Справа № 728/446/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Глушко О.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
30 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 27 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України, Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, інспектора сектору реагування патрульної поліції ВП №1 Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області Лута В.М. про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції України, Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, інспектора сектору реагування патрульної поліції ВП №1 Ніжинського РУП ГУНТ в Чернігівській області Лута В.М. (далі - Відповідачі, ДПП України, УПП в Чернігівській області ДПП, ГУ НП в Чернігівській області, інспектор Лут В.М.) в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ББА №556703 від 09.02.2024 року інспектора СРПП ВП№ 1 (м. Бахмач) Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області Лута В.М., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, за порушення п.2.1 «ґ» ПДР України та закрити провадження по справі.
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 27 березня 2024 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши позивача, який прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09.02.2024 року інспектором СРПП ВП № 1 (м. Бахмач) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області Лутом В.М. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 556703, відносно ОСОБА_1 (далі по тексту - оскаржувана постанова).
Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 09.02.2024 року о 17:15 год., в м. Бахмач, по вул. Соборності поблизу будинку № 50, ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21093, д.н.з НОМЕР_1 , без поліса обов'язкового цивільного страхування наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.1 «ґ» ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, за що відносно нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень.
Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідачем прийнято в межах його компетенції, кваліфікація порушення визначена вірно, санкція застосована до позивача відповідає вимогам ст. 126 КУпАП.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як передбачено ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», основними повноваженнями патрульної поліції є, зокрема, виявлення та припинення адміністративних правопорушень, а також регулювання дорожнього руху та контроль за дотриманням Правил дорожньою руху його учасниками.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, ст.ст. 1241 - 126.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Частиною 4 ст. 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 285 КУпАП у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.
По суті зафіксованого в оскаржуваній постанові правопорушення апеляційний суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), -
- тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Як вбачається з оскаржуваної постанови та вірно встановлено судом першої інстанції, 09.02.2024 року, на вимогу інспектора Лута В.М., водій ОСОБА_1 не пред'явив полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
У свою чергу, відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України визначається Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями), згідно з п.1.9 яких особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху України передбачено, що учасники дорожнього руху повинні знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до пп. «ґ» п.2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Підпунктом 1 п.2.4 Правил дорожнього руху встановлено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Згідно з ч. 2 ст.16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов'язаний, зокрема, мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що на водія покладено обов'язок мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та пред'являти його для перевірки на виконання розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух лише у випадках, передбачених законодавством.
Пунктом 21.1 ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Відповідно до п. 21.2 наведеної статті контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідним підрозділом Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.
Згідно з п.21.3 ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що контроль за наявністю полісів (договорів) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів може здійснюватися відповідними підрозділами або посадовими особами Національної поліції.
Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність, зазначених у пункті 2.1 ПДР України, документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Разом з тим, на думку скаржника, останній був незаконно зупинений працівником поліції, оскільки не порушував ПДР, а тому зупинка його транспортного засобу була законною.
Такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов'язку водія транспортного засобу мати при собі та пред'явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає вказані доводи апелянта безпідставними, оскільки вищенаведеними положеннями чинного законодавства закріплений безумовний обов'язок при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особи, яка керує ним, мати при собі страховий поліс (сертифікат).
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суд від 25.09.2019 року по справі № 127/19283/17.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015 (далі по тексту - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, на місці вчинення адміністративного правопорушення (п. 2 розділу II Інструкції).
Судом апеляційної інстанції під час дослідження матеріалів справи встановлено, що Інспектор Лут В.М. є уповноваженим працівником підрозділу патрульної служби Національної поліції.
Таким чином, відповідно до ст. 222 КУпАП, Інспектор Лут В.М. має право розглядати справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені нормами КУпАП.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувались вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 10 Інструкції передбачено, що під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Правовими положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
На виконання своїх посадових обов'язків, Інспектором Лутом В.М. зупинено автомобіль позивача та прийнято оскаржувану постанову серії ББА №556703 від 09.02.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, за порушення п.2.1 «ґ» ПДР України.
Не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства твердження позивача про протиправність спірної постанови із посиланням на те, що зупинка позивача була безпідставною, з огляду на наступне.
У силу вимог частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію України» № 580-VIII поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути.
Пунктом 2 ч.1 статті 32 Закону № 580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
У той же час, пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема:
а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
б) реєстраційний документ на транспортний засіб:
ґ) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пред'явлення для перевірки документів, зазначених в п.2.1 ПДР України, включаючи і поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є одним із обов'язків водія.
Сама по собі наявність полісу (сертифікату) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 126 КУпАП, об'єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред'явленні такого документа на вимогу працівників поліції.
Разом з тим, позивачем не надано суду полісу (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на вимогу інспектора Лута В.М. , чим порушено норми чинного законодавства.
Крім того, вказані доводи апелянта щодо безпідставної зупинки, жодним чином не спростовують наявність адміністративного правопорушення, вчиненого останнім, а саме: порушення передбаченого ч.1 статті 126 КУпАП.
Отже, з наведених обставин справи вбачається, що згідно законодавства України, ОСОБА_1 було порушено вимоги ч.1 статті 126 КУпАП, а тому зазначене вказує на правомірність винесеної відносно позивача постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Між тим, апелянт не надав суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт протиправності оскаржуваної постанови.
Наведене дає підстави для висновку, що інспектор Лут В.М., встановивши порушення позивачем вимог ч.1 статті 126 КУпАП, в межах наданих йому повноважень, правомірно склав оскаржувану постанову та застосував до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн., а відтак правові підстави для визнання незаконною та скасування постанови серії ББА №556703 від 09.02.2024 року відсутні.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана постанова ББА №556703 від 09.02.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є законною та відповідає нормам чинного законодавства.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 272 КАС України регламентовано, що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 27 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст рішення виготовлено 30.04.2024 року