справа № 380/9356/24
з питань забезпечення позову
02 травня 2024 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Мричко Н.І., розглянувши у письмовому провадженні заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
встановив:
01.05.2024 до суду надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якій позивач просить: визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 319 від 05.03.2024 "Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ".
02.05.2024 до суду надійшла заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 319 від 05.03.2024 "Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ".
Заяву про забезпечення позову обгрунтовує тим, що 05.03.2024 Виконавчий комітет Львівської міської ради при прийнятті рішення № 319 "Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 " порушив процедуру прийняття такого. Крім цього, Виконавчий комітет Львівської міської ради при прийнятті вказаного вище рішення позбавив заявника права на участь в процесі прийняття вказаного рішення, а саме не повідомив його, як власника МАФу, та не надав строку для демонтажу споруди. За наведених обставин, вважає очевидно протиправним рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 319 від 05.03.2024 "Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Володимира Великого, 59-вул. Княгині Ольги" та просить задовольнити заяву про забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи подані заявником матеріали, суд вважає за можливе розглянути відповідну заяву без повідомлення учасників справи.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені вказаною статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям вказаної статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим необхідно, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані у вказаній Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Своєю чергою, у рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник як на підставу підставу для забезпечення позову вказує на наявність очевидних ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду. Відповідно, на думку заявника, визначений спосіб забезпечення позову покликаний на ефективний захист порушених прав та інтересів заявника.
Суддя зазначає, що перевірка наявності обставин порушення прав та законних інтересів позивача рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 319 від 05.03.2024 "Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Володимира Великого, 59-вул. Княгині Ольги" є обов'язком суду під час вирішення справи по суті та на час розгляду заяви про забезпечення позову, такі дії щодо надання оцінки спірному ршенню є фактично надання судом правової оцінки останньому до ухвалення рішення по суті.
Суддя наголошує на тому, що спосіб забезпечення позову, обраний позивачем, є фактично вирішенням справи по суті на період перебування справи у провадженні суду та вирішення справи судом, що є неприпустимим.
Аналогічний правовий висновок викладений в абз. 4 п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008, згідно із яким вказано, що судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Суддя акцентує увагу на тому, що аргументи та доводи, покладені заявником в обґрунтування заяви про забезпечення позову є обґрунтуванням підстав протиправності дій відповідача під час винесення спірного рішення, такі є обґрунтуванням та підставою поданого до суду позову та предметом розгляду у справі.
Суддя також зазначає, що рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання, вони можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18.02.2021 по справі № 640/3755/20.
З огляду на викладене, суд вважає, що заява про забезпечення позову не містить достатніх даних про вжиття заходів забезпечення позову, а тому відсутні передбачені частиною другою статті 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
Таким чином, у задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Мричко Н.І.