П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р. Категорія: 106030000м. ОдесаСправа № 400/206/22
Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018) з моменту звільнення 29.12.2020 по день фактичного розрахунку 20.12.2021 (за 246 робочих днів), мотивуючи його тим, що відповідач не виплатив йому грошову індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.218 в розмірі 35 514, 66 грн у день виключення його із списків особового складу військової частини. Позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при його звільненні за період 30.12.2020 по 20.12.2021 в сумі 35 514, 66 (Тридцять п'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять) гривень 66 копійок. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не врахував, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 28.06.2004 по 29.12.2020, що підтверджується Витягом із послужного списку позивача (а.с. 19).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.12.2020 № 174 (а.с. 18) з 29.12.2020 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вважаючи, що при звільненні з військової служби відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення у повному розмірі, він подав відповідний позов до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.10.2021 у справі № 400/6743/21 (а.с. 9-18), яке набрало законної сили 31.11.2021, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення - січень 2016 року, а також зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням виплачених сум індексації, враховуючи базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення - січень 2014 року. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував і виплатив позивачу 20.12.2021 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в розмірі 35 514, 66 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку клієнта (а.с. 17).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невчасного нарахування та виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення при звільнені, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, щодо наявності правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період з 30.12.2020 по 20.12.2021. Однак, позовні вимоги щодо зобов'язання нарахувати і виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 29.12.2021 не підлягають задоволенню, оскільки цей день є днем виключення позивача зі списків особового складу відповідача.
П'ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
Статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З наведеного слідує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику”, а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Отже, індексація грошового забезпечення належить до складу належних звільненому працівників сум у розумінні статті 116 КЗпП України, оскільки проведення виплати індексації грошового забезпечення при його звільнені з військової служби є обов'язком військової частини.
Тому, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати індексації грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.208 № 1153/2008.
Ці висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дав підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки до дня фактичного розрахунку.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 19.07.2021 у справі № 480/3354/19.
Суд встановив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.12.2020 № 174 (а.с. 18) з 29.12.2020 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також виплачено йому за період з 01 по 29 грудня 2020 року щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби та надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 %, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в сумі 1410,00 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби (загальна вислуга позивача - 33 календарних років в сумі 302271,75 грн, грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 78114,00 грн, утримано за чотири дні використаної відпустки..
Поряд з цим, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в розмірі 35514,66 грн відповідач нарахував і виплатив позивачу лише 20.12.2021, що підтверджується випискою з карткового рахунку клієнта (а.с. 17).
З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період з 30.12.2020 по 20.12.2021.
Відповідно, позовні вимоги щодо зобов'язання нарахувати і виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 29.12.2021 не підлягають задоволенню, оскільки цей день є днем виключення позивача зі списків особового складу відповідача.
Позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену компенсацію за 246 робочих днів з розрахунку середнього заробітку (грошового забезпечення) за останні два календарні місяці, тобто позивач просить виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 11 місяців 22 дні, а саме: за несвоєчасну виплату йому індексації грошового забезпечення в розмірі 35 514, 66 гривні.
Отже, заявлена сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені значно перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України, суд врахував, зокрема:
розмір простроченої заборгованості відповідача (35 514, 66 грн.);
період затримки виплати такої заборгованості (11 місяців 22 дні), а також те, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.10.2021 у справі № 400/6743/21 (а.с. 9-18) позов про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення задоволено частково;
співмірність розміру простроченої заборгованості відповідача та заявлених позивачем до зобов'язання виплатити йому сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України із врахуванням розміру своєчасно недоплаченої суми, а саме: зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 100 відсотків суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, що становить 35 514, 66 гривні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 480/3354/19.
Відтак суд задовольняє позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні індексації грошового забезпечення у розмірі 35 514, 66 гривні. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року по справі № 400/206/22, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький