Справа № 353/491/23
Провадження № 2/353/6/24
24 квітня 2024 рокум.Тлумач
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої - судді Луковкіної У.Ю.,
з участю: секретаря судових засідань - Мороз М.І.,
представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Бандури В.О.,
відповідача - ОСОБА_2 та його представника - адвоката Семчука М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумачі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
Адвокат Бандура В.О., який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що за час фактичного перебування у шлюбі з 08.10.1988 року сторонами набуто право власності на рухоме та нерухоме майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає поділу між ними у рівних частках. Зокрема, представник позивачки просив визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину рухомого та нерухомого майна подружжя, яке складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих по АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1 ; двохквартирного будинку незавершеного будівництва, розташованого по АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0,1322 га, розташованої по АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0,1443 га, розташованої по АДРЕСА_3 ; земельної ділянки площею 0,2103 га, розташованої по АДРЕСА_3 ; транспортного засобу марки «Mercedes», 1988 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 . Також просив стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати.
15.05.2023 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Крім цього, даною ухвалою було встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву та роз'яснено право пред'явити зустрічний позов.
14.08.2023 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.
30.11.2023 року ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області було відмовлено в задоволенні клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Бандури В.О. про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції у даній цивільній справі.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачка у період з жовтня 1988 року по сьогоднішній день взагалі не працювала, тобто не дбала належним чином про матеріальне забезпечення сім'ї. Земельна ділянка площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1 , яку позивачка просить поділити між сторонами, була надана йому особисто в постійне користування виконавчим комітетом Тлумацької міської ради народних депутатів Івано-Франківської області в 1988 році, тому не відноситься до спільного сумісного майна подружжя та є його особистою власністю. Просив в задоволенні даної позовної вимоги відмовити. Також земельна ділянка площею 0,1322 га, що розташована по АДРЕСА_2 , яку позивачка просить поділити між сторонами, була надана йому особисто у власність на підставі рішення 34 сесії 5 скликання Іспаської сільської ради від 18.12.2009 року за № 289-34/09, тому не відноситься до спільного сумісного майна подружжя та є його особистою власністю. Просив в задоволенні даної позовної вимоги також відмовити. Крім цього зазначив, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. В липні 2023 року ним було отримано кредитні кошти в сумі 70000,0 грн., які використані в інтересах сім'ї, тобто на завершення будівництва двохквартирного будинку в с. Іспас Вижницького району Чернівецької області. Станом на 21.12.2023 року борг складає 70000,0 грн. А тому просив суд врахувати цей факт при прийняття рішення по справі. Також заперечував щодо поділу транспортного засобу, оскільки вважав, що він позивачці не потрібен. Вказав, що позивачка не намагалась вирішити спір в позасудовому порядку, хоча він не був проти вирішити даний спір шляхом укладення мирової угоди. Тому вважає, що судові витрати необхідно покласти на позивачку, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій позивачки.
17.01.2024 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Бандура В.О. подав заяву про зменшення позовних вимог, а саме виключив з позовної заяви вимоги про поділ спільного сумісного нерухомого майна подружжя щодо земельної ділянки площею 0,1443 га, розташованої по АДРЕСА_3 та земельної ділянки площею 0,2103 га, розташованої по АДРЕСА_3 . Зокрема зазначив, що вказані земельні ділянки 10.01.2024 року за обопільною згодою сторін були подаровані доньці ОСОБА_3 з оформленням договору дарування в нотаріальному порядку.
Позивачка ОСОБА_1 в жодне судове засідання не з'явилась, причин неявки суду не повідомляла, клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надсилала.
