Житомирський апеляційний суд
Справа №295/5700/23 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О.М.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
29 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №295/5700/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кравчук Василь Іванович
на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Зосименко О.М.
встановив:
У травні 2023 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 87 724,27 грн., яка складається з: 20 000,00 грн. - тіло кредиту; 45 600,00 грн. - відсотки за користування кредитом, 19 417,60 грн. - інфляційні втрати; 2 706,67 грн. - 3% річних та 8 000,00 грн. витрат на правову допомогу, 2 684,00 грн. судового збору.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 04.08.2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір №4571079 про надання споживчого кредиту. За умовами договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 20 000,00 грн.; строк кредиту 30 днів, дата повернення кредиту 03.09.2021 року, що вказується в Графіку платежів. Процентна ставка стандартна і становить 1,90 % в день. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання виконало, надавши кредитні кошти у розмірі 20 000,00 грн., шляхом зарахування їх на платіжну картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . Відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, у зв'язку з чим, та згідно умов договору, кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів поспіль.
03 травня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (фактор) було укладено Договір факторингу № 03-05/2002, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору право грошової вимоги за кредитним договором.
Надалі відповідач оплати за кредитним договором не здійснював, тому боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору в загальному розмірі становить 87 724,27 грн.
Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 серпня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість у розмірі 87 724,27 грн., 2 000,00 грн. судових витрат на правничу допомогу та 2 684,00 грн. судового збору.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 05 січня 2024 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кравчука В.І. про перегляд заочного рішення було відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Україна». На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Судом в порушення принципів змагальності, рівності сторін було розглянуто справу за відсутності відповідача, який взагалі не був обізнаний про розгляд цієї справи, що позбавило сторону відповідача права подати свої заперечення і доводити про безпідставність заявлених вимог позивачем. Також суд першої інстанції не звернув увагу, що стороною позивача на підтвердження заявлених вимог не були надані первинні бухгалтерські документи, які б підвереджували факт виконання кредитором свого обов'язку перед позичальником щодо надання коштів у кредит, відкриття відповідного кредитного рахунку та докази фактичного користування відповідачем коштами за вказаним кредитним договором. Зазначає, що судом також було порушено ст. 625 та 1048 ЦК України та стягнуто відсотки нараховані після закінчення строку кредитування, а саме після 03.09.2021 року. Звертає увагу також на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», повідомило ОСОБА_1 про заміну кредитора у зобов'язанні та надало йому докази переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Стверджує, що позивачем в порушення п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України неправомірно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за період з 24.02.2022 року по 19.04.2023 року року, тобто після введення на території України воєнного стану, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що рішення суду першої інстанції обґрунтоване та законне, прийняте з дотримання норм матеріального та процесуального права, а доводи апелянта спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. ОСОБА_1 не наведено жодних аргументів про будь-які порушення норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, докази у справі досліджено всебічно та надано їм належну оцінку. Зазначає, також, що орієнтований розрахунок витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в апеляційній інстанції складає 8 000,00 грн.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 04 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником був укладений договір №4571079 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти на споживчі потреби в загальній сумі 20 000,00 грн. терміном на 30 днів, а споживач одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором А892122 04.08.2021 18:21:02.
У пункті 1.5.1 вказаного договору сторони погодили стандартну процентну ставку 1,90% в день, яка застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п. 4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулась автопролонгація, відповідно до п. 4.3 договору.
Додатком №1 до вказаного договору погоджено графік платежів та таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, реквізити для оплати.
Відповідно до п. 1.7.1 орієнтована реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 24079,41% річних.
Пунктом 3.1 договору погоджено, що нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредитування (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
За положеннями п.п. 4.3.1 договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до п.п. 4.2.2-4.2.4. договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Споживач дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах, передбачених п.п. 4.3.1 договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача у порядку, передбаченому в п. 4.2 договору.
Відповідач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора отриманого від позивача прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір, тобто договір вважається укладеним у відповідності до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
03 травня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» як клієнтом та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» як фактором було укладено договір факторингу №03.05/2022, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступив ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права грошової вимоги, зокрема, за кредитним договором №4571079, укладеним з ОСОБА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором №4571079 від 04.08.2021 року станом на 19.04.2023 року позивачем нарахована заборгованість за кредитом у загальному розмірі 65 600,00 грн., а саме 20 000,00 грн. - заборгованість за кредитом (тіло кредиту) та 45 600,00 грн. сума заборгованості по несплачених відсотках.
Також позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення відповідачем грошового зобов'язання нараховано інфляційні втрати в розмірі 19 417,60 грн. та 3% річних в сумі 2 706,67 грн за період з 03 грудня 2021 року по 19 квітня 2023 року.
До позовної заяви позивач долучив підписаний сторонами Паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма)), копію довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» №1968 від 16.05.2022 рокку про перерахування споживачу кредитних коштів, копію Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» (нова редакція) 19.01.2020 року, повідомлення споживача про відступлення права вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується договором надання споживчого кредиту, договором факторингу. Відповідач не належним чином виконував свої зобов'язання за договором кредиту, допустивши заборгованість. Таким чином, невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань порушує право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані у кредит. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, з урахуванням індексу інфляційних втрат та 3% річних, на загальну суму 87 724,27 грн.
Проте, повністю із таким висновком суду погодитися неможливо, виходячи з наступного.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного договору про надання споживчого кредиту між відповідачем та ТОВ «Авентус Україна».
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання споживчого кредиту. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цсі 5.
У справі, що переглядається встановлено, що відповідач уклав із ТОВ «Авентус України» електронний договір шляхом обміну електронними повідомленнями, та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором А892122), а тому вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
У пункті 4.3.1 договору №4571079 від 04.08.2021 року сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пп. 4.2.2-4.2.4. договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Отже, після спливу 03 вересня 2021 року 30 днів погодженого строку кредиту з цього дня відбувалась неодноразова пролонгація строку кредиту, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, тобто по 03.12.2021 року включно.
Відповідно до п. 3.1 договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредитування (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та або у році.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, позичальник у період з 04.08.2021 року по 19.04.2023 року жодних платежів по погашенню кредиту та сплаті відсотків не здійснював.
Згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про відступлення прав грошової вимоги від 03.05.2022 року, відповідачу на електронну пошту, зазначену ним при укладенні кредитного договору повідомлено про відступлення права грошової вимоги первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» новому - ТОВ ФК «Фінтраст Україна».
Виходячи з викладеного, встановивши укладення між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 04.08.2021 року кредитного договору №4571079, продовження строку користування кредитом через автопролонгацію відповідно до вимог пункту 4.3 на 90 календарних днів поспіль, відсутність сплати боргу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту в сумі 20 000,00 грн. та відсотків за користування кредитом в сумі 45 600,00 грн.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що вимоги позивача є недоведеними, оскільки ним не підтверджено належними доказами факту надання ТОВ «Авентус Україна» кредитних коштів відповідачу за договором про надання споживчого кредиту, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 2.1 договору №4571079 про надання споживчого кредиту від 04.08.2021 року кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1 договору (п. 2.4 договору).
ТОВ «Авентус Україна» виконало свої зобов'язання за укладеним договором, надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується копією довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» №1968 від 16.05.2022 року про перерахування споживачу кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 04.08.2021 року о 18:22 год., транзакція №974523236.
Таким чином наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 45 600,00 грн. відсотків за користування кредитом.
Однак, колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення 19 417,60 грн. інфляційних втрат та 2 706,67 грн. 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України , з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Відповідно до вимог п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
З урахуванням викладено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в позивача виникло право на застосування наслідків порушення зобов'язання відповідно до положень статті 625 ЦК України. Проте, судом першої інстанції неправильно встановлено період, на який мають бути нараховані 3% та інфляційні втрати.
За умовами договору про надання споживчого кредиту від 08.08.2021 року, останнім днем строку погашення кредиту для відповідача було 03.12.2021 року.
Отже, прострочення виконання грошового зобов'язання виникло з 04.12.2021 року, тому при розрахунку 3% та інфляційних втрат необхідно враховувати індекси інфляції за період з 04.12.2021 року по 23.02.2022 року, а саме проміжок часу, який неохоплений воєнним станом.
Згідно із статтею 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Втрати від інфляції за період з 04.12.2021 року по 23.02.2022 року включно складають 2 296,00 грн: (65 600,00 гр.н х 100,6 % (інфляційні втрати за грудень 2021 року) - 65600,00 грн.) = 393,6 грн.; (65 600,00 грн. х 101,3 % (інфляційні втрати за січень 2022 року) - 65 600,00 грн.) = 852,80 грн.; (65 600,00 грн х 101,6% (інфляційні втрати за лютий 2022 року) - 65 600,00 грн) = 1049,60 грн.
Нарахування 3% річних за порушення грошового зобов'язання розраховується наступним чином: сума заборгованості 65 600,00 грн. х 3% : 365 х 82 дні прострочення (за період з 04.12.2021 року по 23.02.2022 року), отже 3 % річних будуть складати 442,12 грн.
Виходячи із наведеного, місцевий суд, встановивши наявність підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України, припустився помилки при вирішенні питання щодо періоду і суми заборгованості за прострочення виконання зобов'язання, яка підлягає стягненню з відповідача та становить 2 738,12 грн.
З урахуванням вищевикладеного, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 68 338,12 грн.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції представник ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» - адвокат Крюкова М.В. надала ордер на надання правничої (правової) допомоги виданого на підставі договору №07/07-2022 від 07.07.2022 року, звіт про надання правової допомоги від 19.04.2023 року та платіжну інструкцію №372 від 19.04.2023 року.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу за відсутності відповідача, який не був повідомлений неналежним чином про дату, час та місце розгляду справи, яке згідно приписів п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, і законодавець не пов'язує настання таких наслідків із неправильним вирішенням справи.
Таким чином, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального, призвело до ухвалення у справі незаконного рішення, а тому останнє підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову з вищевказаних підстав (п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв'язку з частковим задоволенням позову (78%) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову в розмірі 2093,52 грн., а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 885,72 грн. (22%).
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кравчук Василь Іванович, задовольнити частково.
Заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» (код ЄДРПОУ 44559822, адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Загородня, буд.15, офіс 118/2) заборгованість за кредитним договором в розмірі 68 338,12 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20 000,00 грн., заборгованість за відсотками - 45 600,00 грн., інфляційні втрати - 2 296,00 грн., 3% річних - 442,12 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» судовий збір у розмірі 2 093,52 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 885,72 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 02 травня 2024 року.
Головуючий Судді