Єдиний унікальний номер справи 235/2581/24
Номер провадження 2/235/901/24
30 квітня 2024 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Хмельової С.М.
за участю секретаря судового засідання Юриної К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди,
До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з відповідачем ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» позивач перебував у трудових відносинах. Звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України 12.10.2022 року.
25 січня 2024 року складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, мені встановлено професійні захворювання: пневмоконіоз (p\q; 2/2; pi), ускладнений хронічним бронхітом ІІ стадія, фаза затихаючого загострення, ЛН І-ІІ ст. (першого-другого). (J 60). Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість III ст. (помірний) зниження слуху за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Н 90.3).
В акті зазначено, що раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було. Професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи на підприємствах вугільної промисловості.
07.03.2024 року позивач був вперше оглянутий на МСЕК за професійним захворюванням, йому було встановлено первинно за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, в тому числі 20% трудове каліцтво 08.01.2014 року, безстроково. Визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями.
Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне лікування по профзахворюваннях, санаторно- курортне лікування.
Протипоказана важка фізична праця, робота у несприятливих умовах виробництва, у рухомих механізмів.
Позивач вважає, що умовами виробництва йому заподіяна моральна шкода.
Позивач тривалий час постійно працював в підземних умовах, весь час в умовах впливу шкідливих факторів.
Загальний стаж роботи 32 роки 10 місяців 16 днів, в у мовах впливу шкідливих факторів 20 років 10 місяців 24 дні.
Професійне захворювання виникло у зв'язку з факторами виробничого середовища та трудового процесу - виробничий шум, виробничий пил.
Таким чином, робота позивача була важкою, з перевищенням гранично допустимих норм.
Під наглядом лікарів перебуває кілька років, неодноразово лікувався амбулаторно
і стаціонарно, погіршення стану відбулось з 2020 року.
З метою обстеження, лікування та розгляду питань стосовно етіології наявних у позивача захворювань, він був направлений до ДУ «Інститут медицини праці академії медичних наук України», де перебував на обстеженні та лікуванні з 07.12.2023 року по 20.12.2023 року, де встановлено остаточний діагноз 13.12.2023 року.
Згідно з медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність професійного характеру, позивачу встановлено такі професійні захворювання: пневмоконіоз (p\q; 2/2; pi), ускладнений хронічним бронхітом ІІ стадія, фаза затихаючого загострення, ЛН І-ІІ ст. (першого-другого). (J 60). Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість III ст. (помірний) зниження слуху за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Н 90.3).- захворювання професійне, встановлені вперше.
Супутній діагноз: хронічна люмбалгія, перенесений в'ялотекучий іридоцикліт, корнеосклеральний рубець, арифакія, деструкція склоподібного тіла лівого ока ( наслідки виробничої травми 08.12.2014р.).
Результатом низки професійних захворювань стало загальне погіршення стану здоров'я, а саме: виражений біль в поперековому відділі хребта, який посилюється при фізичному навантаженні, кашель, біль в грудній клітині. Через наявні хвороби, має слабке здоров'я, яке погіршується навіть при незначних навантаженнях.
Для підтримки свого здоров'я, позивач вимушений постійно проходити курси лікування. При цьому періодичне перебування в лікарнях не виключило стійкої втрати професійної працездатності. Ці обставини суттєво впливають на якість його життя та викликають моральні страждання. Звичайний уклад життя примусово змінився.
З роботи позивач звільнився за власним бажанням, як тільки отримав право на пенсію на пільгових умовах незалежно від віку, щоб свідомо не допускати погіршення свого самопочуття. За умови належного стану здоров'я, він б і далі працював у шахті, але робота у підземних умовах йому заборонена.
Неможливість відновлення стану здоров'я підтверджується висновками МСЕК, стан здоров'я з часом не відновиться, наслідки хвороб носять незворотній характер.
Позивач просить суд стягнути з відповідача Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на його користь 300 000 грн у відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому в результаті професійних захворювань.
Представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що викладені у позові вимоги є безпідставними та не гуртуються на нормах чинного законодавства України, у зв'язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Наказом № 4362к від 04.12.2001 року ОСОБА_1 був прийнятий учнем машиніста бурових установок на ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1, яка у подальшому була перейменована в ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське».
З 23.01.2002 року позивача було переведено машиністом бурової установки, а 12.10.2022 року звільнено з ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське» за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України.
Діюче законодавство України допускає роботу у важких та шкідливих умовах праці. Під час працевлаштування ОСОБА_1 був ознайомлений з важкими та шкідливими умовами праці та надав свою добровільну згоду на роботу у цих умовах, що підтверджується підписом працівника на заяві та наказі про прийом на роботу. Зі свого боку ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське» при прийомі позивача на роботу повідомляло його про наявність у нього права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до діючого законодавства і колективного договору. Таким чином, позивач був обізнаний про шкідливі фактори, які присутні на його робочому місці на підприємстві відповідача та добровільно без примусу погодився виконувати доручену йому роботу.
Під час роботи в ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське» ОСОБА_1 щорічно проходив медичні огляди, у зв'язку з чим, допускався відповідачем до роботи за професією машиніст бурової установки, що підтверджується довідкою про проходження профогляду від 01.11.2023 року.
Представник відповідача звертає увагу суду, що період виникнення професійного захворювання у позивача не припадає на період його перебування в трудових відносинах з підприємством відповідача. Згідно повідомлення про хронічне професійне захворювання форми П-3 № 437/4 від 13.12.2023 року, датою встановлення остаточного діагнозу у ОСОБА_1 є 13.12.2023 року, в той час як він звільнився з підприємства відповідача 12.10.2022 року. Виписка із медичної картки № 4407 від 20.12.2023 року також підтверджує, що професійне захворювання згідно висновку лікарсько-експертної комісії встановлене у позивача 13.12.2023 року. Протягом роботи ОСОБА_1 в ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське» та на момент його звільнення 12.10.2022 року з підприємства, відсутні будь-які докази наявності у нього професійних захворювань. Первинно професійне захворювання було встановлено позивачу 07.03.2024 року згідно довідки МСЕК серії 12ААА № 099096 з втратою працездатності 65% за сукупністю. Додані до позовної заяви документи були оформлені вже після звільнення позивача з підприємства відповідача.
ОСОБА_1 добровільно приступив до виконання трудових обов'язків за своєю професією, від дорученої роботи він не відмовлявся, про те, що при виконанні роботи створювалася виробнича ситуація небезпечна для його життя або здоров'я позивач адміністрацію ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське» не повідомляв. Роботодавцем позивачеві надавалися передбачені законодавством пільги і компенсації. В процесі трудової діяльності позивач забезпечувався санітарно-побутовими приміщеннями, спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту відповідно до галузевих норм. При прийомі на роботу позивач був ознайомлений з умовами праці, що умови праці є важкими та шкідливими. Позивач погодився з даними умовами праці. Отже, відповідачем виконано вимоги ст. 29 КЗпП України. За результатами розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) Форми П-4 від 25.01.2024 року. Згідно п. 20 вказаного Акту встановлення осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти та нормативи, що привело до виникнення і розвитку професійного захворювання у позивача, є не можливим.
Також звертає увагу суду, що позивач у період з 02.11.1994 року по 01.02.2000 року працював в шкідливих умовах праці не на підприємстві відповідача, а саме: за професією гірник підземний з ремонту гірничих виробок з повним підземним робочим днем в шахті «Краснолиманська», що неодмінно позначилося на виникненні у нього професійного захворювання. Таким чином, вважають необхідним враховувати наявність впливу шкідливих факторів на здоров'я позивача під час його роботи на іншому підприємстві, як на підставу виникнення у ОСОБА_1 професійного захворювання. Вважають, що стан здоров'я позивача обумовлений всією його трудовою діяльністю, а не лише роботою на ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське», а також його власними діями/бездіяльністю.
ОСОБА_1 під час роботи в ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське» проходив медичні огляди, згідно з якими був визнаний придатним до роботи за своєю професією. Скарг на стан здоров'я від позивача не надходило. Жодної інформації щодо виявлення у позивача початкових стадій професійних захворювань на адресу підприємства відповідача не надходило. На думку представника відповідача позивач не дбав про особисту безпеку і здоров'я, не повідомляв роботодавця про свій дійсний стан здоров'я, про необхідність проведення позачергового медичного огляду, тому однією з суттєвих причин втрати працездатності позивача вбачаємо його власні дії /бездіяльність.
Позивач має доводити не лише сам факт спричинення йому моральної шкоди, але, і її розмір. Визначаючи суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн позивач не надав належного обґрунтування з чого конкретно він виходив визначаючи саме таку суму. Згідно із довідкою МСЕК серії 12 ААГ № 863599 від 07.03.2024 року позивачеві встановлено 3 (третю) групу інвалідності. Інваліди 3 групи можуть навчатися та проводити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, тобто позивач не позбавлений права на працю внаслідок професійного захворювання.
Представник відповідача зазначає, що у разі задоволення судом позовних вимог у сумі, що перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, розмір моральної шкоди в такому випадку необхідно стягнути з урахуванням утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Представник відповідача просить суд у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн відмовити у повному обсязі
Ухвалою суду від 02.04.2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 24.04.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що з відповідачем він перебував у трудових відносинах з 19.11.2001 року по 12.10.2022 року. З 23.01.2002 року працював машиністом бурових установок з повним робочим днем у шахті. Звільнений 12.10.2022 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
Стаж роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів склав 20 років 10 місяців 24 дні, за професією - 20 років 10 місяців 24 дні, загальний стаж - 32 роки 10 місяців 16 днів.
Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) по формі П-4 від 25.01.2024 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці В.Король 26.01.2024 року, в пункті 17 якого вказано, що професійне захворювання виникло через недосконалість технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії, генерацію виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування тощо) недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів) та недосконалістю технологічного процесу. ОСОБА_1 виконував роботи в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, в умовах вимушеної робочої пози і значних фізичних навантажень, що перевищували допустимі параметри та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий.
У пункті 18 Акту визначені причини виникнення хронічного професійного захворювання. Якими є: вуглепородний пил,- фактична величина від 22,5 до 63,6 мг/м3, при нормативному значенні 4-10мг/м3. Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму 83 дБА, при нормативному значенні 80 дБА.
Таким чином, робота ОСОБА_1 була важкою, зі значним перевищенням гранично допустимих норм.
У період з 07.12.2023 року по 20.12.2023 року ОСОБА_1 перебував на обстеженні та лікуванні у ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Академії медичних наук України».
Згідно з медичним висновком Лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 12.12.2023 року за № 49/1204 ОСОБА_1 встановлено такі професійні захворювання: пневмоконіоз (p\q; 2/2; pi), ускладнений хронічним бронхітом ІІ стадія, фаза затихаючого загострення, ЛН І-ІІ ст. (першого-другого). (J 60). Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість III ст. (помірний) зниження слуху за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Н 90.3).- захворювання професійне, встановлені вперше.
Супутній діагноз: хронічна люмбалгія, перенесений в'ялотекучий іридоцикліт, корнеосклеральний рубець, арифакія, деструкція склоподібного тіла лівого ока ( наслідки виробничої травми 08.12.2014р.).
07.03.2024 року ОСОБА_1 був оглянутий у спеціалізованій МСЕК № 1 м. Краматорськ, де йому встановлено первинно за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, в тому числі 20% трудове каліцтво 08.01.2014 року, безстроково. Визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями.
Визначено потребу у медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні.
Відповідно до повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 від 13.12.2023 року факторами виробничого середовища та трудового процесу, що спричинили професійне захворювання (отруєння) є: виробничий шум, виробничий пил. Дата встановлення діагнозу 13.12.2023 року.
Відповідно до витягу із амбулаторної карти ОСОБА_1 неодноразово лікувався амбулаторно.
Період виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 припадає на період перебування в трудових відносинах з відповідачем, працюючи в тяжких умовах праці більше ніж 20 років.
В акті зазначено, що раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було. Професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи на підприємствах вугільної промисловості.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Відповідно до роз'яснень, наданими в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.
До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв'язків та необхідність для працівника докладання додаткових зусиль для організації свого життя.
Вина роботодавця не відноситься до обов'язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівнику моральних страждань під час виконання своїх трудових обов'язків.
Згідно ст. 38 Гірничого закону України до обов'язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі. Стаття 1168 Цивільного кодексу України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Трудове законодавство не містить положень про звільнення підприємств з небезпечними й тяжкими умовами праці від відшкодування моральної шкоди, завданої їх працівникам такими умовами.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Втрата потерпілим професійної працездатності завжди пов'язана з неможливістю виконувати роботу за своєю професією (фахом), про що зазначається у висновку медичного органу, який видається потерпілому відповідно до вимог ч. 3 ст. 34 цього Закону.
Так, з матеріалів справи встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, втратив професійну працездатність у розмірі 65 % безстроково, що свідчить про незворотність такої втрати.
У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням та значною втратою професійної працездатності порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є значними та незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Судом встановлено, що у зв'язку з встановленням у позивача професійного захворювання та у зв'язку з цим 65% втрати працездатності, позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що внаслідок вищезазначених професійних захворювань, у нього змінилися умови його життя, тобто знизилась життєва активність, систематичне нездужання, послаблення організму, переживання з приводу погіршання свого стану здоров'я.
Оскільки вказане професійне захворювання у позивача виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовлених впливом шкідливих факторів, тобто у зв'язку з шкідливими умовами праці на підприємстві, суд приходить до висновку, що моральна шкода, яку зазнав позивач, є наслідком дій умов виробництва, пов'язаних з порушенням Закону України "Про охорону праці".
Згідно з положеннями пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.
В даному випадку професійне захворювання пов'язано з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Факт заподіяння моральної шкоди пов'язаний не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Суд при цьому зазначає, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується. Позивачу висновком МСЕК встановлена стійка втрата професійної працездатності, отже нема необхідності встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди висновком МСЕК. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють моральні та фізичні страждання.
В рішенні Конституційного Суду України зазначено, що відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Також роботодавець здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог з охорони праці, та несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Суд вважає, що саме діями відповідача спричинені моральні страждання, пов'язані із професійним захворюванням, що є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.
Нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, тому розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у справі №210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000 грн.
При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров'я людини найвища соціальна цінність, невід'ємні два поняття. Якщо втрачене здоров'я людини, то вона безумовно позбавляється в певній мірі повноцінного життя на який розраховує. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров'ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв'язку з ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв'язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, довідки МСЕК, медичними документами. Сам факт ушкодження здоров'я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань.
При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров'я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках. Також, для визначення розміру відшкодування моральної шкоди, визначальним є необхідність у медикаментозному та санаторному лікуванні позивача, якому для відновлення стану здоров'я потрібен певний час та грошові кошти.
Розмір моральної шкоди в грошовому еквіваленті визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, а також можливості відновлення здоров'я позивача.
З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 135000 гривень.
Стосовно доводів представника відповідача про необхідність оподаткування моральної шкоди, яка перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню.
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Таким чином податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включається суми відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21.
За таких обставин доводи відповідача про необхідність оподаткування моральної шкоди, яка перевищуватиме чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати суд не бере до уваги, таким чином моральна шкода у розмірі 135 000,00 грн підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору. Частина 6 ст.141 ЦПК України, передбачає, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.153, 237-1 КЗпП України, ст. ст.4, 5, 10, 12, 81, 89, 141, 223, 265, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди,- задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ 13498562, на користь ОСОБА_1 , у якості відшкодування моральної шкоди 135000 (сто тридцять п'ять тисяч) 00 копійок, без утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», код ЄДРПОУ13498562, на користь держави судовий збір в розмірі 1350 (одна тисяча триста п'ятдесят ) гривень 00 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське», місцезнаходження: Донецька область, м. Покровськ, пл. Шибанкова, буд.1а, код ЄДРПОУ 13498562.
Повний текст рішення суду виготовлено 30.04.2024 року.
Суддя Хмельова С.М.