печерський районний суд міста києва
Справа № 757/56478/23-ц
пр. 2-4780/24
16 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остапчук Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та компенсацію моральної шкоди, -
До Печерського районного суду міста Києва 06.12.2023 року звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою, яку обґрунтував тим, що працюючи на посаді Директора Регіональної «Південно-Західної залізниці» АТ «Українська залізниця», згідно наказу № 25 від 22.11.2023 р. було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено йому догану. Відповідач зазначає, що позивач не виконував у строк вимоги протокольного доручення члена Правління АТ «Укрзалізниця» від 04.10.2023 року в частині проведення у термін до 12.10.2023 р. повторного розбору з причетними працівниками філії. Позивач вважає вищезазначений наказ незаконним, та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав: 26.07.2023 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг склала Акт №329 за результатом планової перевірки дотримання вимог законодавства та ліцензійних умов з розподілу електричної енергії, яким встановлено ряд порушень по Філії. 23.08.2023 року НКРЕКП прийняла Постанову про накладення штрафу, а також Розпорядження про усунення наявних порушень Ліцензійних умов. 11.09.2023 року член правління АТ «Укрзалізниця» спрямував Позивачу лист № Н-8485/14, яким зобов'язав його провести особисто розбір з причетними працівниками регіональної філії, до кола осіб і посадових обов'язків яких входить забезпечення ліцензійної діяльності з розподілу електричної енергії щодо зафіксованих в акті перевірки порушень. При розборі зобов'язано визначити осіб, діями та/або бездіяльністю яких допущено виявлені порушення, та розглянути питання щодо притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. У визначений строк 15.09.2023 року позивач провів нараду, на якій розглянуто виявленні порушення, за результатом якої складено протокол №71-05/08 від 27.09.2023 року. 02.10.2023 року Позивач повідомив про результати наради Департамент електрифікації та електропостачання АТ «Укрзалізниця», яка у відповідь зобов'язала Позивача провести у термін до 12.10.2023 року повторний розбір порушень. Позивач провів відповідну нараду 24.10.2023 року за результатом якої складено Протокол № Н-05/10 від 24.10.2023 року. Проте відповідно до трудового договору, вважає, що у позивача взагалі не було обовязку виконувати вказівки, надані у Протоколі від 04.10.2023 року, оскільки вони надані не його безпосереднім керівником - Головою правління АТ «Укрзалізниця» та не у спосіб, передбачений внутрішнім порядком. Разом з тим, вказує, що їх добросовісно виконав та провів відповідну нараду 24.10.2023 року. Однак не проведення наради у термін, вказаний у Протоколі від 04.10.2023 року, за умови відсутності імперативного обов'язку його виконанню, не може бути підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Крім того, незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності призвело до нанесення йому душевних страждань, а тому просить відшкодувати йому моральну шкоду. Позивач зазначив, що наказ підлягає скасуванню, оскільки є безпідставним та незаконним. Просить позов задоволити.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2023 року відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в судове засідання.
12 лютого 2024 року представник відповідача Редевич О.М. через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому щодо задоволення позову заперечив. В обґрунтування відзиву посилаєтьсч на те, що 22.11.2023 року Наказом АТ «Укрзалізниця» № 25 ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання трудових обов'язків, визначених підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 трудового договору від 15.12.2020 №378-2020 та абзацом першим пункту 5.4, підпунктами 1, 5 пункту 5.8 Положення про регіональну філію «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», затвердженого рішенням правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/46 Ком.т. у частині невиконання вимог підпункту 2.1 пункту 2 протокольного доручення від 04.10.2023 року. Вказує на те, що Положення про регіональну філію встановлює для ОСОБА_1 прямий обов'язок виконати рішення посадової особи (члена правління) про надання відповідного доручення. Також вказує на те, що при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності було проаналізовано надані Позивачем письмові письмові пояснення та встановлено відсутність у ОСОБА_1 поважних причин у невиконанні своїх трудових обов'язків, що відображено в оскаржуваному наказі.
Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на посаді Директора Регіональної «Філії «Південно-Західної залізниці АТ «Українська залізниця».
