79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
27.11.07 Справа№ 1/575-28/173
(1/467-12/192)
За позовом: Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Західенерго», м. Львів
про зобов»язання повернути до державного матеріального резерву 149 706 094,00 куб.м. природного газу, стягнення 130 277 643 грн. 73 коп, в тому числі плати за позичання природного газу в сумі 19 514 608,5 грн., штрафу в сумі 41 966 899,74 грн., пені в сумі 68 796 135,49 грн.
За зустрічним позовом: Відкритого акціонерного товариства “Західенерго», м. Львів
до відповідача: Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ
про спонукання до укладення договору
Суддя Морозюк А.Я.
Представники сторін
Від позивача: Ємельянова Л.С. - представник
Від відповідача: Чорній О.Б. - юрисконсульт
Позов заявлено Державним комітетом України з державного матеріального резерву до Відкритого акціонерного товариства “Західенерго» про зобов»язання ВАТ “Західенерго» повернути до державного матеріального резерву 149 706 094,00 куб. м. природного газу, стягнення плати за позичання природного газу в сумі 13 623 254,55 грн., стягнення 48 054 458,53 грн. штрафних санкцій, в т.ч. 41 917 706,32 грн. штрафу та 6 136 752,21 грн. пені.
Відкритим акціонерним товариством “Західенерго» подано зустрічний позов до Державного комітету України з державного матеріального резерву про спонукання до укладення договору, даний позов прийнято для спільного розгляду з первісним. В зустрічному позові ВАТ «Західенерго»просить зобов'язати Держкомрезерв укласти договір в редакції ВАТ «Західенерго».
Державний комітет України з державного матеріального резерву заявою про уточнення/збільшення позовних вимог (вх. № 21140 від 04.10.2007 року) збільшив розмір позовних вимог, а також підтримав їх збільшений розмір у письмовому запереченні від 19.11.2007 року (вх.№ 25511 від 23.11.2007 року), просить суд зобов»язати відповідача повернути до державного матеріального резерву 149 706 094,00 куб.м. природного газу, стягнути з відповідача 130 277 643 грн. 73 коп., в тому числі плати за позичання природного газу в сумі 19 514 608,5 грн., штрафу в сумі 41 966 899,74 грн., пені в сумі 68 796 135,49 грн.
За письмовим клопотанням ВАТ “Західенерго», погодженим із Державним комітетом України з державного матеріального резерву, ухвалою суду від 04.10.2007 року судом було продовжено строк вирішення спору понад встановлений у ч.1 ст.69 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримав, просить позов задоволити, зобов»язати відповідача повернути до державного матеріального резерву 149 706 094,00 куб.м. природного газу, стягнути з відповідача 130 277 643 грн. 73 коп., в тому числі плати за позичання природного газу в сумі 19 514 608,5 грн., штрафу в сумі 41 966 899,74 грн., пені в сумі 68 796 135,49 грн. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що Відповідачем було отримано з державного матеріального резерву природний газ в порядку тимчасового позичання, і даний природний газ Відповідач у встановлений договором та Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.12.1999 року № 1432-р строк до державного матеріального резерву не повернув та не сплатив плату за позичання природного газу. У зв'язку з цим Відповідач(ВАТ “Західенерго») зобов'язаний повернути до державного матеріального резерву отриманий у тимчасове позичання природний газ, сплатити плату за позичання природного газу, штраф та пеню за неповернення природного газу відповідно до вимог Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Відповідач за первісним позовом (ВАТ “Західенерго») у поданому суду письмовому запереченні від 25.10.2007 року(вх.№ 23003 від 25.10.07 року), а його представник в судовому засіданні проти вимог первісного позову заперечив, просить відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог. Відповідач посилається на те, що відповідно до Постанови КМУ № 2045 від 28.12.2002 року продовжено строк повернення природного газу, відпущеного на підставі рішень Кабінету Міністрів України, у тому числі і розпорядження від 21.12.1999 року № 1432-р, до 01 січня 2023 року. Таким чином, строк повернення матеріальних цінностей до державного матеріального резерву не настав, тому відсутні підстави для зобов'язання повернути до державного матеріального резерву природний газ, стягнення штрафу та пені. Щодо розміру плати за тимчасове позичання цінностей, то на думку відповідача розмір плати за тимчасове позичання є величиною сталою, конкретний її розмір визначається у відсотковому відношенні до вартості матеріальних цінностей, які позичаються, і встановлюється в договорі, та не може визначатись понад строк дії договору. Відзначає, що термін дії договору від 24.12.1999 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем, був встановлений з моменту його підписання до 01.07.2000 року, зміни та доповнення до договору не вносилися, таким чином, Позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності для звернення за захистом порушених прав.
Щодо вимог по зустрічному позову, то представник Позивача по зустрічному позову(ВАТ “Західенерго») вимоги зустрічного позову підтримав, просить його задоволити. Зазначає, що Постановою КМУ № 2045 від 28.12.2002 року продовжено строк повернення органічного палива, отриманого в порядку тимчасового позичання згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1432-р, до 01 січня 2023 року. Відповідно до п.4 зазначеної Постанови, підприємства електроенергетики повинні укласти у місячний строк угоди з Державним комітетом з державного матеріального резерву про реструктуризацію заборгованості за відпущене органічне паливо згідно розпорядження. На даний час з вини та небажання Держкомрезерву договір про реструктуризацію заборгованості на виконання Постанови КМУ № 2045 від 28.12.2002 року не укладений. Тому Позивач по зустрічному позову(ВАТ “Західенерго») просить постановити рішення, яким зобов'язати Держкомрезерв укласти договір в редакції ВАТ “Західенерго».
Представник Відповідача по зустрічному позову (Державного комітету України з державного матеріального резерву) проти вимог зустрічного позову заперечив, просить у його задоволенні відмовити, зазначає, що у п.4 Постанови КМУ № 2045 від 28.12.2002 року відсутній імперативний припис обов'язкового укладення угод по реструктуризації боргу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
Згідно із преамбулою Закону України «Про державний матеріальний резерв»від 24.01.1997 року № 51/97-ВР, цей Закон визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання використання, поповнення та освіження(поновлення) запасів державного матеріального резерву(далі-державний резерв) і регулює відносини в цій сфері.
Згідно із ст.2 зазначеного Закону, позичання матеріальних цінностей з державного резерву -це відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про державний матеріальний резерв», відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення.
За позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до п.16 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву», затвердженого Постановою КМУ від 08.10.1997 року № 1129, розмір плати за тимчасове позичання матеріальних цінностей із державного резерву встановлюється у відсотках до їх вартості в межах розміру облікової ставки Національного банку, що діє на момент позичання, і фіксується в договорі.
Пунктом 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.12.1999 року № 1432-р було передбачено: Дозволити Держкомрезерву відпустити в грудні 1999 року тепловим електростанціям Міненерго в порядку тимчасового позичання 1 млрд.куб. метрів природного газу для потреб підприємств енергетичного комплексу із сплатою щомісяця 0,5 відсотка вартості відпущеного газу за користування. Міненерго повернути в травні-червні 2000 року природний газ до державного реєстру в обсягах, відпущених згідно з цим розпорядженням.
24.12.1999 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах(по договору «Комітет»), правонаступником якого було Державне агентство з управління державним матеріальним резервом України, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2000 року № 1041, правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву, відповідно до Указу Президента України від 07.08.2001 року № 603/2001(далі-Позивач), та ДАЕК «Західенерго»(по договору «Підприємство»), правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «Західенерго»(далі-Відповідач), на виконання Розпорядження КМУ від 21.12.1999 року № 1432-р було укладено Договір від 24.12.1999 року № юр-7/961-99, предметом якого є відпуск із державного резерву Підприємству природного газу згідно розпорядження КМУ від 21.12.1999 року № 1432-р в порядку тимчасового позичання та розрахунки за нього.
На виконання Розпорядження КМУ від 21.12.1999 року № 1432-р Відповідач отримав з державного матеріального резерву в порядку тимчасового позичання природний газ в грудні 1999 року в кількості 149 706,094 тис.куб.м. Правовідносини ВАТ «Західнерго»з Державним комітетом України з державного матеріального резерву виникли та регулюються договором від 24.12.1999 року № юр-7/961-99. Зазначені факти встановлені рішенням Господарського суду м.Києва від 12.12.2003 року № 4/9, яке залишено без змін постановою Верховного суду України від 22.02.2005 року, у спорі, сторонами в якому були як Державний комітет України з державного матеріального резерву, та і ВАТ «Західенерго», а тому вказані факти в силу приписів ст.35 ГПК України є преюдиціальними і не потребують доведення.
Згідно із умовами Договору від 24.12.1999 року № юр-7/961-99, Комітет(Позивач) відпускає із державного резерву в грудні 1999 року Підприємству(Відповідачу) природний газ в кількості до 148,0 млн.куб.м. на загальну вартість 41488632,80 грн, по ціні 280,3286 грн(п.2.1,п.3.1 Договору). Підприємство (Відповідач) зобов'язане повернути у травні-червні 2000 року до державного резерву природний газ в фактично відпущеному обсязі або оплатити його вартість Комітету(Позивачу) по ціні, що діятиме на час повернення, але не нижче ціни відпуску; здійснювати оплату на поточний рахунок Комітету(Позивача) щомісячно 0,5 % від вартості фактично поставленого природного газу за користування, до повного повернення(п.2.2.Договору).
