вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 757/36593/21-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/5310/2024Головуючий у суді першої інстанції - Ільєва Т.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
10 квітня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про визнання протиправним наказу та поновлення на посаді,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), в якому просив:
поновити його на посаді, заступника начальника Управління реформування власності - начальника відділу підготовки державних підприємств до продажу Департаменту конкурентних продажів об'єктів приватизації ФДМУ.
стягнути з ФДМУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.09.2016 до дня поновлення на роботі.
стягнути з ФДМУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 90 000,00 грн.
стягнути з ФДМУ на користь ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі інфляційного збільшення та 3% річних від суми боргу.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він був прийнятий на роботу в ФДМУ у вересні 1993 року. За цей час показав себе висококваліфікованим фахівцем у питаннях власності, корпоратизації та приватизації. Про що свідчать численні заохочення та нагороди ФДМУ, остання Подяка від керівництва установи була видана 19.08.2016 (за два тижні до звільнення).
У 2016 році, в зв'язку із зміною керівництва ФДМУ, в установі було прийнято рішення про скороченням чисельності і штату та реорганізацію апарату ФДМУ з одночасним введенням в дію нового штатного розпису (наказ ФДМУ з особового складу щодо реорганізації від 23.02.2016 року № 88к).
З 29.07.2016 позивача було переведено на невакантну посаду (у порушення вимог чинного законодавства України) з пониженням посади. Незважаючи на обіцянки начальника відділу кадрів забезпечити в подальшому іншою роботою в ФДМУ, в разі виходу працівника з відпустки, позивачу (через два місяці) в зв'язку з припиненням відпустки (достроковим виходом працівника з відпустки) для догляду за дитиною (хоча час її виходу ще не наступив) було запропоновано самостійно шукати вакансії в підрозділах ФДМУ. Але при зверненні до керівників відділів та управлінь, в яких були в наявності вакантні посади, позивачу відмовляли в працевлаштуванні.
При цьому, позивач зазнав приниження та моральних страждань.
Незважаючи на умовляння позивача залишити його на роботі в ФДМУ на будь-якій посаді, був 05.09.2016 звільнений на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП, тобто з причини повернення працівника з відпустки по догляду за дитиною.
Вказані обставини послугували підставою для звернення позивача до суду з метою захисту порушених прав та інтересів (а.с. 1-10).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.03.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФДМУ про визнання протиправним наказу та поновлення на посаді відмовлено (а.с. 109-114).
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, для даного позову це час з моменту прийняття рішення Верховного суду у справі № 285/4227/18 від 23.12.2020.
Оскільки, доказів, які свідчать про те, що були створені умови, за яких позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав з боку відповідача суду не було надано. Тому до об'єктивних чинників, які свідчать про неможливість своєчасного звернення з цим позовом до суду, позивач відносить відсутність у період (з часу звільнення до подання заяви) інформації та доказів порушень чинного трудового законодавства посадовими особами ФДМУ.
У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Однак, судом при винесені рішення не були з'ясовані обставини порушення відповідачем законодавства при переводі на іншу посаду, на які позивач посилався, як на підставу своїх вимог, та не дослідив в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, тобто, судом порушені вимоги ст. 228 ЦПК.
Окрім того звертає увагу на те, що позовна заява містить вимогу щодо поновлення строку подання. Постановляючи ухвалу про відкриття провадження у даній справі, суд своєю ухвалою вважав строк направлення позовної заяви з часу отримання доказів дотриманим, що дозволяє розглянути позов по суті справи. Тобто, рішення суду про відмову у задоволенні позову, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду, протирічить власному попередньому рішенню.
До того ж, суд ухвалу щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності не виносив, тобто клопотання вважається відхиленим.
Таким чином, суд не визнав строки отримання доказів поважною причиною, що протирічить власному попередньому рішенню, чим порушив право позивача на труд, яке передбачене Конституцією, також додатково сприяв приховуванню порушення Конституції посадовими особами органу державної влади (а.с. 117-128).
25.03.2024 ФДМУ було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що на підставі заяви позивача про переведення, було видано наказ № 742к від 29.07.2016 за яким відбулось переведення позивача на посаду тимчасово відсутнього державного службовця у встановленому законом порядку, тобто, трудові відносини мали строковий характер. У зв'язку з виходом на роботу ОСОБА_2 , позивача було звільнено відповідно до ч. 2 ст. 85 Закону України «Про державну службу». Таким чином, ФДМУ діяв в межах та спосіб, передбаченим нормами чинного законодавства.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представник ФДМУ - Руденко К.М. заперечував проти поданої апеляційної скарги та просив її відхилити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач був прийнятий на роботу в ФДМУ у вересні 1993 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1056 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» (далі - Постанова) ФДМУ була доведена гранична чисельність працівників апарату Фонду в кількості 460 штатних одиниць, що становило на 30 штатних одиниць менше у порівнянні з попередньою чисельністю.
