П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/18392/23
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Інститута Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 у справі № 420/18392/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інститута Військово-морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період 19.04.2019 по 24.06.2023 протиправними;
- зобов'язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 1990 по 2019 роки проходив військову службу в Збройних Силах України. Наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.04.2019 № 84 позивач був звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я. Відповідно до наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” (по стройовій частині) від 19.04.2019 № 84 позивач був виключений зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” та всіх видів забезпечення з 19.04.2019. Вищезазначеним наказом позивачу було нараховано належні відповідно до законодавства виплати по звільненню, які він повинен був отримати, відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 до виключення позивача зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”. Під час проведення розрахунків з позивачем, Інститутом Військово- Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” серед інших виплат не було виплачено позивачу індексацію. На виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № №420/15264/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації - січень 2008 року лише 24.06.2023. Таким чином, на думку позивача, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з 19.04.2019 по 24.06.2023.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечував проти задоволення позову зазначивши, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Такий правовий висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц. З прийняттям судового рішення, якими присуджено на користь Позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців (Відповідача) виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь Позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Відтак, як вбачається, у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати Позивачу середнього заробітку за період з 19.04.2019 по день здійснення виплати компенсації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 28.08.2023 у справі № 420/18392/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 за період з 20.04.2019 по 24.06.2023 протиправними.
Зобов'язав Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” (Код ЄДРПОУ: 26614030, 65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. №8) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Інститута Військово-морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що позивач був виключений зі списків особового складу Інституту наказом начальника Інституту від 19.04.2019 № 84, але до суду за захистом своїх прав щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивач звернувся лише у 2022 році, тобто на третій рік після звільнення.
- суд першої інстанції не взяв до уваги, що може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП, застосувавши до даних правовідносин принцип співмірності, враховуючи висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц не є релевантними до даної справи. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 28.08.2023 є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 1990 по 2019 роки проходив військову службу в Збройних Силах України.
28 липня 1998 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 .
За період проходження служби позивачу не здійснювалась індексація грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 420/15264/22 за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-морських сил Національного університету “Одеська морська академія” про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії зобов'язано Інститут Військово-морських сил Національного університету “Одеська морська академія” нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі, з урахуванням раніше визначених сум) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації - січень 2008 року.
Як вбачається з довідки “ПриватБанк” відповідачем 24.06.2023 виконано рішення суду та виплачено кошти на виконання рішення суду у розмірі - 79 840,46 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з дня звільнення по день проведення розрахунку протиправними, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.
А відтак, суд вказав, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, проте не більш як за шість місяців.
Враховуючи, що позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у день його звільнення з військової служби, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Як встановлено матеріалами справи, відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена індексація грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Вказане свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України та, в свою чергу, про наявність підстав для виплати позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП, застосувавши до даних правовідносин принцип співмірності, враховуючи висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Надаючи оцінку вказаними доводам, колегія суддів виходить з такого.
Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, який, на думку апелянта, варто врахувати при вирішенні даної справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Таким чином, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Апелянт також наголошує на тому, що позивач був виключений зі списків особового складу Інституту наказом начальника Інституту від 19.04.2019 № 84, але до суду за захистом своїх прав щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивач звернувся лише у 2022 році.
Колегія суддів не бере до уваги вказані доводи апелянта, оскільки дотримання процесуальних строків звернення до суду з позовними вимогами про ненарахування та невиплату індексації грошового забезпечення позивача в межах даної справи не вирішуються.
Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 у справі № 420/18392/23- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк