Справа № 226/160/24
Справа 226/160/24
Провадження № 2/226/82/2024
30 квітня 2024 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:
головуючої судді Коваленко Т.О.,
за участі секретаря Лазарєвої В.В.,
учасники судового процесу:
позивач ОСОБА_1 (не з'явився),
представник позивача ОСОБА_2 (не з'явилася),
відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 (не з'явилися),
представник відповідача
ОСОБА_6 ОСОБА_7 (не з'явився),
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності не нерухоме майно,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності не нерухоме майно, зазначивши в обґрунтування своїх вимог, що 22 грудня 1998 року на регіональній товарній біржі «Юго-Восток» в м. Димитров (нині - місто Мирноград) Донецької області між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ним укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Як він, так і відповідачі на момент укладання договору були членами регіональної торгової біржі «Юго-Восток». Ця квартира до укладання договору належала відповідачам на підставі свідоцтва про право власності на житло № 3/81-2836 від 15.05.1997, виданого ДХК «Селидоввугілля», зареєстрованого у БТІ м. Димитров у реєстровій книзі № 9р, за реєстровим № 25 сторінка 211 від 30.05.1997. Продаж квартири було вчинено за п'ять тисяч гривень, які продавець одержав від нього до підписання цього договору. Згідно вказаного договору в його володіння, як покупця, перейшла трикімнатна квартира загальною площею 62,1 кв.м, в тому рахунку жилою 37,6 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка складає одну ідеальну частину багатоквартирного жилого будинку. В його користування перейшло: 60-1 коридор, 60-2 жила кімната, 60-3 ванна, 60-4 туалет, 60-5 жила кімната, 60-6 жила кімната, 60-7 кухня, 60-8 шафа. Після укладення договору купівлі-продажу з відповідачами, отримання ключів та документів на квартиру, 14 січня 1999 року право власності на вказану квартиру, відповідно до діючого на той час законодавства, було зареєстровано за ним в Бюро технічної інвентаризації м. Димитров за реєстровим № 25 реєстрової книги № 9 стор. 215. Він вважав, що договір купівлі-продажу вказаної квартири, який був зареєстрований на регіональній товарній біржі «Юго-Восток» та укладений за взаємною згодою між ним та продавцями і з досягненням усіх суттєвих питань купівлі-продажу, є дійсним і подальшого нотаріального посвідчення не вимагає, так як в пункті 11 договору купівлі-продажу було вказано, що «згідно ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню». В цьому його при укладанні угоди запевнив і ОСОБА_3 , в зв'язку з чим відповідачі при укладання договору не побажали звернутися до нотаріуса для нотаріального посвідчення угоди. Крім того, реєстрація права власності у БТІ м. Димитров надала йому впевненості в тому, що ним дійсно набуто право власності на вказану квартиру. Придбаною у відповідачів квартирою він користується з часу її придбання - 1998 року до теперішнього часу. В грудні 2023 року він, маючи намір відчуження вказаної квартири, звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно для отримання Витягу - дізнався, що він не має можливості розпорядитися на свій розсуд цією квартирою, оскільки договір купівлі-продажу від 22 грудня 1998 року нотаріально посвідчений не був. На теперішній час йому достеменно не відоме місце проживання відповідачів та на його переконання вони уникають будь-якої нагоди спілкування з ним, а так само і не виявляють згоди нотаріально укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири та нести пов'язані із цим матеріальні витрати. Крім того, у зв'язку з відчуженням належної квартири в БТІ була анульована реєстрація права власності на спірну квартиру за відповідачами, що унеможливлює нотаріальне посвідчення вказаного договору. Таким чином, втрачена будь-яка можливість іншим, ніж в судовому порядку, чином вирішити питання про належність йому вказаної квартири. В зв'язку з тим, що вказані обставини створюють перешкоди для реалізації його майнових прав, він змушений звернутися до суду для визнання угоди дійсною та визнання його права власності на квартиру, просив суд визнати договір купівлі-продажу дійсним та визнати за ним право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Рух справи.
2 лютого 2024 року провадження у справі відкрите, визначено її розгляд у загальному провадженні.
Ухвалою суду від 2 квітня 2024 року підготовче провадження у справі закінчене, призначено справу до судового розгляду на 12 квітня 2024 року. Через неявку відповідачів у судове засідання справа розглядом переносилася на 30 квітня 2024 року.
Позиції сторін.
Позивач, представник позивача до судового засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Надали до суду заяву з проханням розглянути справу за їх відсутності. Позивач, представник позивача наполягають на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до судового засідання не з'явилися по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства. Будь-яких заяв по суті справи або клопотань не подавали.
Відповідач ОСОБА_6 (до реєстрації шлюбу ОСОБА_10 ) та її представник ОСОБА_7 до судового засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином. Надали суду заяву із клопотанням розглянути справу за їх відсутності, визнали вимоги позову.
Враховуючи позицію сторін, відомості про належне сповіщення відповідачів, які суду будь-які заяви по суті справи не подавали, та надані суду докази, суд вважає можливим цю справу розглянути за відсутності сторін на підставі наданих суду матеріалів.
Встановлені судом фактичні обставини.
Згідно біржового свідоцтва від 22.12.1998 року позивач та відповідачі були членами регіональної торгової біржі «Юго-Восток».
22 грудня 1998 року на Регіональній товарній біржі «Юго-Восток» укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , за яким ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 продали, а ОСОБА_1 купив квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа квартири 62,1 кв.м, жила - 37,6 кв.м, яка складається: 60-1 коридор, 60-2 жила кімната, 60-3 ванна, 60-4 туалет, 60-5 жила кімната, 60-6 жила кімната, 60-7 кухня, 60-8 шафа. Квартира належала продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло за № НОМЕР_1 , виданого 15 лютого 1997 року (п.2 договору). Квартира продана за 5000 грн, які отримані продавцем до підписання даного договору (п.3 договору). В п. 11 договору зазначено, що згідно ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. В п. 14 договору зазначено, що відповідно до ст. 227 ЦК України даний договір підлягає реєстрації в БТІ м. Димитрова.
Договір зареєстровано у Димитровському БТІ 14.01.1999 року на ім'я ОСОБА_1 , підстава реєстрації договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 22.12.1998 року.
ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 18 січня 2023 року.
Крім того ОСОБА_1 сплачувалися внески на утримання будинку та прибудинкової території у 2021-2023 роках.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_11 відмовлено ОСОБА_1 у проведені реєстраційних дій, оскільки документи не відповідали вимогам встановленим ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що не дає змоги зареєструвати право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Норми права, що регулюють спірні правовідносини та мотиви суду.
Спірна угода укладена в 1998 році. Отже, на правовідносини щодо її укладення поширюється чинний на той час Цивільний кодекс Української РСР 1963 року.
Відповідно до ст. 153 ЦК Української РСР 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Відповідності до ст.227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин.
Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (ч. 1 ст. 47 цього Кодексу).
Згідно з ч.2 ст.47 ЦК УРСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Відповідно до частини 1 ЗУ «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину) товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
Згідно з Закону України «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов, а саме: якщо вона являє собою куплю-продаж, допущений до обороту на товарній біржі, якщо її учасники - члени біржі, якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
Угоди, зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню. (ч. 2 ЗУ «Про товарну біржу»).
Тобто, чинне на момент укладання спірного правочину законодавство, а саме ч.2 ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», дозволяло укладати угоди купівлі продажу квартири за участю фізичних осіб, без нотаріального посвідчення біржового контракту.
Відповідно до абз.3 п.2 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009, в якому роз'яснено, що у випадку наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають юридичну силу, застосуванню підлягає той, що прийнятий пізніше.
Оскільки в даних правовідносинах наявна колізія норм матеріального права, що мають однакову юридичну силу - ст.15 Закону України «Про товарну біржу» та ст.277 ЦК Української РСР 1963 року, Закон України "Про товарну біржу" було прийнято в 1991 році, а Цивільний кодекс на момент укладання спірного правочину діяв з 1963 року, тому при вирішенні спору про необхідність чи відсутність необхідності нотаріального посвідчення правочину, укладеного на товарній біржі, суд вважає правомірним застосування ст.15 Закону України "Про товарну біржу" (як нормативного акта, прийнятого пізніше), що дозволяв укладати біржові контракти щодо відчуження житлової нерухомості фізичною особою без нотаріального посвідчення.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» визначено, що суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963 року, за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора, вправі визнати угоду дійсною. Це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності, передбачені законом обмеження. Крім того, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов. У відповідності до діючого на даний час законодавства - а саме ст. 204 ЦК України «правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним».
Судом встановлено, що під час вчинення спірного правочину всі дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, усі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі - продажу квартири, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України в 1998 році.
Отже, сторони виконали всі умови договору купівлі-продажу, у результаті яких наступили юридичні наслідки, а саме одна сторона передала іншій квартиру.
Так, докази щодо виконання умов договору купівлі-продажу не спростовані та свідчать про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем нерухомого майна. Право власності ОСОБА_1 на квартиру зареєстровано у БТІ.
Враховуючи надані суду дані щодо спірної квартири, порядок та підстави набуття ОСОБА_1 права власності на належну йому квартиру, а також відсутністю на даний час іншої можливості ніж встановлення судом права позивача на належне йому майно, суд вважає, що є підстави для визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Керуючись ст. 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП невідомий), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП невідомий), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (остання відома адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП невідомий), ОСОБА_8 , (остання відома адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП невідомий) про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності не нерухоме майно задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру загальною площею 62,1 кв.м, в тому рахунку жилою 37,6 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка складає одну ідеальну частину багатоквартирного жилого будинку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. яка може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Димитровський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Т.О. Коваленко