ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" травня 2024 р. справа № 300/6095/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про стягнення 310855,34 грн матеріальної шкоди та 50000,00 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок протиправних дій відповідача, за період з 19 лютого 2020 року по січень 2021 року позивач не отримав 310855,34 грн щомісячного довічного грошового утримання, яке нараховано пенсійним органом на виконання рішення суду. Зазначена сума розрахована самим відповідачем і на вказану суму заподіяна матеріальна шкода, яку в добровільному порядку пенсійний орган, що її заподіяв, відшкодовувати відмовляється, посилаючись на відсутність додаткового фінансування державного бюджету. Однак, Пенсійний фон України та його територіальні підрозділи згідно положень про них є державними органами, а отже школа, заподіяна ними чи їхніми посадовими чи службовими особами, відповідно до Конституції України та статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України відшкодовується за рахунок держави. Крім того, позивач зазначає, є людиною похилого віку, особою і інвалідністю 2 групи війни, часто хворіє і внаслідок протиправної бездіяльності щодо перерахунку грошового утримання і виконання судового рішення, які перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із цією бездіяльністю відповідача, завдана моральна шкода, яку він оцінюю в розмірі 50000,00 грн. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі №300/6095/23 за позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 про відмову у відкритті провадження у справі № 300/6095/23 та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
15.01.2024 справа № 300/6095/23 надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.
08.01.2024 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто.
У зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.03.2024. Щодо заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що після проведеного перерахунку щомісячний розмір щомісячного довічною грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 склав 92017,15 грн. За період з 19.02.2020 по 31.01.2021 нараховано борг в сумі 310855,34 грн, який внесено до підсистеми "Реєстру судових рішень" та буде виплачено при наявності додаткового фінансування з Державного бюджету в порядку черговості з урахуванням дати набрання рішення суду законної сили. При цьому, позивач фактично не погоджується з невиплатою йому нарахованих сум за період з 19.02.2020 по 31.01.2021 в сумі 310855,34 грн., та внесення до "Реєстру судових рішень", виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою відомостей щодо виплати заборгованості, Однак, бюджет Пенсійного фонду України не входить до складу Державного бюджету України, не відповідає за його зобов'язаннями, а також за зобов'язаннями бюджетів інших органів державної влади та місцевого самоврядування. Крім того, невиконання судового рішення управлінням в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Також, представник відповідача, звертає увагу, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
13.03.2024 на адресу суду від позивача, надійшла відповідь на відзив, згідно якої, зазначено, що факт протиправної дій відповідача доведений судовим рішенням, яким визнано протиправною відмову в перерахунку довічного грошового утримання, нарахована сума заборгованості по виплаті щомісячного довічного грошового утримання не виплачується на протязі більше трьох років і не виплачена на даний час. Крім того, на численні звернення до відповідача щодо виплати заборгованої суми, одержував відповіді, що виплата можлива тільки при додатковому фінансуванні із державного бюджету. Однак, факт відсутності фінансування на виплату заборгованості нічим не підтверджений. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, обчислене відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", що визнається сторонами.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі № 300/1410/20, яке набрало законної сили, визнано протиправною відмову ГУ ПФ України в Івано-Франківській області в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 03 березня 2020 року № 171; зобов'язано ГУ ПФ України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 як судді у відставці перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 03 березня 2020 року №171, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року (а.с.25-27).
Листом від 05.02.2021 ГУ ПФ в Івано-Франківській області повідомило ОСОБА_1 про те, що 31 грудня 2020 року нарахована доплата у розмірі 310 855,34 грн внесена до Реєстру судових рішень ПФ України і виплата буде проведена лише при наявності додаткового фінансування з Державного бюджету (а.с.29-30).
На думку позивача, вказані обставини щодо протиправної відмови та невиплати доплати довічного грошового утримання в сумі 310855,34 грн зумовили спричинення матеріальної шкоди в такому самому розмірі, а неправомірні дії щодо невиконання рішення суду впродовж більш ніж двох років також спричинили моральну шкоду в розмір 50 000,00 грн, що стало підставою для звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-ViII, який набув чинності 30.09.2016 року (далі Закон №1402-VІІІ).
Згідно з частиною 3 статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною 5 статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 1 статті 58 Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Суд зазначає, що відповідач визнає факт невиплати позивачу перерахованого щомісячного довічною грошового утримання судді у відставці. При цьому, спірні правовідносини виникли з підстав невиплати сум довічною грошового утримання, за результатом здійсненого відповідачем перерахунку на підставі рішення суду № 300/1410/20, що набрало законної сили. Тобто, процедури виконання рішення суду, в якому зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок та виплату сум довічною грошового утримання.
Щодо доводів позивача про заподіяння протиправними діями відповідача матеріальної шкоди суд зазначає таке.
Суд враховує, що спірним у цій справі є питання відшкодування завданої позивачу майнової шкоди, в наслідок протиправних дій пенсійного органу по відмові у здійсненні виплати грошового утримання оформленої листом від 05.02.2021 та не отримання заборгованості грошового утримання в розмірі 310855,34 грн у період з 19.02.2020 по 31.01.2021 нарахованої на виконання рішення суду № 300/1410/20.
Відповідно до листа Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 05.02.2021 № 0900-0305-8/4332 наданої ОСОБА_2 щодо розгляду його звернення з питання виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду № 300/1410/20 від 22.09.2020, яке набрало законної сили 14.12.2020, стосовно перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 19.02.2020, вказано , що сума доплати 310855,34 грн за період з 19.02.2020 по 31.01.2021 включено до Реєстру судових рішень пенсійного фонду відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України.
Згідно зі статтею 107 Закону №1058-IV пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Разом з тим згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Тобто, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Разом з тим, позивач просить відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання.
Беручи до уваги викладене, недоотриманий позивачем розмір щомісячного довічного грошового утримання не може вважатися збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, передбачених п. 2 ст. 2 ЦК України, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в своїх рішеннях під час визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (зокрема, постанова від 3 липня 2018 року в справі №826/27224/15).
Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.
Завдання позивачу матеріальної шкоди не доведено.
У свою чергу, відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
В цьому випадку позивачем не оскаржено дії відповідача вчинені на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду № 300/1410/20 як і не надано доказів визнання таких протиправними у порядку їх адміністративного чи судового оскарження.
При цьому, вирішення позовних вимог лежить в площині визнання протиправними дій відповідача, як боржника, при виконанні судового рішення № 300/1410/20, оскільки лист відповідача від 05.02.2021 № 0900-0305-8/4332 стосується саме виконання такого рішення суду. Втім доказів оскарження такого листа та/або дій відповідача щодо включено до Реєстру судових рішень пенсійного фонду доплати грошового утримання ОСОБА_3 в сумі 310855,34 грн за період з 19.02.2020 по 31.01.2021, та, як наслідок, визнання їх протиправними, суду не надано, а такі є поза межами предмету спору у цій справі.
Так, відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення.
Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Таким чином, процесуальним кодексом передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу; 2)визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду та, за наслідками розгляду вказаної заяви і встановлення протиправних рішень, дій чи бездіяльності - постановлення судом окремої ухвали в порядку статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення чи констатації його невиконання.
Водночас, суд звертає увагу позивача на можливість звернення до примусового виконання судового рішення № 300/1410/20 відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
З аналізу зазначених законодавчих норм слідує, що суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки законом встановлено спеціальний порядок судового провадження (контролю) при вирішенні спорів, які виникають при виконанні рішень суду.
Викладене свідчить про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.
З огляду на вищевикладене, суд не встановив, що в спірних правовідносинах мали місце неправомірні рішення, дії чи бездіяльність відповідача вчинені на виконання рішення суду № 300/1410/20, а тому позовні вимоги в частині стягнення 310855,34 грн матеріальної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн, суд зазначає наступне.
Позивач пов'язує наявність у нього права на отримання компенсації моральної шкоди з тривалим (більше ніж два роки) невиконанням відповідачем в повному обсязі судового рішення у справі №300/1410/20.
Відповідно до положень частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 ЦК України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 466/8242/18 (провадження № 61-943св20) зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Відповідно до частини 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 цієї статті).
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 4 цієї статті).
Згідно з ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).
З матеріалів справи встановлено, що до позовної заяви ОСОБА_1 долучив копію виданого йому 20.04.2023 Управлінням соціального захисту населення Верховинської РДА посвідчення серії А № 041996 про інвалідність ІІ групи внаслідок війни (а.с. 31).
З даного документу не вбачається жодних доказів того, що саме протиправні дії пенсійного органу спричинили погіршення стану здоров'я позивача.
Інших доказів завданих внаслідок дій відповідачів моральної шкоди позивачу у справі немає.
Отже, звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу).
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.11.2021 у справі № 296/699/20 та від 11.01.2024 у справі № 910/479/21.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду, є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській областіі (код ЄДРПОУ 20551088, вул.Січових Стрільців, 15 м.Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76000).
Суддя Микитин Н.М.