Справа № 542/381/17 Номер провадження 11-кп/814/666/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
22 квітня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілої - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12017170270000011 за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_8 та в її інтересах захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 02 березня 2023 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Полтава, українку, громадянку України, із середньою освітою, не одружену, не працюючу, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судиму, останній раз 21.06.2010 вироком Октябрського районного суду м. Полтави за ч. 1 ст. 115 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України на 8 років позбавлення волі. Відповідно до ст. 82 КК України, ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30.01.2014 обвинуваченій замінено невідбуту частину покарання 2 роки 5 днів більш м'яким у вигляді обмеження волі та звільнено 16.10.2015 умовно-достроково на невідбутий строк 10 місяців 13 днів,
визнано винуватою та засуджено:
-за ч. 4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна;
-за п.п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено довічне позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 07.01.2017 по день набрання вироком законної сили.
Ухвалено рахувати строк відбування покарання з 02.03.2023.
Вирішено питання щодо запобіжного заходу, речових доказів, процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
05.01.2017, близько 16 год, ОСОБА_8 , їдучи на таксі з м. Полтава разом з пасажиркою ОСОБА_12 , помітила на потерпілій прикраси та дві жіночі сумки, якими вирішила заволодіти. Того ж дня, близько 17 год., приїхавши до дачного кооперативу «Автомобіліст» в с. Пологи-Низ Новосанжарського району Полтавської області , обвинувачена, з корисливим мотивом, кухонним ножем, який завчасно взяла із собою, з метою вбивства напала на потерпілу, нанісши їй два удари в життєво важливу ділянку тіла - шию, внаслідок чого ОСОБА_12 померла на місці.
Після цього, подолавши супротив потерпілої, ОСОБА_8 заволоділа її прикрасами із дорогоцінних металів, сумкою, грошовими коштами у сумі 3 000 грн., мобільним телефоном «Кіоті», сім картою МТС, спортивною сумкою, жіночою хутровою шапкою, чим спричинила потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 13 403 грн. 50 коп.
В апеляційній скарзі захисник просить перекваліфікувати дії ОСОБА_8 на п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити покарання у виді 12 років позбавлення волі та зарахувати у строк покарання період попереднього ув'язнення.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що обвинувачена не мала умислу на вчинення розбійного нападу, тому сторона обвинувачення помилково кваліфікувала діяння ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 187 КК України та безпідставно додатково пред'явила обвинувачення за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.
Стверджує, що на вчинення вбивства обвинувачену підбурила ОСОБА_13 , яка пообіцяла вирішити проблеми ОСОБА_8 , допомогла у підготовці, організації, приховуванні слідів злочину та самостійно розпорядилася здобутим майном шляхом його продажу до ломбарду.
Крім того, звертає увагу, що суд у порушення вимог ч. 1 ст. 59 та ч. 1 ст. 70 КК України, не зазначив перелік майна, яке підлягає конфіскації.
Звертає увагу, що місцевий суд проголосив лише вступну та резолютивну частину вироку та не роз'яснив обвинуваченій її права та обов'язки.
Також суд незаконно відмовив у особистій участі ОСОБА_8 у судовому засіданні при розгляді кримінального провадження.
Безпідставно відмовив у допиті свідка ОСОБА_14 та судових експертів ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , у зв?язку з чим суддям був заявлений відвід.
Просить при призначенні покарання ОСОБА_8 визнати обставинами, які його пом'якшують, те, що обвинувачена перебувала у тяжкому психологічному стані після смерті її неповнолітньої дитини, визнала свою вину у вчиненні вбивства, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, не перешкоджала слідству та суду, щиро вибачилась перед потерпілими, що свідчить про її каяття.
В апеляційній скарзі обвинувачена із урахуванням надісланих доповнень просить вирок скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та його ухваленням з порушенням норм матеріального права, а саме застосуванням закону, який не підлягає застосуванню. Просить кваліфікувати її діяння за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити покарання не більше 15 років позбавлення волі.
Зарахувати у строк покарання період попереднього ув?язнення відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 26.11.2015).
Просить рахувати строк попереднього ув'язнення з 06.01.2017.
Зазначає, що визнає вину у вбивстві ОСОБА_12 та щиро розкаюється у вчиненому, проте не погоджується із кваліфікацією її діяння за ч. 4 ст. 187 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки вона під час вбивства не мала корисливого умислу.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що суд не взяв до уваги роль свідка ОСОБА_13 у вчиненні кримінального діяння. А саме те, що свідок скористалася її нестабільним психологічним станом після смерті дитини, замовила вбивство потерпілої, викликала особисто таксі, та після вбивства допомагала приховати сліди злочину та збула прикраси, отримані від злочинного діяння.