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 22.11.2023 №25 ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання трудових обов'язків, визначених підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 трудового договору від 15.12.2020 № 378-2020 та абзацом першим пункту 5.4, підпунктами 1, 5 пункту 5.8 Положення про регіональну філію «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», затвердженого рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 26.04.2022 (додаток № 5 до протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/46 Ком.т.) у частині невиконання вимог підпункту 2.1 пункту 2 протокольного доручення від 04.10.2023.
Так, на нараді 04.10.2023 під головуванням члена правління АТ «Укрзалізниця» Черніцького Р. розглянуто матеріали розбору, проведеного регіональною філією «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на виконання зобов'язання від 11.09.2023 № Ц-3-89/445-23 та розподілу суми штрафу, сплаченого АТ «Укрзалізниця» на виконання вимог постанови НКРЕКП від 23.08.2023 № 1544, за результатами якої складено протокол від 04.10.2023.
За результатами наради від 04.10.2023 постановлено директору регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 особисто провести у термін до 12.10.2023 повторний розбір з причетними працівниками регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», до кола обов'язків яких входить забезпечення ліцензійної діяльності з розподілу електричної енергії, зафіксованих в Акті планової перевірки від 26.07.2023 № 329 (підпункт 2.1 пункту 2 протоколу від 04.10.2023).
З наданої Позивачем копії протоколу наради від 04.10.2023 №Ц-3-84/162-23 вбачається, що ОСОБА_1 вказаний протокол наради було отримано 05.10.2023 та зареєстровано за №Н-9549/14.
Позивачем не заперечується той факт, що у встановлений строк до 12.10.2023 повторний розбір ним проведено не було. ОСОБА_1 визнає, що повторний розбір він провів лише 24.10.2023. Таким чином, ОСОБА_1 не було виконано вимоги підпункту 2.1 пункту 2 протокольного доручення від 04.10.2023.
Не погоджуючись з притягненням до дисциплінарної відповідальності Позивач стверджує, що він не був зобов'язаний виконувати вказівки, надані у протоколі наради від 04.10.2023. Також Позивач вважає, що Відповідач не встановив наявність всіх ознак дисциплінарного проступку та не врахував факт відсутності заподіяної шкоди та попередню роботу Позивача.
Згідно підпункту 22 пункту 129 Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1094), голова правління розподіляє повноваження між членами правління (визначає відповідального члена правління за конкретний напрям діяльності товариства та структурні підрозділи, які будуть йому функціонально підпорядковані), зокрема надає право підписувати накази та інші розпорядчі документи товариства іншим членам правління відповідно до їх повноважень та функціональних обов'язків.
Згідно наказу AT «Укрзалізниця» від 22.05.2023 № 163 члена правління ОСОБА_3 визначено відповідальним за напрям діяльності «Інфраструктура».
Відповідно до п. 2 Положення про правління акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 №682, правління є колегіальним виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю.
Згідно п. 22 вказаного Положення, члени правління зобов'язані: контролювати підготовку і своєчасне подання матеріалів до засідання правління з питань, що належать до функціональних обов'язків окремого члена правління; очолювати напрям діяльності товариства та спрямовувати діяльність відповідних структурних підрозділів товариства відповідно до розподілу функціональних обов'язків між головою та членами правління.
Надання членом правління ОСОБА_4 директору регіональної філії «Південно- Західна залізниця» AT «Укрзалізниця» ОСОБА_1. доручення щодо проведення у термін до 12.10.2023 повторного розбору з причетними працівниками регіональної філії «Південно-Західна залізниця» AT «Укрзалізниця», до кола обов'язків яких входить забезпечення ліцензійної діяльності з розподілу електричної енергії, зафіксованих в Акті планової перевірки від 26.07.2023 № 329 порушень безпосередньо стосувалось напряму діяльності «Інфраструктра», відповідальним за яким і був член правління ОСОБА_5 .
Таким чином, член правління ОСОБА_5 мав повноваження надавати таке доручення, а у ОСОБА_1 виник обов'язок з його виконання.
Так, згідно п. 5.4 Положення про регіональну філію, директор Філії підпорядкований голові правління Товариства. Під час здійснення своїх посадових обов'язків директор Філії керується рішеннями органів Товариства, його посадових осіб та несе відповідальність за неналежне виконання таких рішень.
Згідно п. 23 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про акціонерні товариства», посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради або ради директорів, виконавчого органу, корпоративний секретар акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу акціонерного товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акціонерного товариства.
Згідно п. 87 Статуту AT «Укрзалізниця», колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, є правління.
Таким чином, Положення про регіональну філію встановлює для ОСОБА_1 прямий обов'язок виконати рішення посадової особи (члена правління) про надання відповідного доручення.
Головою правління було надано доручення відповідно до доповідної записки від 23.08.2023 №ЦА-15/139 ЦА інформувати причетних щодо можливості надання доручень структурним підрозділам Товариства у протоколах за результатами засідань (нарад) або шляхом підготовки доповідної на ім'я керівника з подальшими накладанням резолюції.
Таким чином, надання доручення у протоколі за результатом наради є належним наданням доручення. Саме у такій формі і було надано доручення Позивачу, яке ним не було виконано належним чином.
Факт того, що перше доручення члена правління ОСОБА_6 , викладене у листі від 11.09.2023 № Ц-3-89/445-23 ним було взято до виконання, що підтверджується протоколом наради № Н-05/08 від 27.09.2023, а також та обставина, що до виконання другого доручення він теж приступив, але з пропуском встановленого терміну, підтверджують, що Позивач усвідомлював свій обов'язок з виконання доручення члена правління АТ «Укрзалізниця».
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено статтею 149 КЗпП України.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при цьому за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган в силу частини третьої статті 149 КЗпП України повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 78 Закону України від 19.11.1992 «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначено, що медичні працівники, окрім іншого, зобов'язані дотримуватись вимог професійної етики і деонтології.
Таким чином, до порядку застосування дисциплінарного стягнення законодавцем встановлені такі обов'язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
Згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 569/9812/16-ц, дисциплінарним проступком визначаються діяння, що пов'язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов'язків, без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.
У постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 754/4355/17 зазначено, що для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не має значення, чи призвів вчинений ним дисциплінарний проступок до настання реальних негативних наслідків - для накладення дисциплінароного стягнення цілком достатньо фіксації самого факту винного вчиненого працівником правопорушення трудової дисципліни, а наявність чи відсутність шкідливих наслідків може бути врахована тільки при визначення тажкості проступку та виборі виду дисципілнароного стягнення.
Судом встановлено, що у діях позивача роботодавцем належним чином встановлені ознаки дисциплінарного проступку, роботодавцем при накладенні стягнення додержана процедура, передбачена нормами КЗпП України.
Відтак, з урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та досліджених матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про правомірність прийняття відповідачем наказу №25 від 22.11.2023 про притягнення позивача ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та відсутності правових підстав для його скасування у судовому порядку.
Інші доводи позивача, а також дослідженні докази означених вище висновків суду не спростовують.
При цьому, суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Порядок та правові підстави відшкодування моральної шкоди визначаються статтею 23 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 2, 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пунктах 49-51 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі N 216/3521/16-ц (провадження N 14-714цс19) зазначено, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі N 766/21131/18 (провадження N 61-18770св19), аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» (далі Постанова ПВСУ) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пункт 9 зазначеної Постанови ПВСУ передбачає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на вищевикладене, для покладення відповідальності на заподіювача моральної шкоди необхідна сукупність таких обов'язкових умов: наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ст.81 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди Відповідачем, що на підставі ст.81 ЦПК України, є процесуальним обов'язком позивача.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами наявними в матеріалах справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов до висновку, що вимоги Позивача не знайшли свого підтвердження, отже у задоволенні позову слід відмовити. Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 141ЦПК України.
Керуючись ст.46, 139, 147-149 КЗпП України, ст.ст.12, 13,76-81, 141,252,256, 258, 259, 263-265,268,273,352-354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та компенсацію моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Укрзалізниця», адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.
Суддя Т.В. Остапчук