Відповідно до Постанови та у зв'язку із скороченням чисельності і реорганізацією апарату Фонду наказом ФДМУ з особового складу від 23.02.2016 № 88к «Про введення в дію структури та штатного розпису апарату Фонду» (далі - Наказ) з 01.03.2016 було введено в дію структуру та штатний розпис апарату Фонду, погоджений Міністерством фінансів України 18.02.2016.
06.07.2016 позивачу було надано письмове попередження про те, що відбувається скорочення чисельності та реорганізація апарату Фонду, у зв'язку з чим його посаду скорочено, та одночасно запропоновано відповідні посади (а.с. 67-68).
Позивач ознайомився з попередженням під особистий підпис та написав заяву про переведення на посаду головного спеціаліста відділу корпоративного управління Управління корпоративних прав держави Департаменту управління державними підприємствами та корпоративними правами держави на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 (а.с. 67-69).
На підставі заяви було видано наказ ФДМУ з особового складу від 29.07.2016 № 742к «Про переведення ОСОБА_1 ».(а.с. 70).
У зв'язку з виходом на роботу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було звільнено, відповідно до ч. 2 ст. 85 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з закінченням строку призначення на посаду державної служби, про що виданий наказ з особового складу від 02.09.2016 № 812к.
ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись з наказом про звільнення та отримати трудову книжку у відділі персоналу апарату Фонду та проходження державної служби Управління персоналом Департаменту забезпечення діяльності Фонду у день звільнення. В останній день роботи ОСОБА_1 трудову книжку не забрав, про що було складено акт від 02.09.2016.
07.09.2016 на адресу позивача (зазначену в кадрових документах) було надіслано лист з повідомленням про вручення з проханням отримати трудову книжку. Лист повернувся до ФДМУ за закінченням строку зберігання.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент звільнення) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 2 статті 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Зі змісту ст. 24 КЗпП України вбачається, що укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Відповідно до ст. 85 Закону України «Про державну службу» у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку. Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов'язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.
Отже, у даному випадку відбулось переведення працівника з одної посади на іншу у зв'язку зі скороченням чисельності і реорганізацією апарату ФДМУ.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1056 від 16.12.2015, ФДМУ 06.07.2016 позивачу було надано письмове попередження про те, що відбувається скорочення чисельності та реорганізація апарату Фонду, у зв'язку з чим його посаду скорочено, та одночасно запропоновано усі вільні посади, перелік яких містив не лише вакантні посади (а.с. 67-68).
Після ознайомлення з попередженням про скорочення чисельності та реорганізація апарату Фонду та переліком посад, які було позивачу запропоновано, останній власноручно засвідчив своє погодження з переведенням його на посаду головного спеціаліста відділу корпоративного управління Управління корпоративних прав держави Департаменту управління державними підприємствами та корпоративними правами держави на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 .
При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що у процесу реорганізації та скорочення були змінені назви та чисельність підрозділів ФДМУ, в тому числі й в якому працював позивач. У зв'язку з цим усім співробітникам пропонувались посади в новостворених підрозділах, які відрізнялись від попередніх лише назвами, посадові інструкції та повноваження залишились тими самими, а йому протягом тривалого часу такої пропозиції не надходило.
Позивач при прийнятті на роботу, займав вакансію - заступник начальника Управління реформування власності - начальника відділу підготовки державних підприємств до продажу Департаменту конкурентних продажів об'єктів приватизації (а.с. 70).
Однак, позивачем не спростовано ту обставину, що останній самостійно, під особистий розпис просив перевести його на «декретну» посаду, при тому, що запропонований перелік містив такі посади, зокрема, як «завідувач сектору», «інспектор І категорії», «документознавець І категорії», «старший інспектор», які не передбачали «тимчасовий» характер роботи.
З огляду на викладене, та враховуючи докази, що містяться в матеріалах справи, яким суд першої інстанції дав повну, належну та обґрунтовану оцінку, є правильним висновок про недоведеність позивачем заявлених вимог, оскільки за нормами трудового законодавства, працівника можна поновити лише на тій посаді, з якої його було звільнено.
Окрім того, суд першої інстанції доцільно зауважив, що зі змісту позовних вимог не вбачається можливим встановити який саме наказ оскаржується: про переведення чи про звільнення. Оскільки позивач був звільнений з «декретної» посади, на яку його перевели, і таке переведення позивачем не оскаржується, тому заявлену вимогу про незаконність звільнення з посади, з якої він був переведений, а не звільнений, не може бути обґрунтованою вимогою про поновлення на роботі.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
За Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX текст ст. 234 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».
З вищенаведеного вбачається, що строк на звернення до суду позивача про вирішення трудового спору є присічним, і з огляду на те, що в матеріалах справи містяться докази його умисного ухиляння від отримання трудової книжки, тому підстав для поновлення такого строку не вбачається. До того ж, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрутованості та недоведеності, то вирішення питання про строк звернення до суду позивача для вирішення трудового спору не вплине на суть прийнятого судового рішення.
З огляду на те, що матеріалами справи не доведено порушення прав або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Таким чином доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 30 квітня 2024 року.
Суддя-доповідач
Судді