Рівненський апеляційний суд
Іменем України
23 квітня 2024 року м. Рівне
Справа № 556/1086/22
Провадження № 11-кп/4815/145/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
захисника-адвоката ОСОБА_7
потерпілих - ОСОБА_8 , ОСОБА_9
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12022181230000048 від 29.03.2022 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та представника потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , неповнолітнього ОСОБА_9 , законного представника неповнолітнього ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2023 року, -
Вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2023 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, і призначено покарання - чотири роки і шість місяців позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, строк відбування якого рахується з моменту фактичного затримання після набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілих: ОСОБА_11 - 68802 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 3000 грн. - витрат за проведення експертизи, 12000 грн. за надання правничої допомоги та 400 000 грн. в рахунок моральної шкоди; ОСОБА_9 - 7340,83 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 10000 грн. за надання правничої допомоги та 50 000 грн. моральної шкоди; ОСОБА_8 - 400 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 8000 грн. за надання правничої допомоги; на користь держави - 8581 грн. процесуальних витрат за проведення експертиз у провадженні.
Вирішено питання щодо речових доказів та арештованого майна.
Як визнав доведеним суд, 29 березня 2022 року близько 17 год. 45 хв. у світлу пору доби ОСОБА_6 в порушення вимог підпункту а) пункту 2.1 Правил дорожнього руху України, не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, керуючи технічно справним автомобілем марки «Jeep Grand Cherokee» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул. Пасічній в с. Воронки Вараського району Рівненської області до нерівнозначного нерегульованого перехрестя вулиць Шевченка та Пасічна. Одночасно по вул. Шевченка зі швидкістю приблизно 50 км/год рухався мотоцикл марки VIPER номер рами НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_13 , який наближався до вищевказаного перехрестя проїзних частин по головній дорозі.
ОСОБА_6 , рухаючись у межах другорядної дороги, маючи об'єктивну можливість виявити мотоцикл, в порушення вимог дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» розділу 33 ПДР, не зупинився перед вищевказаним знаком та в порушення вимог підпункту «б» пункту 2.3, пункту 16.11 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки, неправильно її оцінив, не впевнився, що його дії будуть безпечними та не створять небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпеки дорожнього руху, перед виїздом на перехрестя не надав переваги в русі на першочерговий проїзд перехрестя мотоциклу марки «VIPER»0924, що рухався по головній дорозі, раптово та в безпосередній близькості виїхав на смугу руху даного транспортного засобу, де на перехресті вулиць Шевченка та Пасічної с. Воронки Вараського району Рівненської області допустив зіткнення з мотоциклом, водій якого був позбавлений технічної можливості уникнути ДТП по незалежних від нього технічних причинах.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла марки «VIPER»- неповнолітній ОСОБА_14 отримав тілесні ушкодження у вигляді переднього вивиху плечової кістки, компресійного перелому третього поперекового хребця, які відносяться до середнього ступеня тяжкості по критерію довготривалості розладу здоров'я, водій мотоцикла ОСОБА_15 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер, а транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Порушення ОСОБА_6 вимог дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» розділу 33 та пункту 16.11 Правил дорожнього руху, який забороняє проїзд без зупинки перед знаком та зобов'язує водія дати дорогу транспортним засобам, що рухаються дорогою, яка перетинається, і вимагає від водія на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись по другорядній дорозі, дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрестя проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, знаходяться у прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням ДТП і суспільно - небезпечними наслідками, що настали.
У поданих апеляційних скаргах:
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 вказує, що при постановленні вироку допущено істотні порушення вимог Кримінального процесуального закону, оскільки неповно досліджено фактичні обставини провадження та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань сторони захисту про виклик і допит судового експерта та про призначення повторної експертизи для встановлення істини по справі.
Апелянт доводить, що при призначенні покарання, на її думку, не було враховано особу обвинуваченого та ряд пом'якшуючих покарання обставин, зокрема, той факт, що ОСОБА_6 раніше не судимий, позитивно характеризується, визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину та просив вибачення у потерпілих, як необґрунтовано визначено і суми грошового відшкодування на користь потерпілих, які є явно завищеними.
Просить вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2023 року в частині призначеного покарання змінити, призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді трьох років позбавлення волі, звільнити його від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком в три роки, та зменшити суми матеріального і морального відшкодування на користь потерпілих.
Крім того, захисник ставить питання про повторне дослідження висновків експертиз у даному провадженні, допит судово-медичного експерта та призначення повторної судової авто - технічної експертизи.
Адвокат ОСОБА_10 , як представник потерпілих, не оспорюючи фактичні обставини, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 , вважає вирок суду незаконним в частині призначеного покарання внаслідок м'якості та в частині стягнення морального відшкодування на користь потерпілого ОСОБА_9 .
Зазначає, що суд повною мірою не врахував той факт, що ОСОБА_6 позбавив життя молоду людину, визнав свою вину і розкаявся лише під тиском зібраних у справі доказів, заподіяну шкоду не відшкодував, не надавав жодної допомоги на поховання чи підтримку родині загиблого та ОСОБА_9 , який отримав середньої тяжкості тілесне ушкодження, як залишив поза увагою і моральні страждання останнього, зменшивши суму моральної компенсації.
Просить вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2023 року в частині призначеного покаранняскасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, а також збільшити суму морального відшкодування на користь ОСОБА_9 до 150 000 грн. В решті вирок залишити без змін.
У запереченні на апеляційну скаргу захисника прокурор зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини кримінального провадження, зібраними й дослідженими доказами встановлено вину ОСОБА_6 та при призначенні покарання в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого і характер моральних страждань потерпілих, що свідчить про законність й обґрунтованість вироку.
До початку апеляційного розгляду захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 відмовилася від заявленого клопотання про повторне дослідження доказів та призначення експертизи, зазначивши, що фактичні обставини, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції не оспорюються.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника ОСОБА_7 , підтримані ОСОБА_6 , які просять пом'якшити призначене покарання та зменшити розмір стягнутих грошових сум на відшкодування заподіяної шкоди потерпілим, доводи представника потерпілих - адвоката ОСОБА_10 , потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які просять призначити ОСОБА_6 більш суворе покарання у виді п'яти років позбавлення волі та збільшити суму морального відшкодування на користь ОСОБА_9 до 150000 грн, доводи прокурора, яка вважає вирок законним, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційних скаргах сторони захисту та представника потерпілих, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні даного кримінального правопорушення за вказаних у вироку обставин підтверджується сукупністю зібраних у провадженні й досліджених судом доказів, яким дана правильна юридична оцінка.
Твердження адвоката ОСОБА_7 про призначення ОСОБА_6 надто суворого покарання, як і твердження представника потерпілих - адвоката ОСОБА_10 про необхідність призначення винуватцю ДТП більш суворого покарання, не є переконливими, оскільки термін “явно несправедливе покарання” означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність, між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, і ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі “Довженко проти України”) зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто, поняття “особа обвинуваченого” вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття “особа винного”.
При призначенні покарання обвинуваченому суд, як видно з вироку, дотримався положень ст. 65 КК України щодо врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що пом”якшують і обтяжують покарання, а також роз”яснень що містяться в п. 2-3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) “Про практику призначення судами кримінального покарання”, і врахував, що ОСОБА_6 , керуючи транспортним засобом без посвідчення водія, грубо порушуючи ПДР, нехтуючи своєю безпекою та безпекою інших учасників руху, вчинив тяжкий злочин, наслідком якого стала смерть молодої людини та заподіяно тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості пасажиру транспортного засобу, особу ОСОБА_6 , який визнав свою вину у вчиненому, раніше не судимий, позитивно характеризується, має родину, не перебуває на обліку в лікаря нарколога та психіатра, і призначив йому покарання в межах закону, яке, на думку колегії суддів, з врахуванням обставин вчиненого, наслідків кримінального правопорушення - смерті людини та тої обставини, що впродовж двох років шкода потерпілим жодним чином не відшкодована, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових злочинів.
Відповідно до вимог закону судом призначено ОСОБА_6 і додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке за своїм розміром є справедливим.
Правомірно, виходячи з вимог ст. 1166 та ч. 1 ст. 1167 ЦК України, згідно яких матеріальна і моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, вирішив суд і позовні вимоги потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , виходячи із засад виваженості і справедливості.
Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю, розмір відшкодування якої визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо), з урахуванням стану здоров”я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , як батьки, зазнали непоправних, тривалих, глибоких душевних страждань внаслідок смерті єдиного сина, який допомагав їм в усіх труднощах та в повсякденному житті, відновлення яких є неможливим, оскільки, в даному випадку не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та гіркоти втрати дорогої та близької їм людини.
Судом першої інстанції також враховано, що неповнолітній ОСОБА_9 внаслідок ДТП отримав середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження, зазнав моральних і фізичних страждань, у зв'язку з чим відбулися певні вимушені зміни у його житті.
При апеляційному розгляді встановлено, що цивільний позов про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_8 заявлено на 500 000 грн, ОСОБА_11 - на 500 000 грн, а ОСОБА_9 - на 150 000 грн, з яких судом стягнуто відповідно 400 000, 400 000 і 50 000 грн, що, на переконання колегії суддів, не є надто завищеним чи, навпаки, надто заниженим розміром відшкодування, з урахуванням вищевказаних обставин.
В ході розгляду апеляційних скарг також встановлено, що ОСОБА_11 є добросовісним набувачем і користувачем транспортного засобу - мотоциклу марки VIPER номер рами НОМЕР_2 Т, який внаслідок ДТП зазнав механічних ушкоджень, у зв'язку з чим володілець цього майна ОСОБА_11 поніс майнову шкоду та витрати за проведення експертної оцінки ушкоджень транспортного засобу, а тому колегія суддів не погоджується з доводами захисника обвинуваченого щодо відмови у стягненні на користь ОСОБА_11 суми матеріальної шкоди - 17429.24 грн. за пошкоджений мотоцикл.
Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а подані апеляційні скарги - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту оголошення ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3