П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/14359/23
Судді П'ятого апеляційного адміністративного суду Шляхтицького О.І. на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року по справі № 400/14359/23
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 31.10.2023 № 143250003832 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022, що дорівнює 2481,00 грн. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести перерахунок та виплату з 01.01.2022 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у відповідному розмірі згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 29.09.2023 № 7/1-112/23, з урахуванням раніше виплачених сум та встановленого з 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 2481,00 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області судовий збір у сумі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість грн 80 коп.) на користь ОСОБА_1 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області судовий збір у сумі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість грн 80 коп.) на користь ОСОБА_1 .
П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 30.04.2024 рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 по справі № 400/14359/23 залишив без змін.
Вважаю за необхідне висловити незгоду з прийнятим судом апеляційної інстанції рішенням, у зв'язку з чим, в порядку ст. 34 КАС України, викладаю свою окрему думку.
Спірним у даній справі є питання щодо того, який показник має бути врахований при обчисленні суми довічного грошового утримання судді: "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року в розмірі 2102 гривень" або "прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2022 року в розмірі 2481 гривень".
Основні мотиви прийняття такого судового рішення, зводяться до того, що у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм, на переконання колегії суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду, необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis). На такий аспект законодавчого регулювання, на переконання колегії суддів, звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Не вдаючись у наведення контраргументів щодо такої правової позиції за змістом якої «спеціальність» Закону №1402-VIII у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх), я вважаю, що до спірних правовідносин варто врахувати відповідні висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, з приводу вищезгаданих судом рішень Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) надав відповідне тлумачення.
Зокрема, у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26 червня 2014 року, ЄСПЛ вказав: «Дійсно, як стверджували заявники, у 2007 та 2008 роках Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміни та доповнення до основного законодавства не могли вноситися за допомогою відповідних законів про Державний бюджет України, оскільки ці закони стосувалися радше фінансування, ніж матеріальних прав. Суд не погоджується із твердженнями заявників про те, що згідно з рішеннями Конституційного Суду України до відповідних нормативно-правових актів не можна вносити зміни. Конституційний Суд України розкритикував юридичну техніку, що використовувалася Парламентом для внесення таких конкретних змін та доповнень, проте демократично обраний Парламент зберігає право щодо виконання своїх законодавчих функцій відповідно до Конституції та зміни встановлених розмірів виплат на певний період часу. Заявники також не довели, що внаслідок ухвалення рішень Конституційного Суду України виникають сумніви щодо законності рішень національних судів…»( див. п.37 рішення).
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Враховуючи , що рішення ЄСПЛ є джерелом права, вважаю , що із змісту цього рішення чітко зрозуміло, що демократично обраний парламент зберігає право змінювати встановлені розміри виплат на певний період часу, що він і зробив, приймаючи Закони України «Про Державний бюджет» на 2022 рік.
Разом з тим, на спростування висновків суду першої інстанції та апеляційної інстанції про помилковість застосування пенсійним органом положень ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" вважаю за необхідне зазначити таке.
Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (далі - Порядок №3-1).
Так, зокрема, ключовою умовою для перерахунку щомісячного грошового утримання судді є повідомлення Пенсійного Фонду України - Державною судовою адміністрацією(щодо місцевих та апеляційних судів) про наявність підстав для такого перерахунку ( абз. 2 п.1 розд. ІV Порядку № 3-1 ).
Вказане вище повідомлення про підстави перерахунку, Державною судовою адміністрацією пенсійного органу відсутнє, отже не дотримана умова для подальшої реалізації прав на перерахунок щомісячного грошового утримання.
Згідно з абз. 2 п. 4 розд. ІV Порядку №3-1 відповідні органи можуть звертатись до органів, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, із запитами щодо отримання додаткових відомостей, необхідних їм для видачі довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України.
Зокрема, Порядком №3-1 передбачена можливість звернення до пенсійного органу задля уяснення того, який показник має бути врахований при обчисленні суми довічного грошового утримання судді: "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року в розмірі 2102 гривень" або "прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2022 року в розмірі 2481 гривень".
Проте, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області не зверталися до пенсійного органу із запитами щодо отримання додаткових відомостей, необхідних їм для видачі довідки про суддівську винагороду.
Таким чином, довідка Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 29.09.2023 № 7/1-112/23 у відповідному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 2481,00 грн є недостатньою для реалізація права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Звертаю також увагу, що зі змісту рішень суду першої та апеляційної інстанції не зрозуміло у чому полягає протиправність дій(рішень) відповідача, оскільки останній під час розгляду питання, пов'язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на певний розмір суддівської винагороди, зобов'язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі № 700/668/16-а.
Основна аргументація суду базується фактично на правовій оцінці дій та законів Верховної Ради України.
Проте варто зауважити, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп/2002 (справа щодо повноважності Верховної Ради України) парламент за своєю природою є представницьким органом державної влади, що здійснює законодавчу владу, а тому жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони; повноваження ВР України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях ВР України під час її сесій.
З метою роз'яснення понять «рішення» та «акт», які вживаються у статті 91 Конституції України, Конституційного Суду України ухвалив Рішення від 14.10.2003 № 16-рп/2003, в якому зазначив, що прийняття рішень ВР України здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і являє собою процес формування та вираження волі парламенту України; рішення ВР України є результатом її волевиявлення і ухвалюються на колегіальній основі; волевиявлення ВР України з питань, віднесених до її відання, реалізується шляхом голосування народних депутатів України; під терміном «акти», який вживається у статті 91 Конституції України, треба розуміти рішення ВР України з питань, віднесених до її компетенції, тобто документи, що приймаються визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України у формі законів, постанов тощо.
Крім того, до виключної компетенції Верховної Ради України належить: прийняття законів про визнання такими, що втратили чинність інших законів; внесення змін до чинних законів; прийняття законів про визначення порядку та строків набрання чинності законів.
Таким чином, застосування у спірних правовідносинах саме показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб відноситься до виключної компетенції Верховної Ради України.
Варто також зауважити, що згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України. (див. постанову Верховного Суду від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18).
Тож, враховуючи що стаття 95 Конституції України містить імперативну норму щодо видатків і встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків, вважаю за необхідне зазначити, що задоволення позову та зобов'язання ТУ ДСА нарахувати суддівську винагороду з урахуванням іншого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на законодавчому рівні на певний бюджетний рік не застосовується до суддівської винагороди призведе до порушення статті 75 Конституції України.
І наостанок, суд не враховує економічну спроможність держави здійснювати виплати, незважаючи на те, який характер вони носять. Суд не врахував той факт, що Україна, з огляду на Указ Президента України 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану» з подальшою його пролонгацією, перебуває в екстремальних умовах функціонування, спричинених збройною агресією РФ, територіальними, людськими та економічними втратами, значними витратами Державного бюджету України, пов'язаними з необхідністю забезпечувати обороноздатність країни та захищати її суверенітет.
Конституційний Суд України з цього приводу чітко зазначив, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України ( див. абзац 2 п.п. 5.2 п.5 мотивувальної частини рішення від 12.10.2022 № 7 -р(ІІ)2022).
Іншими словами, в межах періоду воєнного стану та у зв'язку з досягненням інших суспільних цілей розсуд держави є істотно ширшим.
При цьому, Конституційний суд України у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 вирішуючи питання щодо обмеження суддівської винагороди зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану.
Як підсумок, вказана спірна ситуація жодним чином не впливає на права позивача у розмінні статі 1 Першого Протоколу Конвенції, не є обмеженням суддівської незалежності з огляду на еквівалентність розміру щомісячного грошового утримання та середньою заробітною платнею по Україні, а тому, в умовах воєнного стану, відповідне щомісячне грошове утримання позивачу здійснені у відповідності з чинним законодавством .
За наведених обставин, у колегії суддів не було юридичних підстав залишати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 по справі № 400/14359/23 без змін.
Суддя О.І. Шляхтицький