461/2578/24
1-кп/461/412/24
30.04.2024 року Галицький районний суд м. Львова
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024140000000379 від 20.03.2024 року, про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, громадянина України, українця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця за призовом по мобілізації, перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , раніше несудимого, -
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 КК України, -
обвинувачений ОСОБА_4 , не пізніше серпня 2023 року, незаконно здійснював переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями, сприяв їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, в складі організованої групою, з корисливих мотивів, що виразилось у наступному.
Так, 27.08.2023 о 12:28 год. ОСОБА_4 , виконуючи роль виконавця у складі організованої ОСОБА_6 (відносно якого виділено окреме кримінальне провадження) злочинної групи, перебуваючи у ТЦ «Форум», що за адресою: м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б , де, з метою подальшого уникнення кримінальної відповідальності за вчинене та зменшення ризику викриття злочинної діяльності організованої злочинної групи, самостійно під час зустрічі з іншим членом групи отримав копії документів ОСОБА_7 , а саме закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон; паспорт громадянина України, посвідчення водія та кошти в сумі 4500 доларів США, що згідно довідки НБУ станом на 28.08.2023 становить 164 558 грн. 70 коп., за внесення останнього до системи «Шлях» з метою отримання дозволу для перетину державного кордону України на час дії воєнного стану, які в подальшому передав ОСОБА_6 .
Надалі 17.11.2023 упродовж дня членами організованої злочинної групи доведено до відома ОСОБА_7 , шляхом відправлення у месенджері «WhatsApp» декілька повідомлень з інформацією та два pdf-файли, які підтверджували те, що ОСОБА_7 внесений за невстановлених досудовим розслідуванням обставин у систему «Шлях», що надало йому право безперешкодно покинути територію України, тим самим вказана організована злочинна група, керівництво діями якої здійснював ОСОБА_6 та до складу якої входив, окрім інших, ОСОБА_4 , з корисливих мотивів, за попередньою змовою, отримали неправомірну вигоду в сумі 4500 доларів США за організацію незаконного переправлення ОСОБА_7 через державний кордон України, які були поділені між учасниками організованої злочинної групи відповідно до спільного плану, тобто, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 332 КК України - організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, вчинені щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, в складі організованої групою, з корисливих мотивів.
Так, на початку липня 2023 року до ОСОБА_8 звернувся ОСОБА_9 з метою з'ясування обставин можливості перетину державного кордону України під час дії воєнного стану на території України до інших країн у власних потребах.
20.11.2023 близько о 13:58 год., у приміщенні закладу «Фраєрка», що розташовується за адресою: м. Львів, вул. Валова, 21 , відбулась попередньо обумовлена зустріч між ОСОБА_8 , як представником ОСОБА_10 та учасниками організованої злочинної групи - представниками якої на вказаній зустрічі були ОСОБА_6 та ОСОБА_11 ( окреме кримінальне провадження) , які в свою чергу діючи спільно та взаємній згоді з іншими учасниками організованої злочинної групи, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_12 ( відносно якого виділено окреме кримінальне провадження) та іншими невстановленими на даний час досудовим розслідуванням особами, з метою досягнення єдиної злочинної мети, маючи умисел на організацію незаконного переправлення особи через держаний кордон України, шляхом внесення неправдивих відомостей до системи «Шлях» та отримання відповідного дозволу для перетину державного кордону України на час дії воєнного стану, з метою незаконного збагачення, повідомили ОСОБА_13 , що за послуги з організації незаконного перетину особою державного кордону України необхідно заплатити грошові кошти в загальній сумі 4500 доларів США, з яких 2000 доларів США в якості авансу, з метою конспірації та уникнення викриття злочинної діяльності організованої злочинної групи, необхідно передати її учасникам через ОСОБА_12 . На вказаній зустрічі ОСОБА_13 було повідомлено про перелік документів ОСОБА_9 , які необхідно надати разом із вказаними коштами, а саме: закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон, паспорт громадянина України, посвідчення водія, військовий квиток, при цьому ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , діючи від імені організованої злочинної групи, надали усні гарантії виконання зазначених зобов'язань та розповіли про правила перетину особою пунктів пропуску, механізм внесення особи у систему «Шлях», після чого останні домовились про наступну зустріч, яка мала відбутись 22.11.2023 між ОСОБА_14 та учасником організованої злочинної групи - ОСОБА_12 , на якій ОСОБА_15 мав передати визначений перелік документів та кошти в сумі 2000 доларів США, як аванс від загальної суми 4500 доларів США, за організацію незаконного перетину державного кордону України ОСОБА_9 , а іншу частину коштів в сумі 2000 доларів США ОСОБА_13 необхідно було надати після внесення даних ОСОБА_9 у систему «Шлях».
22.11.2023, в ході телефонних розмов ОСОБА_8 із ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які входили до складу організованої злочинної групи, учасниками якої були ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 та інші невстановлені на даний час досудовим розслідуванням особи, на вимогу ОСОБА_6 , який реалізовував спільний злочинний умисел - ОСОБА_8 скинув останньому у месенджер «WhatsApp» фотокопії зазначених вище документів ОСОБА_9 , перелік яких був озвучений учасниками організованої злочинної групи раніше, а кошти в сумі 2000 доларів США, як аванс від загальної суми 4500 доларів США, ОСОБА_8 за вказівкою ОСОБА_6 , необхідно було передати в інший визначений день членам організованої щлочинної групи, зокрема ОСОБА_4 , за організацію незаконного перетину державного кордону України ОСОБА_9 , шляхом внесення останнього в систему «Шлях».
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, вчинені щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, в складі організованої групою, з корисливих мотивів, тобто вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 332 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав повністю, підтвердив обставини вчиненого, пояснив, що діяв необдумано під впливом обставин, які склались у нього на той момент; усвідомлює суспільно- небезпечний характер своїх дій; у вчиненому щиро розкаюється.
На підставі повного визнання вини обвинуваченою та матеріалів досудового слідства, об'єктивність та повнота яких учасниками судового розгляду не оспорюється, суд вважає доведеним факт скоєння ОСОБА_4 та вину останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України.
30 квітня 2024 року між прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_16 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні №12024140000000379 від 20.03.2024, з одного боку, та обвинувачений у цьому провадженні - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Львова, громадянин України, українець, раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовець - перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , за участі захисника обвинуваченого - ОСОБА_5 (свідоцтво серії №1256 від 08.12.2006), який забезпечує надання правової допомоги за ордером серії НОМЕР_2 від 26.04.2024, у відповідності ст.ст. 468-472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості.
Згідно з умовами угоди, ОСОБА_4 , беззастережно та у повному обсязі визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України в обсязі згідно повідомленої підозри від 12.01.2024, а саме в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, вчинені щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, в складі організованої групою, з корисливих мотивів, та наведені обставини вчинення цього правопорушення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно ч.ч. 2, 4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо:
1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів;
2) особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами;
3) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Завданням кримінального судочинства є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Окрім того, затвердження угоди про визнання винуватості забезпечує скорочення часу розгляду будь-якого кримінального провадження в розумні строки, мінімізує витрати державних ресурсів, особистих ресурсів учасників кримінального провадження, а також зменшує надмірне навантаження на органи публічного обвинувачення та суд.
Більш того, затвердження угоди свідчитиме про ефективне здійснення судового провадження, яке забезпечить притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень з метою виправлення останнього. Зазначене сприятиме формуванню у суспільства правосвідомості та усвідомлення невідворотності покарання за вчинені правопорушення.
Не може бути процесуальною підставою для відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості певний суспільний інтерес до даної категорії кримінальних проваджень.
Чинний кримінальний процесуальний закон України не визначає зміст категорії «суспільний інтерес», оскільки само по собі це є абстрактним поняттям, під яким розуміється ставлення суспільства до певних явищ як наслідок їх оцінки на підставі усталених уявлень про позитивний чи негативний характер таких явищ.
Аналізуючи судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (наприклад, рішення 27.06.2019 в справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» - заява №13290/11, рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України»- заява №29979/04), можна зробити висновок, що відповідно до його сталої практики поняття «суспільний (публічний) інтерес» тлумачиться широко, й дотримання необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами є важливою вимогою демократичного суспільства та складовою принципу верховенства права. Також аналіз рішень ЄСПЛ від 12.05.2005 у справі «Ocalan v.Turkey» - заява №46221/99 (пункт 168), від 23.11.2000 у справі «Former King of Greece and Others v. Greece» - заява №25701/94 (пункт 89), від 25.03.1999 у справі «Iatridis v. Greece» - заява №31107/96 (пункт 55) дає підстави виснувати, що складовими принципу верховенства права ЄСПЛ вважає збалансованість інтересів окремого індивіда з інтересами інших членів суспільства, принцип пропорційності, справедливий баланс між вимогами спільного (публічного) інтересу та захистом фундаментальних прав особи.
Разом з тим, суспільство є неоднорідною соціальною сукупністю осіб з різним віком, освітою та культурою, майновим та соціальним станом, уявленнями про життєві цінності, оцінкою боротьби з корупцією тощо, що може призвести до різнополюсних уявлень різних верств суспільства про одне й те явище.
З огляду на це, суд оцінює наявність чи відсутність суспільного інтересу в укладенні угоди про визнання винуватості, як баланс між державними і особистими інтересами, який передусім покликаний досягнути завдань кримінального судочинства, які полягають в захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, що ґрунтується на суддівському розсуді, тобто суб'єктивній оцінці об'єктивних обставин справи.
Особливої актуальності та необхідності питання процесуального реагування на дотримання принципу розумності строків кримінального провадження набуло в зв'язку з ухваленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) 24.02.2022 остаточного рішення у справі « Романов та інші проти України (заява №5159/21), де ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у зв'язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень та відсутністю у національному законодавстві ефективного юридичного захисту.
Загалом, своєчасне розкриття кримінальних правопорушень, призначення справедливого покарання винній особі, відшкодування матеріальних збитків в узгодженому розмірі є свідченням наявності суспільного інтересу, дотримання принципу балансу інтересів та відповідає інтересам України на сучасному етапі державності.
Суд вважає, що умови цієї угоди відповідають інтересам суспільства і зазначає, що укладення угод про визнання винуватості за загальним принципом стимулюватиме інших підозрюваних чи обвинувачених укладати такі з метою сприяння у проведенні кримінального провадження та потенційної можливості бути засудженим до найменш тривалого строку покарання, визначеного в санкції інкримінованої статті чи бути звільненим від його відбування, що сприятиме виправленню та запобіганню вчиненню засудженим нових кримінальних правопорушень, а також впливатиме на усвідомлення будь-ким неминучої караності протиправних діянь, зокрема, й формування недопущення корупційної поведінки, усвідомлення невідворотності покарання за корупційні кримінальні правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_17 та його захисник ОСОБА_18 підтвердили суду добровільність укладення угоди , спільну узгодженість усіх викладених у ній умов та відсутність процесуального примусу зі сторони обвинувачення. Прокурор ОСОБА_19 також підтвердив добровільність укладення угоди з його сторони.
Відтак, суд переконався, що укладення сторонами цієї угоди про визнання винуватості є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин ніж ті, що передбачені в угоді.
Крім того, укладена угода не порушує прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, не має преюдиціального значення для кримінальних проваджень щодо будь-яких інших осіб.
Таким чином, у даному кримінальному провадженні законодавчо можливе безумовне укладення угоди про визнання винуватості щодо інкримінованих ОСОБА_4 кримінальних правопорушень.
При цьому, суду невідомо про укладення раніше інших угод про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні, тому відсутні перешкоди, встановлені частиною 8 статті 474 КПК України.
Судом встановлено, що угода про визнання винуватості відповідає вимогам статті 472 КПК України та містить усі необхідні реквізити: її сторони, формулювання обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК, наслідки невиконання угоди, дата укладення та угоди та підписи сторін.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 КК України, тобто в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, вчинені щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, в складі організованої групою, з корисливих мотивів.
В судовому засіданні ОСОБА_4 підтвердив кожну із обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується і які викладені в угоді та обвинувальному акті, та беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
З огляду на вищенаведене та враховуючи описані в обвинувальному акті та угоді фактичні обставини, суд вважає наявним склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 КК України, що вказує на правильну кваліфікацію інкримінованих ОСОБА_4 діянь та наявність фактичних підстав для визнання ним винуватості.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком і повністю розуміє положення, передбачені ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою про визнання винуватості.
Також судом перевірено угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам КПК України (в тому числі, щодо змісту та порядку укладення угоди) та КК України (в тому числі щодо узгодженої міри покарання); підстав для відмови в її затверджені не встановлено.
Щодо призначення покарання.
Відповідно до статті 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Тобто, суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, що є виключно дискрецією суду у кримінальному судочинстві і охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
При цьому, виключно каральний підхід при призначенні покарання є неефективним для розв'язання проблем запобігання злочинності в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 65 КК, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Частина 2 статті 65 КК встановлює, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Тобто, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Згідно з частиною частини 5 статті 65 КК, у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Частиною 1 статті 475 КПК визначено, що якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Також суд зазначає, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Вивчаючи особу обвинуваченого, слід зазначити, що ОСОБА_17 є діючим військовослужбовцем, призваним по мобілізації у березні 2022 і на даний час проходить службу у ЗСУ; раніше до кримінальної відповідальності не притягувався; характеризується позитивно з останнього місця служби - військової частини НОМЕР_3 ; на обліку у лікаря нарколога та психіатра не знаходиться; щиро кається у вчиненому; активно сприяв розкриттю злочину шляхом надання викривальних показів щодо організованої злочинної групи та її організатора.
Вищевказані пом'якшуючі обставини істотно знизили тяжкість вчиненого злочину.
При цьому судом не встановлено обставин, передбачених статтею 67 КК, які обтяжують покарання.
При призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст.69 КК), суд враховує наявність зв'язку між пом'якшуючими обставинами і метою та мотивами злочину, його поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину.
Зокрема, суд враховує, що ОСОБА_4 є особою молодого віку; військовозобовязаний ; виключно позитивно характеризується з місця служби - військової частини НОМЕР_3 ; добровільно пожертвував на потреби Збройних Сил України грошові кошти в розмірі 300 000 грн. Наведені обставини дають суду можливість дійти обгрунтованого припущення про те, що призначення в конкретному випадку більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (санкцією статті) є якісно необхідним і буде цілком достатнім для виправлення винного і попередження вчинення нових злочинів.
Така позиція суду узгоджуєтьсґя із позицією, викладеною у постанові ВС у справі №591/2221/19 (провадження №51-4503км19) та постанові ККС ВС від 07.02.2023 у справі №187/1548/15-к.
Таким чином, враховуючи обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи обвинуваченого, його щире каяття та ставлення до скоєного, суд вважає, що досягнення мети покарання, встановленої ч. 2 ст. 50 КК України, а саме виправлення засудженого, можливе із застосуванням, відповідно до п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7, ст. 69 КК України - призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за вчинений злочин.
Стаття 75 розділу ХІІ КК «Звільнення від покарання та його відбування» зокрема передбачає таку форму реалізації кримінальної відповідальності як звільнення від відбування покарання з випробуванням, що не є заміною покарання на менш суворе, та означає, що засуджена особа не відбуває покарання в ізоляції від суспільства в кримінально-виконавчих установах закритого типу.
Частиною 2 статті 75 КК визначено, що суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Зі змісту вищенаведеного очевидно, що рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням є дискреційним правом суду, тобто суд може прийняти таке рішення або відмовити у звільненні від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, частиною 3 статті 75 КК визначено, що у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
Відповідно до частини 4 статті 75 КК така тривалість може становити від одного до трьох років.
Кримінальний процес України розрізняє загальний порядок розгляду кримінального провадження та особливі порядки, серед яких зокрема вирізняється кримінальне провадження на підставі угод, порядок здійснення якого регламентований статтями 469-476 КПК.
Отже, на основі системного аналізу частини 2 статті 75 КК (яка є спеціальним випадком щодо загального, передбаченого частиною 1 статті 75 КК) суд вважає можливим у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, звільнити особу від відбування покарання з випробуванням разом із встановленням іспитового строку, врахувавши пом'якшуючі покарання обставини.
Беручи до уваги особливість індивідуалізації покарання, обираючи між законними альтернативами, керуючись поняттям судового розсуду, з огляду на обставини справи та другорядну роль кари як мети покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, що не є насильницьким, корупційним чи злочином, спрямованим на повалення державного ладу, особу обвинуваченого, поведінку та відношення до вчиненого, переживання за необдуманість поступку; щире каяття та глибоке усвідомлення незаконності своїх дій; ОСОБА_4 продовжує добросовісно проходити військову службу , на якій зарекомендував себе як грамотний, дисциплінований, працелюбний; виконує службові обов'язки професійно і наполегливо; на високому рівні справляється із завданнями, проявляє високу організованість у службовій діяльності.
