Справа № 524/7974/23 Номер провадження 22-ц/814/1984/24Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
01 травня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М..
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 23 січня 2024 (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного текста рішення не зазначені) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У жовтні 2023 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду з вказаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь загальну суму заборгованості за кредитним договором у сумі 23 352,50 грн, з яких : прострочена заборгованість за кредитом - 3 000 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 20 352, 50 грн.
Заявлені вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачкою умов кредитного договору.
Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 23 січня 2024 позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 11 993,50 грн та судові витрати в сумі 1102,80 грн.
В іншій частині вимог відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2 918,40 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс», посилаючись на незаконність прийнятого рішення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі істотні обставини справи, а саме не врахував, що 25 червня 2023 року відповідачка уклала додаткову угоду до кредитного договору, згідно якої до неповернутої суми кредиту отримала додатково 2 000 грн, отже заборгованість по відсотками нараховувалася на суму кредиту 7 000 грн, що відображено у розрахунку заборгованості, який долучено до позовної заяви.
Розрахунок заборгованості є належним і допустимим доказом, що підтверджує розмір заборгованості, а відповідачка не клопотала перед судом про витребування доказів укладення доказів про зміну (збільшення) розміру суми кредита.
Звертається увага, що позивач з мотивів лояльності до свого клієнта, подаючи позовну заяву, свідомо зменшив суму заборгованості за тілом кредита з 7 000 до 3 000 грн, проте суд помилково взяв цю суму як ту, на яку мають бути нараховані відсотки.
У відзиві адвокат Калінін С.К., представник ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення районного суду залишити без змін.
Звертається увага, що до апеляційної скарги на підтвердження обставин збільшення розміру кредита позивачем долучені нові докази, які не подавалися і, відповідно, не досліджувалися судом першої інстанції, тому апеляційний суд згідно приписів ст.367 ЦПК України не вправі приймати їх до уваги.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.06.2023 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1224-5346, за умовами якого Кредитодавець відкрив Кредитну лінію для Позичальника шляхом надання Позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит не пізніше останнього дня Строку кредитування та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування Кредитом у порядку, передбаченому цим Договором.
За умовами договору розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір Кредиту: 5 000 гривень; дата надання/видачі Кредиту - 18.06.2023; строк кредитування: 300 календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику; дата повернення (виплати) кредиту 12.04.2024; реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає 57 2465%; Орієнтовна загальна вартість Кредиту на дату укладення Договору (за весь Строк кредитування) складає: 50 000,00 грн та включає в себе: суму Кредиту та проценти за користування Кредитом 45 000,00 грн. У разі прострочення Позичальником сплати процентів за користування Кредитом на строк понад один календарний місяць, Кредитодавець має право вимагати від Позичальника повернення Кредиту в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування Кредитом до настання дати закінчення строку кредитування, визначеного п.4.8 даного Договору.
28.09.2023 на адресу відповідачки було направлено вимогу про усунення порушень умов договору.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок заборгованості нарахування відсотків в сумі 20 352,50 грн проведено за період з 18.06.2023 по 08.07.2023 включно за ставкою 1,3 % та за період з 09.07.2023 по 05.10.2023 включно за ставкою 3%, що відповідає умовам укладеного договору. Але в період з 25.06.2023 відсотки були нараховані на тіло кредиту в сумі 7 000 грн, що не відповідало умовам договору. Крім того, із розрахунку вбачається внесення позичальником коштів в сумі 2 000 грн.
З наведених підстав суд першої інстанції зробив власний розрахунок відсотків, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, а саме: за період з 18.06.2023 по 08.07.2023 сума відсотків за ставкою 1,3% становить 983,50 грн; в період з 09.07.2023 по 05.10.2023 за ставкою 3% - 8 010 грн, отже загальна сума відсотків становить 14 662,50 грн.
Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги, керується такими міркуваннями.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням наведених вимог закону.
У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року (справа № 524/5556/19) викладені такі висновки щодо укладення кредитного договору в електронній формі.
«У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.»
У постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року (справа № 263/3470/20) викладені такі висновки стосовно доказів у правовідносинах, що виникли у зв'язку з укладення кредитного договору в електронній формі.
«Доводи касаційної скарги, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.
Також безпідставним є твердження заявника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки подані сторонами електронні докази не досліджувалися в оригіналі, з огляду на таке.
