02 травня 2024 рокум. Ужгород№ 260/1163/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (01.08.2023) одноразової грошової допомоги при звільнені; 2) стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.08.2023 по 01.02.2024 року (за шість місяців), в розмірі 171718,32 грн.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона проходила військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні та наказом від 01.08.2023 №593-ос її було виключено зі списків особового складу військової частини. Однак при цьому повний остаточний розрахункок при звільненні було проведено тільки 20 лютого 2024 року. З огляду на що, враховуючи положення ст. 117 Кодексу законів про працю України, вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити їй середнє грошове забезпечення за 6 місяців затримки розрахунку при звільненні в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
18 березня 2024 року відповідач подав до суду через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення такого заперечив, мотивуючи тим, що при звільненні у позивача не виникло зауважень щодо нарахованих та виплачених сум. При цьому звертає увагу суду на те, що спір про належні позивачу суми при звільненні виник більш, ніж через 6 місяців після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у ч. 2 ст. 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
21 березня 2024 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому з доводами відповідача не погоджується, оскільки вважає, що такі суперечать нормам Кодексу законів про працю України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що штаб-сержант ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходила військову службу в органах Державної прикордонної служби України, в тому числі на момент звільнення в НОМЕР_1 прикордонному загоні ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - НОМЕР_1 прикордонний загін).
Так, наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (про особовий склад) від 01.08.2023 року №593-ОС штаб-сержанта ОСОБА_1 , звільнену з військової служби у запас на підставі наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону №583-ОС від 27.07.2023 року на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01 серпня 2023 року.
Станом на день звільнення - 01 серпня 2023 року НОМЕР_1 прикордонний загін не здійснив повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме в частині одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Вважаючи зазначені дії протиправними ОСОБА_1 оскаржила такі в судовому порядку.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.23 №260/6974/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби.
На виконання зазначеного рішення суду 20 лютого 2024 року ОСОБА_1 було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 157230,50 грн, що підтверджується банківською випискою від 23.02.2024 та не заперечується відповідачем.
З метою отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч.ч. 1, 5 ст. 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону №2011, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України, визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі - Інструкція №558).
П. 2 розділу I Інструкції №558 визначено, що термін грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно п. 3 розділу I Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Відповідно до п. 4 глави 1 розділу III Інструкції №558, закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби зі списків особового складу.
Згідно п. 1 глави 8 розділу V Інструкції №558 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави.
Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
З аналізу викладеного слідує, що усі складові матеріального та грошового забезпечення повинні бути виплачені відповідачем у день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Судом встановлено та визнається відповідачем, що станом на день звільнення ОСОБА_1 повного розрахунку проведено не було. Протиправність такої бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону була встановлена рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.23 у справі №260/6974/23, а тому, згідно з положеннями ч. 4 ст. 78 КАС України, доказуванню не підлягають.
Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до НОМЕР_1 прикордонного загону відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум одноразової грошової допомоги.
Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Слід зазначити, що ні Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні Інструкцією №558, ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.
Так, вказаною статтею (у редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року, були внесені зміни до ст. 117 КЗпП України, якими обмежено шестимісячним строком період, за який підлягає нарахуванню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З вказаним позовом до суду позивач звернулася після набрання чинності зазначених змін до ст. 117 КЗпП України, а відтак середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає розрахунку з врахуванням таких.
При вирішенні питання щодо суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті відповідачем на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Так, у вказаній поставні Велика Палата Верховного Суду вирішила відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість сформовано нову правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку №100).
Відповідно до наданої відповідачем довідки про доходи ОСОБА_1 за останні 2 місяці служби, що передують звільненню, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 860,72 грн. (26252,10 + 26252,10 / 61).
Зважаючи на те, що кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (02 серпня 2023 року) по день повного розрахунку при звільненні (20 лютого 2024 року), перевищує 6 місяців, враховуючи положення ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин), суд вважає, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців, тобто з 02.08.2023 року по 02.02.2024 року, що становить 185 календарних дні, у сумі 159233,20 грн. (860,72 грн*185).
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.
Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
З архівної відомості №1 за період з січня 2023 року по серпень 2023 року, долученої до матеріалів справи вбачається, що позивачу до виплати при звільненні нараховано 94500,51 грн. Несвоєчасно виплачена сума коштів за рішеннями суду становить 157230,50 грн. В сукупності загальний розмір виплат належних позивачу під час звільнення становить 251731,01 грн (94500,51 грн +157230,50 грн), що складає 100%.
Отже відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума 157230,50 грн, у співвідношенні до загальної суми становить 62,46% (157230,50 грн х 100 / 251731,01 грн).
Відповідно, відсоток середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасно виплачені кошти за шість місяців від загальної суми становитиме 99457,06 грн. (159233,20 грн х 62,46%).
Таким чином, ця сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є співмірною та обґрунтованою з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму та відповідно підлягає виплаті позивачу.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів (податків з доходів фізичних осіб) є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини.
3. Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 02.08.2023 по 02.02.2024 року в розмірі 99457,06 грн (Дев'яносто дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят сім гривень 06 коп.).
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін