29 квітня 2024 року м. Київ № 320/37750/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.06.2023 р.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з - 01.06.2023 р., виходячи з відсоткового значення пенсії 80 % відповідних грошових сум з урахуванням подальших підвищень (змін) в розмірі пенсії.
ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області протиправно здійснює виплату пенсії з обмеженням її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) обмеження максимального розміру пенсії, встановленого частиною сьомою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що відповідно до ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон України №2262-XII) та статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон України №3668-VI) максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У зв'язку з цим, нарахування позивачу пенсії в обмеженому максимальному розмірі є правомірним.
ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
26.12.2023 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 справу прийнято до провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та з 11.06.2022 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII, при цьому розмір пенсії встановлений 80% сум грошового забезпечення.
З розрахунку пенсії по інвалідності по пенсійній справі 1013027785 позивача вбачається, що станом на 30.06.2023 р. відповідачем було призначено пенсію ОСОБА_1 з урахуванням всіх підвищень і надбавок у загальному розмірі 29 297 грн 50 коп. з урахуванням 80 % грошового забезпечення.
Проте до виплати призначена пенсія у розмірі 20930,00 грн., тобто з урахуванням максимального розміру пенсії не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. (з 01.06.2023 р.).
Представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом №1000-0211-8/106549 від 13.07.2023 повідомило, що розрахунок пенсії здійсненний з урахуванням норм ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись з зазначеними діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України виходив із того, що норми-принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Тому обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
Правова позиція з цього питання викладена Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, яка відповідно до частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом.
Враховуючи вказані висновки Верховного Суду суд вважає, відповідачем застосовано нормативно-правовий акт, який не підлягає застосуванню, а тому дії суб'єкта владних повноважень є протиправними.
Щодо частини позовних вимог про перерахунок та виплату пенсії з урахуванням подальших підвищень (змін) в розмірі пенсії суд вважає, що вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки заявлена передчасно та фактично є встановленням порядку виконання судового рішення на майбутнє, що є неприпустимим. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, то відповідно питання щодо урахування підвищень є передчасним.
У той же час, суд зауважує, що формулювання позовних вимог в частині зобов'язати виплачувати пенсію не підлягає задоволенню, оскільки має на меті вчинення дій на майбутнє, а суд вирішує спір щодо правовідносин, які вже виникли. Суд захищає порушене право, а не те, яке можливо може бути порушене у майбутньому.
При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
VІ. Судові витрати.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, враховуючи приписи статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.06.2023 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області (08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.06.2023 р., виходячи з відсоткового значення пенсії 80% відповідних грошових сум, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Жук Р.В.