Відповідно до частин другої, третьої, п'ятої статті 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У матеріалах справи є роздруківки загальних умов договору кредитної ліній, спеціальних умов договору позики № AG2069856, додаткової угоди № АМ5917691 до спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № AG2069856, паспорта споживчого кредиту, інформації, яка надається споживачу до укладання договору про споживчий кредит.
Порушень порядку надання і отримання доказів у суді не встановлено, у суду не було сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу.
Вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.
З огляду на це також безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції встановив факт укладення кредитного договору, зокрема його підписання позивачем, на підставі недопустимих доказів, а саме копії електронного доказу.
Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у матеріалах справи немає даних про те, що позивача було належним чином ідентифіковано при реєстрації в ІТС відповідним електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису, отже, відсутні докази підписання ним кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що оспорюваний договір про надання кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не міг бути укладений.
Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивач також їх не надав, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.»
Використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства. Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 (справа №732/670/19), від 12.01.2021(справа №524/5556/19), від 31.08.2022 (справа № 280/4456/20), від 09.02.2023 (справа № 640/7029/19)).
Сторонами справи факт укладення кредитного договору не заперечується, висновки суду про законність порядку обрахунку відсотків за укладеним договором не оскаржені.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що, на переконання позивача, суд першої інстанції помилково визначив суму заборгованості по тілу кредиту, на яку мають нараховуватися відсотки за користування кредитними коштами: замість 7 000 грн взяв до уваги 3 000 грн.
За змістом положень ст.12, ст.13, ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов'язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Апеляційний суд зауважує, що принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) не звільняє учасника справи від обов'язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги або заперечення позову (ст.81 ЦПК України).
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що у позові сума кредита зазначена у розмірі 5 000 грн (а.с.5). Сума заборгованості за договором за станом на 05 жовтня 2023 року визначена позивачем у розмірі 23 352 грн 50 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 3 000 грн і прострочена заборгованість по відсоткам - 20 352 грн 50 коп. (а.с.6). При цьому, у позовній заяві позивачем не пояснено, чому заборгованість по тілу кредита зменшилася з 5 000 грн до 3 000 грн, як і відсутні роз'яснення і посилання на докази про укладення додаткової угоди до кредитного договору, згідно якої відповідачка отримала ще 2 000 грн кредитних коштів.
До позову долучена копія кредитного договору №1224-5346 від 18 червня 2023 року, згідно якого сума кредита становить 5 000 грн (а.с.14-19).
У долучених до позову паспорті кредита і таблиці обчислення загальної вартості кредита також зазначено 5 000 грн суми кредита (а.с.27-28,29).
У довідці ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 11 жовтня 2023 року зазначено про перерахування 5 000 грн за договором №1224-5346 (а.с.31).
Аналогічна інформація міститься у довідці ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (а.с.33).
Довідка-розрахунок, долучена до позовної заяви, у колонці «Основний борг» містить суму 7 000 грн, проте у підсумку зазначено 3 000 грн, а у колонці «Коригування кредиту» у підсумку зазначена сума 2 000 грн (а.с.34-35).
Апеляційний суд зауважує, що розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є достатнім доказом у розумінні ст.80 ЦПК України.
Отже, суд першої інстанції, оцінюючи наведені вище документи (докази), обґрунтовано виходив з того, що проценти мають бути нараховані на тіло кредита у сумі 3 000 грн.
З матеріалів справи також убачається, що відповідачка подала суду відзив на позовну заяву (а.с.53 - 60), у якому наполягала саме на неправильності обрахування процентів, стверджуючи, що проценти мають бути нараховані на суму 3 000 грн.
Копія відзиву отримана позивачем 08 листопада 2023 року (а.с.76-77), проте доводи відзиву залишилися без будь-якого реагування зі сторони позивача, натомість позивач 13 листопада 2023 року подав суду заяву про розгляд справи без участі його представника (а.с.78).
До апеляційної скарги позивачем долучені нові докази (а.с.110-115) і не заявлено клопотання про їх дослідження, як і не наведено обґрунтованих доводів про існування у позивача перешкод для подання цих доказів суду першої інстанції.
З наведених підстав суд апеляційної інстанції у відповідності до приписів ст.367 ЦПК України позбавлений можливості прийняти до уваги зазначені нові докази.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів.
В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.
Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 23 січня 2024 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 01 травня 2024 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І. Дорош
В.М. Триголов