Номер провадження 22-ц/821/675/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №707/3637/23 Категорія: 331060000 Морозова В.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
30 квітня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Широкова Г.К.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ;
заінтересовані особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Руськополянської сільської ради та ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
особа, що подала апеляційну скаргу - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданнів порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 29 січня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Руськополянської сільської ради та ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає з ним за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вимог заяви зазначає, що з 11.04.2001 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_3 . Рішенням Кам'янського районного суду Черкаської області від 17.01.2008 шлюб між ним та ОСОБА_3 розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_4 в шлюбі народився син ОСОБА_2 .
З травня 2019 року ОСОБА_2 проживає разом із заявником. Це підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 09.10.2023 №2023/008129832, відповідно до якого його син зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Цей факт також підтверджується витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 10.10.2023 № 2317, згідно з яким за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані він та ОСОБА_2 .
Згідно з актом Руськополянської сільської ради про встановлення фактичного місця проживання особи від 15.10.2019 року, заявник зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . В цьому акті зазначено, що разом із ним за цією ж адресою проживає його син ОСОБА_2 , особисті речі якого присутні в будинку.
Також відповідно до акту опитування сусідів Руськополянської сільської ради від 15.10.2019 р., він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з цим актом, за вказаною адресою разом із ним фактично проживає його син ОСОБА_2 . В акті опитування сусідів також вказано, що син знаходиться на повному його утриманні.
Комісією у складі депутата Руськополянської сільської ради та жителів с. Руська Поляна проведено обстеження його домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами обстеження складено акт обстеження умов його проживання та ОСОБА_2 від 09.10.2023 року. В цьому акті, зокрема, зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною адресою разом із батьком.
Згідно з цим актом син заявника має в будинку окрему кімнату, обладнану всім необхідним для навчання та проживання, а стосунки батька та сина добрі та дружні. Крім того, актом встановлено, що мати ОСОБА_2 ОСОБА_3 участі у вихованні сина не приймає.
ОСОБА_2 відповідно до наказу від 29.08.2019 №32-у був зарахований до Руськополянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 Руськополянської сільської ради (далі - освітній заклад), що підтверджується довідкою від 10.09.2019 № 05-20/36, копія якої додається.
Відповідно до характеристики ОСОБА_2 , яку 12.10.2023 року надав освітній заклад, вказано, що мати участі у вихованні сина не приймає, батьківські збори не відвідує, а вихованням сина займається батько, який тримає зв'язок з викладачами та приділяє значну увагу вихованню дитини і створенню належних житлово-побутових умов.
Від матері ОСОБА_2 . ОСОБА_3 отримано заяву від 27.10.2023 року, в якій вона повідомляє, що її син з травня 2019 року проживає разом з його батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, ОСОБА_3 у своїй заяві повідомляє, що її сина виховує самостійно його батько ОСОБА_1 , оскільки вона проживає у м. Вільнюс з 18.06.2022 р., а повертатися в Україну та (або) забирати сина з собою в м. Вільнюс з метою участі в його вихованні відмовляється.
Заявник вказує, що самостійно забезпечує свого сина усім необхідним для його повноцінного розвитку, сприяє задоволенню усіх його потреб та створює належні умови життя.
Встановлення факту самостійного виховання ним сина ОСОБА_2 необхідно для реалізації своїх прав як особи, яка самостійно виховує дитину, в тому числі прав, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до абзацу п'ятого частини першої вищевказаної статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Вищезгаданою нормою гарантований захист дітей віком до 18 років, яких виховують самостійно військовозобов'язані жінки та чоловіки. Однак законодавством Україні чітко не передбачено поняття виховання дитини віком до 18 років чоловіком самостійно.
Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні і догляді заявника потрібно з метою захисту прав та інтересів його сина ОСОБА_2 та його прав як батька.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 29 січня 2024 рокузаяву задоволено.
Встановлено факт самостійного виховання ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає з ним за адресою АДРЕСА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, щоє доведеним встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_2 , враховуючи, що мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 фактично самоусунулась від виконання батьківських обов'язків відносно сина, його виховання, навчальний заклад не відвідує, успішністю дитини не цікавиться, батьківські збори не відвідує.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та закрити провадження у справі.
В апеляційній скарзі, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного суду від 22.03.2023 року у справі №290/289/22-ц, вказує, що оскільки з предмету заяви вбачається спір про право військовозобов'язаного на відстрочку від призову належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Відтак, відповідно до вимог п.1ч.1ст. 255 ЦПК України провадження у справі суд мав закрити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника адвокат Демиденко М.В. вказуючи на те, що рішення суду є обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували існування спору про право. Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні і догляді заявника потрібно з метою захисту прав та інтересів сина заявника та прав ОСОБА_1 як батька.
Також вказує на те, що у справі, на яку посилається скаржник у своїй апеляційній скарзі вимоги пов'язані із доведенням наявності підстав для визнання за особою певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, тоді як у цій справі вимоги стосуються існування особистих прав батька дитини.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників справи, які з'явились у судове засідання, та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У даній справі предметом судового розгляду є вимоги, заявлені в порядку окремого провадження, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме самостійного виховання дитини.
Так, згідно положень ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пункт 5 частини 2 цієї статті передбачає, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18 зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право - ч.4 ст.315 ЦПК України.
Таким чином визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про цивільне право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 у справі № 644/9753/19, від 16.06.2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08.09.2021 у справі № 641/5187/20.
Установлено, що в обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 вказує, що йому необхідно встановити факт самостійного виховання дитини для реалізації своїх прав, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Однак апеляційний суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже захист порушених прав у зв'язку з не виконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними. ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Обов'язки батьків висвітлені в ст. 150 СК України, згідно якої батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.
Згідно ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» - на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в СК України. Такими, до прикладу, можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тощо.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання ним неповнолітньої дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
За таких обставин та з урахуванням спору про право заява ОСОБА_1 , має розглядатися у порядку позовного провадження з використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження.
Апеляційний суд зазначає, що залишення без розгляду заяви про встановлення факту самостійного виховання ним неповнолітньої дитини не позбавляє його права звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження.
По справі вбачається, що мати дитини заявника ОСОБА_3 не була притягнута до участі у справі. З урахуванням викладених обставин є підстави вважати, що суд першої інстанції вирішив питання про її права та інтереси.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо належності розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки з огляду на відсутність позовних вимог до суб'єкта владних повноважень, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів відповідно до ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України справа повинна розглядатися в рамках цивільного судочинства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
З урахуванням наведеного, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 29 січня 2024 року належить скасувати, а заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення необхідно залишити без розгляду.
Керуючись статтями 315, 367, 374, 367, 374,377, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 задовольнити частково.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 29 січня 2024 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Руськополянської сільської ради та ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без розгляду.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що залишення заяви без розгляду не позбавляє його права звернутисядля вирішення питання до суду в порядку позовного провадження.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах викладених в статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 01 травня 2024 року.
Судді