Справа № 600/6720/23-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
01 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
06.10.2023 позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Чернівецької області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області від 14.09.2023 про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області від 27.01.2021 про оформлення ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області прийняти у ОСОБА_1 подану нею 28.08.2023 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на послуги адвоката.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області від 14.09.2023 про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області від 27.01.2021 про оформлення ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням.
Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області прийняти у ОСОБА_1 подану нею 28.08.2023 декларацію про відмову від іноземного громадянства та розглянути її з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Заяву адвоката Тарасенко Дар'ї Юріївни, про стягнення витрат на правову допомогу - задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції змінити, а резолютивну частину викласти в наступній редакції:
«Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області від 14.09.2023 про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області від 27.01.2021 про оформлення ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області прийняти у ОСОБА_1 подану нею 28.08.2023 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Заяву адвоката Тарасенко Дар'ї Юріївни, про стягнення витрат на правову допомогу - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
Також, в прохальній частині апеляційної скарги представник апелянта просить суд стягнути з Управління державної міграційної служби України у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1610,40 гривень та витрат на послуги адвоката за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції в сумі 5000,00 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд застосував неефективний спосіб захисту порушеного права позивача, оскільки на думку апелянта, відповідач повторно розгляне звернення ОСОБА_1 та відмовить в прийнятті декларації позивача, що не сприятиме відновленню порушеного права позивача.
Апелянт вважає, що відповідач не визнає за позивачем права на подачу декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки як стверджує суб'єкт владних повноважень, ОСОБА_1 повинна подати виключно документ про припинення іноземного громадянства.
В свою чергу, під час розгляду справи в суд першої інстанції, суд констатував наявність незалежних від позивача причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства та протиправність відмови від громадянства російської федерації, а тому належним та ефективним способом поновлення порушеного права ОСОБА_1 є зобов'язання відповідача прийняти відповідну декларацію.
На думку апелянта, повноваження суб'єкта владних повноважень щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не є дискреційними. Так, відповідач дійшов негативного висновку щодо прийняття декларації, який за результатами розгляду справи визнано судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, тоді як позивачем дотримано усі визначені законом умови, а тому належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання Управління Державної міграційної служби України у Чернівецької області прийняти подану нею позивачем декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскільки позивач не скеровувала декларацію про відмову від іноземного громадянства встановленої форми, а лише подала заяву то відповідно відповідач розглядав її згідно вимог Закону України «Про звернення громадян», інформуючи, що саме на особу покладається обов'язок припинити іноземне громадянство.
Так, апелянт вважає, що суб'єкт владних повноважень не вправі сам нагадувати чи контролювати або скеровувати позивачу зразки декларацій про відмову від іноземного громадянства та інформувати про необхідність подати протягом двох років з моменту набуття українського громадянства документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від іноземного громадянства, адже такий обов'язок покладено виключно на позивача.
Скаржник вважає, що під час розгляду справи суд першої інстанції всупереч законодавству поєднав (ототожнив) в одному, лист позивача та декларацію про відмову від іноземного громадянства, що є неприпустимим.
Апелянт, з посиланням на відповідну практику суду апеляційної інстанції зазначив, що позивачу необхідно було надати документ про припинення громадянства російської федерації до УДМС у Чернівецькій області або її територіальних підрозділів до 27.01.2023, однак, у визначений законодавством термін позивачем не надано документ про припинення іноземного громадянства.
З огляду на викладене, апелянт зазначає про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
26.02.2024 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому адвокат просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області в повному обсязі, з огляду на те, що позивачем було заповнено зразок декларації про відмову від іноземного громадянства, закріплений Наказом МВС України №715, що спростовує аргументи суб'єкта владних повноважень про невідповідність поданого зразка.
26.04.2024 представником позивача подано клопотання, в якому заявник просить суд врахувати при розгляді справи судову практику Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №600/6720/23-а під час розгляду апеляційної скарги позивача.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.10.2020 громадянкою російської федерації ОСОБА_1 подано до Хотинського відділу УДМС у Чернівецькій області заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України". Додано підписане власноруч позивачем зобов'язання, що протягом двох років з моменту набуття громадянства України нею буде припинено громадянство Російської Федерації і подано до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства РФ, виданого уповноваженим на те органом цієї держави.
27.01.2021 УДМС у Чернівецькій області прийнято рішення про оформлення заявниці набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України".
01.06.2021 оформлено довідку №138 про реєстрацію особи громадянином України на ім'я ОСОБА_1 , яка була надана особою при оформленні тимчасового посвідчення громадянина України.
01.06.2021 органом 7301 (УДМС у Чернівецькій області) на ім'я ОСОБА_1 було оформлено тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 строком дії до 27.01.2023.
УДМС у Чернівецькій області витребувано від позивача письмові пояснення щодо обставин, які перешкоджали виконати взяте зобов'язання припинити іноземне громадянство, та у разі наявності долучити підтверджуючі документи.
28.08.2023 позивачем подано супровідний лист, в якому викладено пояснення щодо обставин, які перешкоджали виконати взяте зобов'язання припинити іноземне громадянство, а також подано декларацію про відмову від іноземного громадянства, в якій власне викладено про те, що по поданому клопотанню про припинення громадянства рф повноваженими органами не прийнято рішення.
14.09.2023 керівником Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області прийнято рішення про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області від 27.01.2021 про набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто, але не виконано поданого зобов'язання про припинення іноземного громадянства, тобто неподання документа про припинення цього громадянства.
Позивач, не погоджуючись з діями суб'єкта владних повноважень, звернулась з адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що 27 січня 2021 року позивачем взято на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України.
Вимогами абз. 12 ст. 1 Закону №2235 передбачено, що зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Таким чином, суд першої інстанції вказав, що саме на позивача покладається обов'язок припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту набуття громадянства.
При цьому, згідно із абз. 16 ст. 1 Закону №2235, декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані чинні норми законодавства України покладають на особу обов'язок подати документ, виданий уповноваженим органом відповідної держави про зобов'язання припинити іноземне громадянство, протягом двох років з моменту реєстрації її громадянином України, а у разі неможливості отримання такого документа - подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Судом встановлено, що в матеріалах справи наявна довідка генерального посольства російської федерації у Львові від 09.12.2021 про те, що заява ОСОБА_1 про вихід з громадянства російської федерації прийнята на розгляд згідно законодавства російської федерації і зареєстрована під №270023356. Консульський збір у розмір 1820,00 грн сплачено.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем вчинялися всі необхідні дії задля припинення громадянства російської федерації (звернення до відповідних органів рф та отримання відмови/не отримання відповіді), однак такі не призводять до певних правових результатів з незалежних від позивача причин.
Відтак, в такому випадку законодавство передбачає можливість подання декларації про вихід з громадянства російської федерації.
Так, позивачем здійснювалось звернення до консульської установи російської федерації щодо припинення громадянства, підтверджено прийняття (реєстрацію) заяви про вихід з громадянства російської федерації, сплату консульського збору та взяття зобов'язання повернути національний документ громадянства російської федерації.
З огляду на викладене, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що подання декларації про відмову від іноземного громадянства, у зв'язку з неможливістю отримати документ про припинення громадянства з незалежних від останнього причин є обґрунтованою, а відмова відповідача у прийнятті такої декларації є неправомірною.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що для належного захисту та відновлення порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути декларацію від 28.08.2023 про відмову позивача від громадянства російської федерації з урахуванням висновків суду у цій справі.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправним спірного рішення від 14.09.2023, суд першої інстанції вказав, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Тобто, підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, відповідно до статті 21 Закону України "Про громадянство України", можуть бути протиправні дії особи, яка звернулась за оформленням набуття громадянства, зокрема, обман, подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Враховуючи наведені норми діючого законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що в даному випадку самого лише факту неприпинення іноземного громадянства протягом двох років недостатньо для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, а тому відповідач скасував своє рішення про оформлення набуття громадянства України за відсутності на те правових підстав, не розглянувши при цьому подану позивачем декларацію про припинення іноземного громадянства.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Конституції України встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III).
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону України "Про громадянство України", громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Частиною другою статті 8 Закону № 2235-III передбачено, що для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України іноземцем подається зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про громадянство України" особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається:
особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства;
іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
В свою чергу, зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України ( ст.1 Закону України "Про громадянство України").
Відповідно до частини 8 статті 8 Закону №2235-III особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Частиною 1 статті 9 Закону №2235-III передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
За правилами пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Згідно з абзацом 13 статті 1 Закону №2235-III незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
За змістом абзацу 16 статті 1 Закону №2235-III декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Згідно із п. п. 117, 119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року №215, у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Як встановлено з матеріалів справи, згідно рішення начальника УДМС у Чернівецькій області від 27.01.2021 ОСОБА_1 набула громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» та 01.06.2021 отримала тимчасове посвідчення громадянина України №ОТ034026, строк дії якого визначено до 27.01.2023. З огляду на викладене, позивач зобов'язалась протягом двох років припинити громадянство російською федерацією, як це визначено Законом України «Про громадянство України».
09.12.2021 позивачем подано до консульства рф в Україні документи для виходу з громадянства рф та сплачено консульський збір у встановленому розмірі, що підтверджується довідкою Генерального консульства російської федерації у Львові від 09.12.2021 про реєстрацію заяви позивача за №270023356. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що строк розгляду заяви по громадянству складає до 6 місяців. Однак, у визначений термін уповноваженим органом рф не було прийнято рішення по заяві позивача про її вихід із громадянства рф.
Також, 18.07.2022 позивач звернулась до Міністерства закордонних справ рф з інформаційним запитом про надання інформації щодо розгляду її звернення про вихід з громадянства рф. Згідно листа від 22.07.2022 №19287/кд-гр МЗС рф було проінформовано позивача про те, що її заява про вихід із громадянства рф була погоджена із МВД і ФСБ росії, однак, у зв'язку із призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, відповідне рішення не було прийнято. Вказаним листом також роз'яснено позивачу право звернутись із повторною заявою до дипломатичного представництва чи консульської установи рф в іншій державі, ніж Україна, у разі наявності документа про підтвердження дозволу на проживання в іноземній державі.
28.07.2023 до Управління ДМС в Чернівецькій області позивачем подано супровідний лист, зі змісту якого вбачається, що оскільки компетентними органами російської федерації у визначений строк не розглянуто заяву про вихід з громадянства рф та протиправно не видано документ про припинення громадянства, позивач подає декларацію про відмову від іноземного громадянства за формою №45, затвердженою наказом МВС України №715 від 16.08.2012 року, яка долучена до вказаного супровідного листа.
Листом Управління ДМС у Чернівецькій області від 20.09.2023 позивача повідомлено, що згідно вимог Закону України «Про громадянство України» на особу покладається обов'язок припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України. Оскільки ОСОБА_1 не виконала вимоги ст. 8 Закону України «Про громадянство України» щодо виходу з громадняства російської федерації, рішенням УДМС України у Чернівецькій області від 14.09.2023 скасоване рішення про оформлення набуття ОСОБА_1 громадянства України від 27.01.2021. З огляду на викладене, прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не є можливим.
Тобто, надаючи оцінку встановленим обставинам справи, підставою для подання позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації є неможливість звернення позивача до дипломатичних представництв російської федерації у встановленому порядку.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1), який надалі було неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України та діє й на сьогодні.
З огляду на вказану обставину, дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією розірвано, діяльність російських закордонних установ в Україні призупинена.
Відтак, позивач вчинила необхідні дії для припинення громадянства російської федерації, про що свідчать наявні матеріали справи, однак це не призвело до відповідного правового результату з незалежних від особи причин.
Отже, у зв'язку із розірванням дипломатичних зв'язків між Україною та російською федерацією та призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, позивач позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від неї причин.
В свою чергу, зміни у зв'язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище.
У справі «Рисовський проти України» (п. 70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
У справі «Рисовський проти України» також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що подання позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства у зв'язку з неможливістю отримати документ про припинення іноземного громадянства з незалежних від неї причин є обґрунтованим, а відмова відповідача у прийнятті такої декларації є неправомірною.
Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмови Управління державної міграційної служби України у Чернівецькій області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства, в свою чергу доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог колегія суддів оцінює критично.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка фактично не погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту її порушеного права шляхом зобов'язання Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області прийняти у ОСОБА_1 подану нею 28.08.2023 декларацію про відмову від іноземного громадянства та розглянути її з урахуванням висновків суду викладених в рішенні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Як свідчить зміст листа Управління ДМС у Чернівецькій області від 20.09.2023 відповідачем не надано мотивованої відмови ОСОБА_1 в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, а лише з посиланням на норми чинного законодавства роз'яснено процедуру припинення іноземного громадянства та зазначено про невиконання позивачем вимог ст. 8 Закону України «Про громадянство України», внаслідок чого скасовано рішення про оформлення набуття позивачем громадянства України від 27.01.2021.
Тобто, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації та зазначив про необхідність подання документа, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації. Вказане свідчить про те, що Управлінням Державної міграційної служби України у Чернівецькій області не прийнято жодного рішення саме за результатами розгляду декларації про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, за результатами перегляду оскаржуваного рішення, колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для подання позивачем відповідної декларації, оскільки на момент розгляду справи існує об'єктивна неможливість подати документ про припинення іноземного громадянства.
В свою чергу, оскільки відповідачем не розглянуто по суті звернення ОСОБА_1 та не надано жодної оцінки як підставам подання такої декларації, самій декларації, так і іншим документам, які долучалися позивачем та свідчать про неможливість подання документа про припинення іноземного громадянства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача в цій частині є зобов'язання Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області прийняти у ОСОБА_1 подану нею 28.08.2023 декларацію про відмову від іноземного громадянства та розглянути її з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
Щодо надання апелянтами з метою врахування під час розгляду справи судової практики окружних судів та судів апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що згідно вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, у зв'язку з чим суд не бере до уваги вказані посилання.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що хоч відповідачем рішення суду першої інстанції і оскаржується повністю, водночас доводів та аргументів, які б свідчили про необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області від 14.09.2023 про скасування рішення Управління державної міграційної служби України у Чернівецькій області від 27.01.2021 про оформлення ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням, апеляційна скарга Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області не містить.
Інших доводів та вимог апеляційні скарги сторін у справі не містять, в свою чергу згідно вимог ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору, судом встановлено, що з урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для перерозподілу та присудження судового збору на користь будь-якої із сторін.
Щодо вимоги представника апелянта стосовно стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн, колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:
- копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги;
- опис послуг, наданих адвокатом від 29.01.2024;
Зі змісту опису послуг, наданих адвокатом, судом встановлено, що адвокатом здійснено аналіз рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.01.2024 у справі №600/6720/23-а - 1 год; ознайомлення з судовою практикою - 1,5 год; складання тексту апеляційної скарги - 1,5 год.
При цьому, 26.02.2024 до відзиву на апеляційну скаргу представником позивача долучено додаткову угоду до Договору №26/09/23-1 про надання правової допомоги від 26.09.2023, зі змісту якого встановлено, що послуги включають в себе складання апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу відповідача, письмових пояснень (за необхідності), участь в судових засіданнях (за потреби), а також інші дії, необхідні для представництва інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції по вказаній справі.
Гонорар адвоката за надання зазначених послуг становить 5000,00 грн
Надаючи оцінку викладеному, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки за результатами перегляду рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а послуга за написання відзиву на апеляційну скаргу включена в загальну суму, яка заявлена представником позивача в апеляційній скарзі, заява представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.