Постановою Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 року «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву»продовжено до 01 січня 2023 року строк повернення органічного палива, відпущеного з державного резерву у порядку тимчасового позичання підприємствам електроенергетики згідно із (зокрема) розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1999 року № 1432 (пункт 1 Постанови). Відповідно до пункту 2 зазначеної Постанови, та «Змін, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України», затверджених цією Постановою КМУ № 2045 від 28.12.2002 року, в абзаці другому пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1999 року № 1432 слова і цифри «у травні-червні 2000 р.»замінено словами і цифрами «до 1 січня 2023 р.».
В пункті 4 зазначеної Постанови КМУ № 2045 від 28.12.2002 року передбачено: «Взяти до відома, що: підприємства електроенергетики укладуть(переукладуть) у місячний строк угоди з Державним комітетом з державного матеріального резерву про реструктуризацію заборгованості за відпущене їм відповідно до пункту 1 цієї постанови органічне паливо та про відпуск палива відповідно до пункту 3 цієї постанови».
Відповідно до частини 2 статті 151 ЦК УРСР(який був чинним до 01.01.2004 року), зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу, в тому числі з адміністративних актів.
Постанова Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 року «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву», як і Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.12.1999 року № 1432-р, є різновидами адміністративних актів, які прийняті Кабінетом Міністрів України у відповідності до повноважень, визначених у ст.12 Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що строк повернення природного газу, отриманого Відповідачем в грудні 1999 року на виконання Розпорядження КМУ від 21.12.1999 року № 1432-р, продовжено до 01 січня 2023 року. Той факт, що сторони не уклали угоду про реструктуризацію заборгованості (чи зміни до існуючого договору в частині зміни строків повернення природного газу), не означає, що продовження строку повернення газу не поширюється на Позивача та Відповідача, оскільки, як зазначено вище, зміна взаємних прав та обов'язків сторін в цій частині обумовлена безпосередньо адміністративним актом(Постановою КМУ № 2045 від 28.12.2002 року), який є підставою для виникнення, зміни,припинення цивільних прав та обов'язків.
Враховуючи наведене, строк повернення Відповідачем до державного матеріального резерву 149 706 094,00 куб.м. природного газу ще не настав, відтак відсутні правові підстави на даний час для зобов'язання Відповідача повернути до державного матеріального резерву природний газ в зазначеному обсязі. Як наслідок, відсутні також підстави для стягнення з Відповідача штрафу у розмірі 100 відсотків вартості неповерненого природного газу, що становить 41 966 899,74 грн., та для нарахування та стягнення з Відповідача пені в розмірі 68 796 135,49 грн(згідно із п.8 ст.14 Закону України «Про державний матеріальний резерв»), так як відсутнє несвоєчасне повернення до державного резерву природного газу (прострочення його повернення).
Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог по первісному позову в цій частині, так як позовні вимоги зобов'язати Відповідача повернути до державного матеріального резерву 149 706 094,00 куб.м. природного газу заявлені передчасно, і як наслідок вимоги про стягнення штрафу та пені є безпідставними у зв'язку із відсутністю порушень з боку Відповідача строку повернення одержаного природного газу.
Щодо позовних вимог по первісному позову в частині стягнення з Відповідача плати за позичання природного газу в сумі 19 514 608,5 грн, то позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, Позивач нарахував відповідачу плату за позичання природного газу за період з 01.01.2000 року до 01.10.2007 року, тобто за 93 місяці.
Розрахунок проведено виходячи із 0,5 % вартості отриманого природного газу в сумі 41 966 899,74 грн за кожен місяць користування природним газом, помноженого на кількість місяців. Місячна плата за користування складає 209 834,5 грн.
Відповідач в обгрунтування своїх заперечень проти позову посилається на те, що термін дії договору від 24.12.1999 року, укладеного між позивачем та відповідачем, був встановлений з моменту його підписання до 01.07.2000 року, таким чином, позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності для звернення за захистом порушених прав. Відповідач посилається на те, що відповідно до ст.71 ЦК УРСР та ст.257 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки, а відповідно до ст.76 ЦК УРСР, ст.261 ЦК України, початок перебігу позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Як зазначає Відповідач, Позивач дізнався про порушення свого права 01.07.2000 року, а тому Позивачем пропущено термін для звернення за захистом порушених прав.