Звертає увагу, що свідок ОСОБА_17 стверджує, що з обох боків сліду волочіння трупу було дві пари жіночих слідів, що підтверджує те, що ОСОБА_13 допомагала сховати труп потерпілої. Зазначає, що показання ОСОБА_13 є неправдивими, тому просить визнати їх недопустимим доказом.
Просить звернути увагу на показання таксиста ОСОБА_18 щодо лідерства ОСОБА_13 , таксиста ОСОБА_19 , який розповів, що саме ОСОБА_13 викликала таксі, оплатила його послуги та зазначила маршрут по якому необхідно рухатися.
Просить врахувати показання матері та сина потерпілої, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , про те, що потерпіла була знайома з ОСОБА_13 , яка мала перед ОСОБА_12 боргові зобов'язання.
Зазначає, що показання свідка ОСОБА_13 є недопустимим доказом, оскільки свідок не допитувався безпосередньо судом та не було здійснено заходи направлені на його розшук, доставку та допит у суді.
Крім того, просить взяти до уваги, що вона особисто не була знайома з ОСОБА_12 , що підтверджується свідченнями потерпілих та чоловіка ОСОБА_13 , та не знала про її матеріальне становище, окрім того потерпіла під час поїздки була одягнена в зимовий одяг, під яким були сховані прикраси, тому корисливий умисел нічим не доведено.
Також суд при ухваленні рішення не взяв до уваги, що під час боротьби з ОСОБА_12 , потерпіла спричинила їй ножове поранення та тілесні ушкодження, що підтверджується висновком експерта № 7.
Звертає увагу, що показання свідка ОСОБА_13 суперечливі та непослідовні і не узгоджуються з показаннями інших свідків, проте суд відмовився від її повторного допиту.
Також суд безпідставно відмовив у допиті свідка ОСОБА_14 , що викликає сумнів у неупередженості суду.
Зазначає, що слідчі експерименти за її участі та за участі свідка ОСОБА_13 є недопустимими доказами, оскільки у них містяться показання, надані слідчому під час досудового розслідування, а не безпосередньо суду.
Звертає увагу, що стороною захисту було заявлено клопотання про повернення стороні обвинувачення обвинувального акту із зазначених підстав, проте суд безпідставно відмовив у його задоволенні. Про неправильну кваліфікацію діяння сторона захисту також заявляла і під час судових дебатів.
Також суд за результатами розгляду клопотання про відвід суддів ОСОБА_20 та ОСОБА_1 не ухвалив відповідне процесуальне рішення, таким чином позбавив обвинувачену права на його оскарження.
Просить визнати неналежним доказом висновок експерта №149 судово - медичної експертизи групи крові ОСОБА_8 , оскільки він не має жодного взаємозв'язку з іншими доказами.
Вказує, що протокол проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_8 від 08.01.2017, протокол проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 від 07.01.2017, ухвала про надання дозволу на тимчасовий доступ до документів від 31.01.2017, протокол доступу до речей і документів від 28.02.2017, описи речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, ухвала слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 20.02.2017 про накладення арешту на майно, висновок експерта №5 від 06.02.2017, висновок експерта №35-МК судово-медичної експертизи речових доказів, не були досліджені безпосередньо місцевим судом під час розгляду справи, а тому суд не може на них посилатися у своєму рішенні.
Також ухвала слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 20.02.2017 про накладення арешту на майно є незаконною, її не було вручено обвинуваченій, чим позбавлено можливості оскарження рішення.
З висновку експерта №35-МК вбачається, що на ножі відсутні відбитки пальців та кров потерпілої, а тому цей висновок є неналежним доказом, як і безпосередньо - ніж.
Звертає увагу, що суд присяжних при накладені арешту на квартиру АДРЕСА_4 не зазначив як саме має бути виділена частка майна, що підлягає конфіскації, оскільки квартири належить її брату ОСОБА_21 .
Просить визнати неналежними речові докази, зазначені у постанові від 14.03.2017, оскільки вони не доводять причетність ОСОБА_8 до інкримінованих кримінальних правопорушень та не відповідають вимогам ст.ст. 84, 85, 98 КПК України.
З тих же підстав просить визнати недопустимим доказом протокол пред?явлення особи для впізнання за фотозніками від 02.02.2017, оскільки впізнавали не її, а ОСОБА_13 , а тому цей доказ немає відношення до кримінального провадження щодо ОСОБА_8 .
Зазначає, що суд присяжних не навів мотиви, згідно з якими визнав неналежними доказами висновки експертиз №№ 31, 32, 33, 150, 151, 152, 154, 490 від 22.02.2027.
Просить визнати недопустимим доказом протокол її затримання від 07.01.2017, оскільки слідча дія була проведена без участі захисника та понятих, також у протоколі не зазначено фіксування слідчої дії та час складення протоколу не співпадає з часом її затримання. Крім того, протокол доставлення особи до органу досудового розслідування також не було складено. ЇЇ освідування та вилучення речей проводилося за відсутності захисника та у нічний час, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 223 КПК Укрїни.
Просить визнати неналежним доказом акт судово-психіатричної експертизи №40 від 27.01.2017, оскільки судовим експертом при складенні висновку не було взято до уваги психологічну характеристику провідного психолога ВСВПР від 08.06.2018, характеристику психіатра ПУВП-№23, відповідно до яких вона хворіла на психічні розлади та проходила курс лікування в установі та не звернув увагу на її нестабільний психологічний стан у зв'язку із втратою дитини. Просить допитати експертів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 для з'ясування належності висновку експертизи, звертає увагу, що зазначене клопотання у суді першої інстанції було вирішене без постановлення відповідного рішення, чим її було позбавлено права на його оскарження.
Також судом не було роз'яснено зміст вироку, строки його оскарження та право на подання клопотання про помилування та інші права.
Зазначає, що призначене місцевим судом покарання не відповідає обставинам справи та тяжкості кримінального правопорушення внаслідок суворості. Звертає увагу, що вона повністю визнає вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України. Просить призначити покарання із застосуванням ст.ст. 69, 69-1 КК України та визнати обставинами, що пом'якшують покарання - визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин. Зазначає, що місцевий суд при призначенні покарання не врахував характеристики з Державної установи виконання покарань № 23 та 65, наявність у неї міцних соціальних зв'язків та професійно - технічної освіти. Просить взяти до уваги, що намагалася відшкодувати завдані збитки потерпілій шляхом переоформлення на неї своєї частини квартири, проте потерпіла відмовилася.
Вказує, що прокурор ОСОБА_6 не мала права підтримувати обвинувачення, оскільки не була ознайомлена з матеріалами кримінального провадження, що підтверджується звукозаписом судового засідання від 21.01.2022.
Також у матеріалах кримінального провадження відсутній висновок товарознавчої експертизи, відповідно до якої було б встановлено матеріальні збитки, завдані кримінальним правопорушенням внаслідок заволодіння речами потерпілої.
Стверджує, що у матеріалах справи відсутні докази про існування викрадених прикрас. Крім того на сумці, знайденій у сміттєвому баку, не знайдено фрагментів крові потерпілої, що ставить під сумнів існування у потерпілої зазначених речей. Викрадені речі, окрім сумки чорного кольору, не визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні. Крім того, серед викрадених речей не зазначено прикрасу із срібла, яку ОСОБА_22 здала в ломбард згідно з повідомленням ПТ "Климчук і компанія "Ломбард капітал" від 25.01.2017, тому зазначене повідомлення не може бути доказом вини ОСОБА_8 .
Вважає, що вирок ухвалений незаконним складом суду, оскільки присяжні ОСОБА_23 та ОСОБА_24 протягом розгляду кримінального провадження тісно спілкувалися з прокурором та потерпілими, що викликає сумнів у їх неупередженості.
Просить скасувати вирок суду також з підстав відсутності журналу судового засіданні від 06.06.2022, так як він складений з порушенням вимог КПК, зокрема у журналі не зазначено черговість дій процесу та відсутні відомості щодо обрання присяжних.
Зазначає, що не можуть бути належними доказами зазначені у протоколі огляду від 07.01.2017 речові докази, оскільки з ними не проводилися подальші дослідження та вони ніяким чином не підтверджують її винуватість у вчиненні злочинів. Крім того, зазначений протокол не досліджувався судом.
Інші учасники провадження вирок не оскаржували.
Заслухавши доповідача, обвинувачену та її захисника в підтримку поданих ними апеляційних скарг, прокурора, представника потерпілої та потерпілих, які просили вирок місцевого суду залишити без змін, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Факт вбивства обвинуваченою потерпілої за обставин, викладених у вироку, ніким із учасників провадження не оспорюється.
Щодо доводів ОСОБА_8 про відсутність у неї умислу на вчинення розбійного нападу та під час вбивства потерпілої - корисливого мотиву, то такі твердження спростовуються дослідженими місцевим судом належними та допустимими доказами.
Під час слідчого експерименту, проведеного за участі ОСОБА_8 та її захисника 08.01.2017, обвинувачена розповіла, що помітила у потерпілої золоті прикраси, внаслідок чого у неї виник умисел на вбивство з метою заволодіння коштовними речами, які вона збиралася продати, а вилучені кошти витратити на поховання її померлої малолітньої доньки. Також під час проведення слідчої дії зазначила, що після вбивства зняла з потерпілої прикраси, а пізніше попросила ОСОБА_13 здати їх у ломбард, оскільки особисто не могла туди зайти, так як під час боротьби з потерпілою отримала ножове поранення і була у порваних та закривавлених штанах. Розповіла про розпорядження іншими викраденими речами.
Потерпілий ОСОБА_9 , який є сином ОСОБА_12 , зазначив, що його мати постійно носила прикраси з срібла, золота та вкриті позолотою, а саме сережки, ланцюжок та 3-4 каблучки, які були помітні. Вказав, що під час впізнання йому було надано для огляду речі потерпілої, серед яких він впізнав її сережку, сумку та одяг.
Мати потерпілої ОСОБА_10 також підтвердила, що її донька любила прикраси та завжди їх носила . Під час впізнання судовий експерт віддав їй одну сережку, яка належала потерпілій.
Свідок ОСОБА_18 , який працює таксистом, повідомив, що у січні 2017 з с. Зачепилівка в м. Полтава він відвозив ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , яких знав раніше як клієнтів таксі. При цьому у м. Полтава він завозив їх у ломбард, до банкомату зняти кошти, у похоронне бюро та на дачу.
Свідок ОСОБА_13 повідомила, що 05.01.2017 вони разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_12 їздили в с. Пологий Низ Новосанжарського району до дачного кооперативу «Автомобіліст», де збиралися відкопати сховане золото, про яке було відомо ОСОБА_12 . На певний час свідок відлучилася, а потім побачила ОСОБА_8 з закривавленим ножем у руці, яка сиділа зверху на ОСОБА_12 . Після того як вони повернулися з ОСОБА_8 у м. Полтава, обвинувачена дала їй прикраси та попросила здати їх до ломбарду.
Надані показання свідок підтвердила і під час проведення слідчого експерименту за її участі від 07.01.2017.
Відповідно до повідомлення ПТ «Климчук і компанія «Ломбард Капитал»» від 25.01.2017 за вих.№207/17-ю, ОСОБА_13 зверталася 05.01.2017 до ломбарду на АДРЕСА_5 , за договором фінансового кредиту отримано кредит в розмірі 289 грн. під заклад ланцюга зі срібла 925 проби загальною вагою 27,64 гр.
Під час пред'явлення фотознімків для впізнання 02.02.2017р. свідок ОСОБА_25 впізнав ОСОБА_13 , яка 05.01.2017 близько 19 год. здала під заставу ланцюг зі срібла до відділення ломбарду ПТ « Климчук і компанія «Ломбард Капитал ».
У Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2008 року № 10 «Про судову практику в справах про злочини проти власності» роз'яснюється, що під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства.
Якщо під час розбою потерпілого було умисно вбито, то дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів за ч.4 ст. 187 і п. 6 ч.2 ст. 115 КК України.
Аналогічні роз'яснення містить і Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», зокрема, що за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 , направляючись із ОСОБА_12 , на якій були одягнені прикраси із дорогоцінних металів, та ОСОБА_13 у безлюдне місце в глиб лісу, заздалегідь взяла ніж, яким потім вбила потерпілу. При цьому раніше з потерпілою не була знайома, жодних неприязних відносин з нею не мала. Про існування будь-якого конфлікту між ОСОБА_12 та ОСОБА_8 безпосередньо на місці події не вказує і свідок ОСОБА_13 . Одразу ж після злочину заволоділа речами потерпілої, які того ж дня за допомогою ОСОБА_13 здала до ломбарду, за що отримала грошові кошти. Викладені обставини у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_8 мала намір на вбивство ОСОБА_12 з метою заволодіння її майном.
Враховуючи викладене, суд присяжних дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України. Підстав для перекваліфікації її дій колегія суддів не вбачає.
Доводи обвинуваченої про співучасть ОСОБА_13 чи у вбивстві ОСОБА_12 на замовлення ОСОБА_13 не можуть бути предметом апеляційного розгляду у цьому провадженні, оскільки відповідно до ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
ОСОБА_8 органом досудового розслідування не обвинувачується у вчиненні злочинів за попередньою змовою групою осіб чи у вчиненні вбивства на замовлення, а тому суд не може вийти за межі обвинувачення.
ОСОБА_13 не є обвинуваченою у цьому провадженні, а тому суд не може вирішувати питання щодо її дій. За наявності достатніх підстав доводи ОСОБА_8 про причетність до цього злочину також іншої особи можуть бути перевірені у іншому кримінальному провадженні.
В будь-якому разі доводи ОСОБА_8 про те, що вона вчинила вбивство за вказівкою ОСОБА_13 , яка мала боргові зобов'язання перед ОСОБА_12 , жодним чином не спростовують корисливого мотиву ОСОБА_8 на вчинення цього злочину.
Твердження обвинуваченої щодо неможливості розгледіти прикраси, одягнені на ОСОБА_12 , у зв?язку з об?ємною горловиною на светрі потерпілої, є непереконливими, оскільки каблучки та сережки, одягнені у той день на потерпілій, вочевидь помітні незалежно від сезонності одягу.
Колегія суддів враховує висновок експерта № 7 від 06.01.2017, відповідно якого у ОСОБА_8 були виявлені тілесні ушкодження у тому числі ножове поранення, яке їй спричинила потерпіла. Разом з тим, наявність у обвинуваченої тілесних ушкоджень у виді ножових поранень, що за строком виникнення відповідають події злочину, не спростовує та не виключає винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих діянь і лише свідчить про те, що у процесі вбивства потерпіла чинила обвинуваченій супротив.
Із показань потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 вбачається, що у відділенні поліції працівники поліції показали їм на фото речі, серед яких вони впізнали речі потерпілої, у тому числі 2 сумки. Крім того, ОСОБА_10 зазначила, що судовий експерт після впізнання трупу віддав їй одну сережку та дві каблучки зі срібла, які належали потерпілій. Тому доводи ОСОБА_8 про відсутність доказів щодо належності сумки та сережки потерпілій, спростовуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами.
Відсутність крові на сумці потерпілої, знайденій у сміттєвому баку, не спростовує належність потерпілій цієї сумки.
Показання свідків та потерпілих у цьому провадженні є послідовними та логічними, узгоджуються між собою та з письмовими доказами і підстав ставити їх під сумнів колегія суддів не вбачає.
Разом з тим показання ОСОБА_8 як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду непослідовні та суперечливі. Обвинувачена неодноразово їх змінювала. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду присяжних, який розцінив такі показання обвинуваченої як намагання уникнути покарання за вчинене діяння та взяв до уваги лише в тій частині, яка узгоджується з іншими доказами, у тому числі в частині вчинення нею вбивства.
Апеляційні доводи щодо безпідставного посилання на показання свідка ОСОБА_13 , оскільки він не був безпосередньо допитаний судом, є необґрунтованими. Цей свідок був допитаний Полтавським районним судом Полтавської області у цьому кримінальному провадженні у відкритому судовому засіданні, в присутності учасників кримінального провадження, які мали можливість задати йому питання. Октябрський районний суд м.Полтави безпосередньо у судовому засіданні заслухав ці показання свідка. Крім того, свідок неодноразово викликався до Октябрського районного суду м. Полтави, проте, відповідно до наявних у справі рапортів, за місцем проживання його виявити не вдалося, в суд свідок не з?явився, про причини неявки не повідомив.
Оскільки фраза «суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання» (ч. 4 ст. 95 КПК), не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду у тій же справі, місцевий суд правильно визнав належним і допустимим доказом та врахував при винесенні рішення показання свідка ОСОБА_13 , що кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195 км 18).
Що стосується тверджень ОСОБА_8 про недопустимість доказів - слідчих експериментів, оскільки в ході їх проведення обвинувачена та свідок ОСОБА_13 надали слідчому показання, які не можуть бути взяті до уваги судом, то такі твердження не ґрунтуються на вимогах закону.
Так, слідчий експеримент є самостійним джерелом доказу, який відповідно до ч.1 ст. 240 КПК України проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту.
Слідчі експерименти від 08.01.2017 та від 07.01.2017 за участі ОСОБА_8 та ОСОБА_13 проведені у відповідності до положень ст.240 КПК України, протокол відповідає вимогам ст.104 КПК України. Під час слідчих експериментів обвинувачена та свідок не лише розповідали про обставини події, а й демонстрували на місці обставини вбивства потерпілої, заволодіння та розпорядження її речами. Тому підстав для визнання недопустимими цих доказів немає.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт, направлений до суду, містить усі необхідні дані для його призначення до судового розгляду, тому місцевий суд у своїй ухвалі від 10.01.2022 правильно дійшов висновку про відсутність підстав для повернення обвинувального акта прокурору.
Доводи сторони захисту про перебування обвинуваченої під час вчинення злочинів у шоковому стані спростовуються наявним у матеріалах кримінального провадження актом комплексної судово-психолого-психіатричної експертизи № 40 від 27.01.2017, відповідно до якого ОСОБА_8 на час інкримінованого їй діяння не знаходилася в стані фізіологічного афекту або в іншому особливому емоційному стані, який міг істотно вплинути на її свідомість і поведінку, під дію ч. 2, 3 ст.ст. 19, 20 КК України не підпадає, може постати перед слідством та судом, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Щодо визнання неналежним доказом акту судово-психіатричної експертизи №40 від 27.01.2017 необхідно зазначити, що інформація, яку можна встановити за допомогою цього доказу, входить до предмету доказування, тому доказ є належним. Крім того, з наявної у акті інформації вбачається, що при проведенні дослідження було враховано пояснення обвинуваченої щодо смерті її малолітньої доньки. Психологічну характеристику провідного психолога ВСВПР від 08.06.2018 не було враховано, оскільки експерте дослідження проводилося раніше, а саме 27.01.2017. Однак, це не ставить під сумнів сам висновок експерта. Висновки, викладені у акті судово-психіатричного експерта, відповідають вимогам ст. 102 КПК України, зрозумілі, логічні та не потребують додаткових роз?яснень, тому суд присяжних дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_8 про допит експертів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . При цьому, всупереч доводам обвинуваченої, Кримінальний процесуальний закон не містить вимоги щодо письмової форми ухвали за наслідком розгляду клопотань про виклик експертів.
Відсутність у матеріалах справи висновку товарознавчої експертизи не є істотним порушенням КПК України, оскільки у даному випадку розмір матеріальних збитків не впливає на кваліфікацію дій обвинуваченої. При цьому потерпілі визначили на свій розсуд вартість прикрас та речей потерпілої, якими заволоділа ОСОБА_8 , вказана вартість є об'єктивною і ніхто із учасників провадження ці суми не оспорював. Про невідповідність розміру матеріальних збитків не вказує обвинувачена і в апеляційній скарзі.
Всупереч доводам обвинуваченої, усі письмові докази, на які суд присяжних послався у вироку, були досліджені у судовому засіданні 22.11.2022, а тому і в даному випадку порушень КПК України судом допущено не було.
Висновок судово-медичної експертизи групи крові гр. ОСОБА_8 № 149 від 23.01.2017, висновок експерта №35-МК від 23.01.2017, речові докази, відповідь із ломбарду у взаємоз?язку з іншими доказами доводять винуватість обвинуваченої, тому приводів для визнання їх неналежними, про що просить обвинувачена в апеляційній скарзі, немає.
Всупереч доводам обвинуваченої, у вироку суду відсутні висновки про визнання неналежними доказами висновків експертиз.
Щодо доводів обвинуваченої про неповноту судового розгляду з огляду на те, що судом присяжних не було допитано свідка ОСОБА_14 , який є чоловіком потерпілої, то і ці твердження ОСОБА_8 не узгоджуються з матеріалами провадження. Вказаний свідок відповідно до звукозапису журналу судового засідання від 21.02.2023 відмовився давати показання. Крім того, даних про те, що ОСОБА_14 був очевидцем події чи що йому відомі обставини, що мають значення для кримінального провадження, матеріали провадження не містить і ОСОБА_8 їх не наводить. Відносини між подружжями ОСОБА_26 та ОСОБА_27 жодним чином не впливають на мотив, яким керувалась особисто ОСОБА_8 під час вчинення вбивства ОСОБА_12 .
Досудове розслідування та судовий розгляд проведено повно, всебічно та об'єктивно, досліджено усі докази, які мали значення для цього кримінального провадження. Судом у передбачений законом спосіб вирішено усі клопотання учасників.
Тому доводи обвинуваченої про неповноту судового розгляду є необґрунтованими.
Ухвала про арешт майна відповідно до ч.7 ст.173 КПК України підлягає самостійному оскарженню, а отже заперечення проти такої ухвали не підлягають розгляду під час розгляду апеляційної скарги на вирок.
Вирок ухвалено законним складом суду. Всупереч апеляційним доводам обвинуваченої, жодних передбачених законом підстав для відводу суддів чи присяжних не встановлено і обвинувачена таких підстав не наводить. При цьому суд у передбаченому законом порядку розглянув заяву обвинуваченої про відвід суддів і ухвалив рішення про відсутність для цього підстав.
Згідно з постановою про зміну групи прокурорів від 30.03.2017 прокурор ОСОБА_6 є у складі групи прокурорів у кримінальному провадженні №12017170270000011 та підтримує обвинувачення у суді у зазначеному кримінальному провадженні з початку його розгляду, що спростовує доводи ОСОБА_8 про необізнаність прокурора щодо обставин кримінального провадження. Будь-яких передбачених ст.77 КПК України підстав для відводу прокурора обвинувачена не наводить.
Також всупереч доводам ОСОБА_28 журнал судового засідання від 06.06.2022 відповідає вимогам ст. 108 КПК України та містить усі передбачені кримінальним процесуальним законодавством відомості, тому підстав для скасування рішення через відсутність зазначеного журналу судового засідання колегія суддів не вбачає.
Відповідно до звукозапису судового засідання від 02.03.2023 суд проголосив повний текст вироку, роз'яснив обвинуваченій її права, у тому числі подавати клопотання про помилування, та задав уточнююче запитання що розуміння обвинуваченою його змісту, тому доводи сторони захисту щодо порушених прав ОСОБА_8 у цій частині в ході апеляційного розгляду не знайшли підтвердження.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 відповідно до ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 25.03.2022, брала участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції між Октябрським районним судом м. Полтави та Державною установою «Надержинщинська виправна колонія (№65)», що відповідає приписам ч.2 ст.336 КПК України.
Згідно з інформацією, викладеною у листі-відповіді начальника Держаної установи «Полтавський слідчий ізолятор (№23)» за №15/06/2479/4/24 від 18.03.2024, ОСОБА_8 після початку дії воєнного стану утримувалася з 09.03.2022 по 16.03.2023 в дільниці слідчого ізолятора Державної установи «Надержинщинська виправна колонія (№65)» відповідно до наряду Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Тому етапувати ОСОБА_8 для перебування у залі судового засідання особисто під час розгляду справи не було можливим.
При цьому, суд звертає увагу, що відеоконференція є одним із способів забезпечення особистої присутності учасника провадження в судовому засіданні, оскільки під час відеоконференції обвинувачений має можливість особисто давати пояснення, заявляти клопотання, спілкуватися із захисником. Участь у провадженні в режимі відеоконференції не обмежує права обвинуваченого, передбачені ст. 42 КПК України.
Оскільки докази на яких ґрунтується обвинувачення були отримані у визначеному КПК порядку, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження у місцевому суді та оцінені за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, клопотання сторони захисту щодо їх повторного дослідження, не підлягають задоволенню.
З протоколу затримання підозрюваної ОСОБА_8 від 07.01.2017 з фото таблицями, вбачається, що працівниками поліції в порядку ст. 208 КПК України, 07.01.2017 року о 00.59 год., затримано ОСОБА_8 за підозрою у вчиненні злочину, та під час особистого обшуку на ній виявлено та вилучено одяг і взуття. ОСОБА_8 роз'яснено підстави затримання, а також її права та обов'язки. Затримання та вилучення речей проводилося в присутності понятих, що підтверджується їх підписами. Крім того, затриманою ОСОБА_8 власноручно у протоколі зазначено про те, що з підставами затримання, правами і обов'язками та змістом протоколу вона ознайомлена, зауважень не має. Затримання в порядку статей 207 або 208 КПК, за визначенням, є несподіваною для його учасників подією, що зумовлює й неможливість забезпечити присутність захисника в той час і в тому місці, де може відбутися таке затримання. Таким чином, відсутність захисника під час затримання особи у випадку, передбаченому статтею 208 КПК, та під час її особистого обшуку, всупереч доводам сторони захисту, не може вважатися порушенням кримінального процесуального закону, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 15.06.2021 у справі № 204/6541/16-к. Враховуючи викладене, підстав для визнання протоколу затримання обвинуваченої недопустимим доказом колегія суддів не вбачає.
Відмінність у часі фактичного затримання ОСОБА_8 та у часі початку складання протоколу не є порушенням чинного кримінального процесуального законодавства.
