18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
25 квітня 2024 року м. Черкаси Справа № 910/1012/24
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:
позивача: Буряк О.Г. - адвокат (в режимі відеоконференції),
відповідач - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДК-Індастріал», м. Умань
до відповідача: держави - російської федерації
про стягнення шкоди в сумі 110 377 360 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДК-Індастріал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до держави - російської федерації про стягнення шкоди в сумі 110 377 360 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДК-Індастріал» є власником виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 6 063,5 кв. м, та інших об'єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . 08 червня 2023 року на територію виробничого будинку та механоскладального цеху влучив ворожий снаряд російської федерації, внаслідок чого нерухоме майно було пошкоджено. За твердженнями позивача, означені обставини є підставою для стягнення з російської федерації шкоди в сумі 110 377 360 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 січня 2024 року позовну заяву передано за територіальною підсудністю на розгляд до Господарського суду Черкаської області.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23 лютого 2024 року прийнято справу № 910/1012/24 до свого провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02 квітня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06 березня 2024 року задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДК-Індастріал» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
01 квітня 2024 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів понесення судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 02 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 25 квітня 2024 року.
10 квітня 2024 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів понесення судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою.
Щодо належності повідомлення відповідача.
Оскільки в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справі № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20-ц від 18.05.2022.
Крім того згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв'язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинила поштове співробітництво з поштою росії та білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.
10 квітня 2024 року Господарський суд Черкаської області на офіційній сторінці Господарського суду Черкаської області веб-порталу «Судова влада України» розмістив оголошення про виклик російської федерації у справі № 910/1012/24, як відповідача у судове засідання на 11 год. 00 хв. 25 квітня 2024 року.
Крім того за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Таким чином, про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином.
Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) щодо надання відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, станом на дату проведення судового засідання не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті.
У судовому засіданні 25.04.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши доводи представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України (ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 7 ГПК України визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
За ч. 1 - 3 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється, зокрема, відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
У позовній заяві визначено відповідачем російську федерацію, до якої і пред'явлено позов.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.
За змістом ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме - наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом з тим, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни. Тож коли Російська Федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Крім того, у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Разом з тим, Російська Федерація здійснює військову агресію проти України, у зв'язку із чим, указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває станом на даний час.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Станом на час подання позову та розгляду справи по суті, Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародна правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Отже, дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.
Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.
У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд також констатував, що загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях у Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.
При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
Отже, у даній справі підлягає застосуванню «деліктний виняток», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Також суд зазначає, що оскільки в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди Російської Федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним. Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справі № 796/165/18 від 25.01.2019, № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20-ц від 18.05.2022.
Таким чином, суд констатує, що судовий імунітет Російської Федерації у даній справі не підлягає застосуванню, з огляду на обставини, що викладено вище.
По суті спірних правовідносин, судом встановлені такі обставини.
Позивач є власником виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 6 063,5 кв. м., що складається з адміністративної будівлі А-4, підвалу Пд, прибудови А1-2, тамбуру а, тамбуру а1, тамбуру а2, входу в підвал а3, входу в підвал а4, ганку а5, ґанку а6, ґанку а7, ґанку № 1, вимощення І, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Виробничий будинок), що підтверджується витягом з Держаного реєстру речових прав від 24.04.2023, індексний номер 330087531.
Позивач є власником механоскладального цеху Б-1, Б-2, тамбуру б, тамбуру б1, підвалу пд4 площею 62 174,3 кв. м., ганку № 2, ґанку № 3, овочесховища 1Б площею 52 кв. м., складу 2Б-1 площею 590,5 кв. м., башні Рожновського № 4, підпірною стінки № 7, огорожі № 30, козлового крану № 32, вимощення І, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Механоскладальний цех), що підтверджується витягом з Держаного реєстру речових прав від 24.04.2023, індексний номер 330087682.
08 червня 2023 року на територію Виробничого будинку та Механоскладального цеху влучив ворожий снаряд російської федерації, ймовірна ракета, внаслідок чого вказане нерухоме майно зазнало пошкоджень, що підтверджується актом про пожежу від 08.06.2023, складеним уповноваженими працівниками ВЗНС Уманського РУ ГУ ДСНС України у Черкаській області та СВ Уманського РУП ГУНП в Черкаській області, та актом попереднього візуального огляду об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної військової агресії відповідача від 09.06.2023, складеним уповноваженими Уманською міською радою особами.
Вказані акти також містять відомості щодо характеру пошкоджень, завданих Виробничому будинку та Механоскладальному цеху внаслідок влучання ворожого снаряду російської федерації.
За вказаними вище фактами слідчим відділом Управління СБ України в Черкаській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 22023250000000221 від 08.06.2023. Позивача визнано потерпілим у даному кримінальному провадженні. Дані обставини підтверджуються листом слідчого відділу Управління СБ України в Черкаській області № 73/6-1277 від 12.06.2023, листом Управління СБ України в Черкаській області № 6/1407 від 26.06.2023, постановою слідчого відділу Управління СБ України в Черкаській області про залучення як потерпілого у кримінальному провадженні від 26.06.2023 та листом Черкаської обласної прокуратури № 10-797вих23 від 13.06.2023.
Розмір шкоди, завданої позивачу внаслідок влучання ворожого снаряду відповідача, складає 110 377 360,00 грн, що підтверджується висновком експерта № 2011/2023-1 за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 20.11.2023.
Позивач зазначає, що російська федерація своїми злочинними, протиправними діями, які полягають у пошкодженні Виробничого будинку та Механоскладального цеху, які на праві приватної власності належать позивачу, що сталося внаслідок влучення ворожого снаряду держави-агресора російської федерації, завдала позивачу майнової шкоди в розмірі 110 377 360,00 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо відшкодування відповідачем майнової шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії російської федерації.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої «деліктної шкоди». Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).
Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.
Отже при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Захист права власності гарантується і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04).
Окрім того, відповідно до ст.ст. 1, 3 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 воююча сторона, яка порушує норми зазначеного положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил. Договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції.
Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачем доведений факт завдання йому шкоди діями рф, розмір такої шкоди, що полягає у вартості пошкодженого майна (об'єкти нерухомого майна) внаслідок влучання боєприпасу, їх уламків, та спричиненої вибухової хвилі, неправомірність поведінки рф як заподіювача шкоди при завданні ракетних ударів по Україні в порушення принципів та цілей, закріплених у Статуті ООН, причинно-наслідковий зв'язок між діями рф (збройною агресією, ракетного удару, пожежі, яка сталася у зв'язку з влучанням боєприпасу) і завданою позивачу шкодою у заявленому розмірі.
При цьому протиправність діяння відповідача, як складового елементу цивільного правопорушення, а саме - збройна агресія російської федерації проти України та її наслідки - в розумінні частини 3 статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнаний на найвищому міжнародному рівні.
Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення, чинним законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини в завданні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини в спірних правовідносинах. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом, зокрема, в постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.
За таких обставин господарський суд презюмує вину рф у протиправних діях - збройній агресії та ракетному обстрілі, якими позивачу завдано шкоду у заявленому розмірі.
Матеріалами справи підтверджено та позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, розмір завданої шкоди внаслідок збройної агресії відповідача, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди, отже вимоги позивача про відшкодування шкоди у розмірі 110 377 360 грн є доведеними та підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та вказав, що поніс витрати у зв'язку з проведенням експертного будівельно-технічного дослідження вартості завданої йому шкоди російською федерацією, які складають 60 223,00 грн, що підтверджується рахунком № 1409/23 від 14.09.2023 та платіжною інструкцією № 88 від 18.01.2024.
При зверненні з позовом позивач не сплатив судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір за подання позову підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Відповідно до підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки з урахуванням ціни позову розмір судового збору за його подання перевищує суму 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судовий збір становить максимальну суму: 3028,00 грн * 350 = 1 059 800,00 грн.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Водночас, відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Частиною 1 статті 124 ГПК України також встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Всупереч вказаним вимогам, позивачем разом з позовною заявою не було подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми понесених чи очікуваних судових витрат на професійну правничу допомогу.
Однак, відповідно до ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Отже, положення статті 124 ГПК України не містять імперативних приписів про те, що у випадку неподання разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, суд зобов'язаний відмовити у відшкодуванні судових витрат.
Натомість, частиною другою статті 124 ГПК України, передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто, застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників, зокрема, дій або бездіяльності сторони або її представника під час розгляду справи.
Дана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 927/885/17 (927/485/19).
Отже, за усталеною практикою Верховного Суду, неподання учасником справи попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат разом з першою заявою по суті спору само по собі не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Вирішуючи питання про види витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд керується, зокрема, положеннями частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України і статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
На підтвердження надання адвокатських послуг надані в копіях: ордер серія АІ № 1530191 від 18.01.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 9351/10 від 31.07.2020, договір про надання правової (правничої) допомоги № ДКІ/17/01-24 від 17.01.2024, додаткова угода до договору про надання правової (правничої) допомоги від 17.01.2024, укладені з Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Капітал», рахунок № 28 від 29.03.2024 на суму 72 000,00 грн, платіжна інструкція № 60 від 05.04.2024 на суму 72 000,00 грн.
17 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДК-Індастріал» та Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Капітал» укладеного договір № ДКІ/17/01-24 від 17.01.2024 про надання правової (правничої) допомоги, згідно з умовами якого розмір винагороди, вартості послуг за цим договором визначається сторонами у додаткових угодах. Відшкодування Адвокатському об'єднанню фактичних витрат, пов'язаних з виконанням цього договору (оплата роботи фахівців, судових витрат, обов'язкових платежів, транспортних витрат, зв'язку, технічних витрат тощо) здійснюються клієнтом, крім тих витрат, які були сплачені за його рахунок або ним самостійно. Якщо інше не передбачено додатками до цього договору, цей договір поширюється на всі види правової (правничої) допомоги, що надається в інтересах клієнта.
Відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 17.01.2024 до вказаного договору Адвокатське об'єднання здійснює:
Правовий аналіз наданих Клієнтом документів, необхідних для підготовки та подання до господарського суду позовної заяви Клієнта до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації;
Пошук та аналіз наявної судової практики з метою підготовки та подання до господарського суду позовної заяви Клієнта до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації;
Підготовка заяв по суті Справи, заяв з процесуальних питань, а також будь-яких інших документів, необхідних для представництва інтересів Клієнта в господарському суді під час розгляду справи за позовом Клієнта до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації;
Представництво інтересів Клієнта в судових засіданнях у господарському суді під час розгляду справи за позовом Клієнта до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації.
Згідно з пунктом 2 додаткової угоди загальна вартість юридичних послуг, зазначених у пункті 1 додаткової угоди, складає 72 000,00 грн.
Згідно з пунктом 3 додаткової угоди порядок оплати вартості юридичних послуг здійснюється Клієнтом протягом 3-х днів з моменту виставлення Адвокатським об'єднанням Клієнту рахунку на оплату послуг.
Згідно з рахунком № 28 від 29.03.2024 позивач здійснив оплату послуг у розмірі 72 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 60 від 05.04.2024.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Сторони у додатковій угоді визначили фіксований розмір гонорару за надану професійну правничу допомогу під час судового розгляду, який не залежить від об'єму наданих послуг та витраченого адвокатом часу, тому детальний перелік наданих послуг до суду надаватися не повинен.
Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю, господарський суд дійшов висновку про задоволення клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та покладення таких витрат у розмірі 72 000 грн на відповідача, з огляду на те, що такі витрати є обґрунтованими, співмірними зі складністю справи, виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), відповідають критерію реальності таких послуг, розумності їх розміру.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДК-Індастріал» (вул. Гонти, 3, м. Умань, Черкаська область, ідентифікаційний код 44952211)
110 377 360, 00 грн завданої матеріальної шкоди,
72 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з держави Російська Федерація в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) 1 059 800,00 грн судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене та підписане 02 травня 2024 року.
Суддя О.В. Чевгуз