30 квітня 2024 року № 754/16714/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом, в якому з урахуванням збільшення позовних вимог просить:
визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646), що виразилася у ненаданні ОСОБА_1 вчасно постанов про накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, наданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 14.07.2020 та від 14.09.2020 з порушенням встановлених законодавством строків, ненаданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 29.10.2020, від 10.11.2020 та від 17.11.2020 (станом на момент подання позову відповідь не надана), ненаданні ОСОБА_1 запитуваної інформації та документів;
визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108578), що виразилася у невжитті заходів з метою перевірки інформації, викладеної у скарзі ОСОБА_1 від 17.09.2020, та ненаданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 14.09.2020, від 29.10.2020, від 10.11.2020;
стягнути солідарно з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) та Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108578) на користь ОСОБА_1 (РПОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 4289, 00 грн;
стягнути солідарно з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) га Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108578) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 50 000, 00 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16.02.2021 року адміністративну справу № 754/16714/20 передано на розгляд за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва на підставі п. 3 ч. 1 ст. 29 КАС України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року позовна заява позивача залишена без руху та останньому наданий строк для усунення виявлених судом недоліків шляхом надання: доказів сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1816,00 грн. (908, 00 грн.х2) за дві позовні вимоги немайнового характеру та 908, 00 грн. (52 599, 00 грн. х 1 відсоток ціни позову), тобто на загальну суму 2724, 00 грн.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надано докази усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 13.05.2021 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 прийнято до провадження адміністративну справу та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на звернення позивача відповідач 1 зобов'язаний був надати вчасну та вичерпну відповідь (з копіями запитуваних документів), а не відправляти позивача до он-лайн сервісів (які є допоміжними, але не обов'язковими для громадянина), цим самим відповідач 1 позбавив позивача можливості вчасно отримати постанови про перевищення швидкості та здійснити процедуру оскарження/оплати даних постанов, не надав відповіді на його звернення від 14.07.2020 (відповідь надана з порушенням строків), 14.09.2020 (відповідь надана з порушенням строків), 29.10.2020 (відповідь не надана), 10.11.2020 (відповідь не надана) та 17.11.2020 (станом на момент подання позову відповідь не надана). Відповідач 2 не вжив заходів для перевірки інформації, викладеної у скарзі позивача від 17.09.2020, та не надав відповіді на звернення 14.09.2020, 29.10.2020, 10.11.2020.
Відповідачем - 2 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, посилаючись на витяги з положень підзаконних нормативно-правових актів та внутрішніх розпорядчих документів, підтверджує, що 06.10.2020 року отримав скаргу позивача від 14.09.2020 року, 02.11.2020 отримав лист позивача від 29.10.2020 року, 12.11.2020 року отримав звернення позивача від 10.11.2020 року, однак листом від 15.10.2020 №П-16046/41/01-2020 відповідач-1 повідомляв позивача про розгляд його звернень, а тому права позивача не порушені. Крім того, відповідачем-2 заперечено проти задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з мотивів, що він не виносив постанови про порушення правил дорожнього руху відносно позивача серій 1АВ №№00075480, 00074012, 00048912, 00024422, 00706835.
На даний відзив позивачем подано відповідь від 27.01.2022 року, в якій зазначив, що відповідачем-2 не було дотримано приписів ст. 40 Конституції України та ст.1, ч.ч.3-4 ст. 7, ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», зокрема відповідач-2 не проінформував позивача про доручення іншому органу розгляд його звернень, а також про передачу на розгляд скарги. Позивачем обґрунтовується, що в період з 15.09.2020 по 07.11.2020 відповідачем-2 не вжито жодного заходу реагування на його звернення.
Відповідач-1 відзиву на позовну заяву суду не надав, та матеріали справи містять письмові пояснення представника відповідача-1 від 28.10.2021, відповідно до яких вказав, що постанови про порушення правил дорожнього руху направлялись на адресу АДРЕСА_1 , оскільки така адреса міститься в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів. Ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів здійснюється уповноваженими посадовими особами Головного сервісного центру МВС, а держателем даного реєстру є МВС, а тому внесення змін до реєстру щодо місця реєстрації власника транспортного засобу не належить до компетенції відповідача-1. Зазначив, що постанови про порушення правил дорожнього руху серія 1АВ №00024422 від 05.06.2020, серій 1АВ №000489121 від 07.06.2020, серія 1АВ №00074012 від 09.06.2020, серія АВ №00075480 від 09.06.2020, серія 1АВ №00706835 від 15.08.2020 на вимогу позивача направив вчасно. Крім того, відповідачем-1 заперечується задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з мотивів їх необґрунтованості
На дані письмові пояснення позивачем подано відповідь від 16.11.2021 року, які мотивовані тим, що відповідачем-1 грубо порушено строки розгляду звернень громадянина ОСОБА_1 , він тривалий час не надав позивачеві запитуваної інформації та документів, а саме на звернення від 14.07.2020 відповідь надана з порушенням строків, 14.09.2020 відповідь надана з порушенням строків, 29.10.2020 відповідь не надана, 10.11.2020 відповідь не надана та 17.11.2020 відповідь не надана. У зв'язку з цим позивач був позбавлений можливості вчасно отримати постанови про накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, і не мала можливості виконати свій обов'язок щодо сплати суми штрафу або скористатись своїм правом щодо їх оскарження.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 у своєму володінні на праві власності має транспортний засіб Mitsubishi Lancer, 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_2 .
Відповідно до внесених змін у законодавстві України з 01.06.2020 року вступили в силу зміни, які передбачають накладення адміністративного стягнення у справах про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі.
Позивач 14.07.2020 звернувся до Департаменту патрульної поліції (далі - Відповідач 1) із зверненням, яким просив:
1. Письмово повідомити позивача про наявність/відсутність протоколів або постанов про порушення правил дорожнього руху відносно ОСОБА_1 та окремо про наявність/відсутність протоколів або постанов про порушення правил дорожнього руху, в яких фігурує її транспортний засіб Mitsubishi Lancer, 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_2 .
2. В разі наявності протоколів або постанов про порушення правил дорожнього руху, що запитані у п.1 прохання, позивач просив направити такі документи та суміжні матеріали на його домашню адресу.
Департамент патрульної поліції листом від 14.08.2020 №П-10907/41/27/03-2020 повідомив позивача, що в ЄДРТЗ зазначено адресу реєстрації позивача: АДРЕСА_1 . Відповідач-1 повідомив про наявність постанов про порушення правил дорожнього руху відносно позивача серій 1АВ №00075480, 1АВ №00074012, 1АВ №00048912, 1АВ №00024422, однак не направив їх на адресу, зазначивши посилання на онлайн-сервіси «Електронний кабінет водія», який є розробленням Головного сервісного центру МВС.
Позивач 14.09.2020 звернувся до Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_2 із скаргою на дії посадових осіб Департаменту патрульної поліції.
Позивач 09.10.2020 отримав лист від 05.10.2020 №П-17157/09, підписаний заступником директора Департаменту - начальником управління документування службової діяльності Сергієм Бачинським, в якому його проінформували про доручення розгляду скарги Національній поліції України
Картковий рахунок позивача 28.10.2020 був заблокований державним виконавцем у зв'язку з несплатою штрафу у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.
Зважаючи на це, 29.10.2020 року позивач вдруге звернувся до Національної поліції України із зверненням (із направленням копії до Департаменту патрульної поліції), в якому просив:
1. Долучити даний лист до його скарги від 14.09.2020, а враховуючи виконавче провадження та затягування надання йому відповіді, - надати йому термінову та обґрунтовану відповідь на всі поставлені питання у скарзі від 14.09.2020.
2. У зв'язку з тим, що позивач документів (виклики до поліції, протоколи або постанови про порушення правил дорожнього руху, постанов про відкриття виконавчого провадження тощо) не отримував, просив утриматися від дій щодо примусового стягнення з нього суми штрафу та інших дій, пов'язаних постановами про стягнення штрафів у справах про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.
Картковий рахунок позивача 09.11.2020 і 11.11.2020 був вдруге та втретє заблокований державним виконавцем у зв'язку з несплатою штрафу у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.
Зважаючи на це, 10.11.2020 року позивач втретє звернувся до Національної поліції України із зверненням (із направленням копії до Департаменту патрульної поліції), в якому просив:
1. Надати йому термінову та обґрунтовану відповідь на всі поставлені питання у скаргах від 14.09.2020 та 29.10.2020 рр.
2. Просив утриматися від дій щодо примусового стягнення з нього суми штрафу та інших дій, пов'язаних з постановами про стягнення штрафів у справах про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, а уразі невиконання його прохання-вимоги - надати обґрунтовану та вмотивовану відмову.
Разом із листом-відповіддю Департаменту патрульної поліції від 15.10.2020 року №П-16046/41/01-2020 позивач 13.11.2020 отримав копії постанов про накладення адміністративного стягнення по справам про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльністю відповідачів, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно із ст. 1 Закону України Про звернення громадян від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі по тексту - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Частиною 1 ст. 15 Закону №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (ч. 3 ст.15 Закону №393/96-ВР).
Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону №393/96-ВР рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон прийнятого рішення.
Згідно із ст. 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Згідно із ст. 24 Закону №393/96-ВР особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.
Таким чином, відмова посадовими особами відповідача-1 у своєчасному направленні позивачеві постанов про накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі та ненаданні відповідачами відповіді на звернення позивача, ненадання запитуваної інформації та документів, є протиправною.
Щодо дотримання відповідачами встановленого порядку розгляду звернення позивача, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем направлено лист 14.07.2020, який вручено уповноваженій особі відповідача-1 16.07.2020.
Відповідь від відповідача-1 мала бути надана не пізніше 16.08.2020, однак лист-відповідь Департаменту патрульної поліції, датований 14.08.2020 №П-10907/41/27/03-2020 було відправлено засобами поштового зв'язку лише 26.08.2020, який позивач отримав 07.09.2020.
Позивач 14.09.2020 звернувся до Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_2 із скаргою на дії посадових осіб відповідача-1 (із направленням копії до Департаменту патрульної поліції). Дану скаргу було отримано уповноваженою особою Міністерства внутрішніх справ України 15.09.2020, відповідач-1 отримав копію скарги 15.09.2020.
МВС листом від 05.10.2020 №П-17157/09 проінформували позивача про доручення розгляду його скарги відповідачу-2.
Відповідь від відповідачів мала бути надана не пізніше 15.10.2020, однак лист-відповідь відповідача-1, датований 15.10.2020 №П-16046/41/01-2020 було відправлено засобами поштового зв'язку лише 07.11.2020, який позивач отримав 13.11.2020. Відповідач-2 відповіді взагалі не надав.
Зважаючи на примусове стягнення з позивача суми штрафу, 29.10.2020 року позивач вдруге звернувся до відповідача-2 із зверненням (із направленням копії до відповідачу-1). Даний лист було отримано уповноваженою особою 02.11.2020, а відповідачем - 1 02.11.2020.
Отже, відповідь від відповідачів мала бути відправлена засобами поштового зв'язку не пізніше 02.12.2020, однак станом на момент подання позовної заяви відповідь від відповідачів, як зазначає позивач, не надходила.
Зважаючи на повторне примусове стягнення з позивача суми штрафу, 10.11.2020 року останній втретє звернувся до відповідача-2 із зверненням (із направленням копії до відповідачу-1). Дане звернення було отримано уповноваженими особами відповідача-2 12.11.2020, а відповідачем-1 11.11.2020.
Отже, відповідь від відповідачів мала бути відправлена засобами поштового зв'язку не пізніше 12.12.2020, однак станом на момент подання позовної заяви, як зазначає позивач, відповідь від відповідачів не надходила.
Листом від 17.11.2020 року позивач проінформувала відповідача-1 про оскарження в судовому порядку постанов серія 1АВ №00024422 від 05.06.2020, серій 1АВ №000489121 від 07.06.2020, серія 1АВ №00074012 від 09.06.2020, серія АВ №00075480 від 09.06.2020, серія 1АВ №00706835 від 15.08.2020, відповідачем-1 було отримано даний лист 19.11.2020
Отже, відповідь від відповідача-1 мала бути відправлена засобами поштового зв'язку не пізніше 19.12.2020, однак станом на момент подання позовної заяви, як зазначає позивач, відповідь від відповідачів не надходила.
