26 квітня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/236/24
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
розглянув заяву (вх.№267 від 16.04.2024)
заявника Комунального підприємства "Тернопільводоканал" , вул. Старий Поділ, 7 , м. Тернопіль
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДІОМ", Тупик Прохідний, буд. 2, оф. 9, м. Кам"янське, Дніпропетровська область
про видачу судового наказу за вимогою щодо стягнення збитків
Комунальне підприємство "Тернопільводоканал" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із заявою про видачу судового наказу до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДІОМ" за вимогою про стягнення збитків у розмірі 12 432,00 грн.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024, для розгляду справи №921/236/24 визначено суддю Боровця Я.Я.
Розглянувши заяву, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови з такого.
Порядок та форма звернення до суду з заявою про видачу судового наказу визначені Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, розділом II "Наказне провадження".
Відповідно до частини 1 статті 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 148 ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо ( частина 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, як вбачається із суті заявлених вимог, заявник просить стягнути не грошову заборгованість за договором, а збитки завдані внаслідок порушення обов'язку боржника щодо складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно до статей 44, 201 Податкового кодексу України та посилаючись на ст. 22 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224 , 225 Господарського кодексу України.
Таким чином, грошова сума заявлена до стягнення є збитки.
Так, 23.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДІОМ" (Постачальник) та Комунальним підприємством "Тернопільводоканал" (Покупець) укладено договір поставки товару за № 255-т/21.
Відповідно до змісту пункту 5.7 Договору у разі порушення Постачальником терміну реєстрації податкової накладної в ЄРПН, передбачений чинним на той момент законодавством Покупець має право на відшкодування суми невідшкодованого державою податку на додану вартість, а також на відшкодування збитків , понесених в результаті втрати права на податковий кредит.
В той же час, в матеріалах справи відсутні докази на відшкодування збитків.
За статей 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524, 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).
Отже, як вимогу, за якою може бути видано наказ про стягнення грошової заборгованості за письмовим договором відповідно до частини 1 статті 148 ГПК України, слід розуміти будь-яку вимогу про стягнення грошової суми заборгованості за договором, яка охоплює не тільки основний борг і проценти, але й неустойку, проценти річних та інфляційні втрати, за умови, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Однак, заявник подав заяву про видачу судового наказу не про стягнення грошової заборгованості, якою за змістом договору є плата за поставку товару, а про стягнення збитків, завданих внаслідок порушення обов'язку боржника щодо складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно до статей 44, 201 Податкового кодексу України та посилаючись на норми ст. 22 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.
Стягнення збитків у результаті порушення господарського зобов'язання не є грошовим зобов'язанням у розумінні статей 509, 524 ЦК України, тобто не є грошовою заборгованістю за договором, про стягнення якої можливо видати судовий наказ на підставі статей 147, 148 ГПК України.
Так, відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) ( стаття 22 Цивільного кодексу України ).
Згідно статті 217 Господарського кодексу України відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під яким розуміються заходи впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною ( стаття 224 Господарського кодексу України)
Як визначено статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Як правило, для задоволення вимоги про відшкодування збитків заявником має бути доведено всі чотири елементи цивільно-правового правопорушення: завдання шкоди, протиправна поведінка особи, причинний зв'язок між завданою шкодою і діянням особи та вина такої особи.
Отже, вимога про стягнення збитків хоча й має грошовий характер, але за своєю правовою природою не є заборгованістю за грошовим зобов'язанням, а є однією із форм цивільно-правової відповідальності.
Отже, заявник просить застосувати до боржника наслідки невиконання ним зобов'язання у вигляді збитків, що не є грошовою заборгованістю за Договором поставки товару №255-т/1 від 23.07.2021.
Таким чином, Комунальним підприємством "Тернопільводоканал" заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 ГПК України, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 152 ГПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Слід зазначити, що в межах наказного провадження неможливо встановити обґрунтованість заявлених стягувачем вимог.
Відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною 1 статті 152 ГПК України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.
Встановивши наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 152 ГПК України для відмови у видачі судового наказу, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу заявнику.
Приписами частини 2 статті 152 ГПК України передбачено, що про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Відповідно до частини 2 статті 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини 1 статті 152 ГПК України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою.
Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Як визначено частиною 2 статті 154 ГПК України, що за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу .
Керуючись ст. ст. 12, 147, 148, 150, 151, 152, 153, 154, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Комунальному підприємству "Тернопільводоканал" у видачі судового наказу щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДІОМ" збитків у розмірі 12 432,00 грн.
2. Копію ухвали надіслати заявнику до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена.
Ухвалу підписано "2" травня 2024 року.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя Я.Я. Боровець