Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 травня 2024 року Справа№200/1084/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 2563705233) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся 26 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, яка надійшла 05 березня 2024 року, позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати щомісячної страхової виплати щодо ОСОБА_1 з 01 липня 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відновити нарахування страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період починаючи з 01 липня 2022 року.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, де отримував страхові виплати до 30.06.2022 року. З 01.07.2022 року виплата страхових виплат була припинена відповідачем з невідомих причин.
На адвокатський запит щодо підстав припинення страхових виплат та несплату заборгованості по страховим виплатам відповідачем було повідомлено, що ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати були припинені з 01.07.2022 згідно реєстру управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області. Рішення, протоколи, постанови на підставі яких було припинено виплати потерпілому, до Головного управління не передавались.
Позивач вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про припинення щомісячної страхової виплати протиправними, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2024 року, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.03.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду: позовної заяви із конкретизацією змісту заявлених позовних вимог та обраного способу захисту порушеного права у відповідності із ст. 5 та п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України; документа про сплату судового збору в розмірі 968,96 грн. або подання до суду клопотання про застосування пільг із сплати судового збору (відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати) разом із довідкою з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків отриманих позивачем у 2023 році доходів та довідкою з органу Пенсійного фонду України про отримані суми пенсії за 2023 рік, які дадуть підстави повно та об'єктивно оцінити майновий стан заявника в цілях розгляду процесуального питання.
05.03.2024 року на адресу суду від позивача надано уточнену позовну заяву із конкретизацією змісту заявлених позовних вимог.
06.03.2024 року на адресу суду від позивача надійшли докази сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07.03.2024 року заяву позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду із позовною заявою. Відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати до суду: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно ОСОБА_1 ; засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію відповідної постанови про припинення ОСОБА_1 страхових виплат (за наявності); у разі відсутності постанови про припинення ОСОБА_1 страхових виплат, надати письмові пояснення щодо підстав припинення виплати страхових виплат; довідку про розмір нарахованих та окремо виплачених сум страхових виплат ОСОБА_1 з липня 2022 року по теперішній час із зазначенням дат нарахування та виплат.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
19.03.2024 року на адресу суду надійшов відзив у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.
В обґрунтування відзиву зазначив, що 16.01.2023 року голова комісії з реорганізації Управління ВД ФСС України в Харківській області за актами приймання-передачі передала справи про страхові виплати та електронні бази даних Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області.
Проте, документи по потерпілому ОСОБА_1 Управління не передавало.
На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1467 «Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині передачі носіїв інформації, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області передало до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області справу про страхові виплати ОСОБА_1 які він отримував, як особа переміщена з тимчасово окупованої території України.
Також, на виконання вищезазначеного Порядку Управління передало до Головного управління реєстр осiб, яким було припинено/затримано виплати відділеннями Управління за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 року. Згідно даних зазначених в реєстрі, щомісячна страхова виплата ОСОБА_1 припинена з 01.07.2022. Надати довідку немає можливості у зв'язку з відсутністю нарахувань з 01.07.2022 року.
Рішення, протоколи, постанови на підставі яких було припинено виплати потерпілому до Головного управління не передавались.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 20.11.2014 № 6303000281.
Відповідно до довідок МСЕК серії МСЕ № 126750 та серії 2-18 АВ № 082743 ОСОБА_1 встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 50% безстроково з 22.07.2004 року.
Згідно реєстру осіб, яким було припинено/затримано виплати відділеннями управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 ОСОБА_1 отримував страхові виплати до 30.06.2022 року. З 01.07.2022 було припинено нарахування та виплату страхових виплат.
Суд зазначає, що з 01.01.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Отже, з 01.01.2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Судом також встановлено, що станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області припинено.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області.
У зв'язку із невиплатою страхових виплат, представник позивача 16.02.2024 звернувся із адвокатським запитом до відповідача, у якій просив повідомити на яких підставах припинено та не сплачуються щомісячні страхові виплати, а також заборгованість по страховим виплатам ОСОБА_1 .
Листом відповідача від 23.02.2024 № 2000-0202-8/32239 представника позивача повідомлено, що ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати були припинені з 01.07.2022 згідно реєстру управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області. Рішення, протоколи, постанови на підставі яких було припинено виплати потерпілому, до Головного управління не передавались.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходив з наступного.
Спірним питанням даної справи є правомірність припинення виплати страхових виплат позивачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.
Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).
Суд застосовує положення законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно до ч. 1 та 7 ст. 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно з якими страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 року № 16/98-ВР передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Тобто, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом (згідно із Закону № 16/98-ВР) чи законодавством (згідно із Закону № 1105-XIV).
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у відзиві зазначає, що за даними Управління Фонду рішення про припинення виплат ОСОБА_1 з 01.07.2022 прийнято на підставі п. 1.12 Порядку призначення, перерахунку та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року № 11.
Відповідно до п. 1.12 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, що затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11, у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. У разі підтвердження інформації щодо неправомірно призначеної виплати видається постанова про відмову у страховій виплаті. Якщо інформація Міністерства фінансів України не підтверджується, нарахування виплат відновлюється з моменту припинення.
Разом з тим, суд зазначає, що ст. 46 Закону № 1105-XIV не надано повноважень щодо припинення страхових виплат (нарахування та виплату) із зазначених підстав, оскільки до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV, не внесено такої підстави припинення страхових виплат, яка передбачена пунктом 1.12 розділу I Порядку № 11.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, встановлених Законом для припинення та невиплати сум страхових виплат за попередній період.
Порядок, на який посилається відповідач, не є законом, а є підзаконним нормативно-правовим актом, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, прийняті Кабінетом Міністрів України постанови від 01.10.2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 07.11.2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» так само, як і постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 року № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції» та від 19.07.2018 року № 11 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», є підзаконними нормативно-правовими актами та не можуть звужувати або скасовувати права громадян, встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, внаслідок чого у сфері спірних правовідносин, які врегульовані нормами Закону № 1105-XIV, застосовуватись не можуть.
Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що ні Законом № 1105-XIV, ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 у справі № 200/619/21-а.
Відповідачем у відзиві зазначено, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області немає первинних документів, але беручи до уваги норми чинного законодавства, існує шлях для з'ясування обставин що стали підставою для припинення виплат позивачу у спосіб витребування доказів у органу уповноваженого на надання рекомендацій щодо припинення затримання соціальних виплат за результатами верифікації. У разі підтвердження фактичних обставин що зумовлюють обов'язок платника соціальних виплат припинити (затримати) нарахування коштів буде доведено відсутність порушення чинного законодавства та зумовить відмову в задоволенні позовних вимог.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому відповідачем не надано жодних доказів щодо вжиття заходів щодо з'ясування обставин та підстав припинення страхових виплат позивачу.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню у спосіб визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат ОСОБА_1 з 01.07.2022 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 з 01.07.2022 року.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01.07.2022 року, то така не підлягає задоволенню, оскільки, по-перше, ця вимога охоплюється вимогою про зобов'язання відновити нарахування та виплату страхових виплат з 01.07.2022 року, по-друге, згідно з листа відповідача від 23.02.2024 № 2000-0202-8/32239 щомісячна страхова виплата ОСОБА_1 припинена з 01.07.2022.
Отже, з 01.07.2022 року розрахунок страхових виплат позивачу не здійснювався, а тому відсутня заборгованість.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 01.02.2024 у справі № 200/4949/23.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 968,96 грн.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 2563705233) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат ОСОБА_1 з 01.07.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з 01.07.2022 року.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 2563705233) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич