Справа № 755/8603/20
"26" квітня 2024 р. м.Київ
Дніпровський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, кримінальне провадження №12020100040001834 відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Славутич Київської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, маючого малолітню дитину, 2023 року народження, військовозобов'язаного, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 20.09.2023 року вироком Димитровського міського суду Донецької області за ч.1 ст.309 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Києва, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, військовозобов'язаного, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого,
за обвинуваченням в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника адвоката ОСОБА_6 ,
обвинувачених ОСОБА_4 ,
ОСОБА_3 ,
У ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем строкової військової служби військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи поза межами військової частини НОМЕР_1 , у період часу з 01 березня 2020 року по 07 березня 2020 року, спільно із солдатом ОСОБА_4 , згідно попередньо обумовленого плану, виник злочинний умисел на незаконне заволодіння чужим майном.
Так, солдат ОСОБА_3 спільно з солдатом ОСОБА_4 , 06 березня 2020 року, приблизно о 13 годині 00 хвилин, перебували за адресою: АДРЕСА_5 , де зустріли потерпілого ОСОБА_7 .
Реалізуючи свій спільний злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, діючи з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення, солдат ОСОБА_3 , діючи за попередньо обумовленим з ОСОБА_4 планом, підійшли до потерпілого ОСОБА_7 та під приводом необхідності здійснення дзвінка, солдат ОСОБА_4 попросив потерпілого ОСОБА_7 дати йому свій мобільний телефон. Потерпілий ОСОБА_7 , у свою чергу, передав солдату ОСОБА_4 свій мобільний телефон марки «Ксіомі Редмі 5», вартістю 3000 гривень, ІМЕІ l: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , оснащений сім картою «Водафон» НОМЕР_4 .
Продовжуючи реалізацію свого спільного злочинного умислу, направленого на заволодіння чужим майном шляхом обману, діючи з корисливих мотивів з метою власного протиправного збагачення, діючи за попередньо обумовленим планом, солдат ОСОБА_4 передав мобільний телефон марки «Ксіомі Редмі 5», вартістю 3000 гривень, ІМЕІ l: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , оснащений сім картою «Водафон» НОМЕР_4 , солдату ОСОБА_3 , який імітуючи розмову по мобільному телефону, почав поступово відходити в протилежному напрямку від потерпілого ОСОБА_7 . Солдат ОСОБА_4 , у свою чергу почав розмову з потерпілим ОСОБА_7 , тим самим відволікаючи увагу останнього.
В цей момент, ОСОБА_7 розуміючи, що спільні дії солдата ОСОБА_4 та солдата ОСОБА_3 носять злочинний характер, наказав останньому повернути йому мобільний телефон. Натомість, солдат ОСОБА_4 спільно з солдатом ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що їх дії помічені та мають відкритий характер, діючи за мовчазною змовою, продовжили реалізацію свого спільного злочинного умислу, та, діючи відкрито для оточуючих, почали тікати, зберігаючи при собі викрадене майно. Після чого, потерпілий ОСОБА_7 через декілька метрів наздогнав ОСОБА_3 та наказав останньому повернути мобільний телефон.
Потерпілий ОСОБА_7 розуміючи, що його мобільний телефон солдат ОСОБА_3 не збирається повертати, з метою повернення мобільного телефону запропонував ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 400 гривен, які дістав із внутрішньої кишені своєї куртки.
Продовжуючи реалізацію свого спільного злочинного умислу, направленого на відкрите викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів з метою власного протиправного збагачення, діючи за мовчазною змовою з солдатом ОСОБА_4 , солдат ОСОБА_3 запитав потерпілого ОСОБА_7 , чи є у нього при собі інші грошові кошти. У відповідь на це, потерпілий ОСОБА_7 повідомив, що будь-яких інших грошових коштів у нього немає.
Продовжуючи реалізацію свого спільного злочинного умислу, направленого на відкрите викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів з метою власного протиправного збагачення, діючи за мовчазною змовою, солдат ОСОБА_4 шляхом ривка відкрито викрав з рук ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 400 гривень, та спільно з солдатом ОСОБА_3 втекли з місця вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд, тим самим завдавши потерпілому ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму 3400 гривень.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, визнав повністю та пояснив суду, що йому зрозуміло обвинувачення, права, передбачені КПК України, він погоджується з обставинами, встановленими під час досудового розслідування, із зібраними у кримінальному провадженні доказами, як достовірними і допустимими, знає про міру та вид покарання, передбачені КК України за вказаний злочин, і його заява про винуватість не є результатом якихось погроз або обіцянок. Дійсно, 06 березня 2020 року, він разом з ОСОБА_4 самовільно залишили військову частину та перебували за адресою: АДРЕСА_5 , де зустріли потерпілого в якого ОСОБА_4 взяв телефон, щоб зателефонувати, який передав йому, після чого він почав тікати. Коли потерпілий наздогнав його, він запропонував їм 400 гривень та попросив віддати телефон. ОСОБА_4 вихватив 400 гривень, однак телефон вони не повернули та зникли з місця події. Викрадений телефон здали до ломбарду, на виручені кошти придбали їжу. В подальшому він разом з ОСОБА_4 відшкодував потерпілому завдані збитки. На даний час проживає разом з дружиною та двома дітьми. Неофіційно працює. Зробив для себе висновки, шкодує про вчинене.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, визнав повністю та пояснив суду, що йому зрозуміло обвинувачення, права, передбачені КПК України, він погоджується з обставинами, встановленими під час досудового розслідування, із зібраними у кримінальному провадженні доказами, як достовірними і допустимими, знає про міру та вид покарання, передбачені КК України за вказаний злочин, і його заява про винуватість не є результатом якихось погроз або обіцянок. Дійсно, 06 березня 2020 року, він разом з ОСОБА_3 самовільно залишили військову частину та перебували за адресою: АДРЕСА_5 , де зустріли його знайомого, в якого він попросив мобільний телефон під приводом зателефонувати. Після того як потерпілий дав йому телефон, він передав його ОСОБА_3 і він разом з телефоном втік, а він залишився розмовляти з потерпілим, щоб відволікти його. Коли потерпілий зрозумів, що телефон йому віддавати не збирають, він побіг за ОСОБА_3 та пропонував їм кошти щоб повернути телефон. Коли він дістав 400 гривень, він забрав у потерпілого ці кошти і вони з ОСОБА_3 втекли. Викрадений телефон здали до ломбарду, виручені кошти витратили на власні потреби. В подальшому він разом з ОСОБА_3 відшкодував потерпілому завдані збитки. На даний час проживає разом з мамою та братом. Зробив для себе висновки, шкодує про вчинене.
У судовому засіданні досліджені документи, що характеризують особу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Враховуючи те, що обвинувачені та інші учасники процесу не оспорюють всі фактичні обставини справи, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз'яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судове слідство у справі щодо всіх фактичних обставин із застосуванням правил ч.3 ст.349 КПК України, обмеживши дослідження доказів допитом обвинувачених та матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинувачених.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їм злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю та кваліфікує дії останніх за ч.2 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений за попередньою змовою групою осіб.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях вказував, що при призначенні покарання для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»; досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_3 суд враховує відповідно до ст.ст.65-67 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винних та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь тяжкості покарання, суд повинен виходити із усіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву та мети, способу і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали, тощо.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , суд визнає щире каяття у скоєному, добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
При призначенні покарання обвинуваченим суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України є тяжким злочином, дані, що характеризують особу винних: обвинувачений ОСОБА_3 - раніше судимий, на обліках у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, за місцем проходження служби характеризується негативно, обвинувачений ОСОБА_4 - раніше не судимий, на обліках у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, характеризується посередньо; відношення обвинувачених до вчиненого, а саме те, що обвинувачені щиро розкаялися у вчиненому, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, стадію, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій, відсутність претензій з боку потерпілого, добровільне відшкодування завданих збитків, що відображено у письмовій заяві потерпілого, а також конкретні обставини справи, та вважає за необхідне призначити їм покарання в межах санкції ч.2 ст.186 КК України у вигляді позбавлення волі.
Враховуючи положення ст.75 КК України, думку потерпілого, наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання, а також інші дані, що характеризують особу винних (наявність у обвинуваченого ОСОБА_3 малолітньої дитини на утриманні), суд вважає за можливе виправлення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства та звільнення їх від покарання з випробовуванням, оскільки суд переконаний в тому, що відповідно до вимог ч.2 ст.65 вказаного Кодексу, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинувачених та попередження нових кримінальних правопорушень (злочинів, кримінальних проступків).
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 засуджений вироком Димитровського міського суду Донецької області від 20.09.2023 року за ч.1 ст.309 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог ч.3 ст.72 КК України основне покарання у вигляді штрафу в сумі складанню з іншими видами покарань не підлягає та виконується самостійно.
В ході досудового розслідування та у суді потерпілим цивільний позов заявлено не було.
Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст.100 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.100, 349, 368-371, 373-374, 376, 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, на підставі якого призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк - 2 (два) роки.
Відповідно до ст.76 КК України, у зв'язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, покласти на засудженого ОСОБА_3 обов'язки не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, а також періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_3 час його фактичного затримання 26.04.2024 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Вирок Димитровського міського суду Донецької області від 20.09.2023 року за ч.1 ст.309 КК України, відповідно до якого ОСОБА_3 засуджено до покарання у вигляді штрафу у розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виконувати самостійно.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_3 не обирати.
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, на підставі якого призначити йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк - 2 (два) роки.
Відповідно до ст.76 КК України, у зв'язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, покласти на засудженого ОСОБА_4 обов'язки не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, а також періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_4 час його фактичного затримання - з 14.02.2024 року по 15.02.2024 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.
Матеріали кримінального провадження №12020100040001834 залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням зі справою №755/8603/20.
Речові докази: мобільний телефон марки «Ксіомі Редмі 5», вартістю 3000 гривень, ІМЕІ l: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , оснащений сім картою «Водафон» НОМЕР_4 , який передано під зберігальну розписку потерпілому, - залишити потерпілому ОСОБА_7 .
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинуваченим та захиснику. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Дніпровського районного суду
м.Києва ОСОБА_1