Під час судового розгляду справи представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Бандура В.О. позов, з урахуванням зменшених позовних вимог, підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі. Доказів, які б свідчили про зареєстроване речове право власності на спірне нерухоме майно, а саме житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 7320582500:01:002:1084 за ОСОБА_2 (відповідач) суду не надав, будь-яких клопотань про витребування доказів з цього приводу не заявляв. Ствердив, що позивачка надала йому лише ті документи, які містяться в матеріалах справи, а він не може замість позивачки збирати докази по справі. Додав, що ці докази має подати до суду відповідач або його представник. Просив позов задовольнити, оскільки вважає, що відповідач визнав той факт, що все спірне нерухоме майно перебуває у його власності.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 , позицію якого підтримав його представник - адвокат Семчук М.М., позов визнав частково, а саме відповідач заперечив щодо поділу між подружжям земельних ділянок, оскільки вони були надані йому особисто у власність, не відносяться до спільного сумісного майна подружжя та є його особистою власністю.Також в судовому засіданні відповідач не підтвердив той факт, що він є власником житлового будинку розташованого по АДРЕСА_1 та земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 7320582500:01:002:1084, оскільки вказані відомості відсутні у державному реєстрі речових прав. Зазначив, що будь-яких документів з цього приводу в матеріалах справи немає, а тому вважає, що і підстав для поділу вказаного нерухомого майна між подружжям немає.Також заперечив щодо поділу між подружжям транспортного засобу, набутого за час перебування у шлюбі, та щодо суми судових витрат, понесених позивачкою. Вважає, що ці витрати має бути покладено на позивачку в повній сумі, оскільки вона не хотіла здійснити поділ спільного майна в добровільному порядку. В задоволенні решти вимог позивачки не заперечив.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши дані, що містяться в письмових доказах по справі, суд вважає, що позов, з урахуванням зменшених позовних вимог, підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 рокуу справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначено ст. 70 СК України.
Так у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України). Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
З метою розгляду справи про поділ майна подружжя, суду необхідно встановити обсяг спільного майна подружжя, які вони набули у шлюбі та яке підлягає поділу між членами подружжя. При цьому наявність майна та його правовий статус має бути підверджено належними та допустими доказами.
Судом встановлено, що 08.10.1988 року сторони зареєстрували шлюб у Відділі ЗАГС Тлумацького райвиконкому Івано-Франківської області, актовий запис № 58, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 20). 18.05.2023 року рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області, що набрало законної сили 20.06.2023 року, шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 193).
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
У свою чергу відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набрав чинності 01.07.2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Земельні ділянки, які станом на день подачі позову, були предметом спору, а саме: земельна ділянки площею 0,1443 га, розташована по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 2623685801:02:001:0653) (а.с. 47-51) та земельна ділянка площею 0,2103 га, розташована по АДРЕСА_3 (кадастровий номер: 2623685801:02:001:0080) (а.с. 54-58), були відчужені ОСОБА_2 (відповідач) за згодою ОСОБА_1 (позивачка), шляхом укладення 10.01.2024 року договорів дарування земельних ділянок з ОСОБА_3 (донька сторін по справі) (а.с. 166-169). У зв'язку з цим представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Бандура В.О. зменшив позовні вимоги, виключивши вимогу про поділ вказаних земельних ділянок між подружжям (а.с. 170).
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 20.03.1997 року, виданого на підставі рішення виконкому Тлумацької міської ради народних депутатів № 50 від 11.03.1997 року, та копії технічного паспорту на домоволодіння ОСОБА_2 (відповідач) на праві особистої власності станом на 20.03.1997 року належав житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 21, 27-30). Однак будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що станом на день звернення до суду за ОСОБА_2 (відповідач) значиться зареєстроване право власності на вказане нерухоме майно, позивачкою та її представником суду не надано. До цього ж відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 12.02.2024 року за параментрами запиту " ОСОБА_2 " у реєстрі відсутні відомості про зареєстроване речове право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с. 185-187).
Також відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 821722 від 20.01.2010 року, виданого на підставі рішення 34 сесії 5 скликання Іспаської сільської ради від 18.12.2009 року № 289-34/09, ОСОБА_4 на праві власності станом на 20.01.2010 року належала земельна ділянка площею 0,1322 га, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 7320582500:01:002:1084 (а.с. 44). Проте будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що станом на день звернення до суду за ОСОБА_2 (відповідач) значиться зареєстроване право власності на вказане нерухоме майно, позивачкою та її представником суду не надано. До цього ж відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 12.02.2024 року за параментрами запиту " ОСОБА_2 " у реєстрі відсутні відомості про зареєстроване речове право власності на земельну ділянку площею 0,1322 га по АДРЕСА_2 (а.с. 185-187).
Судом в судовому засіданні неодноразово наголошувалось представнику позивачки про необхідність надання доказів, які свідчать про зареєстроване речове право власності на вищевказане нерухоме майно станом на день подачі позову до суду саме за ОСОБА_2 (відповідач) та доказів про наявність спільного майна подружжя в натурі. Однак представник позивачки вказані вимоги суду не виконав, будь-яких клопотань про витребування доказів не заявляв та ствердив, що документи, які містяться в матеріалах справи підтверджують право власності відповідача на вищевказане нерухоме майно, в т.ч. і на день подання позову до суду.
Оскільки позивачкою та її представником не надано суду доказів належності подружжю на праві спільної власності домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1322 га по АДРЕСА_2 , визначити дане нерухоме майно об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та здійснити його поділ не має можливості. При цьому, оскільки суд не має права збирати докази по справі, в задоволенні позовних вимог щодо поділу між подружжям цих об'єктів нерухомості слід відмовити.
В свою чергу з копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.11.2017 року та копії витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.03.2023 року встановлено, що ОСОБА_2 (відповідач) на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1000 га, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2625610100:22:012:0025 (а.с. 31-34). Реєстрація за відповідачем цієї земельної ділянки та її належність на праві приватної власності ОСОБА_2 на день звернення до суду підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 12.02.2024 року (а.с. 185-187).
Також відповідно до копії договору купівлі-продажу № КП-385-НБ об'єкта незавершеного будівництва державної власності - 2-квартирного житлового будинку від 10.08.2006 року та копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, ОСОБА_2 (відповідач) на праві власності належить об'єкт незавершеного будівництва державної власності - 2-квартирний житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2 (а.с. 37-43). Реєстрація за відповідачем цього об'єкта нерухомості та його належність на праві приватної власності ОСОБА_2 на день звернення до суду підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 12.02.2024 року (а.с. 185-187).
Крім цього, з відповіді РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях від 05.04.2024 року вбачається, що відповідно до Єдиного державного реєстру МВС за ОСОБА_2 (відповідач) зареєстровано транспортний засіб марки «Mercedes-Benz», модель S500, 1998 року випуску, колір чорний, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 192). Факт набуття даного транспортного засобу під час перебування сторін у шлюбі, визнається учасниками справи та не підлягає доказуванню, у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Отже, враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що вищевказане нерухоме та рухоме майно є об'єктами права спільної сумісної власності позивачки і відповідача (колишнього подружжя), оскільки були набуті відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачкою.
Стосовно посилань відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, щодо того, що спірні земельні ділянки, не підлягають поділу між сторонами, оскільки вони були надані йому особисто у постійне користування та у власність, суд виходить з наступного.
Статтею 57 СК України визначений вичерпний перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Так, відповідно п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.
Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Такі висновки по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблені в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).
Таким чином, якщо земельна ділянка була передана безоплатно у власність громадянинові відповідно до вимог ЗК України в період до 08.02.2011 року чи після 12.06.2012 року, то режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється. Така земельна ділянка не підлягає розподілу як спільне сумісне майно подружжя, а має статус особистого майна.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем та його представником не було надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що спірні земельні ділянки були передані відповідачу безоплатно у користування або одержані ним внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що позбавляє суд можливості визначити спірні земельні ділянки особистою власністю чоловіка.
Як зазначено в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Згідно копії звіту про оцінку житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , загальна ринкова вартість об'єкта оцінки становить 2743180,0 грн. (житловий будинок - 2494500,0 грн./земельна ділянка - 248680,0 грн.) (а.с. 35-36). Також згідно копії звіту про оцінку незавершеного будівництвом 2-квартирного житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1322 га, що розташовані по АДРЕСА_2 , ринкова вартість об'єкта оцінки становить 2355990,0 грн. (житловий будинок - 2189200,0 грн./земельна ділянка - 166790 грн.) (а.с. 45-46). Орієнтовна оцінка вартості транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», модель S500, яка була проведена позивачкою та не заперечувалась відповідачем, становить 146240,0 грн.
Згідно з пунктами 22-25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СКУкраїни та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 7 ст. 81 ЦПК України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи, вимоги чинного законодавства України, враховуючи те, що спірне нерухоме та рухоме майно, а саме: земельна ділянка площею 0,1000 га, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2625610100:22:012:0025; об'єкт незавершеного будівництва - 2-квартирний житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2 ; транспортний засобу марки «Mercedes-Benz», модель S500, 1998 року випуску, колір чорний, державний номерний знак НОМЕР_1 , є об'єктами спільної сумісної власності позивачки та відповідача (колишнього подружжя), оскільки вони були набуті відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачкою, беручи до уваги часткове визнання відповідачем позовних вимог, суд дійшов до висновку, що позов, з урахувананням зменшених позовних вимог, в цій частині є обґрунтованим і підлягає до часткового задоволення.
А саме, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя слід визнати за позивачкою та відповідачем в рівних долях, по 1/2 частині за кожним, право особистої приватної власності на: земельну ділянку площею 0,1000 га, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2625610100:22:012:0025; об'єкт незавершеного будівництва - 2-квартирний житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2 ; транспортний засіб марки «Mercedes-Benz», модель S500, 1998 року випуску, колір чорний, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Однак, з врахуванням того, що позивачкою та її представником не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що станом на день звернення з цим позом до суду ОСОБА_4 (відповідач) є власником житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 та земельної ділянка площею 0,1322 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 7320582500:01:002:1084, суд позбавлений можливості встановити наявність у ОСОБА_2 зареєстрованого права власності на вказане нерухоме майно, визначити дане нерухоме майно об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та здійснити його поділ, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи ціна позову з урахуванням зменшених позовних вимог становить 5245410,0 грн. При подачі позову позивачкою було сплачено максимальний розмір судового збору, що становить 13420,0 грн. (квитанція до платіжної інструкції № 0.0.2972284282.1 від 28.04.2023 року, а.с. 70).
При такому вирішенні позову, з відповідача слід стягнути на користь позивачки понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, розмір яких становить 49,26 %, а саме в сумі 6610,69 грн.
Також відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), в якій вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачкою було додано квитанцію № 0599505 від 29.03.2023 року та ордер (а.с. 67-68).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Суд зазначив, що Верховний Суд при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.
З урахуванням положень наведених норм, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу та про необхідність покладення на відповідача понесених позивачкою судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,0 грн.
Також відповідно до копії договору № 18/Е на проведення незалежної оцінки від 05.04.2023 року та копії акту № 18 прийому-передачі робіт по незалежній оцінці позивачкою було понесено витрати по проведенню оцінки шести об'єктів нерухомого майна. Тобто вартість проведеної оцінки одного об'єкту нерухомого майна становить 2333,33 грн. (14000,0 грн. / 6 = 2333,33 грн.).
Отже, при частковому задоволенні позовних вимог, з відповідача слід стягнути на користь позивачки документально підтверджені понесені нею судові витрати за проведення експертиз з оцінки двох об'єктів нерухомого майна, що підлягають поділу, а саме в сумі 4666,66 грн.
На підставі наведеного, ст. 57, 60, 61, 63, 65, 68-72 Сімейного кодексу України, ст.ст. 331, 325, 368, 369, 372, 392 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 178, 247, 263-265, 268, 273, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов, з урахуванням зменшених позовних вимог, задовольнити частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителькою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину:
- земельної ділянки площею 0,1000 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2625610100:22:012:0025;
- об'єкту незавершеного будівництва - 2-квартирного житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_2 ;
- транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», модель S500, 1998 року випуску, колір чорний, державний номерний знак НОМЕР_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителем АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину:
- земельної ділянки площею 0,1000 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2625610100:22:012:0025;
- об'єкту незавершеного будівництва - 2-квартирного житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_2 ;
- транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», модель S500, 1998 року випуску, колір чорний, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителем АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , понесені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 19277,35 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті сімдесят сім гривень 35 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ГоловуючийУ. Ю. ЛУКОВКІНА
Повний текст судового рішення cкладено «02» травня 2024 року.