Суд погоджується з позицією позивача, що його звернення не потребували додаткового вивчення, тому відповіді на його звернення мали бути надані у відповідності з вимогами Закону України Про звернення громадян.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачами порушено строки розгляду звернень ОСОБА_1 від 14.07.2020, 14.09.2020, 29.10.2020, 10.11.2020 та 17.11.2020, які встановлені Законом України Про звернення громадян, та не було надано своєчасно інформації з підтверджуючими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про звернення громадян органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднані» громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 19 Закону України Про звернення громадян органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані зокрема:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.
Виходячи із даного та того, що встановлено судом, відповідачами було порушено вимоги Закону України Про звернення громадян при розгляді звернень позивача.
Так, відповідачем-1 не надано позивачеві вчасно постанов про накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, не надано відповіді на його звернення від 14.07.2020, 14.09.2020, у строки, визначені Законом №393/96-ВР, та не надано відповіді на звернення від 29.10.2020, 10.11.2020 та 17.11.2020, не надано запитуваної інформації та документів, відповідачем-2 не вжито заходів для перевірки інформації, викладеної у скарзі позивача від 17.09.2020, та не надано відповіді на звернення 14.09.2020, 29.10.2020, 10.11.2020.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що відповідачі порушили право позивачки, як громадянки, на об'єктивний розгляд її звернень, а бездіяльність Департаменту патрульної поліції, що виразилася у ненаданні ОСОБА_1 вчасно постанов про накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, наданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 14.07.2020 та від 14.09.2020 з порушенням встановлених законодавством строків, ненаданні відповідей на звернення ОСОБА_1 від 29.10.2020, від 10.11.2020 та від 17.11.2020, ненаданні запитуваної інформації та документів від МВС України та Національної поліції України, у невжитті заходів з метою перевірки інформації, викладеної у скарзі ОСОБА_1 від 17.09.2020 та ненаданні відповіді на звернення від 14.09.2020, від 29.10.2020, від 10.11.2020, є протиправними, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.
В частині позовних вимог щодо стягнення солідарно з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) та Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108578) на користь ОСОБА_1 (РПОКПП НОМЕР_1 ) грошових коштів у розмірі 2 599 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень 00 копійок та стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає, що відповідач-1 свідомо затягнув з наданням йому постанов, а відповідач-2 своєю бездіяльністю фактично погодив це, що призвело, на думку позивача, до безпідставної сплати ним коштів у розмірі 2 599,00грн. державному виконавцю для розблокування карткового рахунку.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Позивачем не надано суду доказів, що постанови про накладення адміністративних стягнень за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, виносились саме відповідачами.
Сплата позивачем коштів у рамках виконавчого провадження, відкритого з виконання вказаних постанов, не є підставою для визнання майнової шкоди, завданої неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів.
За змістом статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування …”.
Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму ВС України №4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 постанови).
Проте, позивачем не зазначено, в чому саме виразились його моральні страждання, не доведено причинного зв'язку між стражданнями позивача та діями відповідачів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, не надано відповідних доказів.
Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду суд вважає, що мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про покарання відповідача за його неправомірні дії, що не відповідає принципам та завданням Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, зі змісту наведених норм випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 року у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 року у справі № 9901/377/18.
Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Проте, позивач не виконав свого обов'язку щодо доказування та не надав суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань, а також не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди.
Оскільки під час розгляду справи позивачем не представлено належних доказів заподіяння йому неправомірними та винними діями відповідача шкоди, що є необхідною умовою відшкодування моральної та майнової шкоди, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2724,00грн., що підтверджується квитанцією від 20.05.2021 №127. Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1816,00 грн підлягають стягненню на його користь пропорційно за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції та Національної поліції України.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції, що виразилася у ненаданні ОСОБА_1 вчасно постанов про накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, наданні відповіді на звернення від 14.07.2020 та від 14.09.2020 з порушенням встановлених законодавством строків, ненаданні відповіді на звернення від 29.10.2020, від 10.11.2020 та від 17.11.2020, не наданні запитуваної інформації та документів.
Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України, що виразилася у невжитті заходів з метою перевірки інформації, викладеної у скарзі ОСОБА_1 від 17.09.2020, та не наданні відповіді на звернення від 14.09.2020, від 29.10.2020, від 10.11.2020.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.