Справа № 320/10458/23 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
30 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Б., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просило суд стягнути податковий борг у розмірі 184 427,94 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без розгляду у зв'язку із пропуском строку на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .
Податковий борг виник відповідно до податкових повідомлень - рішень: від 17.08.2018 № 0093104202 на суму 148 690,85 грн; від 17.08.2018 № 0093084202 на суму 510,00 грн; від 17.08.2018 № 0093074202 на суму 170,00 грн; від 17.08.2018 № 0093114202 на суму 12 390,90 грн.
Зазначені ППР вручені позивачу під розписку 31.01.2020.
Також відповідачу нараховано пеню у розмірі 20 922,64 грн.
Також відповідачу направлена податкова вимога форми «Ф» від 22.10.2018 № 206235-17 відповідно до якої зазначається, що станом на 21.10.2018 за ним рахується заборгованість у розмірі 184 427,94 грн.
Така вимога та ППР направлені відповідачу з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак повернулись відправнику з відміткою про причини невручення за терміном зберігання.
Станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом згідно інтегрованої картки платника податків, відповідачем податковий борг у розмірі 184 427,94 грн не погашено, докази погашення такого боргу в матеріалах справи відсутні.
У зв'язку з непогашенням відповідачем зазначеного податкового боргу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. п. 14.1.137 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до п. 56.11 ст. 56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Згідно з приписами п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
У відповідності до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, "грошове зобов'язання платника податків" - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
У пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено, що "податковий борг" - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень, у відповідності до положень п. 41.2 ст. 41 ПК України.
Пунктом 38.1 ст. 38 ПК України встановлено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
З матеріалів справи встановлюється, що позивачем прийнято податкову вимогу -, якою визначено суму податкового боргу. Вказану вимогу направлено на адресу відповідача та було повернуто підприємством зв'язку відправнику з причин, не залежних від податкового органу.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
З даного приводу суд зазначає, що відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному ст. 42 цього Кодексу.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Згідно п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
З огляду на положення п. 59.1 ст. 59, п. 42.2 ст. 42 ПК України та той факт, що конверт, направлений відповідачеві за його місцезнаходженням згідно відомостей ЄДРПОУ, повернувся до позивача з відміткою підприємства зв'язку «за закінченням строку зберігання», суд вважає, що така податкова вимога та ППР вважається врученою відповідачеві належним чином.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Також податкова вимога надсилається (вручається) коли платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.4 ст. 59 ПК України).
Підпунктом 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що "податкова вимога" - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Так, контролюючим органом направлено на адресу відповідача податкову вимогу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Пунктом 59.5 ст. 59 ПК України передбачено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Згідно з п. 95.1 ст. 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі, однак не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Джерела погашення податкового боргу платника податку визначені нормами ст. 87 ПК України. Крім того, в силу приписів п. 87.9 ст. 87 цього Кодексу у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до ст. 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Оскільки зазначена сума заборгованості перед бюджетом відповідачем в добровільному порядку не сплачена, позивач звернувся з даним позовом до суду щодо стягнення податкового боргу.
Підпунктом 20.1.34. п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено право контролюючих органів у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг.
Відповідно до абзацу 1 п. 95.3 ст. 95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Згідно з пунктом 95.4 ст. 95 ПК України, контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, податкові повідомлення-рішення ОСОБА_1 оскаржено не було, а відтак, сума визначена такими є узгодженою.
Щодо доводів апелянта, в частині протиправності податкових повідомлень-рішень на підставі яких виник податковий борг, то як вірно зазначено судом першої інстанції, такі оскаржені не були, а межах даного адміністративного спору не досліджується правомірність їх складення.
Також цілком безпідставними є посилання апелянта на порушення податковим органом строку 1095 встановленого для стягнення податкового боргу.
Як вбачається з матеріалів справи сума податкового боргу виникла у зв'язку із несплатою відповідачем зобов'язань визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 17.08.2018 № 0093104202, від 17.08.2018 № 0093084202, від 17.08.2018 № 0093074202, від 17.08.2018 № 0093114202.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом 2 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, відповідно до пункту 102.4. статті 102 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Верховний Суд аналізуючи наведені вище норми права у постанові від 25.02.2020 у справі №1340/5767/18, висловив думку, що положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.
Указана позиція підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, й у постановах від 12.10.2021 у справі № 819/1399/17 та від 18.05.2022 у справі № 640/26239/20.
Відтак, при визначенні строку звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу застосуванню підлягають саме норми Податкового кодексу України.
Згідно п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом.
Дійсно, з урахуванням норм ст. 102 ПК України (1095 днів) граничний термін нарахування пені, з моменту узгодження ППР сплинув у серпні 2021 року.
Поряд із цим, Законом України № 540- IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до ПКУ та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни до Податкового кодексу України.
Згідно п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПКУ на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершувалася дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), встановлено зупинення перебігу строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
В подальшому, Законом України №2120-ІХ у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України внесено зміни до Податкового кодексу України та зупинено на період воєнного, надзвичайного стану дію пункту п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення".
Статтю 102 ПКУ доповнено пунктом 102.9 відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Пунктом 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Пунктом 69.9 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України визначено, що тимчасово, до 1 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім: дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 та 39 2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків;
строків проведення камеральних перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення- рішення за результатами камеральної перевірки, прийняття рішення за результатом її розгляду, нарахування пені;
строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки;
строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків - суб'єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов'язки, передбачені статтями 59 - 60, 87 - 101 цього Кодексу, та/або визначення грошових зобов'язань згідно із статтею 116 цього Кодексу;
строків подання та розгляду скарг на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, передбачених підпунктом 56.23.3 пункту 56.23 статті 56 цього Кодексу.
Отже, з 18.03.2020 має місце зупинення перебігу строків для стягнення грошових зобов'язань податковими органами у зв'язку поширенням на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а подальше зупинення мало місце у зв'язку із запровадженням воєнного стану, відтак, на момент звернення податкового органу з позовом щодо стягнення податкового боргу строк 1095 днів не сплинув.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовує позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.
Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 30.04.2024)