Відповідно до ст.193 ГК України, зобов»язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 12.05.2004 року № 1713-IV, частину першу статті 268 Цивільного кодексу України «Вимоги, на які позовна давність не поширюється»було доповнено пунктом 6 такого змісту: «6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв»». Згідно із розділом ІІ зазначеного Закону від 12.05.2004 року № 1713-IV, стаття 2 цього Закону набирає чинності з 01 січня 2004 року.
Таким чином, з 01 січня 2004 року частиною першою статті 268 ЦК України(який набрав чинності з 01.01.2004 року) передбачено, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Органом, який зазначений у пункті 6 частини 1 статті 268 ЦК України, є Позивач по справі. Позовні вимоги по даній справі стосуються виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
ЦК УРСР, який був чинним до 01 січня 2004 року, в ст.71 передбачав загальний строк позовної давності у три роки.
Таким чином, положення частини 1 статті 268 ЦК України щодо непоширення позовної давності на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв», застосовується також до позовів, строк пред'явлення яких виник в період з 02.01.2001 року по 01.01.2004 року.
Умовами Договору від 24.12.1999 року № юр-7/961-99 передбачено обов'язок Відповідача сплачувати оплату Позивачу щомісячно в розмірі 0,5 % від вартості фактично поставленого природного газу за користування, до повного повернення(п.2.2.Договору).
Відповідно до ст.254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця. Аналогічний порядок обчислення строків був встановлений і до 01.01.2004 року статтею 85 ЦК УРСР(із врахуванням ст. 87 Цивільного процесуального кодексу Української РСР 1963 року).
З наведеного вбачається, що строк оплати щомісячної суми по Договору від 24.12.1999 року № юр-7/961-99 встановлений до останнього числа відповідного місяця, відповідно право Позивача вважається порушеним у перший робочий день місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно, виходячи із вищенаведеного, позовні вимоги про стягнення з Відповідача плати за позичання природного газу в сумі 19 514 608,5 грн підлягають частковому задоволенню в сумі, нарахованій за період січень 2001 року - вересень 2007 року, тобто за 81 місяць (оскільки на цей період поширюються правила частини 1 статті 268 ЦК України щодо непоширення позовної давності на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв»). Ця сума складає 209 834,5 грн * 81 = 16 996 594 грн 50 коп і підлягає стягненню. В задоволенні іншої частини вищезазначених позовних вимог (в частині суми 2 518 014 грн, нарахованої Позивачем за період січень-грудень 2000 року) слід відмовити, оскільки за вказаний період позивачем пропущено трьохрічних строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Клопотань про визнання причини пропуску строку позовної давності поважною(та доказів в обґрунтування поважності причини) Позивач суду не подавав, а суд з матеріалів справи таких поважних причин не вбачає.
Не заслуговує на увагу суду твердження Відповідача про те, що розмір плати за тимчасове позичання є величиною сталою та не може визначатись понад строк дії договору. При цьому суд виходить із наступного.
За позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата (ч.5 ст.12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»), а позичання матеріальних цінностей з державного резерву визначається як відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву(ст.2 зазначеного Закону). З наведеного видно, що плата за позичання здійснюється за період позичання(з моменту відпуску до моменту фактичного повернення), тобто твердження ВАТ «Західенерго»про те що плата за позичання не стягується понад строк позичання, який визначений у договорі, є безпідставним.
Окрім цього, в пункті 2.2. Договору від 24.12.1999 року № юр-7/961-99 прямо передбачено обов'язок Підприємства(Відповідача) здійснювати оплату Комітету(Позивачу) щомісячно 0,5 % від вартості фактично поставленого природного газу за користування, до повного повернення.
Твердження Відповідача(ВАТ «Західенерго») про існування укладеного між сторонами іншого договору № б/н від 24.12.1999 року відповідними доказами Відповідачем в порядку ст.33,34 ГПК України не підтверджено, а Позивачем факт існування такого договору заперечується.
Щодо посилання Відповідача на ст.170 ЦК УРСР, суд вважає, що із врахуванням змісту пункту 10 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, та виходячи із того, що частиною 5 ст.12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»передбачено, що за позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України (тобто плата за позичання матеріальних цінностей з держрезерву передбачена Законом України, та максимальний розмір плати залежить від розміру облікової ставки Національного банку України), суд вважає правомірним визначення та стягнення плати щомісячно у розмірі 0,5 % від вартості фактично поставленого природного газу за користування, до повного повернення.
Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, слід відзначити наступне.
Позивач за зустрічним позовом(ВАТ «Західенерго») просить зобов'язати Держкомрезерв укласти договір в редакції ВАТ “Західенерго», посилаючись при цьому на те, що Постановою КМУ № 2045 від 28.12.2002 року продовжено строк повернення органічного палива, отриманого в порядку тимчасового позичання згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1432-р, до 01 січня 2023 року, та відповідно до п.4 зазначеної Постанови, підприємства електроенергетики повинні укласти у місячний строк угоди з Державним комітетом з державного матеріального резерву про реструктуризацію заборгованості за відпущене органічне паливо згідно розпорядження.
Однак, абзац 1,2 пункту 4 вказаної Постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 року «Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву»викладено дослівно наступним чином: «Взяти до відома, що: підприємства електроенергетики укладуть(переукладуть) у місячний строк угоди з Державним комітетом з державного матеріального резерву про реструктуризацію заборгованості за відпущене їм відповідно до пункту 1 цієї постанови органічне паливо та про відпуск палива відповідно до пункту 3 цієї постанови».
З наведеного не вбачається наявності імперативного припису обов'язкового укладення угод про реструктуризацію заборгованості (обов'язковості укладення договору для сторін на підставі закону, ч.7 ст.181 Господарського кодексу України).
Окрім цього, в матеріалах справи відсутні докази того, що Позивач за зустрічним позовом (ВАТ «Західенерго») направляв Відповідачу за зустрічним позовом проект відповідного договору, як це вимагається ч.2 ст.181 Господарського кодексу України.
Щодо документу, поіменованого Позивачем за зустрічним позовом в Додатку № 8 до зустрічної позовної заяви як «угода про реструктуризацію заборгованості», то з матеріалів справи вбачається (а.с.30-33 ІІ том справи), що це не проект договору, а лише бланк договору, на якому відсутні підпис та печатка ВАТ «Західенерго»та посилання на особу, що діє від імені ВАТ «Західенерго».
Суд у своїх ухвалах по даній справі від 28.09.2007 року(п.п. 1 п.7 ухвали), від 04.10.2007 року(п.п.1 п.6 ухвали) та від 25.10.2007 року(п.п.1 п.5 ухвали) тричі витребовував від Позивача за зустрічним позовом (ВАТ «Західенерго») докази направлення відповідачу за зустрічним позовом проекту договору про реструктуризацію заборгованості, проте такі докази ВАТ «Західенерго»суду не представило.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову за його безпідставністю та необгрунтовністю.
Щодо письмового клопотання ВАТ «Західенерго»від 23.10.2007 року № 08-3021(вх.№ 22763 від 23.10.07 року) про зупинення провадження у справі № 1/575-28/173(1/467-12/192) до вирішення спірного питання по справі № 4/9, то у його задоволенні суд відмовляє, оскільки ВАТ «Західенерго»не обґрунтовано та не підтверджено відповідними доказами неможливість розгляду даної справи до вирішення справи № 4/9(хоча такі докази витребовувалися у ВАТ «Західенерго»п.п.1 п.4 ухвали суду від 25.10.2007 року), а суд такої неможливості не вбачає.
Судові витрати в сумі 25500 грн державного мита та 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за первісним позовом стягуються з Відповідача за первісним позовом (ВАТ “Західенерго») в доход бюджету, в частині пропорційно до розміру задоволених позовних вимог(а саме, 2516 грн 27 коп -державного мита, 11 грн 64 коп -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу). Судові витрати в сумі 85 грн державного мита за зустрічним позовом покладаються на позивача за зустрічним позовом (ВАТ “Західенерго»).
На підставі наведеного, керуючись ст. 4-3, 33,35,43,49,60,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Первісний позов задоволити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Західенерго» (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул. Козельницька, 15, ідентифікаційний код 23269555) на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська,28, ідентифікаційний код 00034016) 16996594 грн 50 коп - плати за позичання природного газу.
3. В задоволенні іншої частини первісного позову відмовити.
4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
5. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Західенерго» (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул. Козельницька, 15, ідентифікаційний код 23269555) в дохід державного бюджету України (р/р 31119095700006 Банк ГУДК у Львівській області, МФО 825014, отримувач: УДК у Личаківському районі м.Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22090200) 2516 грн 27 коп -державного мита.
6. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Західенерго» (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул. Козельницька, 15, ідентифікаційний код 23269555) в дохід державного бюджету України (р/р 31212259700006 Банк ГУДК у Львівській області, МФО 825014, отримувач: УДК у Личаківському районі м.Львова, код ЄДРПОУ 22389406) 11 грн 64 коп -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
7. Накази видати в порядку ст.116 ГПК України.
Суддя Морозюк А.Я.