Справа № 420/27191/23
30 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не поновлення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , нараховувати та виплачувати її з дня звернення за її поновленням, а саме з 14.07.2023 року.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачам строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзиви.
Позов обґрунтований позивачем тим, що ОСОБА_1 у 2008 році призначена пенсія по інвалідності в м. Керч Автономної Республіки Крим, що підтверджується виданим їй 19.05.2008 року пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 . Позивач має згідно з паспортом зареєстроване місце реєстрації в АДРЕСА_1 ) та з 2014 року, тобто анексії АРК, пенсію не отримує. З 27.08.2018 року позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується виданою їй довідкою від 27.08.2018 року, проте пенсію досі не отримує. З заявою про поновлення виплати пенсії встановленого зразка позивач звернулась вперше до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві лише 14.07.2023 року. Однак, відповідачем заява не була прийнята, в зв'язку з чим направлена поштою разом з документами, які підтверджують інвалідність, вік та стаж. У відповідь на отриману заяву відповідач листом від 02.08.2023 року №2600-0212-8/150825 повідомив, що Головне управління забезпечує реалізацію покладених на органи Пенсійного фонду України функцій, в тому числі в частині здійснення соціальних виплат громадянам і що у поновленні виплати пенсії позивачу не вбачає підстав оскільки неможливо отримати матеріали пенсійної справи позивача, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із цим позовом.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач з об'єктивних причин не може надіслати до компетентного органу російської федерації відповідний запит та отримати підтвердження припинення виплати пенсії позивачу органами Пенсійного фонду російської федерації. Враховуючи неможливість запиту пенсійної справи з російської федерації та відсутність документів, що підтверджують факт та дату припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання, незаконним та протиправним є поновлення виплати пенсії гр. ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 народилася в м. Керч 02.03.1988 року.
В 2008 році ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності в м. Керч Автономної Республіки Крим, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_1 .
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3009-20889 від 27.08.2018 року ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_2 .
14 липня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м Києві із заявою щодо поновлення виплати пенсії по інвалідності.
Листом від 02.08.2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в м Києві повідомило позивачу на його заяву про те, що оскільки мешканцям тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, на відміну від мешканців окупаційних утворень на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, виплата пенсій здійснюється відповідними установами російської федерації, то для запобігання подвійного призначення та виплати пенсій згідно із законодавством України та міжнародним законодавством, органи Пенсійного фонду України до впровадження воєнного стану на території України надсилали до російської федерації запити щодо дати припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання заявника з витребуванням пенсійних справ, які необхідні для визначення умов набуття права на пенсію та обчислення її розміру. У зв'язку з воєнним станом в Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації з цією країною призупинено листування, тому у органів Пенсійного фонду України не має можливості направляти запити до органів Пенсійного фонду Російської Федерації, Головне управління призначить позивачу пенсію згідно із законодавством України.
Позивач не погодився із бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо поновлення пенсії по інвалідності та звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII цим Законом призначаються пенсії: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
В свою чергу, згідно преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV встановлено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно із статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
У Рішенні Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Отже, кожен громадянин України, включно пенсіонер, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.10.2020 у справі №540/450/19 зазначив, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 року по справі №569/14531/16-а сформульовано правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, проаналізував положення ст. 19 Конституції України, ст. ст.3, 4, 9, 17, 18 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VІІ, у розрізі міжнародних принципів закладених у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії, в якому у 1971 році Міжнародний суд Організацій Об'єднаних Націй (далі - ООН) Суд зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) згідно з якими: Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території.
Отже, право особи на отримання пенсійних виплат у належному розмірі не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати повноваження щодо перевірки обґрунтованості їх видачі чи прийнятих рішень окупаційної влади.
З наведеного вбачається, що громадянин України - пенсіонер має право на вибір свого місця проживання, і вибір місця проживання не повинен впливати на можливість отримання пенсійного забезпечення, як такого.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Предметом розгляду даної справи є обставини щодо непогодження позивача з відмовою пенсійного органу щодо переведення виплати пенсії за новим місцем проживанням на підставі заяви позивача, оскільки попереднє місце проживання останнього є м. Керч Автономної Республіки Крим, яке належить до тимчасово окупованої території України, в органах Пенсійного фонду України у період дії правового режиму воєнного стану відсутні повноваження отримати необхідні для поновлення виплати пенсії документи.
Позивач зазначає, що з 2014 року (анексії Криму) перестав отримувати пенсію інвалідності.
Частиною 2 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або уповноваженого ним органу особисто або через представника, що діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до положень пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за №1566/11846, із змінами та доповненнями (надалі - Порядок) встановлено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Згідно пункту 1.1 Порядку заява на переведення виплати пенсії за новим місцем проживання подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Пунктом 2.8 Порядку встановлено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Згідно з п.4.12 розділу IV Порядку №22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання).
З наведених положень, зокрема п.4 Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого Постановою КМУ від 02 липня 2014 року №234, вбачається, що для переведення виплати пенсії позивача з Автономної Республіки Крим за новим місцем проживання ГУПФУ має надіслати запит про витребування пенсійної справи за попереднім місцем проживання, тобто до компетентного органу російської федерації; отримати підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.
Водночас, у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває до цього часу, що унеможливлює з об'єктивних підстав надіслати до компетентного органу російської федерації відповідний запит та отримати підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.
При цьому, вказана обставина не може позбавити особу права на пенсійне забезпечення, тим більше з урахуванням того факту, що таке право було раніше підтверджено пенсійним органом шляхом призначення позивачу пенсії з 2008 року і вказана особа станом на даний час проживає на території України та має зареєстроване місце проживання.
Відсутність пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю її пенсійної справи, оскільки протилежне позбавляє її права на її відновлення, яке вона має згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.
Суд зазначає, що під час розгляду даної справи вини позивача у відсутності пенсійної справи не було встановлено, у зв'язку із чим відсутність оригіналу пенсійної справи не впливає на право позивача щодо поновлення раніше призначеної пенсії, виплата якої була припинена, тому дана обставина не може бути підставою для відмови позивачу в поновленні пенсії.
Таким чином бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо поновлення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 є протиправною.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , нараховувати та виплачувати її з дня звернення за її поновленням, а саме з 14.07.2023 року суд зазначає наступне.
Уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і нових.
В свою чергу, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.
Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року слідує, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії», в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
У випадку прийняття судом рішення щодо зобов'язання органу Пенсійного фонду України поновити позивачу виплату пенсії, яке по суті буде передувати розгляду останнім заяви останньої про витребування пенсійної справи, суд порушить принцип розподілу влади та втрутиться у виключну компетенцію уповноваженого на прийняття такого рішення органу.
Відповідно до пункту 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
В свою чергу, оскільки уповноваженим територіальним органом Пенсійного фонду України не приймалося рішення по суті за результатами розгляду заяви позивача щодо поновлення виплати пенсії, тому і передчасними є вимоги щодо зобов'язання певного органу Пенсійного фонду України поновити виплату позивачу пенсії за віком.
При цьому, суд наголошує на тому, що в даному випадку позивачем неналежним чином обраний спосіб захисту своїх прав, оскільки суд не має права втручатися в діяльність Пенсійного фонду України шляхом зобов'язання останнього приймати відповідні рішення, зважаючи на те, що такому передує з'ясування обставин та наявності умов для відновлення/призначення виплати пенсії.
В той же час, у зв'язку з встановленням судом факту невиконання відповідачем усіх покладених на нього обов'язків щодо отримання інформації стосовно інформації про виплату пенсії позивача, та оригіналу пенсійної справи, з метою захисту порушеного права позивача на отримання пенсії, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у поновлені виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо поновлення виплати пенсії та прийняти відповідне рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо поновлення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.07.2023 року щодо поновлення виплати пенсії та прийняти відповідне рішення, а в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не поновлення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , нараховувати та виплачувати її з дня звернення за її поновленням, а саме з 14.07.2023 року - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо поновлення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.07.2023 року щодо поновлення виплати пенсії та прийняти відповідне рішення.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Леонід СВИДА