Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1232/24
(заочне)
30.04.2024 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Надопта А.А., секретар судового засідання Онисько С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,-
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Молнар Т.І., звернувся до Виноградівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Вилоцької селищної ради Берегівського району Закарпатської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
Позовні вимоги мотивовані тим, що із відповідачкою по справі ОСОБА_2 , позивач уклав шлюб 06.06.2017 року, про що у Виконкомі Четфалівської сільської ради Берегівського району відділі Закарпатської області, зроблено відповідний актовий запис за № 1.
За час спільного проживання у сторін народилася одна дитина-донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На протязі останнього часу сімейне життя між сторонами поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин.
Кожен з сторін має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім'ю.
Проживати разом із відповідачкою однією сім'єю у позивача не має бажання.
Відповідачка ОСОБА_2 не розуміє та не хоче розуміти сутності проблем, які виникають у позивача та у сім'ї, вона не здатна підтримувати нормальну моральну атмосферу в сім'ї, піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Відповідачка ОСОБА_2 , залишила позивача разом із дитиною, на даний час проживає із своїми батьками.
Зважаючи на те, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Майновий спір між сторонами буде вирішуватися в окремому порядку.
На даний час сторони проживають окремо.
Мати дитини-відповідачка ОСОБА_2 , самоусунулась від виховання та утримання своєї доньки, її життям не цікавиться, зв'язків з дитиною не підтримує. Позивач ОСОБА_1 являється єдиним піклувальником дитини, здійснює за нею постійний догляд, якого потребує дитина, самостійно здійснює її утримання та виховання. Фактично позивач є одиноким батьком, що самостійно виховує свою доньку.
На даний час у сторін виникло питання пов'язане із подальшим визначенням місцем проживання їх спільної дитини, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Ухвалою суду від 06.03.2024 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 01.04.2024 року, підготовче судове засіданні по дані справі закрито та справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача адвокат Молнар Т.І. в судове засідання не з'явилася. Надала до суду письмову заяву, згідно якої на задоволенні позову наполягає та просив розглянути справу у її відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином, своєчасно повідомленою про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, а відтак, враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином не з'явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіряючи поважність причин неявки в судове засідання сторін, суд встановив, що сторонам надсилались судові повістки про виклик в судове засідання на адреси, засоби зв'язку, які зазначено в позовній заяві, однак сторони жодного разу не з'явились і не повідомляли суд про поважність причин неявки в судові засідання. Така поведінка сторін суперечить приписам статей 43, 44 ЦПК України, а тим більше що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей судового процесу, та зважуючи на те що сторони нових доказів ніж ті що подано до суду не зможуть подати і такі слід вважати достатніми для вирішення заявлених позовних вимог, то зазначене на думку суду щодо розгляду справи за відсутності сторін не вплине на своєчасний розгляд справи та не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.
Оскільки явка сторін не була визнана судом обов'язковою, а обставини справи з урахуванням позовних вимог та поданих сторонами доказів судом можливо встановити у повному обсязі, то на підставі приписів ЦПК неявка сторін, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.
Представник третьої особи без самостійних вимог - органу опіки та піклування Вилоцької селищної ради, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, однак подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та про те, що вимоги позову підтримує, крім того просив суд при прийнятті рішення врахувати Висновок органу опіки та піклування за № 02-10/722 від 18.04.2024 року, з якого вбачається, що визначення місця проживання неповнолітньої дитини із батьком, буде відповідати інтересам дитини.
У відповідності до порядку, встановленого ст. 223, 280, 281 ЦПК України суд, приймаючи до уваги, що позивач не заперечує щодо такого вирішення справи, вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
Так, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК Україниу зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, та враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд приходить до висновку, що позовна заява є підставною та підлягає задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлені ті обставини на які посилається позивач у своїй заяві.
Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, визначений законами України.
Судом встановлено, що між позивачкою та відповідачем склалися сімейні правовідносини щодо розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, які врегульовані Сімейним кодексом України.
Під час судового слідства встановлено, що дійсно між позивачем ОСОБА_1 , та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено шлюб 06.06.2017 року, про що у Виконкомі Четфалівської сільської ради Берегівського району відділі Закарпатської області, зроблено відповідний актовий запис за № 1.
За час спільного проживання у сторін народилася одна дитина-донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З матеріалів справи вбачається, що спільне життя у сторін не склалося, подальше існування їхньої сім'ї неможливе. Шлюбні стосунки між ними припинені, спільне господарство не ведеться.
Також в судовому засіданні встановлено, що майновий спір між позивачем та відповідачем на час розгляду справи в суді відсутній.
З урахуванням зазначеного суд визнає встановленим, що між сторонами у справі подальше спільне життя неможливе, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом в порядку ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України.
Саме той факт, що сторони разом не проживають, спільного господарства не ведуть, сім'я фактично розпалась, унеможливлює їх сумісне співіснування, подальші шлюбні відносини між ними є неприпустимими.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя відповідно до ст. 110 СК України. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.
Відповідно до ст. 112 ч. 2 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Приймаючи до уваги, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.
Таким чином, суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини, суд прийшов до наступного.
В судовому засіданні встановлено, що позивач являється єдиним піклувальником своєї дитини- доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснює за нею постійний догляд, якого вона потребує, самостійно здійснює її утримання та виховання. Фактично позивач є одиноким батьком, що самостійно виховує свою дитину. Відповідачка ОСОБА_2 самоусунулась від виховання та утримання своєї дитини, її життям не цікавиться, зв'язків з сином не підтримує. На даний час у сторін виникло питання пов'язане із подальшим місцем проживання їх спільної дитини- доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
У ст. 13 ЦПК України вказано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно з ч.2 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст.161 СК України).
Згідно з положенням ст.8 ЗУ Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини.
Згідно ст.150 СК України, обовязками батьків є піклування про здоровя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.
Відповідно до ч 2, 8, 9, 10 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради від 27.02.91, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
У п.1 ст.9 конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 конвенції).
Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею.
Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст.142 СК), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Європейський суд з прав людини 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України» виніс рішення де визначив «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків, за вирішенням питання про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Місце проживання малолітньої дитини з одним з батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дітьми, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Крім того, суд звертає увагу обох сторін на те, що для гармонійного та повноцінного розвитку дітей участь обох батьків у вихованні дітей є важливою, та, останніми, як батьками дітей, в свою чергу, слід налагодити відносини між собою з метою досягнення належного спільного виховання дітей.
При прийнятті рішення судом також враховано Висновок органу опіки та піклування Вилоцької селищної ради Закарпатської області за №02-10/722 від 18.04.2024 року, з якого вбачається, що визначення місця проживання малолітньої дитини- доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із її батьком -позивачем ОСОБА_1 , буде відповідати інтересам дитини.
Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дитини, а саме - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із її батьком ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 12, 81, 259, 263-265. 223, 280, 281, 430 ЦПК України, 150, 155, 160, 161 СК України, 8, 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства»,-
Позов - задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 06.06.2017 року, у Виконкомі Четфалівської сільської ради Берегівського району відділі Закарпатської області, зроблено відповідний актовий запис за № 1-розірвати.
Після розірвання шлюбу, визначити місце проживання малолітньої дитини- доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з її батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( НОМЕР_1 ), за його місцем проживання, а саме в АДРЕСА_1 .
Доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити на утриманні, самостійному вихованні та проживанні біля її батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( НОМЕР_1 ), за його місцем проживання, а саме в АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Виноградівського районного суду Закарпатської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
ГоловуючийА. А. Надопта