П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 522/15235/23-Е
Головуючий І інстанції: Шенцева О.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 04 грудня 2023 року (м.Біляївка, дата складання повного тексту рішення суду - 04.12.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції та третьої особи - Інспектора 2 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Ніточки Ілони Олегівни про визнання противоправною та скасування постанови, -
03.08.2023р. представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чубаров С.В. звернувся до Приморського районного суду м.Одеси із позовом до Управління ПП в Одеській області Департаменту ПП та 3-ї особи - інспектора 2 батальйону 3 роти Управління ПП в Одеській області Департаменту ПП Ніточки І.О., в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕГА №1122805 від 24.07.2023р. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу - 3400 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП.
Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 24.07.2023р. ОСОБА_1 , будучи впевненим у викраденні належного йому транспортного засобу «Нyundai Tucson» (д.н.з. « НОМЕР_1 ») зателефонував на лінію « 102». Однак, після проведення оперативними працівниками слідчо-розшукових дій було встановлено місцезнаходження автомобіля позивача. У той же час, позивач та його представник зазначають, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, що передбачений у ст.183 КУпАП, у вигляді наявності умислу на вчинення такого правопорушення,
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 04 грудня 2023 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Скасовано постанову серії ЕГА №1122805 від 24.07.2023р., складену інспектором 2 батальйону 3 роти 2 взводу Управління ПП в Одеській області Департаменту ПП старшим лейтенантом ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 3400 грн. за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 02.01.2024р. подав апеляційну скаргу.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2024р. встановлений строк для усунення недоліків - продовжено.
Враховуючи, що вимоги ухвал судді П'ятого апеляційного адміністративного суду залишились не виконаними, а недоліки апеляційної скарги у встановлений строк - не усунутими, ухвалою суду від 06.02.2024р. апеляційну скаргу відповідача - повернуто апелянту.
07.02.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
29.02.2024р. відповідач повторно подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 04.12.2024р. та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.03.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління ПП в Одеській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
24.07.2023р. о 13:30 год. позивач - ОСОБА_1 здійснив виклик на лінію « 102» та повідомив про викрадення належного йому транспортного засобу «Нyundai Tucson» (д.н.з. « НОМЕР_1 »).
У той же день, 24.07.2023р. о 14:10 год. інспектором 2 батальйону 3 роти 2 взводу Управління ПП в Одеській області Департаменту ПП старшим лейтенантом ОСОБА_2 розглянуто справу про адміністративне правопорушення, за наслідками чого винесено постанову серії ЕГА №1122805 по справі про адміністративне правопорушення від 24.07.2023р., якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі - 3400 грн.
За змістом цієї постанови, 24.07.2023р. об 14:10 год. ОСОБА_1 здійснив завідомо неправдивий виклик на лінію « 102» та повідомив, що невідомі особи нібито викрали належний йому автомобіль «Нyundai Tucson» (д.н.з. « НОМЕР_1 »), хоча в реальності такого факту не відбулося.
Не погоджуючись із правомірністю винесеної відповідачем постанови від 24.07.2023р., позивач звернувся із даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача. Суд 1-ї інстанції зробив висновок, що встановлені у справі обставини та досліджені докази в їх сукупності свідчать про необґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
Згідно з ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення адміністративного правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про адміністративні правопорушення або події; здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
У відповідності до ст.31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевірка документів особи, опитування особи, зупинення транспортного засобу, а також застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено те, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/ розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання ПДР.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Нормами ст.183 КУпАП визначено адміністративну відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань.
Порушення цієї норми, тягне за собою накладення штрафу від 50 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, слід наголосили, що об'єктивна сторона цього адміністративного правопорушення полягає саме у завідомо неправдивому виклику аварійно-рятувальних формувань, зокрема, поліції. Дії особи, у такому випадку, спрямовані на зрив нормальної роботи необхідних для суспільства служб, як, зокрема, поліції. Особа викликає поліцію нібито для надання допомоги, знаючи наперед те, що у цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна ж сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Особа, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику поліцейських.
У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов'язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначені дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе виключно за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка, у свою чергу, підтверджена належними та достатніми доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги особи в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Так, як встановлено з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 24.07.2023р. серії ЕГА №1122805 став нібито завідомо неправдивий виклик ОСОБА_1 поліції у зв'язку із заволодінням (викраденням) невідомими особами належного йому автомобіля «Нyundai Tucson» (д.н.з. « НОМЕР_1 »), хоча, на переконання посадових осіб відповідача такого факту не насправді відбулося.
Саме такий склад правопорушення і зазначено у спірній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до нього і застосовано штрафні санкції, передбачені у ст.183 КУпАП.
Так, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, відповідач в ній наголошує на тому, що ОСОБА_1 , повідомляючи інформацію на лінію « 102», цілком розумів та усвідомлював, що вона є неправдивою, і бажав даремного виїзду на місце виклику працівників спецслужби.
При цьому, відповідач долучив до матеріалів справи диск із відеозаписами (474930-1.mp4, 474930-2.mp4 та 474930-3.mp4) з місця події, на яких зафіксовано факт прибуття інспекторів поліції за адресою місця знаходження належного позивачу транспортного засобу, з'ясування у заявника ОСОБА_1 підстав виклику поліції (на лінію « 102»), та, як наслідок, складання поліцейським оскаржуваної постанови.
З обсягу встановлених судом попередньої інстанції обставин справи та представлених відеозаписів слідує, що позивач надав інспекторам поліції пояснення про те, що ним, як власником, було виявлено зникнення належного йому транспортного засобу «Нyundai Tucson» (д.н.з. « НОМЕР_1 ») та, цілковито впевнено вважаючи, що всупереч його волі невідомі особи незаконного заволоділи даним автомобілем, він зателефонував на лінію « 102» і повідомив про вчинення цього злочину. Отже, підставою для виклику працівників поліції, на думку заявника, стали протиправні дії невідомих осіб, пов'язані із незаконним заволодінням його транспортним засобом. Однак, як виявилося в подальшому, даний факт незаконного заволодіння фактично не підтвердився, а ОСОБА_1 лише забув точне місце, де він припаркував (залишив) свій автомобіль.
Саме ці обставини відповідач і ототожнив із здійсненням позивачем завідомо неправдивого виклику поліції.
Відповідно до ст.10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Отже, як уже зазначалося судовою колегією вище, склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, потребує умисної форми вини особи, коли, відповідно до ст.10 цього Кодексу, особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Втім, у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що позивач викликав поліцію свідомо знаючи про те, що у такому виклику немає необхідності. Відповідачем же, у свою чергу, не було обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами наявність у діях позивача за обставин, що склалися, прямого умислу на завідомо неправдивий виклик поліції.
Погоджуючись з висновками суду 1-ї інстанції щодо протиправності оскаржуваної постанови, колегія суддів зазначає, що надані відповідачем відеозаписи, які хоча і не викликають сумнівів у тому, що саме ними були зафіксовані події, які мали місце 24.07.2023р. за участі сторін у справі, свідчить про те, що інспекторами поліції під час прибуття за місцем знаходження транспортного засобу «Нyundai Tucson» (д.н.з. « НОМЕР_1 »), здійснено лише імовірне припущення про відсутність підстав для виклику поліції, без належних на це доказів.
Колегія суддів наголошує, що для встановлення у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, він повинен викликати представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, точно знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності. При цьому, такі дії правопорушника мають бути вчинені з прямим умислом, тобто, повідомляючи певну інформацію та викликаючи дану службу, він повинен чітко усвідомлювати, що вона є неправдивою, і бажати даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Разом із тим, самий лише факт того, що подія, з приводу якої був здійснений виклик ОСОБА_1 , не підтвердилась, не вказує на завідому неправдивість виклику, адже особа може об'єктивно чи суб'єктивно помилятися з цього приводу. Втім, доказів, які б дійсно та поза розумним сумнівом підвередили здійснення позивачем умисного неправдивого виклику поліції, матеріали справи не містять.
До того ж, при цьому також варто звернути увагу ще й на те, що наряд патрульної поліції, який в подальшому склав спірну постанову, спочатку виявив факт паркування автомобіля «Нyundai Tucson» (д.н.з. « НОМЕР_1 ») з порушенням п.15.9г ПДР України, а вже потім, в ході складання відносно позивача іншої постанови за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, встановив ще й факт і обставини виклику позивачем на лінію « 102» працівників поліції. Тобто, вказані посадові особи патрульної поліції, в даному випадку, фактично приїхали на місце, де знаходився вказаний автомобіль, не за викликом ОСОБА_1 , а самостійно, у зв'язку із виявленим ними порушеннями правил паркування цього автомобіля.
Жодного спростування вищевказаних висновків апелянтом не наведено та відповідних доказів не надано і в суді апеляційної інстанції.
Отже, у даному випадку, колегія суддів констатує відсутність у матеріалах справи будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту скоєння ОСОБА_1 правопорушення, вказаного у постанові від 24.07.2023р. серії ЕГА №1122805, та, відповідно, законності дій щодо її складення.
У цьому контексті, колегія суддів наголошує, що спірна постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним і достатнім доказом вчинення порушення за відсутності інших належних доказів.
Викладене не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Разом із тим, судова колегія зазначає, що аби встановити, що виклик позивача до поліції був завідомо неправдивим, інспектор поліції, який прибув за таким викликом, повинен був перевірити повідомлені позивачем обставини та лише у випадку їх не підтвердження вони набувають право на притягнення заявника до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП.
Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не надано жодних доказів та відповідно не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП.
Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В обсязі встановлених обставин, судова колегія не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 04 грудня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено: 30.04.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко