ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/1683/24
провадження № 2/753/3495/24
25 квітня 2024 року м. Київ
Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Маркєлової В.М.,
за участю секретаря судового засідання Сірокваши К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2024 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 2885091 у розмірі 34 107,97 грн, з яких:
- 7 177,52 грн - заборгованість за основною сумою боргу;
- 26 930,45 грн - заборгованість за процентами.
Відповідно до протокола автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2024 для розгляду справи визначено суд у складі головуючого судді Маркєлової В.М.
На запит суду що зареєстрованого місця проживання відповідача 09.02.2024 надійшла відповідь з електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА».
Ухвалою від 15.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; призначив справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін для розгляду справи по суті в судове засідання на 15.03.2024 о 10 год. 50 хв.; установив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
3101.2022 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2885091.
У відповідності до п.п. 1.1. Кредитного договору, укладання Кредитного договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет шляхом перевірки Товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету.
Відповідно до п.п.9.7. Кредитного договору цей Договір укладається шляхом направлення його тексту, підписаного з боку Товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами копіювання, в Особистий кабінет Клієнта для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його під писання електронним підписом Клієнта, що відтворений шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується для кожного разу використання та направляється Клієнту на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства. Введення Клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.
Відповідно до п.п. 2.1. кредитного договору, Кредит надається Товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку Клієнта, зазначену Клієнтом в Особистому кабінеті, і яка зазначена в даному п.п. Кредитного договору.
Згідно з п.п. 2.4. Кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «Лінеура Україна» суми кредиту (загального розміру) на користь клієнта.
Порядок обчислення (нарахування) процентів, пролонгація, порядок повернення кредиту та сплата процентів, права та обов'язки сторін обумовлені в підписаному сторонами Кредитному договорі.
Підписанням Кредитного договору Відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна» (далі - «Правила») (п.п. 9.9. Кредитного договору), які розміщені на веб-сайті, повністю Приймаючи умови Кредитного Договору, Відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися цих Правил.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. 641. 644 ЦК України на укладення договору кредиту визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію. необхідну для укладення договору.
19.07.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено Договір факторингу №19072023, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Згідно п. 1.1. Договору факторингу, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Згідно п. 1.2 Договору факторингу. Сторони Погодили, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №1, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до Реєстру боржників від 19.07.2023 до Договору факторингу № 19072023 від 19.07.2023, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 34107,97 грн.. з яких; - 7177,52 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; - 26930,45 грн. - сума заборгованості за процентами.
З моменту отримання права вимоги до Відповідача, а саме з 19.07.2023 Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
29.02.2024 відповідач подав відзив на позовну заяву, позовні вимоги не визнає з огляду на таке:
- кредитний договір з додатками, надані позивачем суду у копіях, не був укладений ні в якій формі: ні в паперовій ні в електронній, тому що відсутні підписані обома сторонами у дату укладання оригінали, яких у даній суду редакції не існує в природі. У тому числі відсутні вони у Позивача і первісного кредитора;
- позивачем не доведено факту видачі кредиту та подальшого руху коштів;
- наявні інші порушення, вказані у цьому відзиві.
Детально:
І. Ненадання Позивачем оригіналу кредитного договору, який дозволяв би встановити дійсний зміст його істотних умов, оскільки його не існує. Копія електронного документа без підписів унеможливлює ідентифікацію його підписантів, зміст її не захищений від внесення правок та викривлення, а тому прийняття рішення на основі паперової копії електронного доказу не відповідає нормам статей 77, 78, 79, 95, 100 ЦПК України, ст. 1055 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та принципу безпосереднього дослідження доказів Судом.
Відсутні докази того, що Відповідач і Первісний кредитор підписували договір та усі додатки до нього будь-яким способом, а сукупність цифр і літер як «підпису» Відповідача, тотожній відбиток підпису і печатки первісного кредитора методом механічного копіювання на всі копії (кредитного договору, таблиці-графіка платежів, паспорта споживчого кредиту) могли бути нанесені будь-якою особою - Відповідачу примірників оригіналів договору з підписами ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» не надавалося.
За відсутності оригіналу кредитного договору не можна встановити достовірно, чи був взагалі він укладений в імперативній письмовій формі, які його умови, у тому числі розміри процентної ставки, строк кредитування та загальна вартість кредиту були погоджені у письмовій формі, а до текстів доказів, односторонньо виготовлених та наданих Позивачем у копіях для подання до Суду, могли бути внесені будь-які відомості, вигідні Позивачу, саме тому такі копії, не підтверджені оригіналами, підлягають відхиленню.
ЦПК України не передбачає можливості прийняття до уваги копій доказів невідомого походження, які не можна перевірити на відповідність оригіналам.
Доказування Позивача ґрунтується на припущеннях: доказів фактичного звернення Відповідача до первісного кредитора; ідентифікації і верфікації Відповідача; створення особистого кабінета; генерації та надсилання «одноразового ідентифікатора» Позичальнику та його надсилання, нанесення саме на ці тексти; підпису договору з кожним додатком первісним кредитором; повідомлення Відповідачу та погодження всіх майбутніх умов кредитування, включаючи відсоткову ставку, суму відсотків до сплати та строк їх нарахування; подальшого укладення кредитного договору у письмовій електронній формі на конкретних умовах та надання позичальнику його примірника; фактичної видачі Відповідачу кредиту у вказану дату та у вказаному розмірі саме первісним кредитором; подальшого руху коштів - Позивачем не надано.
II. Норми матеріального права про електронний документообіг та процесуального права про електронні докази, правові висновки Верховного Суду, які регулюють правовідносин Сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1,2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувана електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до Положення про додатком вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий. Фінансовий кредит), затвердженого Постановою НБУ від 03.11.2021 р. № 113. як спеціального правового акта, чинного на дату укладення Договору:
15. Договір, що укладається у вигляді електронного документа, підписується сторонами в порядку, визначеному законодавством України. Примірник такого договору споживача повинен містити кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника кредитодавпя із кваліфікованою електронною позначкою часу та/або кваліфіковану електронну печатку кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, накладену уповноваженим працівником кредитодавця.
17. Кожен примірник договору, що укладається у вигляді електронного документа, повинен містити:
1) електронні підписи сторін договору з урахуванням вимог законодавства України;
2) дату та час його укладення;
3) адресу вебсайту кредитодавця в шаблоні [URL доменне ім'я вебсайту] або назву мобільного застосунку мовою, якою такий застосунок представлений в онлайн-магазинах застосунків App Store, Google Play та інших, з використанням якого укладено договір;
4) відомості про: технологію (порядок) його укладення; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу;
5) узгоджений сторонами спосіб надсилання (повторного надсилання) підписаного договору споживачу;
6) умови виготовлення та отримання засвідчених копій договору на папері з електронного документа.
18. Примірник договору, а також додатки до нього (за наявності), укладені у вигляді електронного документа, надсилаються споживачу одразу після його підписання, але до початку надання йому фінансової послуги.
19. Електронна версія договору повинна бути в форматі, який відображається на екранах різних технічних засобів телекомунікацій зі збереженням цілісності (зміст тексту договору не втрачено і не змінено з моменту його укладення) та читабельності.
Відповідно до ст. 12 того ж Закону перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Ст. 13 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачає, що суб'єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у Формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.
При зберіганні електронних документів обов'язкове додержання таких вимог:
1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання;
2) має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний;
3) у разі наявності повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання.
Згідно зі ст. 1055 ПК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Окрім того ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачає обов'язок сплати процентів, встановлених договором. Ніяких винятків для онлайн договорів законодавство не містить.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»:
19.1. Порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення.
19.2. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Згідно зі ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У даному випадку оскільки Відповідач ставить під сумнів відповідність поданих копій оригіналам та достовірність їх як доказів, з урахуванням того, що єдиним можливим доказом дотримання письмової форми (незалежно, паперової чи електронної) є оригінал кредитного договору, який повинен давати змогу довести його цілісність та справжність, прийняття рішення на основі паперової копії електронного доказу не відповідає вищевказаним нормам статей 77, 78, 79, 95, 100 ЦПК України, ст. 1055 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та принципу безпосереднього дослідження доказів Судом.
Надані Позивачем копії електронних документів не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, тому що ні Суд, ні Відповідач не може перевірити її достовірність та незмінність змісту, що згідно з ч. 5 ст. 100 ЦПК України має наслідком відхилення цього електронного доказу.
Норми ч. 6 ст. 95, ч. 5 ст. 100 ЦПК України є імперативними і спрямовані на попередження зловживань учасників цивільного процесу, у даному випадку - можливості односторонньої зміни Позивачем умов договору, підписання яких неможливо довести, не можна встановити достовірний оригінальний зміст правочину, на укладення якого було спрямоване волевиявлення Сторін.
Відповідач не заперечує договір виключно через те, що він міг бути укладений в електронній формі, але Відповідач заперечує проти копій кожного електронного доказу через те, що він не був укладений і в електронній Формі, тому що відсутній його підписаний обома Сторонами у дату укладання оригінал, і просить Суд керуючись ч. 6 ст. 95. ч. 5 ст. 100 ЦПК України витребувати оригінали, а у разі їх ненадання - визнати надані Позивачем копії електронних доказів недопустимими.
Правові висновки щодо необхідності дослідження оригіналу та самостійної перевірки Судом наявності на оригіналі електронного документа електронних цифрових підписів викладені в Постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року по справі № 755/1549/22, провадження № 61-6415св22; Постанові від 07.11.2018 р. у справі № 183/3811/16-ц; Постанові від 13.05.2020 р. у справі № 219/1704/17; Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц; Постанові від 28.12.2019 року у справі № 922/788/19; Постанові від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19.
Позивачем не надано доказів того, що Відповідачу було надано його примірник Кредитного договору та додатків до нього.
Законодавство зобов'язує кредитодавця надати оригінал договору споживачу невідкладно після підписання сторонами і покладає саме на кредитодавця обов'язок доведення того, що такий оригінал було фактично передано споживачу.
III. Недоведеність перерахунку коштів Відповідачу за вказаним Договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
У копії Договору передбачений порядок надання кредиту у безготівковій формі, проте немає жодного доказу його фактичного виконання: відповідно до п. 2.4. наданої Позивачем копії Кредитного договору кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1. Договору
Довідка-розрахунок заборгованості, яка надана Суду Позивачем, не є доказом наявності заборгованості по договору, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом.
Посилання Позивача на цей розрахунок як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованим, оскільки розрахунки заборгованості є внутрішніми документами фінансових установ та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.
Довідки інших фінансових компаній також не є первинними бухгалтерськими документами, ані документами зведеного обліку (виписками), не містять усіх передбачених законом реквізитів для переказу коштів, відомостей про відправника та одержувача і не відповідають імперативним вимогам належності та допустимості до таких доказів.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів видачі Позичальнику кредиту у заявленій сумі, а саме: не було надано оригіналу кредитного договору, меморіальний ордер чи інший первинний бухгалтерський документ, що підтверджує перерахування кредитних коштів на рахунок Позичальника первісним кредитором, виписки з рахунку первісного кредитора за дату виплати коштів Відповідачу відповідно до ст. 19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», ч. 2 ст. 78 ЦПК України.
Оскільки законодавство чітко встановлює перелік документів, на підставі яких здійснюється переказ і видача коштів з рахунків, за відсутності таких доказів у Позивача вищевикладене означає недоведеність позовних вимог, що унеможливлює і стягнення будь-яких коштів. Суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях.
У випадку, якщо розрахунки ведуться готівкою, мають залишитись первинні касові документи (але у даній справі пп. 2.1., 2.4. копії Договору прямо передбачають саме безготівковий розрахунок).
Щодо переказу коштів, прошу суд застосувати наступні норми закону:
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону «Документи на переказ»:
16.1. До документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Відповідно до п. 17.1. ст. 17 того ж Закону, яка називається «Порядок оформлення документів при проведенні переказу»:
17.1. Форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно з ч. 19.1,19.2. ст. 19 Закону:
19.1. Порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення.
19.2. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Згідно з ч. 22.1. ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» «Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку»: Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
3. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.
Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.
6. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів оброблення інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно з п. п .4 1 - 4 6, 59-60 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018 р., операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг. Касовими документами оформляються операції з готівкою. Касові документи оформляються відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України щодо організації касової роботи в банках України. Відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками здійснюється на підставі платіжних інструкцій, наданих/складених відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань безготівкових розрахунків та виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті.
Згідно з п.п. 59, 60 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: 1) клієнтські рахунки та виписки з них; 2) аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; 3) книги реєстрації відкритих рахунків; 4) оборотносальдовий баланс/ оборотно-сальдову відомість. У разі складання регістрів бухгалтерського обліку в електронному вигляді банк зобов'язаний зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України. Клієнтські рахунки та рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який поширює свою дію у тому числі на небанківські платіжні системи:
19.1. Порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення.
19.2. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Щодо первинних бухгалтерських документів про видачу і облік кредиту просить Суд врахувати наступні правові висновки Верховного Суду:
- у Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц;
- у Постанові Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, провадження № 61-9618св19;
- у Постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, провадження № 61-5191св18.
IV. Внутрішні Правила ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» не підписані Відповідачем не підлягають застосуванню до правовідносин Сторін.
Умови внутрішніх Правил надання грошових коштів у позику, з огляду на їх мінливий характер як внутрішнього правового акту кредитора, не можна вважати складовою кредитного договору. Як вже було зазначено, Відповідач не може бути зобов'язаний виконувати умови, з якими він реально не був ознайомлений, в тому числі внутрішніх правил фінансової установи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 було встановлено, що:
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ШЖ України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані Позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Оскільки Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» були викладені на сайті Банку в електронній формі, правові висновки Постанови Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 та в інших справах Приватбанку повністю прийнятні для застосування в даній справі.
Відповідач не ознайомлений і ніколи не був ознайомлений з внутрішніми Правилами надання послуг ТОВ «Лінеура Україна». Виходячи з правового аналізу вищевказаних норм такі Правила, долучені до позову , не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, якщо немає підпису Позичальника принаймні про ознайомлення і погодження із ними; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Правила знав і розумів Позичальник у момент укладення договору, а також те, що Умови містили вказані пункти в момент його укладання, або що в подальшому такі Умови не змінювались фінансовою установою в односторонньому порядку.
V. Прострочення кредитора і передчасність вимог Позивача, недоведеність набуття права вимоги.
Позивачем не надано Суду доказів повідомлення Відповідача про набуття ним права вимоги, жодних доказів його фактичного отримання Відповідачем, як і доказів його відправлення, і прямо вказано, що жодні заходи досудового врегулювання не проводилися.
У Договорі факторингу та Актах до нього замазані пункти 3.2., 3.3. про загальну суму прав вимоги і ціну їх продажу. Зазвичай компанії як Позивач викуповують права вимоги приблизно за 1% від їх суми, а тому необхідно витребувати у Позивача оригінали всіх договорів факторингу з додатками, щоб упевнитись, що право вимоги саме до Відповідача стосується наданих копії договорів факторингу і що Позивач повністю сплатив передбаченому договором ціну. Позивач навмисно хоче приховати, що набув право вимоги за мізерну суму і тепер бажає збагатитися за рахунок Відповідача разів у 100. Або взагалі не набув його, не сплативши ціну викупу прав вимоги. Встановити достовірно набуття права вимоги саме до Відповідача з наданих копій витягів не вбачається можливим.
Передання права вимоги (цесія) є заміною кредитора в зобов'язанні шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином (ч. 1 ст. 512 ЦК України). Внаслідок вчинення правочину новий кредитор отримує всі права первісного кредитора за зобов'язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
На аналогічне вказує ст. 1082 ЦК України:
Згідно з ч . 1, 2 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
З урахуванням норм законодавства та правових висновків, викладених у Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11, провадження № 61-1648св17; Постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16; Постанові Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 185/1054/16-ц, провадження № 61-7162св20 належними і достатніми доказами набуття права вимоги мають бути: засвідчена копія договору про правову підставу переходу права вимоги, актів приймання - передачі права вимоги та кредитної справи, докази фактичної оплати новим кредитором за відповідним договором. Лише разом ці докази доводять набуття новим кредитором права вимоги.
Вбачається, що у даному випадку ст.ст. 516, 517, 613, 1082 ЦК України порушені Позивачем, оскільки Відповідачу стало відомо про вимоги Позивача лише ознайомившись з матеріалами даної справи.
Позивачем не доведено набуття права вимоги саме до Відповідача, а не якихось сторонніх осіб, оскільки з наданих ним витягів і не повних копій документів не можна достовірно встановити набуття права вимоги саме за вказаним ним договором. Ним надані лише витяги з додатків до договору факторинга з первісним кредитором без повних текстів реєстру боржників, має місце прострочення кредитора.
VI. Недоведеність позовних вимог з точки зору процесуального права.
Позивач стверджує про укладення договорів з додатками саме в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі, який існує в оригіналі у електронній формі, а не у його паперовій копії. Але його оригінал повинен об'єктивно існувати.
Враховуючи вищевикладене, Позивачем не надано Суду оригіналів доказів, які б могла б підтвердити дійсне волевиявлення, погодження Відповідача з визначеними істотними умовами кредитування, дослідження яких надало б Суду змогу ідентифікувати підписувачів документів з ОБОХ СТОРІН та підтвердити цілісність і незмінність їх даних (змісту) в частині істотних умов договору.
Натомість до позову Позивача паперові роздруківки без будь-яких електронних цифрових підписів, які Позивач вважає доказами у справі і з яких не можливо встановити, ким саме кожний оригінал був підписаний і як саме. До цих документів слід ставитися критично, оскільки до них могли бути внесені будь-які відомості, вигідні Позивачу, і видавались вони спеціально для подання Суду.
Оскільки не можливо перевірити достовірність копій та відповідність їх змісту оригіналам електронних доказів та письмових доказів, це означає недоведеність позовних вимог.
ЦПК України не передбачає можливості прийняття копій документів, які є нечитабельними і зміст яких неможливо порівняти з оригіналом, в якості доказів.
Копії невідомого походження не є належними та допустимими доказами у справі. Копіями невідомого походження є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставленням із оригіналом. Зазначене підтверджується правовими позиціями Верховного суду України у справах № 6-57743св10. 6-29420св10, Вищого спеціалізованого суду України у справах 6- 42756св14, 6-47120св14 та численних інших справах. Тим більше, що у даному випадку такі копії виготовляються самою зацікавленою Стороною.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 2 ст. 83 ЦПК України Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Вищевказані процесуальні обов'язки Позивачем не виконані.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
На це вказано, зокрема, у пп. 8.15-8.18 Постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, щодо особливості оцінки електронних доказів.
Відповідно до копії Додатку № 1 - Таблиці-Графіку платежів та інших наданих копій, сума кредиту становить 8800,00 грн., строк позики - 360 днів, сума процентів до сплати 63043,20 грн., а загальна вартість кредиту - 71843,20 грн. Відповідачем ні в якій формі не погоджувалося ні строку кредитування 360 днів, ні переплати 63043,20 грн. за реальною річною процентною ставкою 29653,85% річних, оскільки очевидно, що такі умови при сумі кредиту до видачі 8800 грн. є повністю неконкурентними на ринку фінансових послуг і несправедливими умовами.
Згідно з ч. 2, пунктами 5,10 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»:
2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з леями він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
Разом із відзивом на позовну заяву відповідача подав:
- клопотання про надання оригіналів для огляду та виключення копій з числа доказів у справі на підставі ч. 6 ст. 95, ч. 5 ст. 100 ЦПК України;
- клопотання про дослідження судом оригіналів електронних доказів безпосередньо;
- клопотання про витребування доказів на підставі ст. 84 ЦПК України;
- заяви про надання доказів по кредитним правовідносинам.
29.02.2024 відповідач подав заперечення щодо клопотання позивача про витребування доказів.
11.03.2024 представник позивача подав відповідь на відзив, у якому просив:
- відзив на позовну заяву Відповідача у справі № 753/1683/24 залишити без задоволення;
- додані Відповідачем до відзиву на позовну заяву клопотання - залишити без задоволення;
- розгляд справи проводити за відсутності представника Позивача;
- позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до Відповідача про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити в повному обсязі.
На обґрунтування своєї позиції зазначив таке.
ТОВ «ФК «ЄАПБ» детально ознайомившись з відзивом Відповідача, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як зазначалося раніше в позовній заяві, з Відповідачем було укладено наступний договір, право вимоги за якими в подальшому відступлено ТОВ «ФК«ЄАПБ»: кредитний договір № 2885091 від 31.01.2022 року (Первісний кредитор - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»).
В обґрунтування доводів відзиву на позовну заяву Відповідач посилається на те, що ТОВ «ФК«ЄАПБ» не додано підтверджуючих документів щодо укладання вищезазначеного договору в електронному вигляді та Відповідач взагалі не підписував вказаний договір, однак вказані доводи є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.
Верховним Судом у постанові від 12.01.2021 по справі № 524/5556/19, наголошено, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію,і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Вищевказаний електронний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договір між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», не був би укладений.
Тобто, для укладання договору № 2885091 від 31.01.2022, Відповідачем вчинено ряд дій без здійснення яких договір був би не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі.
Верховний Суд у справі № 234/7159/20, вирішуючи спір про захист прав споживача та встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його недійсності погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки оспорюваний договір про надання кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
У свою чергу, доказів того, що персональні дані Відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариствами для укладення кредитного договору від його імені, Відповідачем до суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій Відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність укладення договору.
Жодних заперечень з приводу того, що Відповідач не погодився з умовами та правилами надання кредиту під час укладення та підписання вищезазначеного договору Відповідачем висловлено не було.
Обставини укладення вищевказаного договору Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами.
Відповідач був належним чином ознайомлений з умовами вищезазначеного договору.
Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтею 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили умови вищезазначеного договору.
При цьому вказаний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін.
Крім того, слід зауважити, що відповідно до вимог процесуальних кодексів, до суду можуть бути подані оригінали електронних доказів, електронна копія електронного доказу, засвідчена електронним підписом, а також паперова копія електронного доказу, засвідчена у встановленому законом порядку засвідчувальним написом «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, що скріплюється печаткою.
Водночас необхідно відрізняти примірник електронного документа, який є оригіналом, від електронної копії. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або у разі його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Тому якщо створюється електронний документ на комп'ютері чи ноутбуці, а потім зберігається на інший носій (флеш-накопичувач, картка, диск), то відповідно до Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», збережений примірник буде оригіналом електронного документа.
У відповідності до ч. 9 ст.10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
У частині 3 ст. 99 КПК України законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа ще і його відображення, якому надається таке значення як документу. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Така позиція відповідає судовій практиці. Зокрема, постановою Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.03.2021 р. у справі № 554/5090/16-к (провадження №51-1878кмо21) розтлумачено порядок оцінки електронного доказу та його допустимості. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа, де матеріальний носій є способом збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом.
Таким чином, ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія.
Виходячи із вказаного, ТОВ «ФК «ЄАПБ» надано до суду першої інстанції копії вищезазначеного договору у відповідності до вимог законодавства, які є належними доказами існування правовідносин між Відповідачем та первісним кредитором.
Крім того, слід зауважити, що в обґрунтування доводів відзиву на позовну заяву Відповідач просить суд дослідити оригінали електронних доказів за допомогою державного веб-сайту https://czo.gov.ua/verify Центрального засвідчувального органу Міністерства цифрової трансформації України, однак слід наголосити на тому, що вказане прохання та відповідне клопотання не може братися до уваги судом та не підлягає задоволенню. Адже, Відповідач помилково ототожнює два методи укладання кредитного договору в електронній формі шляхом електронного цифрового підпису та шляхом електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.
В даному випадку за допомогою сайту https://czo.gov.ua/verify можна перевірити тільки електронний документ на який накладений електронний цифровий підпис.
Проте, за допомогою вказаного сайту здійснити перевірку електронного документу підписаного шляхом електронного підпису з одноразовим ідентифікатором неможливо.
Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором по суті є видом вдосконаленого цифрового підпису. Його суть полягає у використанні одноразових повідомлень (паролів, кодів, підтверджень) шляхом телекомунікаційних засобів. Найчастіше використовуються СМС, повідомлення в месенджерах в якості підтвердження волі підписанта.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
В даному випадку примірник вищезазначеного договору містить відомості щодо його підпису шляхом електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, що в свою чергу Відповідачем належним чином не спростовано.
Тобто, Відповідач вчинено ряд дій без здійснення яких договір був би не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі.
Слід зауважити, що в обґрунтування доводів відзиву на позивну заяву Відповідач посилається на те, що ТОВ «ФК«ЄАПБ» не додано доказів отримання Відповідачем кредитних коштів за відповідним договором та доданий розрахунок заборгованості є необґрунтованим, зокрема щодо нарахування відсотків, та неналежними доказами наявності заборгованості, однак вказані доводи є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.
Слід наголосити на тому, що у справі № 753/1683/24 предметом спору є захист порушеного права ТОВ «ФК «ЄАПБ», яке полягає у невиконанні договірних зобов'язань ОСОБА_1 за відповідним договором шляхом стягнення заборгованості за ним.
Тобто в даному випадку не є предметом спору, саме визнання відповідного договору недійсним чи розірвання відповідного договору на підставі істотного порушення його умов.
Наведене твердження Відповідачем (не надання доказів отримання кредитних коштів) за своєю суттю створює наслідок розірвання відповідного кредитного договору. Адже, у відповідності до вимог статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Однак, слід наголосити на тому, що вищезазначений договір укладений з ОСОБА_1 в судовому порядку не був розірваний.
Крім того, вказаний договір у відповідності до вимог чинного законодавства недійсним не визнані, тобто в силу ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину.
Окрім цього, відповідно до ч.1 ст. 638 та ч.1 ст.640 ЦПК України та правової позиції Верховного Суду України по справі №6-63цс12 кредитний договір є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згод з усіх істотних умов такого договору.
У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) за позовом про стягнення коштів зазначено, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Тобто, посилання Відповідача на те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надано суду доказів отримання ним кредитних коштів від Первісних кредиторів є помилковими та безпідставними, оскільки факти їх надання підтверджуються, власне, наявним у матеріалах справи договором № 2885091 від 31.01.2022, який є дійсним в силу приписів ст. 204 ЦК України про правомірність правочинів. При цьому вимог щодо визнання зазначеного правочину недійсним чи встановлення факту його неукладеності до суду заявлено не було. Зазначений правочин підтверджує факт наявності відповідних правовідносин, їх зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі.
Враховуючи умови надання кредитних коштів, можна дійти висновку, що саме Відповідач має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорах, і він має можливість представити суду виписку зі свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладених договорів, однак будь-яких належних доказів для спростування позивних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», Відповідачем не надано.
Крім того, доводи Відповідача щодо необґрунтованості доданого розрахунку заборгованості та його неналежності не можуть бути враховані. Адже, належних та допустимих доказів, які спростовують інформацію викладену у розрахунку заборгованості Відповідачем не подано.
Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що «заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Крім того, Верховним Судом у вказаній постанові наголошено, що «незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі». Вказана позиція суду узгоджується також з висновками Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18), від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19.
У постанові від 02.10.2020 по справі № 911/19/19, Верховним Судом наголошено, що якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Тобто, в даному випадку, якщо Відповідач не погоджується з відповідним розрахунком заборгованості за кредитним договором № 2885091 від 31.01.2022, він має право подати контррозрахунок.
Однак, будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позивні вимоги Позивача, зокрема контррозрахунок заборгованості, Відповідачем не надано.
Отже, зазначена заборгованість підтверджуються з огляду на наявні докази в матеріалах справи, які не спростовані належним чином, зокрема розрахунком заборгованості за кредитним договором № 2885091 від 31.01.2022 та відповідними копіями вказаного договору в якому відображаються всі істотні умови такого виду договору та договорами факторингу з відповідними додатками.
У вищезазначеному кредитному договорі передбачені всі істотні умови такого виду договору відповідно до вимог законодавства. У договорі вказана сума кредиту, строк надання кредиту, відсоткова ставка та її вид, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов'язань за договором та його умови. Відповідач був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.
Враховуючи доводи (заперечення) Відповідача щодо позовних вимог, ТОВ «ФК «ЄАПБ» з метою надання вичерпаної інформації по справі, звернувся до Первісного кредитора, з відповідним запитом щодо надання додаткових доказів, а саме детальних розрахунків заборгованості та доказів надання кредитних коштів.
ТОВ «ФК «ЄАПБ», не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів (касовими та меморіальними) на отримання та повернення Відповідачем кредитних коштів за укладеним з Первісними кредиторами відповідними договорами, щодо якого виник спір, з тих причин, що Позивач не є первісним кредитором, а дані документи відповідно до п.35 ПОЛОЖЕННЯ Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, формуються, складаються та зберігаються в установі банку який видавав кредит, відповідно до чинного законодавства України відповідальною особою банку.
Станом на день надання до суду даної заяви, Позивачем не було ще отримано відповідь на вказаний запит.
Після отримання інформації від Первісного кредитора, інформація буде невідкладно долучена до матеріалів справи окремим клопотанням.
Щодо наведених доводів (заперечень) Відповідачем щодо договору факторингу, слід повідомити наступне.
19.07.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 19072023, у відповідності до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників від 19.07.2023 до Договору факторингу № 19072023 від 19.07.2023, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 34107.97 грн., з яких:
- 7177.52 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; - 26930.45 грн. - сума заборгованості за процентами.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов'язанні, за винятком зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.
Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
В даному випадку суду першої інстанції було надано: копію витягу з договору факторингу, акту прийому-передачі реєстру боржників, витяг з реєстру боржників до договору факторингу, що в свою чергу підтверджує та дозволяє дійти висновку, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» одержав від Первісного кредитора право вимоги по заборгованості Відповідача.
Крім того, договір укладений між первісним кредитором та Відповідачем, договір факторингу, укладений між первісним кредитором та ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановленому порядку також недійсним не визнаний, тобто в силу ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Тобто, не надання суду першої інстанції окремо визначеного додатку до договору факторингу не може слугувати підставою для відмови в задоволені позивних вимог в повному обсязі.
Укладаючи вищезазначені договори факторингу сторони обумовили, що будь-яка інформація, що стосується вказаних договорів є суворо конфіденційною.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію, інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
При цьому закон не містить конкретного переліку таких доказів.
Ні положення статті 512 ЦК України, ні положення статті 517 цього Кодексу не пов'язують факт виникнення у нового кредитора правових вимог у зобов'язанні з передачі документів, які засвідчують правові вимоги, що передаються, і так само не відповідають зобов'язань первісного кредитора передавати нові кредиторові оригінали таких документів.
Верховним Судом в постанові від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов'язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов'язанні […], а не документи, що засвідчують права, які передаються.
Відповідно до п. 1.3 договору факторингу вбачається, що Первісний кредитор (ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за Кредитним договором ТОВ «ФК «ЄАПБ», повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних ТОВ «ФК «ЄАПБ».
В законодавстві України не передбачено обов'язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено: «Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом».
При умові, що Відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким Відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті заборгованості на рахунки Первісного Позикодавця, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Зокрема, згідно п. 3.9. вищезазначених договорів факторингу, у разі отримання коштів від Боржників, органів Державної виконавчої служби в рахунок погашення Заборгованості після дати підписання цього Договору, Клієнт зобов'язаний перерахувати ці кошти Фактору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати їх отримання (включно), на рахунок Фактора, вказаний в розділі 10 даного Договору. При перерахуванні коштів Клієнт зобов'язаний надати розшифровку платежів у вигляді електронного листа, а саме, вказати наступні данні Боржників: Прізвище, Ім'я, По батькові, код номер облікової картки платника податків, № кредитного договору.
Таким чином, в разі сплати Відповідачем коштів на погашення заборгованості на рахунки Первісних Кредиторів за будь-яким з кредитних договорів, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ» та зараховані на погашення відповідної кредитної заборгованості.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі".
При умові, що Відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, що Відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Тобто, повідомлення Боржника здійснювалось Первісним кредитором, в законодавстві України не передбачено обов'язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги. До того ж, дані листи ніяким чином не змінюють умов кредитного договору, а носять лише інформаційний характер.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається Відповідач у Відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги.
Наголошує на тому, що оскільки предметом судового спору справи № 753/1683/24 є спір про стягнення із Відповідача на користь ТОВ «ФК«ЄАПБ» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу Відповідачем не оспорювався, в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у цій справі (ст. 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (ст. 629 ЦК України).
Документ сформований в системі «Електронний суд» 11.03.2024.
13.03.2024 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у якому просить розглянути всі його клопотання та задовольнити їх, провести розгляд справи без його участі та відмовити в задоволенні позову за недоведеністю.
Вважає, що доводи позивача, викладені у відзиві на позовну заяву, необґрунтованими з огляду на таке.
І. Щодо обставин, на які посилається Позивач як на підстави його вимог.
Позивач у позовній заяві вказав, що електронний оригінал кредитного договору з додатками знаходяться у нього (пп. 2 додатків до позову), а відтак для нього не має становити жодних проблем надати його Суду через «Електронний суд», як він подав Відповідь на відзив. Але і після отримання Відзиву та копій клопотань Відповідача Позивач таких оригіналів Суду не надав, хоча половину доводів відзиву міг би спростувати самим фактом надання оригіналу без просторих пояснень.
Наводячи пояснення щодо порядку можливого укладання кредитних договорів, Позивач не надає жодного доказу того, що такі обставини дійсно мали місце. Фактично його доводи повністю ґрунтуються на цитуванні норм законодавства та припущеннях того, як могло бути, без жодного доказу того, що такі факти відбулися конкретно у цій справі, причому із застосуванням до Суду відпрацьованих фінансовими компаніями прийомів нейролінгвістичного програмування.
Позивач не надає до відповіді на відзив доказів спростування доводів Відповідача: доказів фактичного звернення Відповідача до первісного кредитора; ідентифікації Відповідача будь-яким способом; створення «особистого кабінета»; генерації «одноразового ідентифікатора» та його надсилання відповідачу; повідомлення відповідачу та погодження всіх майбутніх умов кредитування; подальшого укладення кредитного договору у письмовій електронній формі саме у даній Суду редакції, та надання позичальнику примірника оригіналу у формі, що унеможливлює зміну його змісту. Відповідач не заперечує саму можливість укладання кредитного договору в електронній формі та його підписання одноразовим ідентифікатором, однак Відповідач у даній справі такого зустрічного позову не заявляє. Відповідач заперечує тому що договір з додатками у наданих Позивачем текстах не існують ні в якій письмовій формі: ні в електронній, ні на папері. Відтак правові висновки постанов Верховного Суду, на які посилається Позивач, не стосуються даної справи, оскільки винесені у справах з іншими предметом, з інших підстав та з іншими фактичними обставинами.
Оскільки Позивачем не надано жодного доказу ні ідентифікації Відповідача, ні передумов договору, ні підписання договору одноразовим ідентифікатором, ні його надсилання, ні введення куди-небудь, такі припущення не можуть бути покладені в основу рішення. Немає чого визнавати недійсним - договір є нікчемним в силу закону.
Ненадання Позивачем оригіналу кредитного договору та інших доказів, у тому числі первинних бухгалтерських документів та виписок з рахунків первісного кредитора про рух коштів, які він зобов'язаний був надати ще з позовною заявою, унеможливлює задоволення позову як недоведеного, оскільки Позивачем не виконано тягар доказування його вимог.
ІІ. Щодо оригіналів кредитного договору з додатками.
Відповідачем заявлено клопотання про витребування у Позивача первісного кредитора оригіналів кредитного договору та докази їх фактичного підписання та фактичного надання відповідачу саме у наданій Суду редакції, оригінали оферт та акцептів, а також доказів виконання первісним кредитором обов'язку переказати кошти.
Відповідно до Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого Постановою НБУ від 03.11.2021 № 113, як спеціального правового акта, чинного на дату укладення Договору:
15. Договір, що укладається у вигляді електронного документа, підписується сторонами в порядку, визначеному законодавством України. Примірник такого договору споживача повинен містити кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу та/або кваліфіковану печатку кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, накладену уповноваженим працівником кредитодавця.
17. Кожен примірник договору, що укладається у вигляді електронного документа, повинен містити:
1) електронні підписи сторін договору з урахуванням вимог законодавства України;
2) дату та час його укладення;
3) адресу вебсайту кредитодавця в шаблоні [URL доменне ім'я вебсайту] або назву мобільного застосунку мовою, якою такий застосунок представлений в онлайн-магазинах застосунків App Store, Google Play та інших, з використанням якого укладено договір;
4) відомості про: технологію (порядок) його укладення; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу;
5) узгоджений сторонами спосіб надсилання (повторного надсилання) підписаного договору споживачу;
6) умови виготовлення та отримання засвідчених копій договору на папері з електронного документа.
18. Примірник договору, а також додатки до нього (за наявності), укладені у вигляді електронного документа, надсилаються споживачу одразу після його підписання, але до початку надання йому фінансової послуги.
19. Електронна версія договору повинна бути в форматі, який відображається на екранах різних технічних засобів телекомунікацій зі збереженням цілісності (зміст тексту договору не втрачено і не змінено з моменту його укладення) та читабельності.
Отже пп. Положення № 113 затвердженого Постановою НБУ від 03.11.2021 р. № 113, як спеціального правового акта, чинного на дату Договору і імперативного для даного виду договорів, передбачали обов'язкове підписання договору саме кваліфікованим електронним підписом та/або кваліфікованою електронною печаткою як мінімум з боку кредитодавця, із позначками часу, які дозволяли б однозначно встановити дату і час його підписання обома сторонами. А також обов'язок збереження електронного документа в форматі зі збереженням цілісності - щоб зміст договору не було втрачено і не змінено з моменту його укладення.
Надані позивачем копії цим вимогам не відповідають, дослідити дотримання цих вимог можна виключно з оригіналів.
При дослідженні доказів, якщо вони будуть надані, просить звернути увагу на дату створення таких файлів, особи його створювачів та дослідити інші їх властивості (метадані файлів) та перевірити надані файли за допомогою державного сервісу Мінцифри.
Позивач вважає, що файли підписані електронними підписами одноразовими ідентифікаторами не ототожнюються з файлами з електронними цифровими підписами, але це хибна думка, оскільки «одноразовий ідентифікатор» вказаний у законі як різновид електронного підпису і тому «одноразовий ідентифікатор», як і кваліфікований електронний цифровий підпис, в будь-якому випадку мав бути нанесеним на оригінал підписаного файлу програмним способом у Формі, що унеможливлює зміну його змісту. Так як закон передбачає підпис, який має формуватися кожною зі сторін, тобто підпис позичальника незалежно від волевиявлення кредитора має програмним способом наноситися на оригінал кожного файлу, а не «від руки» вписуватися іншою ніж позичальник особою у тексти, вигідні Позивачу, для подання до Суду із завищеними сумами. Такий підпис може бути перевірений через сервіси Мінцифри, «ДІЯ», або при проведенні судової експертизи.
Прості незахищені pdf файли і не є «оригіналами» Кредитного договору, оскільки не підписані жодною зі Сторін і зберігаються не у формі, що унеможливлює зміну змісту. pdf файли створюються у програмі MsWord шляхом обрання функцій «файл - зберегти як .pdf» і будь-яка особа, у будь-який час може створити такий файл, зазначивши у ньому нібито про підписання «одноразовим ідентифікатором» чи відтворивши печатку і підпис особи методом електронного копіювання малюнку: команди «вставка - малюнки - обрати малюнок - вставити - файл - зберегти як - pdf». Прості pdf файли не захищені від зміни їх змісту і не є оригіналами електронних документів, оскільки їх тексти можуть бути виготовлені будь-ким і будь-коли від будь-чийого імені.
У даній справі замість нібито наявних у нього оригіналів Позивач подає тільки копії, а не примірник оригіналу. На всіх копіях договору з додатками наданих Позивачем нанесений нечіткий тотожній відбиток «звичайного» підпису і печатки первісного кредитодавця поганої якості, відтворений методом механічного копіювання, тобто це не є копії з оригіналу.
З боку Відповідача вказано про підпис одноразовим ідентифікатором, але не надано жодного доказу фактичного направлення відповідачу такого ідентифікатора на належний йому номер і його використання, підписання договору саме у наданій Суду редакції з неконкурентними та несправедливими умовами кредитування, яких Відповідач ніколи ні в якій формі не погоджував. Жодний документ в матеріалах справи не підписаний Відповідачем особисто.
Це є підставою відхилити копії та встановлювати обставини справи виключно з дослідження оригіналів Судом безпосередньо.
Ці зауваження є конкретними, мотивованими і прямо становлять предмет доказування.
У даній справі Відповідач лише вимагає, щоб Позивач, який набув право вимоги приблизно за 1% їх суми, довів доказами свої вимоги, які не відповідають навіть наданим зим же умовам паперових копій договору з додатками.
Ст. 13 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачає, що суб'єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у Формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.
При зберіганні електронних документів обов'язкове додержання таких вимог:
1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання;
2) має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний;
3) у разі наявності повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувана електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ст. 12 того ж Закону перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
А також ч. 2 ст. 207, ст. 1055 ЦК України, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» про обов'язкову письмову форму кредитного договору:
Згідно із частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій Формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Ніяких винятків для онлайн договорів законодавство не містить. Навпаки, згідно з ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у Формі, що унеможливлює зміну змісту.
Позивач посилається на свободу договору, проте ч. 2 ст. 627 ЦК України «Свобода договору» передбачає, що «У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів». Глава 71 ЦК України та Закон України «Про споживче кредитування» також не передбачають можливості відступу від них. Згідно з ч. З ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі про захист прав споживачів кредитних послуг N 1-26/2011 від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року N 1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Просить суд застосувати зазначені у відзиві норми закону та висновки Верховного Суду про те, що копія електронного документа унеможливлює ідентифікацію його підписантів без дослідження оригіналу, так як зміст її не захищений від внесення правок та викривлення, а надані Позивачем копії не відповідають нормам статей 77, 78, 79, 95, 100 ЦПК України, ст. 1055 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг та принципу безпосереднього дослідження доказів Судом, на що вказують також правові позиції Верховного Суду у справах 16 березня 2020 року, у справі № 910/1162/19, від 28.12.2019 року у справі № 922/788/19, від 03.07.2cfl9 р. у справі №342/180/17 та інші вказані у Відзиві.
Згідно з ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити р у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно зі ст.ст. 95,100 та ч. 4 ст. 263 ЦПК України:
1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
5. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Щодо письмових доказів ч. 6 ст. 95 містить норму, аналогічну ч. 5 ст. 100 ЦПК України. При цьому ч. 1 ст. 100 ЦПК України прямо передбачає, що електронні документи є різновидом електронних доказів і є даними в електронній формі, які можуть зберігатися різними способами (на флешках, ноубуках тощо), але це мають бути саме дані в електронній формі - файли - а не їх роздруківки чи скан-копії. Тому Відповідач погоджується з тим, що електронний доказ не ототожнюється з його матеріальним носієм і може існувати в декількох оригіналах і на різних носіях, але у даній справі жодного оригінала на будь-якому носії (через «Електронний суд», на флешці, на диску тощо) - не надано.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.
Заперечення викладені у пп. 1,2 Відзиву не спростовані, оскільки Відповідач у даній справі не оспорює договір через електронну форму його підписання, а оспорює їх тому, що договору не існує у письмовій Формі ні на папері, ні в електронній Формі. Враховуючи, що Позивачем із Відповіддю на відзив не надано оригіналів доказів, ні які Позивач посилається як на підставу своїх вимог, настають імперативні наслідки, передбачені ч. 6 ст. 95 та ч. 5 ст. 100 ЦПК України - відхилення копій таких доказів. Оскільки копії невідомого походження не можуть бути прийняті як докази. Копіями невідомого походження є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставленням із оригіналом. Тим більше, що у даному випадку такі копії виготовляються самою зацікавленою Стороною - Позивачем
Позивач, цитуючи норми спеціальних законів про електронну комерцію, сам же і не доводить фактичного дотримання цих норм. Так, згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», Позивач підкреслює, що кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Тобто таких примірників може бути багато. Фактично кожен файл підписаний електронним цифровим підписом може бути його оригіналом і скопійований як оригінал (з первісною датою створення і ЕЦП Сторін).
Таким чином, жодного оригіналу не тільки з електронним цифровим підписом (у тому числі і «одноразовим ідентифікатором») Відповідача, а і з ЕЦП відповідного первісного кредитора, Позивач не надав і надати не може, доказами чого стануть результати витребування доказів та відповідної перевірки провести яку Відповідач просить Суд безпосередньо.
ІІІ. Щодо відступлення права вимоги та повідомлення про це.
Позивач не надав не тільки доказів повідомлення Відповідача про його вимоги чи будь-які вимоги попередніх кредиторів, але і спроб досудового врегулювання, яке надало б Відповідачу можливість врегулювати спір у позасудовому порядку за меншу суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
На аналогічне вказує ст. 1082 ПК України:
Згідно з ч . 1, 2 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Б о р ж н и к має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, шо відступлення права грошової вимоги Факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Окрім того, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Вбачається, що у даному випадку ст.ст. 516, 517, 613, 1082 ЦК України порушені Позивачем, оскільки Відповідачу стало відомо про вимоги Позивача лише з матеріалів даної справи, а набуття права вимоги та самі права Позивача є недоведеними.
IV. Щодо доказів переказу коштів.
У копії Договору передбачений порядок надання кредиту у безготівковій формі, проте немає жодного доказу його фактичного виконання: відповідно до п. 2.4. наданої Позивачем копії Кредитного договору кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1. Договору.
У Відповіді на відзив Позивач зазначає, що він «не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів про переказ коштів», оскільки попередні кредитори зберігають їх в установах їх Банків і вони є банківською таємницею. Отже Позивач сам собі суперечить, зазначаючи, що докази переказу коштів зберігаються у банках первісних кредиторів і становлять банківську таємницю, і при цьому надає довідки небанківських фінансових установ.
Розрахунки заборгованості не є її доказами в силу ст. 76 ЦПК України, оскільки не є джерелом доказування і не є первинними бухгалтерськими документами. Сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії судців Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.
Довідки інших фінансових компаній також не є первинними бухгалтерськими документами, ані документами зведеного обліку (виписками), не містять усіх передбачених законом реквізитів для переказу коштів, відомостей про відправника та одержувача і не відповідають імперативним вимогам належності та допустимості до таких доказів.
Щодо переказу коштів, просить Суд застосувати наступні норми закону:
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону «Документи на переказ»:
16.1. До документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Відповідно до п. 17.1. ст. 17 того ж Закону, яка називається «Порядок оформлення документів при проведенні переказу»:
17.1. Форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно ч. 19.1,19.2. ст. 19 Закону:
19.1. Порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення.
19.2. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у Формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Згідно з ч. 22.1. ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.
Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Вимоги до розрахункових документів встановлені в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті чинній до 01.08.2022 р., зокрема:
2.1. Розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів, їх реєстрів та відомості заповнюються згідно з вимогами, зазначеними в указівках щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, їх реєстрів та відомості (додаток 9) та відповідних главах цієї Інструкції.
2.4. Банк перевіряє відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів, крім інкасових доручень (розпоряджень), вимогам додатка 9 до цієї Інструкції:
банк платника перевіряє заповнення таких реквізитів: "Платник", "Код платника", "Рахунок платника", "Банк платника" та "Підписи платника" (якщо згідно з формою документа вимагається його заповнення);
банк отримувача - заповнення таких реквізитів: "Отримувач", "Код отримувача", "Рахунок отримувача", "Банк отримувача" та "Підписи отримувача" (якщо згідно з формою документа вимагається його заповнення).
2.5. Якщо розрахункові документи, у яких перевірено реквізити, заповнено з порушенням вимог цієї глави, глав 5, 6 і 12 та додатка 9 до цієї Інструкції, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання згідно з пунктами 2.15 і 2.18 цієї глави та пунктом 11.11 глави 11 цієї Інструкції.
Також банки повертають без виконання розрахункові документи, якщо, зокрема: у розрахунковому документі не заповнено хоча б один із реквізитів, заповнення якого передбачено його формою, крім реквізиту "Дата валютування"; платіжне доручення подано до банку з порушенням законодавства України, або не може бути виконано відповідно до законодавства України; порушено інші вимоги цієї глави, глав 5, 6 і 12 цієї Інструкції.
3.1. Платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку З до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.
Банк у договорі з платником - фізичною особою має право передбачати можливість подання цим платником платіжного доручення в довільній формі, яке має містити такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування банку платника; найменування/прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис платника.
Додаток 9 до Інструкції містить перелік обов'язкових реквізитів та їх змісту.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» «Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку»:
1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
3. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.
Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.
6. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів оброблення інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно з пп.41-46, 59-60 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018 р.. операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг. Касовими документами оформляються операції з готівкою. Касові документи оформляються відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України щодо організації касової роботи в банках України. Відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками здійснюється на підставі платіжних інструкцій, наданих/складених відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань безготівкових розрахунків та виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті.
Згідно з п.п. 59, 60 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: 1) клієнтські рахунки та виписки з них; 2) аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; 3) книги реєстрації відкритих рахунків; 4) оборотносальдовий баланс/ оборотно-сальдову відомість. У разі складання регістрів бухгалтерського обліку в електронному вигляді банк зобов'язаний зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України. Клієнтські рахунки та рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який поширює свою дію у тому числі небанківські платіжні системи:
19.1. Порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення.
19.2. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у Формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Щодо первинних бухгалтерських документів про видачу і облік кредиту просить Суд врахувати наступні правові висновки Верховного Суду:
У Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц Верховний Суд дійшов до висновку про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У Постанові Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, провадження № 61-9618св19 Суд також вказав: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі».
У Постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, провадження № 61-5191св18, Суд вказав:
Щодо первинних бухгалтерських документів як доказів.
51. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України від № «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, далі - Закон про бухгалтерський облік).
52. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону про бухгалтерський облік)».
У пунктах 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» було роз'яснено різницю між укладеним і не укладеним правочином та наслідки виконання недійсного (нікчемного) правочину, а саме що:
«Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).
8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК ( 435-15 ) тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що поправила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК (435-15) не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено».
У п. 12 тієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» було роз'яснено, що порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981,1055,1059, 1107, 1118 ЦК тощо.
Тобто, виконання чи не виконання договору не впливає на оцінку обставини, чи відповідають форма і зміст договору імперативним вимогам закону. У випадку якщо недійсний правочин повністю чи частково виконаний наслідками є повернення сторін у попередній стан та повернення безпідставно набутих коштів згідно зі ст. 1212 ЦК України особі їх відправника, оскільки за недійсним правочином право вимоги не переходить, а проценти не нараховуються.
Просить Суд витребувати у Позивача та первісного кредитора та уважно. перевірити первинні бухгалтерські документи та виписки з рахунків про рух коштів і за відсутності таких доказів застосувати правом наслідки ч. 10 ст. 84, ч. 6 ст. 95, ч 5 ст. 100 ЦПК України, оскільки сам факт надходження якоїсь грошової суми на картку без реквізитів її відправника і призначення платежу, які мають міститися у платіжному дорученні та виписці з рахунку первісного кредитора, не зможуть вказати на особу відправника коштів і їх переказ саме за кредитним договором, а не у дар, безпроцентну позику, чи безпідставно.
V. Щодо тягаря доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України «Допустимість доказів» обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України «Достовірність доказів» достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України «Достатність доказів» достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 213 ЦПК України Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У Постанові від 07.11.2018 р. у справі № 183/3811/16-ц Верховний Суд вказав:
«Застосовуючи до спірних правовідносин правила статті 1055 ЦК України, необхідно керуватися тим, що єдиною можливою Формою кредитного договору є письмова форма. доказом дотримання якої може бути виключно оригінал такого договору. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача: за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків. В оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем Суд має враховувати, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур; усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах».
У Постанові від 13.05.2020 р. у справі № 219/1704/17 Верховний Суд вказав:
«Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. (...)Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків. Постання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка по рахунку та довідки про відкриття кредитного рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутністю оригіналу самого договору, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору б/н від 20 травня 2008 року, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем».
У Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц щодо застосування ч. 6 ст. 95 ЦПК України Суд зауважив, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Встановивши, що позичальником ставилися під сумнів надані банком копії заяв на видачу готівки, вказувалося на необхідність надання оригіналів цих заяв, а суд звертав увагу позивача на необхідність надання оригіналів доказів, проте банком не було надано суду для огляду оригіналів заяв на видачу готівки, тому такі докази не повинні були братися до уваги судами відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України, а висновки апеляційного суду про доведеність позовних вимог банку в частині розміру кредитної заборгованості погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права, які позбавляють можливості вважати, що судове рішення було ухвалені при повному та всебічному дослідженні обставин справи. Отже, подання електронних доказів у паперовій формі не робить ці докази недопустимими, якщо Суд може дослідити їх оригінали і переконатись v відповідності копій оригіналам. Оскільки з огляду на ч. 6 ст. 95, ч. 5 ст. 100 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій може бути лише дослідження оригіналів та їх співставлення, на необхідність відхилення позовних вимог у випадку ненадання позивачем оригіналів доказів по кредитним правовідносинам вказують також Постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 554/260/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 та інші.
IV. Практика Європейського суду з прав людини по ст. 6 Конвенції.
Згідно вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляд справи Конвенцію про захист прав і основоположних свобод і протоколів до неї, та практику Європейського суду з прав людини і Європейської комісії з прав людини, як джерело права.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
ЄСПЛ у своїх рішення неодноразового наголошував на тому, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Європейський суд з прав людини вказує, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником. У рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48- 49, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року, «Кузнецов та інші проти Російської Федерації»).
Право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
У справі «Гурепка проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Аналогічне зазначено у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03).
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" зазначено, що Суд "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється"».
VII. Практика судів України.
Обґрунтованість доводів Відповідача підтверджується судовою практикою по іншим справам ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» по онлайн кредитам:
Постановами Дніпровського апеляційного суду у справах № 175/1255/23 від 04.09.2023 p., № 176/655/23 від 21.08.2023 p., № 199/7979/22 від 04.05.2023 p., Волинського апеляційного суду у справі № 161/4119/23 від 20.07.2023 р., Черкаського апеляційного суду у справі № 709/175/23 від 06.09.2023 р. у позовних вимогах Позивача відмовлено повністю з підстав, аналогічних доводам Відповідача у даній справі.
Також у подібних справах ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» Постановами Харківського апеляційного суду від 08 травня 2023 року у справі № 638/6913/22 та Запорізького апеляційного суду від 03 березня 2023 року у справі №317/2142/22 у позовних вимогах Позивача відмовлено повністю з підстав, аналогічних доводам Відповідача у даній справі.
Ненадання Позивачем оригіналу кредитного договору, про наявність якого він сам зазначає, та інших доказів, які згідно зі ст. 517, ст. 1082 ЦК України, ч. 6 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первісний кредитор зобов'язаний був надати Позивачу, а Позивач - надати їх Суду ще з позовною заявою, унеможливлює задоволення позову як недоведеного, оскільки Позивачем не виконано тягар доказування своїх вимог.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15.03.2024 клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково:
1). Витребував у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30):
- відомості про повний номер картки та банківські реквізити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) використані ТОВ «Лінеура Україна» для переказу коштів по Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2885091 від 31.01.2022 р.;
- первинний бухгалтерський документ щодо фактичного перерахунку грошових коштів по Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2885091 від 31.01.2022 р. від ТОВ «Лінеура Україна» на користь позичальника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );
- виписку з банківського рахунку ТОВ «Лінеура Україна» за дату фактичного перерахунку грошових коштів на користь позичальника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) по Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2885091 від 31.01.2022 р.;
2). Витребував у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (Україна, 02081, місто Київ, вулиця Дніпровська Набережна, будинок 25, приміщення 318; електронна пошта: info@credit7.ua)»:
- відомості про повний номер картки та банківські реквізити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) використані ТОВ «Лінеура Україна» для переказу коштів по Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2885091 від 31.01.2022 р.;
- первинний бухгалтерський документ щодо фактичного перерахунку грошових коштів по Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2885091 від 31.01.2022 р. від ТОВ «Лінеура Україна» на користь позичальника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );
- виписку з банківського рахунку ТОВ «Лінеура Україна» за дату фактичного перерахунку грошових коштів на користь позичальника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) по Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2885091 від 31.01.2022 р.
У задоволенні клопотання в іншій частині відмовив; оголосив у справі перерву до 25.04.2024 о 12 год. 30 хв.
19.03.2024 представник позивача подав клопотання про долучення доказів:
- розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2885091 від 31.01.2022;
- копію листа про перерахування коштів вих.. № 1-0103 від 01.03.2024 щодо перерахування кредитних коштів.
Документ сформований в системі «Електронний суд».
25.03.2024 через систему «Електронний суд» ТОВ «Лінеура Україна» (зареєстровано судом 26.03.2024 за вх.. № 22224/24) подав заяву щодо виконання ухвали суду від 15.03.2023.
До заяви додав:
- копію листа про перерахування коштів вих.. № 1-0103 від 01.03.2024 щодо перерахування кредитних коштів;
- розшифрування картки;
- копію договору № РК-П-19/03-01 від 12.03.2019 про переказ коштів.
У судове засідання 25.04.2024 учасники справи не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, заяви про відкладення не подали, причини неявки не повідомили. У відзиві та відповіді на відзив просили розглянути справу без їх участі.
Суд розглянув справу за відсутності сторін за наявними у справі матеріалами. Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільно-процесуального кодексу України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, норми права, які застосував суд, та мотиви, з яких виходив суд.
31.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» в особі директора Пшеничного Андрія Івановича, який діє на підставі Статуту, з однією сторони, та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з другої сторони уклали договір № 2885091 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі-Договір).
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток «Credit7». Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет в порядку, передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому Клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Вебсайту/ІТС Товариства (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 9.7.1. Договору, цей договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного з боку Товариства електронним підписом, в Особистий кабінет Клієнта та підписання. Електронний підпис Товариства створюється на Договорі шляхом накладання аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком, попередньо узгодженим Сторонами в укладеному Договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів. Документ вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Клієнта, що відтворений шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Клієнту на номер мобільного телефону, повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.
У п. 10 Договору відповідач зазначив номер мобільного телефону НОМЕР_2 , на який надсилався електронного підпису одноразовий ідентифікатор (а.с.14 зв.).
договір №2885091 про надання коштів на умовах споживчого кредиту відповідач 31.01.2022 підписав електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилався на те, що він не укладав договір із первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна».
Суд вважає необґрунтованими такі твердження відповідача, оскільки:
- договір №2885091 про надання коштів на умовах споживчого кредиту відповідач 31.01.2022 підписав електронний підпис одноразовим ідентифікатором;
- зазначений договір не визнаний судом недійсним, тому в силу ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову зазначив, що позивач не надав доказів надання йому примірника кредитного договору та додатків до нього.
Суд вважає ці твердження відповідача необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до п. 9.11. Договору сторони домовились, що примірник цього Договору вважається отриманим Клієнтом, якщо Товариство його направило на електронну адресу, вказану Клієнтом в Особистому кабінеті/договорі та/або безпосередньо в Особистий кабінет.
Відповідач у п. 10 Договору (реквізити та підписи сторін) зазначив свій email: mazanakiss@bigmir.net, info.stroyhome@gmail.com.
Оскільки відповідач у поданих ним заявах по суті справи не заперечує належність йому зазначених в «Особистому кабінеті» в пункті 10 кредитного Договору «Реквізити сторін» телефонних номерів та адреси електронної пошти, первісний кредитор направив на електронну адресу примірник договору №2885091 про надання коштів на умовах споживчого кредиту відповідач 31.01.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При укладенні договору відповідач та первісний кредитор погодили:
- суму кредиту: 8 800,00 грн;
- строк кредиту - 360 днів;
- порядок та умови надання кредиту;
- порядок обчислення процентів;
- порядок повернення (виплати) кредиту та сплати процентів;
- інші умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 2.1. Договору Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_3 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані Клієнтом Товариству з метою отримання кредиту.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовної заяви, зазначив, що позивач не довів факт видачі йому кредиту та подальшого руху коштів.
Суд вважає необґрунтованими його доводи, з огляду на таке.
Відповідно до п. 2.4. Договору кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно з п. 2.1. Договору.
Суд, за клопотання відповідача витребував від позивача та від первісного кредитора:
- відомості про повний номер картки та банківські реквізити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) використані ТОВ «Лінеура Україна» для переказу коштів по Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2885091 від 31.01.2022 р.;
- первинний бухгалтерський документ щодо фактичного перерахунку грошових коштів по Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2885091 від 31.01.2022 р. від ТОВ «Лінеура Україна» на користь позичальника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );
- виписку з банківського рахунку ТОВ «Лінеура Україна» за дату фактичного перерахунку грошових коштів на користь позичальника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) по Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2885091 від 31.01.2022 р.
ТОВ «Лінеура України» на виконання ухвали про витребування доказів від 15.03.2024 надало заяву, в якій зазначено таке.
Товариство має статус фінансової установи із 100% іноземним капіталом, внесене до державного реєстру фінансових компаній, здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, виданої відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг №529 від 04.04.2019, та діє у відповідності з вимогами чинного законодавства України. Відповідно до ліцензії Товариство надає послуги з онлайн кредитування. Послуги надаються під торговою маркою «Сredit7».
Між Товариством та Відповідачем 31.01.2022 укладено Договір №2885091 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі - Договір), відповідно до якого Товариство надало позивачу в кредит грошові кошти (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності в розмірі 8800,00 грн, а позивач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором, крім того між сторонами того-ж дня підписано Паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про надання споживчого кредиту).
У відповідності до п.2.1 Договору Товариство видало кредит в сумі 8800,00 грн. на банківський рахунок позивача за реквізитами банківської картки: маска картки № НОМЕР_3 , через платіжного провайдера ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке надає Товариству послуги з переказу коштів у національній валюті на підставі договору №ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019 (договір додається). Зазначені обставини підтверджені листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 01.03.2024 за вих №1-0103 (яке додано позивачем до клопотання про долучення доказів від 19.03.2024 ).
Таким чином, Товариство здійснює переказ коштів клієнтам через платіжного провайдера на підставі договору, тобто за таких обставин, об'єктивно не може надати запитувані в Ухвалі суду документи.
Слід зазначити що з метою збереження персональних даних клієнтів Товариство не зберіє повні номери банківських карток клієнтів.
На Веб-сайті (за посиланням https://blog.ipay.ua/ru/sekrety-bankovskix-kart-kak-identificirovat-bank-po-nomeru-karty/ ) платіжного провайдера ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" висвітлено перелік банків та коди популярних українських банків (перші шість символів), за якими можливо встановити до якого банку належить випущена банківська картка.
Відтак код № НОМЕР_4 емітовано АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" (Монобанк) код ЄДРПОУ - 21133352.
Отже враховуючи вищевикладене, Товариство не в змозі надати запитувані судом документи з підстав не здійснення безпосереднього перерахування грошових коштів з рахунку Товариства на банківську карту № НОМЕР_3 клієнта, що підтверджується вже наданим Позивачем листа ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" від 01.03.2024 за вих. №1-0103.
Із доданих до заяви додатків суд установив таке.
12.03.2019 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Лінеура Україна» уклали договір № РК-П-19/03-01 уклали договір про переказ коштів (Т. 2 а.с.30-35).
Відповідно до довідки, наданої 01.03.2024 за вих.. № 1-0103 ТОВ «Універсальні платіжні рішення», було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта:
31.01.2022 11:46:04 на суму 8 800,00 грн, маска картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - 134551350, призначення платежу: Зарахування 8 800 грн на картку НОМЕР_3 (Т. 2 а.с.27).
ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на виконання ухвали про витребування доказів від 15.03.2024 надало довідку від 01.03.2024 за вих.. № 1-0103, згідно з якою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» успішно перераховало кошти на платіжну картку клієнта:
31.01.2022 11:46:04 на суму 8 800,00 грн, маска картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - 134551350, призначення платежу: Зарахування 8 800 грн на картку НОМЕР_3 (т. 2 а.с.18).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, позивач та первісний кредитор довели факт надання коштів відповідачу 31.01.2022 на виконання вимог договору № 2885091 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 31.01.2022 у розмірі 8 800,00 грн на картку НОМЕР_3 , яка належить відповідачу.
Доказів на спростовування факту перерахування коштів на цю картку, а також доказів того, що ця картка не належить йому, відповідач суду надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
19.07.2023 між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір факторингу № 19072023, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за оплату належні йому права вимоги, а ТОВ «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна»права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с.Т. 1 а.с.18-20).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п.1.1. договору факторингу, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якаю настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно п. 1.2 договору факторингу, сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п.1.3. договору факторингу, ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за Кредитним договором ТОВ «ФК «ЄАПБ», повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних ТОВ «ФК «ЄАПБ», надати інформацію передбачену чинним законодавством про ТОВ «ФК «ЄАПБ», у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 19072023 від 19.07.2023, відповідач має заборгованість за кредитним договором № 2885091 у розмірі 34 107,97 грн, з яких: 7 177,52 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 26 930,45 грн - заборгованість по процентам (Т.1 а.с.22).
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що позивач не надав доказів набуття права вимоги від первісного кредитора щодо заборгованості за договором № 2885091.
Суд вважає доводи відповідача необґрунтованими, з огляду на таке.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору.
Отже, неповідомлення відповідача про заміну кредитора не звільняє його від обов'язку сплатити заборгованість за кредитним договором № 2885091 у розмірі 34 107,97 грн.
Крім того, відповідач не оскаржував в судовому порядку договір факторингу № 19072023 від 19.07.2023, тому в силу ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Щодо вимоги відповідача врахування та застосування висновків про застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд у цій справі не застосовує висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131 цс 19) з огляду на різні підстави виникнення кредитних правовідносин:
- у справі № 753/1683/24 правовідносини виникли на підставі договору про надання банківських послуг, укладеного з використанням інформаційно-телекомунікаційний систем відповідно до вимог ЗУ «Про електронну комерцію»;
- у справі № 342/180/17 правовідносини виникли на підставі договору про надання банківських послуг, укладеного шляхом підписання клієнтом анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (укладеного у письмовій формі відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦПК України),
тобто не в електронній формі з особливостями, встановленими ЗУ «Про електронну комерцію».
Суд у цій справі не застосовує висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, оскільки їх викладено у справах, які розглядались не у подібних правовідносинах, а саме:
- за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Пром Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Люмах» про стягнення заборгованості в сумі 317 077,02 грн у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки (справа № 910/1162/19);
- за позовом Приватного акціонерного товариства «Полтавський олійноекстракційний завод - Кернел Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Італ-Сервіс» про стягнення 630 318,88 грн у зв'язку неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасної поставки товару за договором поставки (справа № 922/788/19).
Разом із тим, у справі №753/1683/24 відсутні правовідносини щодо виконання умов договору поставки (господарські правовідносини).
Суд у цій справі не застосовує висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15-ц, від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 13.06.2018 у справі № 733/608/16-ц, оскільки їх викладено у справах, які розглядались не у подібних правовідносинах, а саме:
- у справі № 161/16891/15-ц, № 200/5647/18, 733/608/16-ц правовідносини виникли на підставі договору про надання банківських послуг, укладеного шляхом підписання клієнтом анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (укладеного у письмовій формі відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦПК України),
- у справі № 753/1683/24 правовідносини виникли на підставі договору про надання банківських послуг, укладеного з використанням інформаційно-телекомунікаційний систем відповідно до вимог ЗУ «Про електронну комерцію»,
тобто не в електронній формі з особливостями, встановленими ЗУ «Про електронну комерцію».
Оскільки позивач довів факт надання первісним кредитором грошових коштів відповідачу за договором № 2885091 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 31.01.2022 у розмірі 8 800,00 грн, відповідач був ознайомлений з умовами надання кредиту, порядком нарахування процентів, поверненням кредиту, позивач надав розрахунок заборгованості за кредитним договором, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 34 107,97 грн, розмір якої відповідач не спростував, позивач довів те, що він отримав право вимоги до відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.
Керуючись нормами ст. 10, 12, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 274, 279, 354-355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізадовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»заборгованість за договором № 2885091 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 31.01.2022 у розмірі 34 107,97 грн, судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, а всього - 37 135,97 грн.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейстка агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Маркєлова