Справа № 594/807/23
18 квітня 2024 року м.Борщів
Борщівський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої - судді Губіш О.А.
з участю:
секретаря - Окулянко У.Г.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката ОСОБА_7.
відповідача - ОСОБА_2
представника відповідача - адвоката - Денисової Т.С.
представника органу опіки та піклування - Паламарчук Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Борщівська міська рада, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з відповідачем по справі перебувала в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області 17 квітня 2015 року. В шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_2 .
22 грудня 2020 року Борщівським районним судом Тернопільської області видано судовий наказ, яким стягнуто з відповідача у її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення нею повноліття, починаючи з 16 грудня 2020 року. За вказаний період, відповідач сплатив аліменти лише кілька разів і станом на 01.07.2023 має заборгованість в сумі 28136, 50 грн.
Поряд з тим зазначила, що шлюбні відносини з відповідачем вони припинили ще до розірвання шлюбу, а саме з червня 2014 року. Саме з того часу відповідач взагалі не приймає участі у вихованні дочки, не відвідує її за місцем проживання та навчання, не цікавиться нею, не телефонує, не вітає з днем народження, матеріально не утримує.
За вказаний період, відповідач бачив дитину лише один раз, коли їй виповнилося два роки у 2015 році. Більше він з нею не бачився, дочка не знає як виглядає її батько, хоча знає, що в неї є батько.
Відповідач протягом дев'яти років самоусувався від виконання своїх батьківських обов'язків, такі не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дочки. З нею не спілкується, не проявляє до неї щонайменшої батьківської турботи, ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє ніякої зацікавленості у її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, підготовокою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, що негативно впливає на її розвиток як складову виховання, не надає дочці доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі.
Усі питання щодо виховання дочки вирішуються нею особисто, дочка повністю перебуває на її утриманні і для її розвитку вона прикладає всі свої зусилля та можливості.
Поряд з тим зазначила, що вказані факти розцінює, як ухилення від виховання відповідачем своєї дитини, хоча будь-яких перешкод у спілкуванні з нею він не має, ніхто не забороняє відповідачу приймати участь у її вихованні.
А тому, просила суд позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 07 липня 2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено провести в порядку загального позовного провадження з призначенням у такій підготовчого судового засідання. При цьому, відповідачу запропоновано протягом п'ятнадцяти днів з дня одержання копії ухвали надіслати відзив на позовну заяву.
24 липня 2023 року представник відповідача - адвокат Денисова Т.С. подала до суду відзив на позов, в якому зазначила, що відповідач позов не визнає і просить відмовити в задоволенні такого. Зокрема, зазначила обставини, які визнаються відповідачем: а саме те, що 15 вересня 2012 року укладений шлюб між сторонами; в шлюбі народилася дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; рішенням Борщівського районного суду від 17 квітня 2015 року їх шлюб розірваний; фактично шлюбні відносини між сторонами припинені з червня 2014 року (дочці було 1 рік і 2 місяці); судовим наказом Борщівського районного суду від 22 грудня 2020 року відповідача зобов'язано сплачувати аліменти на утримання доньки; на день звернення позивачки із позовом до суду, існувала заборгованість зі сплати відповідачем аліментів на утримання доньки; відповідач не бував у дитячому садочку, який відвідувала донька, у школі, де навчається донька, не бував на шкільних заходах.
Відповідач погоджується із тим, що Закон визначає обов'язок обох батьків піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
В іншій частині, відповідач не згідний з позовними вимогами. Зокрема зазначив, що, як вбачається зі змісту рішення Борщівського районного суду від 17 квітня 2015 року, позивачка ОСОБА_3 у своєму позові вказала, що сімейне життя з відповідачем не склалося, на час подачі позову (12.03.2015 р.) спільно сім'єю не проживають, стосунків не підтримують, в нього є інша жінка, а у неї є інший чоловік.
Відповідач вказує, що в червні 2014 року, звільнившись з постійного місця роботи Борщівського тютюнового заводу через отримання мізерної заробітної плати, за погодженням із дружиною поїхав на роботу у місто Київ. За час його відсутності саме дружина зрадила йому в подружній вірності із сусідом, в чому він переконався, і у січні 2015 року після вияснення відносин (відповідач наполягав на збереженні сім'ї заради дитини), залишив постійне місце проживання своєї сім'ї у господарстві батьків позивачки.
У березні 2015 року ОСОБА_1 подала до суду позов про розірвання шлюбу, благаючи відповідача погодитися із її рішенням, не заперечувати їй і, тим самим, дати можливість створити та жити в новій сім'ї. Відповідач, як вбачається зі змісту рішення суду, погодився на прохання позивачки заради спокою дитини, подав заяву, що не має заперечень щодо задоволення позову.
У січні 2015 року дочці ОСОБА_4 виповнився 1 рік і 7 місяців і відповідач стверджує, що в той час, тобто, за час його відсутності з червня 2014 року його дочка ОСОБА_4 називала «татом» також сусіда ОСОБА_5 , якого він неодноразово і раніше бачив у господарстві батьків позивачки.
Звичайно ж після розірвання шлюбу дворічна дитина залишилася проживати з мамою у житловому будинку, що належить батькам позички. І як стало достовірно відомо відповідачу, з сусідом ОСОБА_5 , якого ОСОБА_4 називала «татом».
Позивачка на той час благала, щоб відповідач, окрім згоди на розірвання шлюбу, дав їй спокій, не вмішувався у її життя з дитиною з іншим чоловіком, не травмував останню своєю присутністю.
Розуміючи, що позивачка створила нову сім'ю, в якій проживає його дитина, відповідач лише з дозволу матері розмовляв з дочкою по телефону, приїжджаючи в Борщів, в присутності матері та її нового чоловіка, зустрічався з дочкою.
З січня 2015 року, після суперечки із дружиною, відповідач постійно проживав та працював в місті Києві.
Фактично матір дитини за усі 8 років жодного разу не виказувала будь-яких претензій до відповідача з приводу виконання останнім батьківських обов'язків, не говорила про негативний вплив на виховання дочки відсутність в житті дитини саме його, як батька.
Навпаки, позивачка виховувала дочку так, що постать його, як батька, зникла. Позивачка видалила відповідача з усіх доступних їй та дочці соціальних мереж. В помешканні дитини відсутні фотознімки батька. Про це позивачці неодноразово наголошували батьки відповідача, які періодично відвідують онуку за місцем проживання дитини.
Відповідач не вчиняв жодних суперечок з позивачкою, оскільки усі питання щодо виховання та утримання дитини між ними були погоджені при розірванні шлюбу за ініціативою позивачки.
В березні 2021 року з повідомлення суду та ДВС відповідач дізнався про судовий наказ про стягнення з нього за заявою позивачки аліментів на утримання дитини.
Жодної розмови між сторонами з приводу допомоги батька в утриманні дитини з 2015 року не йшлося. Ще під час вирішення судом справи про розірвання шлюбу, позивачка, благаючи дати їй розвід, гарантувала, що будь-яких примусових з боку держави майнових претензій до батька дитини мати не буде.
Що змінилося в житті позивачки та дитини в грудні 2020 року, коли позивачка звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу, остання так і не пояснила.
Заборгованість зі сплати аліментів відповідач пояснює лише відповіддю на неприязне ставлення до позивачки, яка зруйнувала їх сім'ю, на негативну поведінку позивачки, адже його дочка живе вже з четвертим, включаючи його самого, чоловіком і дитина третього чужого дядька називає «татом».
Сьогодні ж, з невідомих відповідачу причин, матір дитини намагається позбавити батька батьківських прав відносно його дочки ОСОБА_4 .
Відповідач звертає увагу суду на те, що позивачка не навела суду жодних доводів підстав звернення до суду з таким позовом, не вказала в чому інтерес позивачки і в чому, саме головне, інтерес дитини.
Єдине пояснення, яке вбачає відповідач, позивачка на даний час мешкає з чоловіком, який від першого шлюбу має двох неповнолітніх дітей. Оформивши піклування над третьою дитиною, такий зможе оформити відстрочку від мобілізації.
Натомість відповідач з початку повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України служив в рядах територіальної оборони міста Києва, а з 1 травня 2022 року є військовослужбовцем, проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 , брав участь в бойових діях, на сьогодні проходить лікування в НКНП «Київський міський клінічний ендокринологічний центр».
У своїй позовній заяві позивачка не зазначила, якими доказами підтверджується, що відповідач не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, яка проживає з позивачкою.
Відповідач просить звернути увагу суду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.
Відповідач просить суд врахувати, що він заперечує проти позбавлення батьківських прав і має інтерес щодо участі у вихованні дочки, він поважає права та інтереси дочки ОСОБА_4 і сподівається лише на розуміння дитиною ситуації, що склалася в їхній сім'ї, розуміння його поведінки в такій ситуації. Впевнений, що здобуде прихильність дочки до себе, як до батька. Зробить все для того, щоб як можна частіше бачитися з дочкою, щоб матір дитини без побоювань змогла, при бажанні дочки, в тому числі, відпускати дитину на гостину до його місця проживання.
У зв'язку з військовою службою відповідач не може ініціювати питання участі у вихованні дитини у визначені між батьками чи з участю органу опіки та піклування дні та години.
Однак, за відсутності заперечень з боку матері та, навпаки, ініціативи та участі з боку матері, її роз'яснень дитині, просив би позивачку частіше створювати умови для спілкування батька та дитини, поки що, в телефонному режимі.
01 серпня 2024 року позивачка подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнав, що він жодного разу не бував у дитячому садочку, який відвідувала донька, не бував у школі, де навчається донька, не бував на шкільних заходах. При цьому його посилання на те, що він так вчиняє через те, що вона благала його, щоб він дав їй спокій, не вмішувався у її життя з дитиною, не травмував її своєї присутністю, зовсім не відповідають реальним обставинам.
Так, дійсно вона не хотіла, щоб відповідач вмішувався у її особисте життя. Проте, жодним чином не заперечувала та не заперечує, щоб відповідач приймав участь у вихованні доньки, щоб спілкувався з нею. Якщо б відповідач мав бажання приймати участь у вихованні доньки, то він знайшов би можливість відвідувати її у садочку чи у школі, а якби вона перешкоджала йому у спілкуванні з донькою, то він мав можливість захистити свої права законним шляхом, але чомусь відповідач за всі дев'ять років жодного разу не звернувся ні в органи опіки та піклування, ні в поліцію, ні до адміністрації садочку чи школи на її дії та не вжив заходів, щоб у її відсутності спілкуватись з дитиною.
Відповідач не проявляє жодної турботи щодо доньки не рік, не два, навіть не три і чотири, а вже доволі тривалий час, а саме вже дев'ять років. Донька не знає свого батька в обличчя і це не через її, як матері, дії, а саме через дії відповідача.
З її слів ОСОБА_4 знає, що вона має біологічного батька, вона їй про це розказувала, і звичайно би хотіла, щоб її біологічний батько теж знав, що в нього є донька, що вона зростає, що її потрібно виховувати, готувати до життя, навчати всьому. А він не те, що свідомо не приймає участі у її вихованні, так ще й не платить аліменти.
В обставинах, які визнаються відповідачем, зазначено, що шлюбні відносини між ними припинені у червні 2014 року, тому зрада із так званим «сусідом», у якій відповідач переконався у січні 2015 року, звучить абсурдно. Жодної зради з її боку не було. А навпаки, зрада відбулася зі сторони відповідача і це доводиться судовим рішенням про розірвання шлюбу. У змісті вказаного рішення чітко вказано те, що відповідач створив сім'ю із іншою жінкою, проте жодного разу цей факт не є присутній у його відзиві, натомість лише звинувачення проти нього та перерахунок «чужих дядьків» у її житті (що немає жодного відношення до справи), також дане словосполучення «чужих дядьків», вжите двічі, вважає недоцільним та таким, що суперечить етиці складання і запису ділових паперів.
Жодного благання з її боку до відповідача про розірвання шлюбу не було, позовну заяву подавала вона, відповідач двічі на судове засідання не прибув, жодної заяви чи відзиву не подав, тому шлюб між ними було розірвано. Зрештою, жодних доказів її благання він суду не надав. Дивує твердження, що відповідач погодився на розірвання шлюбу «заради спокою дитини».
Більше того, відповідач стверджує, що вона гарантувала відсутність будь-яких примусових з боку держави майнових претензій у разі розірвання шлюбу, проте, таких гарантій вона не давала ні в усному, ні в письмовому вигляді. Цим самим відповідач визнає своє ухиляння від допомоги в утриманні дитини ще з 2015 року та ігнорує той факт, що це є його прямим обов'язком.
Відповідач вказує, що вона протягом восьми років не виказувала йому претензій з приводу виконання останнім батьківських обов'язків. Однак, це не означає того, що відповідач їх виконував.
Також відповідач вказує, що вона видаляла його із доступних доньці соцмереж. Проте, донька ніколи не була зареєстрованою у соцмережах. Зазначила, що свого номеру телефону не змінювала, відповідач до неї щодо спілкування з донькою не телефонував та номером телефону доньки ніколи не цікавився, а якби він цього бажав, то вона обов'язково б надала йому номер телефону доньки.
Відповідач підтверджує заборгованість зі сплати аліментів і вказав, що така заборгованість є образою на неї. Але до чого тут їхня донька, адже аліменти стягуються на утримання дитини і це є обов'язком батька. Така його позиція суперечить правам дитини і він таким чином діє лише на шкоду їй.
У відповідь на здогадки відповідача щодо підстав позову, також зазначила, що вона у шлюбі не перебуває, іншу дитину на даний час не планує. На даний час перебуває у стосунках із чоловіком, котрий має одного неповнолітнього сина від першого шлюбу. І у питанні мобілізації, він має відстрочку через опіку над батьком.
Той факт, що відповідач проходить військову службу із 2022 року, не звільняє його від відповідальності за відсутність виконання батьківських обов'язків у період до 2022 року, адже він мав можливість, починаючи з 2014 року, спілкуватись з донькою і тепер не потрібно прикриватись службою.
Крім того, за час проходження військової служби відповідач вже був притягнутий до кримінальної відповідальності, а саме вироком Деснянського районного суду м. Києва від 25.05.2023, він засуджений за ч.5 ст. 27 - ч.1 ст. 358 та ч.4 ст. 358 КК України до покарання у виді 8500 грн штрафу. Вважає, що це характеризує його, як «зразкового» батька та військовослужбовця.
Також, відповідач у відзиві сам спирається на закон та наводить підстави позбавлення батьківських прав, жирним шрифтом «за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками», з чим повністю згідна, і просить суд звернути особливу увагу на цю умову.
Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не може бути свідченням його інтересу до дитини, адже такого інтересу до судового процесу не було проявлено і зафіксовано.
Просить вважати відсутність інтересу до дитини протягом тривалого періоду часу, навіть не враховуючи період служби, достатньою ознакою вини зі сторони батька.
Також вказала, що відповідач стверджує те, що вона не зазначила у позовній заяві, якими доказами підтверджується, що він не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, яка проживає з нею, проте такими доказами є довідки із навчальних закладів, де батько не з'являвся жодного разу та заборгованість з виплати аліментів на утримання дитини.
Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 09 серпня 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено таку до розгляду по суті.
Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2023 року за клопотанням представника відповідача, провадження у справі зупинено до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2023 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 грудня 2023 року цивільну справу прийнято судом до свого провадження та призначено таку до розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , її представник - адвокат ОСОБА_7. позов, з підстав наведених у такому, підтримали повністю. При цьому, позивач додатково зазначила, що з моменту звернення до суду відношення відповідача до виконання батьківських обов'язкві не змінилося - останній спілкування з дитиною не відновив, її життям не цікавиться і участі у такому не приймає. Після народження дитини, відповідач виїхав у м. Київ, на заробітки. Але фактично з того часу їх сім'я розпалася. Не могли дійти згоди щодо вирішення сімейних питань, кожен з них мав своє бачення, взаєморозуміння досягти не могли. Спілкування між ним не було. У період 2016-2021 років проживала разом з чоловіком, який опікувався донькою, і якого вона називала «татом». У зв'язку з військовою агресієї він виїхав за межі держави, проте, і на даний час підтримує з донькою відносини- спілкується з нею, цікавиться її життям, передає подарунки. І за таких обставин дитина продовжує називати його «татом» та відповідно відноситись до нього. З сторони родичів відповідача спілкування з онукою теж припинено - до досягнення нею 5 віку її провідували батьки відповідача, але потім таке спілкування було припинено. Крім того, зазначила, що тривалий час проживає у с. Мушкатівка, де разом з нею проживає дочка, та чоловік з яким підтримує відносини. Рішення про позбавлення батьківських прав відповідача продиктоване виключно бажанням убезпечити свою дитину від будь-яких претензій з його сторони у майбутньому. Дитину вважає свідомою особою, яка може самостійно визначати пріоритети у житті, розставляти правильні акценти, ставити мету та досягати такої, вибравши правильні методи та засоби. Виховує дитину саме так, а тому впевнена у вірності її суджень.
Відповідач ОСОБА_6 , його представник - адвокат Денисова Т.С. в судовому засіданні позов не визнали, просили в задоволенні такого відмовити, виходячи з обставин, викладених у відзиві на позов. При цьому, відповідач ОСОБА_2 просив суд врахувати те, що після розірвання шлюбу з ним, позивач почала проживати з їх спільним знайомим, якого донька сприймала, як батька. Тому саме за таких обставин, діючи виключно в інтересах дитини, уникав з нею спілкування, так як вважав, що така ситуація, зважаючи на її вік є цілком прийнятною. Спілкування з позивачем не було взагалі, остання жодного разу не зверталась до нього з приводу будь-яких питань. Поряд з тим, просили врахувати, що станом на 01 березня 2024 року відповідачем було повністю сплачено заборгованість за аліментами.
Представник органу опіки та піклування - Паламарчук Л.І. в судовому засіданні зазначила, що комісія з питань захисту прав дитини Борщівської міської ради не дійшла висновку щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , та покладається при цьому на розсуд суду.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.09.2012, який розірвано рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 17 квітня 2015 року.
У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Вовковецькою сільською радою Борщівського району Тернопільської області 04 квітня 2013 року.
Судовим наказом Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 грудня 2020 року стягнуто з відповідача в користь позивачки аліменти на утримання дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 16 грудня 2020 року.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_2 , наданого Борщівським відділом державної виконавчої служби у Чортківському районі, сума заборгованості станом на 01.07.2023 становить 28136, 5 грн.
Згідно довідки №10 від 19.06.2023, виданої Вовковецьким дитячим садочком «Сонечко» Відділу освіти, сім'ї, молоді та спорту Борщівської міської ради Тернопільської області, слідує, що ОСОБА_2 відвідувала дитячий садочок в період із 06.09.2016 по 29.06.2019 і її батько ОСОБА_2 протягом вказаного періоду жодного контакту із садочком не підтримував, успішністю доньки не цікавився, з вихователями не спілкувався, не відвідував заходів. Мати ОСОБА_1 активно відвідувала садочок, приводила та забирала доньку, цікавилась її досягненнями.
Згідно довідок №70/03-16 та №71/03-16 від 19.06.2023, виданих Мушкатівською гімназією Борщівської міської ради, характеристики на ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_2 навчається у Мушкатівській гімназії з 01.09.2019 по 19.06.2023, є ученицею 5 класу гімназії. Її батько контакту із школою не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Дитину до школи приводить і забирає мати, на виклики та батьківські збори приходить тільки мама.
Зазначені обставини в ході судового розгляду сторонами не оспорювалися.
Допитана в ході судового розгляду свідок ОСОБА_7. показала, що у період 2019-2023 року була класним керівником у закладі, де навчалась неповнолітня ОСОБА_2 . При поступленні такої до школи, звернула увагу на те, що прізвища дитини та матері різняться, та з цього приводу спілкувалась з позивачкою. Остання вказала, що з батьком дитини розлучена, але відносини у них добрі. Протягом всього періоду навчання батько дитини у школу не приходив. Спілкувалась з її матір'ю, чоловіком на ім'я ОСОБА_5 , якого ОСОБА_9 називала татом. Також, приводив до школи дитину і дідусь. Родичі батька дитину не провідували, навчанням не цікавились.
Допитана в ході судового розгляду свідок ОСОБА_10 показала, що є матір'ю позивачки. Коли донька виходила заміж мала 18 років, відповідач 20. Фактично разом вони прожили 1 рік. Відповідач не був ні чоловіком, ні батьком. Не склалось спілкування і з його батьками. Після їх розлучення дочка почала проживати з ОСОБА_5 , якого онука сприймала, як батька. У 2021 році він виїхав у Італію. На даний час донька проживає з іншим чоловіком у власному будинку у с. Мушкатівка, разом з ними проживає і онука. Оскільки відповідач життям доньки не цікавиться, вважає, що саме на даний момент настав час, щоб визначитись з його місцем у її житті - позбавлення батьківських прав надасть їй можливість вирішувати питання, де обов'язкова згода батька, як от виїзд за кордон.
Допитана в ході судового розгляду свідок ОСОБА_11 показала, що є матір'ю відповідача. За традицією у сім'ї виховували його так, щоб самостійно приймав будь-які рішення. А тому, не втручалися у їх відносини з позивачкою. Син був щасливий, що одружився, що став батьком. Відносини з невісткою не були приязними, як і з її батьками - її та чоловіка не запрошували на сімейні свята чи будь-які інші події. Коли син та невістка провідували їх, то навіть спати йшли до сусідів, бо так бажала невістка. До досягнення онукою 5 річного віку ще намагались провідувати її, спілкувалися. Але тоді, коли хотіла дати онуці поговорити з сином по телефону, невістка помітивши це, заборонила говорити, заявила, що і ми не баба і не дід дитині. Про сина онуці не говорила, були відсутні і його фото у житті ОСОБА_4 - і все це робила колишня невістка. Тому, через таке відношення припинили і спілкування з онукою.
Як слідує з даних довідки №75/06-02-15 від 19.06.2023, виданої Борщівською міською радою, позивач ОСОБА_12 проживає та зареєстрована в АДРЕСА_1 , разом з дочкою та батьками ОСОБА_13 та ОСОБА_10 . Відповідач - батько дитини із сім'єю не проживає, по місцю проживання дитини ніколи не був зареєстрований, за місцем її проживання не появляється, участь у її вихованні не приймає.
Згідно акту обстеження житлових умов № Д 06-02-20/17 від 19.06.2023, складеного комісією Борщівської міської ради, слідує, що сім'я ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 , у належних санітарно-гігієнічних умовах, у приміщенні чисто, акуратно. Для виховання та розвитку дитини створені всі належні умови.
Проте, зазначені вище дані суд не розцінює, як достовірні, оскільки в ході судового розгляду позивач ОСОБА_1 , допитані судом свідки, в тому числі ОСОБА_10 , ствердили, що позивач ОСОБА_1 , її донька ОСОБА_2 проживають у будинку в с. Мушкатівка, де разом з ним проживає і чоловік, з яким ОСОБА_1 , за її твердженням, перебуває у цивільному шлюбі.
Обставини проживання позивача та її доньки саме в с. Мушкатівка стверджено і даними акту № 52 від 01.08.2023 року, доданого до висновку органу опіки та піклування Борщівської міської ради, з яких вбачається, що позивач ОСОБА_1 , її донька ОСОБА_2 , проживають у АДРЕСА_2 , де також проживають батько позивача ОСОБА_13 , спвмешканеуь позивачки ОСОБА_14 , з яким спільно проживають з 2022 року, та його син ОСОБА_15 , 2010 року народження..
Поряд з тим встановлено, що відповідач з 01 травня 2022 року є військовослужбовцем, проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 , витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №5 від 01.05.2022.
Як слідує з письмового висновку органу опіки та піклування Борщівської міської ради №2241/03-18 від 08.08.2023, комісія з питань захисту прав дитини Борщівської міської ради не дійшла висновку щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_2 , та покладається на рішення суду.
Що в свою чергу, оцінюється судом, як відсутність висновку відповідного органу щодо доцільності позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року в ст.11 передбачає, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Крім того діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили (ст.14 наведеного вище Закону).
Такі ж положення містяться у Конвенції ООН про права дитини.
Так, відповідно до змісту принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків , коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
У пунктах 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (далі - Постанова) роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов'язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з'ясування його позиції й обґрунтувань.
Суд, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до вимог ч.ч. 5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні, не здобуто таких і в ході судового розгляду.
Суд також приймає до уваги, що відповідач виявляє бажання піклуватися про свою дитину та судом не встановлено фактів умисного його ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини. Судом також не встановлено інших підстав позбавлення батьківських прав, передбачених ст.164 СК України.
При цьому, суд враховує, що стосунки між сторонами не є приязними, останні, при вирішенні питань, що стосуються спільної дитини, керуються виключно власними інтересами, які продиктовані минулими образами, повним неприйняттям позиції іншої сторони, небажанням дійти будь-якої згоди та порозуміння. Такий висновок суду ґрунтується, зокрема, і виходячи з поведінки сторін під час судового провадження.
Враховуючи встановлені судом обставини по справі, те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують батьківські обов'язки, приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_2 заперечує щодо позбавлення його батьківських прав та бажає брати участь у вихованні дитини, особу відповідача, суд вважає, що у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав слід відмовити, оскільки в судовому засіданні не здобуто доказів, що це буде в інтересах малолітньої дитини сторін ОСОБА_2 .
Судові витрати по справі слід покласти на сторони в тій частині, в якій вони їх понесли.
На підставі наведеного, ст.ст. 14, 150, 164, 166 СК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову - відмовити.
Судові витрати по справі покласти на сторони в тих межах, в яких вони їх понесли.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі такої скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована с.Вовківці Чортківського району Тернопільської області, фактичне місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Третя особа: Борщівська міська рада, як орган опіки та піклування, м.Борщів вул.Грушевського, 2 Чортківського району Тернопільської області.
Головуюча: