Справа № 320/32831/23 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
30 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Б., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не виплати надбавки як непрацюючому пенсіонеру на утриманні якого є дитина віком до 18 років;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату суми недоплаченої надбавку як непрацюючому пенсіонеру на утриманні якого є дитина віком до 18 років з дня подання заяви відповідно до чинного законодавства.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції залишив без уваги заперечення відповідача на позов. Апелянт вказує, що виплата надбавки позивачу як непрацюючому пенсіонеру на утриманні якого є дитина віком до 18 років нарахована, однак, враховуючи обмеження пенсії позивача максимальним розміром така надбавка не вплинула на розмір пенсії.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як особа, що отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Позивач 06.06.2023 та 12.09.2023 року звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою де просив пояснити чому йому не виплачується передбачена ст. 16 та 24 Закону № 2262 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" надбавка як непрацюючій особі, яка має на своєму утриманні непрацездатного члена сім'ї та почати виплачувати зазначену надбавку.
В свої відповідях відповідач зазначав, що дана надбавка не виплачується, оскільки розмір пенсії обмежено 10-ма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи такі дії відповідача протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначені Законом України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до ст.1-1 Закону №2262-XII, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п.8 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI викладено ч.5 ст.43 Закону №2262-ХІІ в наступній редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII ч.5 ст.43 Закону №2262-ХІІ доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
У подальшому відповідно до підр.3 п.1 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей» від 12.04.2016 №1080-VIII ст.43 Закону №2262 після частини третьої доповнено двома новими частинами, у зв'язку з чим частина п'ята цієї статті стала частиною сьомою без змін у змісті.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з п.2 резолютивної частини рішення №7-рп/2016 положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у п.2.1 рішення зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст.17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, положення ч. 7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ зі змінами, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 20.12.2016.
Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017, у ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ слова і цифри «у період з 01.01.2016 по 31.12.2016» замінено словами і цифрами «по 31.12.2017».
Проте Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, норми ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ не відновлені, хоча внесені зміни стосовно продовження періоду тимчасового обмеження максимального розміру пенсії.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-ХІІ відсутня ч.7 ст.43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2019 року та у подальшому ст.43 Законі №2262-ХІІ не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом №1774 до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.10.2020 по справі №522/16881/17, від 09.02.2021 по справі №1640/2500/18 та від 17.05.2021 по справі № 343/870/17.
Крім цього, обмеження максимального розміру пенсії були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI).
Згідно ст.2 Закону №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Податкового кодексу України, Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати 10740 гривень.
Проте застосування відповідачем положень ст.2 Закону №3668-VI фактично суперечить висновкам, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, згідно з якими обмеження пенсії максимальним розміром особам, які отримують пенсію за Законом №2262, не відповідає ст.17 Конституції України.
Вказаним рішенням Конституційного Суду України осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виключено з категорії пенсіонерів, до яких можуть застосовуватися обмеження максимального розміру пенсії, запроваджені Законом України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19, від 24.09.2021 у справі №370/2610/17, від 27.01.2022 по справі №240/7087/20.
При цьому слід зазначити, що у 2019-2023 роках будь-яких змін до ст.43 Закону №2262, не вносилося.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, пенсійним органом здійснено нарахування позивачем доплати передбаченої ст-ст 16, 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв'язку із перебуванням на утримання на утриманні позивача дитини віком до 18 років, однак обмежив розмір пенсії до виплати десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
За викладених обставин, зважаючи на визнання неконституційними положень ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ, якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, приймаючи до уваги те, що обмеження пенсії максимальним розміром порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст.17 Конституції України, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що пенсійний орган, не здійснюючи позивачу виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, діяв всупереч приписам Конституції України та Закону № 2262-ХІІ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відтак, чинної норми, яка б визначала можливість обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром, закон не містить, оскільки положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення Конституційним Судом України.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що протиправне обмеження пенсії позивача призвело до цілком безпідставної невиплати позивачу доплати передбаченої ст-ст 16, 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв'язку із перебуванням на утримання на утриманні позивача дитини віком до 18 років.
Слід зауважити, що апелянтом жодним чином не заперечується право позивача на отримання доплати до пенсії позивач у зв'язку із перебуванням на утримання на утриманні позивача дитини віком до 18 років, однак, оскільки розмір перевищує встановлений максимальний розмір така доплата не вплинула на розмір пенсії позивача.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. З огляду на фактичні обставини справи колегія суддів вважає, що з метою повного та належного захисту порушених прав позивача на отримання виплат передбачених 24 Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» також, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити донарахування та виплату належних позивачу сум, передбачених Законом № 2262-ХІІ без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити у резолютивній частині.
Керуючись ст. ст. 229, 271, 286, 272, 308, 310, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року змінити виклавши пункт 3 резолютивної частини наступним чином:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 призначеної відповідно до закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням надбавки як непрацюючому пенсіонеру на утриманні якого є дитина віком до 18 років з дня подання заяви, без обмеження максимальним розміром.»
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 30.04.2024)