02 травня 2024 року м. Житомир
справа № 240/18520/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул.Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати при звільненні надбавки за особливості проходження військової служби - 87,8% посадового окладу, премії в розмірі 277% посадового окладу, грошової компенсації за 23 доби невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік, додаткову винагороду на період дії воєнного часу у розмірі 30000 грн пропорційно дням участі та одноразову грошову допомогу у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити надбавку за особливості проходження військової служби - 87,8% посадового окладу, премію в розмірі 277% посадового окладу, грошову компенсацію за 23 доби невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік, додаткову винагороду на період дії воєнного часу у розмірі 30000грн пропорційно дням участі та одноразову грошову допомогу у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років вислуги на військовій службі, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (із змінами).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при звільненні з військової служби відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" йому не виплачено одноразову грошову допомогу відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік військової служби, на яку позивач має право, як особа звільнена з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами (у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи).
Вважаючи, що невиплата одноразової грошової допомоги при звільненні у повному обсязі є протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ухвали суду від 11.07.2023 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19 жовтня 2023 року відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№70716/23), у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що командуванням Військової частини НОМЕР_1 в межах своєї компетенції вчинені всі дії, визначені законодавством, спрямовані на захист законних прав та інтересів позивача.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ухвалою суду від 24.04.2024 зобов"язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду:
- інформацію (довідку) про встановлену ОСОБА_1 вислугу років (календарну та пільгову), станом на момент звільнення з військової служби - 31.01.2023.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.01.2023 №19-РС солдата ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.01.2023 №31, звільнено з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов"язок і військову службу" (за сімейними обставинами - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 31.01.2023.
Окрім того, в наказі зазначено: «Виплатити солдату ОСОБА_1 :
посадовий оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, що передбачені наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» з 01 по 31 січня 2023 року;
надбавку за особливості проходження служби - 87,8% посадового окладу , окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, що передбачені наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» та відповідно до рішення Міністра оборони України від 18 січня 2022 року № 248/2110 з 01 по 31 січня 2023 року;
премію в розмірі 277% посадового окладу, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» з 01 по 31 січня 2023 року;
грошову компенсацію за 23 (двадцять три) доби невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, що передбачена розділом ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»;
додаткову винагороду на період дії воєнного часу у розмірі 30 000 гривень пропорційно дням участі, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та внесеною зміною до неї постановою уряду від 07 березня 2022 року № 248/1217, Порядку документального підтвердження ( в умовах воєнного стану) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районах проведення зазначених заходів затвердженого Головнокомандувачем Збройних Сил України 06 березня 2022 року, за період з 01 по 31 січня 2023 року:
одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення відповідно до пункту першого Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року № 460 як військовослужбовцю призваному на військову службу за призовом під час мобілізації , на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період , який звільнюється у розмірі 36 % місячного грошового стану Зняти з котлового забезпечення зі сніданку 01 лютого 2023 року.»
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачено абз.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати при звільненні надбавку за особливості проходження військової служби - 87,8% посадового окладу, премію в розмірі 277% посадового окладу, грошову компенсацію за 23 доби невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік, додаткову винагороду на період дії воєнного часу у розмірі 30000 гривень пропорційно дням участі та одноразову грошову допомогу у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до змісту наказу командира Ввійськової частини НОМЕР_1 №31 від 31.01.2023 позивачу нараховано вищевказані види грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, при цьому жодного обґрунтування щодо неправомірності розрахунку розміру зазначених видів грошового забезпечення, позивачем не наведено та не оскаржується в межах розгляду даної справи.
Своєчасність виплати вказаних коштів в межах розгляду даної справи не заявлено, оскільки позивач матиме право, в разі несвоєчасного розрахунку при звільненні, на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд наголошує позивачу, що зазначення загального змісту інформації, яка не має відношення до прав і свобод особи у конкретизованих правовідносинах (або з якої неможливо встановити таке відношення), не є підставою для визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки такі вимоги не направлені на захист індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка навіть не стверджує про їх порушення.
Спір у даній справі виник з приводу дій суб'єкта владних повноважень щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільнені одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачено абз.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) обумовлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 12.12.1991 року (далі - Закон №2011-XII) (в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з ч.2 ст.15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічні приписи містяться у п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова №393).
Крім того, у п.10 вказано, що строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби набувають військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше.
У цій справі суд установив, що позивача звільнено з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за змістом якої військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи).
Однак, суд вказує, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 десантно-штурмових військ Збройних Сил України №19-рс від 31.01.2023 вислуга років у Збройних Силах України ОСОБА_1 , станом на день звільнення зі служби - 31.01.2023, становить календарна - 00 років 10 місяців 20 днів.
З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд дійшов висновку, що оскільки позивач при звільненні з військової служби мав календарну вислугу років - 00 років 10 місяців 20 днів, тобто менше 10 років, умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку недотримана.
З огляду на вказане, позивач не набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби передбаченої відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд зауважує, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з'ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.
Докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.
Суд зауважує, що належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування позовних вимог щодо наявності у позивача понад 10 років календарної вислуги, позивачем суду не надано.
Відповідно до ч. 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вказує, що гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 6 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи те що, відповідачем надано суду докази на підтвердження правомірності своїх дій, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.
У силу приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 02 травня 2024 року.
Суддя А.В. Горовенко