Доводи захисника про порушення права на захист обвинуваченої, яка, на думку апелянта, фактично була позбавлена захисника під час досудового розслідування, є безпідставними.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, одразу після затримання ОСОБА_8 було призначено захисника, який був присутній під час проведення слідчих дій за участі ОСОБА_8 та при обранні їй запобіжного заходу. В подальшому слідчі та процесуальні дії за участі ОСОБА_8 не проводились. Безпосередньо перед відкриттям матеріалів досудового розслідування обвинуваченій знову було призначено захисника. Тобто, усі слідчі та процесуальні дії з ОСОБА_8 здійснювались за участі захисника, а отже її право на захист не порушено.
При призначенні покарання суд першої інстанції виконав вимоги закону, передбачені ст. ст. 50, 65 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким; конкретні обставини вчинення злочинів; поведінку ОСОБА_8 після вчиненого кримінального діяння; особу обвинуваченої, яка раніше неодноразово судима, у тому числі за вчинення вбивства людини, за місцем проживання характеризується задовільно, не працює, має професійно-технічну освіту, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Також суд врахував позицію потерпілих, які просили призначити обвинуваченій покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Крім того, місцевий суд правомірно взяв до уваги вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 21.06.2010, з якого вбачається, що ОСОБА_28 04.09.2008, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час сварки, умисно вбила ОСОБА_29 , шляхом нанесення їй двох поранень кухонним ножем в область шиї та обличчя, п'ятнадцяти ударів правою ногою в область голови, поранення правої руки та множинних поранень правої та лівої руки, оскільки зазначений вирок має значення для кваліфікації діяння обвинуваченої та відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 88 КПК України підтверджує її підготовку та обізнаність, потрібні для вчинення вбивства.
Окрім того, ОСОБА_8 ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30.01.2014 відповідно до ст. 82 КК України замінено невідбуту частину покарання 2 роки 5 днів, більш м'яким у вигляді обмеження волі та 16.10.2015 звільнено умовно-достроково на невідбутий строк 10 місяців 13 днів. Проте обвинувачена належних висновків для себе не зробила, на шлях виправлення не стала та знову вчинила злочин, яким позбавила життя людину.
Також враховуючи, що кримінальні правопорушення ОСОБА_8 були вчинені з корисливим мотивом, суд дійшов правильного висновку про необхідність призначити обвинуваченій додаткове покарання у виді конфіскації всього належного їй майна.
При цьому, всупереч апеляційним вимогам сторони захисту, відповідно до ст. 59 КК України місцевий суд при застосуванні додаткового покарання у виді повної конфіскації у власність держави всього майна, яке належить обвинуваченій, має право не визначати перелік майна, що підлягає примусовому безоплатному вилученню.
Доводи сторони захисту щодо щирого каяття обвинуваченою не знайшли свого підтвердження.
Так, виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики Верховного Суду, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Разом з тим поведінка обвинуваченої як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду не свідчила про наявність такого каяття. Так, ОСОБА_8 свою вину визнає частково, постійно змінювала свої показання, завдану злочинами шкоду потерпілим не відшкодувала. Таку поведінку колегія суддів оцінює як уникнення ОСОБА_8 суворого покарання.
Разом з тим, інші наведені обвинуваченою у апеляційній скарзі доводи щодо отримання нею освіти в установі відбування покарання наявності у неї міцних соціальних зв?язків, на думку колегії суддів у цьому випадку не впливають на суспільну небезпечність вчиненого діяння, відповідно, не знижують ступінь тяжкості інкримінованих їй кримінальних правопорушень, тому підстави для застосування положень ст. 69, 69-1 КК України чи пом'якшення покарання відсутні.
Немає підстав і для визнання обставиною, що пом'якшує покарання, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, оскільки відсутні об'єктивні дані, що психічний стан обвинуваченої після смерті дитини істотно вплинув на її дії.
Таким чином, призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є законним, пропорційним, справедливим та відповідає його меті.
Оскільки злочини обвинуваченою вчинено 05.01.2017, суд присяжних правильно відповідно до Закону України №838-VIII від 26.11.2015 зарахував ОСОБА_28 у строк покарання період попереднього ув'язнення з 07.01.2017 до дня набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув?язнення відповідає двом дням позбавлення волі.
Враховуючи викладене, підстав, передбачених ст. 409 КПК України, для зміни чи скасування ухваленого по справі судового рішення щодо ОСОБА_8 колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_8 та в її інтересах захисника - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 02 березня 2023 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженою яка тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручення їй копії ухвали.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4