02 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/27136/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (суддя Прудник Сергій Володимирович) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 у жовтні 2023 року звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні з 14.11.2020 по день фактичної виплати, а саме по 15.09.2023 включно; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні з 14.11.2020 по день фактичної виплати (15.09.2023) шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з двох місячного грошового забезпечення перед звільненням.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо затримки виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 15.11.2020 (наступного для після звільнення) по 15.09.2023 (до дня повного розрахунку). Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні з 15.11.2020 по 15.09.2023 в сумі 5837,70 грн (п'ять тисяч вісімсот тридцять сім гривень 70 копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції застосував нечинні норми КЗпП України, та допустив помилки при розрахунку середнього заробітку. Крім того, апелянт вважає, що оскаржуваним рішенням нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, в той час як позивачем заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , з якої звільнений 14 листопада 2020 року та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2020 № 221.
Листом № 1314/22/1984 від 14.12.2021 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що Військова частина НОМЕР_2 зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року в справі № 160/11308/22, яке набрало законної сили відповідно до ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.03.2015 по 14.11.2020. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24.03.2015 по 14.11.2020.
На виконання вказаного рішення Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено нарахування та виплата індексації грошового забезпечення в розмірі 5895,37 грн, що підтверджується платіжним доручення № 2222 від 15.09.2023.
ОСОБА_1 вважає, що дії Військової частини щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні є незаконними та такими, що суперечать вимогам трудового законодавства України, а відтак у позивача виникає право звернення до суду з вимогами, пов'язаними з нарахуванням та стягненням заборгованості по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Предметом оскарження в даній справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що остаточний розрахунок мав бути проведений з ОСОБА_1 14.11.2020 - в день звільнення.
Натомість належні до виплати суми в загальному розмірі 5895,37 грн були виплачені лише 15.09.2023.
Судом встановлено, що днем звільнення ОСОБА_1 є 14.11.2020, а тому першим днем затримки є 15.11.2020.
Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 15.09.2023, а тому останнім днем є 14.09.2023.
Переглядаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції виходить з приписів ч. 1 ст. 308 КАС України, згідно з яким суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що судом першої інстанції невірно проведено розрахунок середнього заробітку позивача, адже середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не може перевищувати шість місяців.
З цих підстав суд апеляційної інстанції зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.
Період з 15.11.2020 до 18.07.2022 регулювався редакцією статті 117 КЗпП України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Проте, період з 19.07.2022 до 14.09.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що судом не вірно визначено кількість днів затримки розрахунку при звільненні у розмірі 305 днів, адже з урахуванням положень статті 117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить 793 дня ( за період з 15.11.2020 до 18.07.2022 - 611 днів; з 19.07.2022 по 19.02.2023 -182 дня).
Щодо доводів апелянта в частині неправильного визначення середнього грошового забезпечення позивача в розмірі 358 грн 50 коп., суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).
Відповідно до інформації, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 у формі листа від 16.11.2023, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у вересні 2020 року склав 21 868 грн 50 коп., у жовтні 2020 року - 21 868 грн 50 коп., що в сумі складає 43 737 грн 00 коп.
Таким чином, розмір одноденного заробітку складає 717 грн 00 коп. (43 737,00 грн./61 робочих дня).
З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15.11.2020 по 18.07.2022 становить 438 087 грн 00 коп. (717,00 грн х 611 дні затримки).
При задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а.
Зокрема, істотність частки компенсації за непроведену індексацію в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 5895 грн 37 коп./ 438 087 грн 00 коп. (сума компенсації за непроведену індексацію/ середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,01.
Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 15.11.2020 по 18.07.2022, становить: 717, 00 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,01 (частка компенсації за непроведену індексацію) х 611 (кількість робочих днів затримки розрахунку, які підлягають відшкодуванню) = 4 680,87 грн.
Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15.11.2020 по 18.07.2022 має бути виплачений ОСОБА_1 у розмірі 4 680,87 грн.
В свою чергу, за період з 19.07.2022 по 14.09.2023, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком, та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку ОСОБА_1 становить 130 494 грн 00 коп.
Разом з цим, враховуючи, що позивачем не оскаржується присуджена судом першої інстанції сума виплат, яка має бути виплачена відповідачем за час затримки розрахунку при звільненні, а також, застосовуючи принцип пропорційності, коли основна сума недоплаченого грошового забезпечення майже в двадцять п'ять разів менша за обраховану суму середнього заробітку за час затримки її виплати, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що підстави для зміни розміру визначеної судом першої інстанції компенсації, відсутні.
Водночас, з урахуванням встановлених під час апеляційного розгляду справи обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року в адміністративній справі № 160/27136/23 скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні з 15.11.2020 по 14.09.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні в розмірі 5 837 (п'ять тисяч вісімсот тридцять сім) грн 70 коп.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з 02 травня 2024 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених ст. 328 КАС України.
Повна постанова складена 02 травня 2024 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров