Справа № 420/36139/23
30 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління ПФУ у Київській області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області від 20.11.2023 №10445010920 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області прийняти рішення яким призначити пенсію ОСОБА_1 починаючи з 15.11.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач набув достатнього віку та стажу для призначення пенсії, проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області від 20.11.2023 №10445010920 йому протиправно відмовлено.
Позивач також вказує, що рішення відповідача є протиправним оскільки вимоги відповідача надати документ (атестата) щодо припинення виплати пенсії від країни-агресора не відповідають нормам чинного законодавства. Необхідність надати документ щодо припинення виплати пенсії від країни-агресора для призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам указаними нормами не передбачена. Для внутрішньо переміщених осіб з окупованої території Автономної Республіки Крим не існує особливого порядку відновлення пенсійних виплат. З огляду на це, пенсійний орган, пропонуючи такій особі заповнити бланк для витребування пенсійної паперової справи, витребовуючи таку справу, зокрема, від пенсійних органів Російської Федерації та врешті відновлюючи пенсійні виплати після з'ясування дати припинених виплати за місцем попереднього отримання пенсії діє неправомірно.
27.12.2023 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження.
До суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області надійшов відзив на позов, в якому з посиланням на п.п. 9 п. 2.1 Порядку № 22-1 вказано, що в органів Пенсійного фонду України в період дії правового режиму воєнного стану відсутні повноваження отримати від держави агресора інформацію, стосовно перебування на обліку позивача в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації, як одержувач пенсії. Згідно до паспортних даних серії ЄС 591204, Позивач зареєстрований на території Автономної Республіки Крим.
Враховуючи вищевикладене, вказує відповідач, оскільки позивачем, не було надано до Головного управління жодних документів, які містять інформацію про припинення виплати пенсії або про не отримання пенсії за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим, тому у Головного управління були відсутні підстави для призначення пенсії за віком згідно Закону №1058-IV
Ухвалу від 27.12.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області отримано 28.12.2023 року (документ доставлено до електронного кабінету в системі “Електронний суд” 27.12.2023 о 23:50), проте відзив на позов до суду станом на дату прийняття даного рішення не надано.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Як зазначено позивачем у позовній заяві та не заперечується відповідачем, 15.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком.
За результатами розгляду такої заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 20.11.2023 прийнято рішення №104450010920 про відмову у призначенні пенсії, в якому зазначено: «Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 15.11.2023.
Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років.
Вік заявника 64 роки 10 місяців.
Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 25 років.
Відповідно до підпункту 9 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до заяви про призначення пенсії за віком додається, заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії. В органів Пенсійного фонду України в період дії правового режиму восинго стану відсутні повноваження отримати від держави агресора інформацію, зазначену в підпункту дев'ятому пункту 2.1. Порядку.
Згідно пункту 1.5 розділу 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 2-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 234.
Жодних документів, які містять інформацію про припинення виплати пенсії або про не отримання пенсії за місцем реєстрації (АР Крим) до заяви не додано.
Управлінням прийнято рішення: відмовити в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю документа (атестата) щодо припинення виплати пенсії”.
Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень статті 3 Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з тих підстав, що разом із заявою про призначення ним пенсії позивачем не надано документів, які містять інформацію про припинення виплати пенсії або про не отримання пенсії за місцем реєстрації (АР Крим).
Щодо такої підстави суд зазначає, що відповідно до пп.9 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Також, відповідно до п.3, 4 Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 234, особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон). За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Отже, з викладених норм вбачається, що отримання відповідних документів щодо підтвердження непризначення/припинення виплати пенсії органами рф пенсії особі, місце проживання якої на території Автономної Республіки Крим, є обов'язком саме пенсійного органу, а не особи, яка звертається за призначенням пенсії.
При цьому, неможливість пенсійного органу отримати відповідну інформацію в умовах воєнного стану не є обгрунтованою підставою позбавлення позивача права на пенсію.
Крім того, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 15.11.2023 року №2023/009345548 позивач зареєстрований у Київській області за адресою АДРЕСА_1 , та як стверджує позивач та не заперечується відповідачем позивач виїхав у це місто за межі Автономної Республіки Крим після окупації півострова ще в 2014 році.
Таким чином, враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивач досяг пенсійного віку та має необхідну кількість страхового стажу, оскільки оскаржуване рішення не містить інших підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог та про доцільність їх задоволення з урахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України шляхом:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 10445010920 від 20.11.2023 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 з 15.11.2023 року пенсію за віком.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
З урахуванням того, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (як органу, яким прийнято оскаржуване рішення) за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1073,60 грн. на користь позивача.
Також позивач просить стягнути з відповідачів на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6500,00 грн.
Частиною 1 ст.132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 1 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Зазначене відповідає алгоритму дій викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18.
Слід зазначити, що представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано:
1. Договір про надання правової допомоги №81/23 від 06.12.2023 року;
2. Протокол погодження гонорару №1 від 06.12.2023 року, згідно якого сторони досягли згоди про вартість послуг комплексного ведення справи в суді першої інстанції вартість 6500,00 грн;
3. Квитанцію до прибуткового касового ордеру №81/23 від 06.12.2023 року.
В свою чергу, суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №61-3416св18.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
В постанові від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 6500,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.
Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, без необхідності надання додаткових доказів, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 3000,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 10445010920 від 20.11.2023 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 з 15.11.2023 року пенсію за віком.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн. та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, 08500);
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83).
Суддя П.П. Марин