивачу 1/2 частини спірної квартири та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, вказав на те, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира є особистою власністю відповідача, оскільки була набута ним відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Аналогічна позиція сформульована у постановах Верховного Суду: від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 07 листопада 2018 року у справі № 686/2762/15-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц.
Верховний Суд у постанові 02 жовтня 2019 року у справі №175/2317/16-ц вказав на те, щоу заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить установити та з якою метою і причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт… Суди не врахували того, що в поданій заяві відсутня мета встановлення юридичного факту, а саме мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне за собою правові наслідки.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц , зазначено, що у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц зроблено такі висновки:
У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК) (п.41).
Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (п.42).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини (п.43).
В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (п.44).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (п.70).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).
З наведених обставин справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом позивач вказувала на те, що встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу їй необхідно для визнання за нею права спільної сумісної власності з ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених нею вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю її та померлого ОСОБА_4 , так як судом встановлений факт їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації на час набуття її у власність.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено, що вказана квартира була набута ОСОБА_4 у власність в порядку приватизації 25 липня 2005 року, тобто до реєстрації шлюбу з позивачем, що відбулось 04 січня 2007 року. При цьому слід звернути увагу, що як у ордері, так і в свідоцтві про право власності визначено лише ОСОБА_4 . Тому твердження позивача, що квартира надавалась і передавалась у власність не конкретній особі, а особі і членам її сім'ї є безпідставними.
Як вірно вказав суд першої інстанції, лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду визнавалось спільною сумісною власністю подружжя. А до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року таке майно належало до особистої приватної власності чоловіка або дружини, який (яка) використали своє право на приватизацію відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вказаний висновок суду ґрунтується на правових позиціях Верховного Суду. Твердження позивача про те, що висновки Верховного Суду, не можуть свідчити про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у справі, оскільки справи суттєво відрізняються за обставинами, та відповідно, нормами законодавства, що підлягали застосуванню слід визнати безпідставними.
Посилання позивача на те що, суд першої інстанції безпідставно відхилив її доводи про визнання права спільної сумісної власності внаслідок здійснення подружжям суттєвого покращення квартири не можуть бути прийняті до уваги апеляційного суду, оскільки в матеріалах справи відсутні докази вартості квартири до і після здійснення ремонтних робіт і взагалі докази здійснених ремонтних робіт.
А отже висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання спірної квартири об'єктам спільної сумісної власності відповідає обставинам справи, зібраним доказам та вимогам чинного законодавства і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.. Тому рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності на квартиру слід залишити без змін.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. При зверненні до суду із вимогою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника.
Враховуючи, що при зверненні до суду з позовом позивач вказувала єдиною метою встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу - для визнання за нею права спільної сумісної власності з ОСОБА_4 на квартиру, що не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи, то відсутня мета для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в судовому порядку, так як вказаний факт не є таким, що має юридичного значення, від нього не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника. А отже відсутнє порушене право позивача, яке б підлягало захисту в судовому порядку. Таким чином у суду були відсутні підстави для встановлення цього факту. А тому апеляційний суд, керуючись правом виходу за межі доводів апеляційної скарги та правом на перегляд рішення суду першої інстанції, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до реєстрації шлюбу та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
А отже, враховуючи встановлену наявність норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції частково, апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення частково. Проте, виходячи з положень ст.141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, підстави для компенсації позивачеві понесених нею витрат пов'язаних з розглядом справи відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності на квартиру- залишити без змін.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року в частині встановлення факту проживання однією сім'єю до шлюбу - скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: Соколова В.В.
Судді: Невідома Т.О.
Поліщук Н.В.
Повний текст постанови складений 02 травня 2024 року