Поведінка обвинуваченого після вчиненого, на думку суду, засвідчує його каяття, характеризує суб'єктивне ставлення до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що він критично оцінив свої дії, спрямовані на збагачення в такий спосіб, і без будь-яких істотних обмежень усвідомив протизаконність діяння. З допомогою викривальних показів ОСОБА_4 досудовому слідству вдалось встановити членів організованої злочинної групи та безпосереднього її організатора.
За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_4 слід звільнити від відбування покарання із випробування та встановленням іспитового строку.
Суд зазначає, що статтею 77 КК визначено вичерпний перелік додаткових покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, які можуть бути призначені у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
Оскільки у наведеному переліку відсутня конфіскація майна, то відтак така й не може бути застосована через звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням.
Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, беручи до уваги конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, мотив та ступінь тяжкості вчиненого ним суспільно-небезпечного діяння, наявність обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: щире каяття, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, на обліку в лікарів нарколога та психоневролога не перебуває, поведінку обвинуваченого як до, так і після вчинення інкримінованих дій, заслухавши думки учасників судового провадження - прокурора, обвинуваченого та його захисника,- суд не встановив підстав для відмови в затвердженні такої угоди, передбачених частиною 7 статті 474 КПК, оскільки укладена угода відповідає нормам КК, КПК та інтересам суспільства, зокрема в частині узгодженого покарання, яке відповідає загальним засадам призначення покарання, є пропорційним та достатнім, й забезпечить досягнення мети його застосування.
Відтак суд вважає за можливе затвердити укладену угоду шляхом ухвалення вироку та призначення обвинуваченому узгодженої міри покарання і звільнення від його відбування з випробуванням, та дискреційним встановленням іспитового строку і покладенням певних обов'язків.
Витрати за проведення експертиз відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Внесену заставу за обвинуваченого слід повернути заставодавцю.
Питання речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Скасуванню також підлягає арешти, накладені ухвалами слідчого судді Галицького районного суду міста Львова.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 374, 468, 469, 471, 473-475 КПК України, суд,-
затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 30 квітня 2024 року між прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_16 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні №12024140000000379 від 20.03.2024, з одного боку, та обвинуваченим у цьому провадженні - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності адвоката ОСОБА_5 (свідоцтво серії №1256 від 08.12.2006), який забезпечує надання правової допомоги за ордером серії НОМЕР_2 від 26.04.2024, згідно якої ОСОБА_4 беззастережно та у повному обсязі визнає свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 КК України, згідно умов даної угоди.
ОСОБА_4 визнати у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 КК України, та призначити йому узгоджене покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, без конфіскації майна.
Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбуття призначеного покарання із випробуванням та визначити 1 (один) рік іспитового строку.
Згідно ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 24.11.2023 року, на мобільний телефон ОСОБА_4 , марки «Айфон 13», ІМЕІ1: НОМЕР_4 ; ІМЕІ2: НОМЕР_5 , із сім-картою НОМЕР_6 ; флешку об'ємом 8 Gb.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 23.11.2023 року, на транспортний засіб «AUDI», моделі «А6», реєстраційний номер НОМЕР_7 , номер кузова НОМЕР_8 .
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 23.11.2023 року, на квартиру АДРЕСА_5 .
Речові докази:
мобільний телефон ОСОБА_4 , марки «Айфон 13», ІМЕН: НОМЕР_4 ; ІМЕІ2: НОМЕР_5 , із сім-картою НОМЕР_6 ; флешка об'ємом 8 Gb; автомобіль марки «Audi А6», р.н. НОМЕР_7 з ключем до нього; свідоцтво про реєстрацію ТЗ на автомобіль марки «Audi А6», р.н. НОМЕР_7 серії СТО № НОМЕР_9 - повернути ОСОБА_4
Заставу у розмірі 214 720, 00 (двісті чотирнадцять тисяч сімсот двадцять) гривень, визначену ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 24.11.2023 року, та внесену за ОСОБА_4 27.11.2023 року - повернути заставодавцю ОСОБА_20 .
З підстав, передбачених частиною 4 статті 394 КПК України, вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Суддя ОСОБА_1