про відмову в забезпеченні позову
до подання позовної заяви
02 травня 2024 року №320/18845/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Діска А.Б., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до його пред'явлення,
встановив:
ОСОБА_1 через представника звернувся до Київського окружного адміністративного суду з заявою про забезпечення позову до його пред'явлення, в якій просив суд забезпечити позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії шляхом заборони вчиняти дії та виносити будь-які рішення стосовно ОСОБА_1 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви представником позивача наголошено на тому, що захист порушених прав позивача без забезпечення позову буде не можливим, оскільки позивача можуть призвати на військову службу, за наявності бронювання.
Суд, розглянувши заяву та додані до неї матеріали, дійшов наступного висновку.
За приписами частин 1, 2 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, суд може забезпечити позов лише за наявності однієї з двох підстав, а саме: ускладнення або неможливість виконання рішення суду чи відновлення порушених прав позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення позову та очевидна протиправність рішення, яким порушуються права, свободи та інтереси особи, що звернулась до суду.
Водночас, згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Отже, однією з необхідних передумов вжиття заходів забезпечення адміністративного позову є вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/5233/18.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Суд наголошує, що розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд має враховувати докази, надані на підтвердження вказаних заявником обставин, та повинен пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.
На обгрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує, що відповідно до Наказу Міністерства економіки України від 17 листопада 2023 року №17446 «Про бронювання військовозобов'язаних за АТ «Укрпошта» заброньовано за АТ «Укрпошта» на період мобілізації та на воєнний стан військовозобов'язаних, які працюють у зазначеному товаристві, за списком, погодженим Генеральним штабом Збройних Сил України (реєстраційний номер 300/1/С/31928 від 13.11.2023), крім військовозобов'язаного щодо якого відсутнє погодження Генерального штабу Збройних Сил України про погодження згідно з листом Генерального штабу Збройних Сил України від 13.11.2023№ 300/1/С/31928.
Надано заброньованим згідно з пунктом 1 цього наказу військовозобов'язаним відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців.
Згідно з Витягом з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов'язаного, військовозобов'язаному ОСОБА_1 , що працює в Акціонерному товаристві «Укрпошта» на посаді завідувач центрального складу, склад товарної продукції та товарно-матеріальних цінностей Київського регіону відповідно до наказу Мінекономіки № 17446 від 17 листопада 2023 року надано відстрочку від призиву на військову службу під час мобілізації строком на 06 місяців до 16 травня 2024 року.
У квітні 2024 року військовозобов'язаний ОСОБА_1 після проходження ВЛК з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання оновлених військових документів. Проте, будучи заброньованим за АТ «Укрпошта» на період мобілізації та на воєнний стан до 16 травня 2024 року, отримав повістку на відправку на 27 квітня 2024 року.
Варто зазначити, що позивачем не подано жодного письмового доказу на підтвердження обставин, якими останній підтверджує фактичні обставини, викладені у заяві про забезпечення позову до подання позовної заяви. Проте вказані обставини мають суттєвий доказовий характер при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову до його пред'явлення.
Отже заявником не підтверджено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до прийняття у справі рішення по суті заявлених вимог, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника, ним не надано.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованою та такою, що не підтверджується належними доказами, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до його пред'явлення, та не вбачає підстав для її задоволення.
При цьому, суд зазначає, що заявник не позбавлений права повторно звернутися до суду із заявою про забезпечення позову до його пред'явлення, надавши належні та достатні докази, на підтвердження зазначених у заяві обставин.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя Діска А.Б.