Справа № 700/769/23
Провадження № 2/700/13/24
25 квітня 2024 року Лисянський районний суд Черкаської області у складі
головуючого судді Бесараб Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Мельніченко Н.І.,
представника позивача - адвоката Полежаки В.Ф.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Бабенка Р.В.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу №700/769/23, провадження №2/700/34/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача ОСОБА_3 зазначив, що 30.08.2014 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_1 . Спільне життя між сторонами не склалося і шлюб було розірвано рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 03.06.2022 року, яке набрало законної сили 04.07.2022 року. Таким чином з серпня 2014 року по 04.07.2022 року відповідач та позивач перебували у зареєстрованому шлюбі. Після одруження подружжя придбало за спільні кошти однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка була оформлена по 1/2 частини на кожного з них. 19.06.2020 року подружжя продали вказану квартиру, а кошти від її продажу направили на погашення іпотечного кредиту, який був отриманий 22.12.2017 році на придбання будинку з господарським спорудами та земельної ділянки, на якій він знаходився за адресою: АДРЕСА_2 . 22.12.2017 року подружжя перебуваючи у шлюбі придбали будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, на якій розміщений придбаний будинок. Придбаний будинок з господарськими спорудами та земельна ділянка були оформлені на ОСОБА_1 , як голову сім'ї. Кредит на придбання будинку в процесі спільного проживання в шлюбі був повернутий: частково за виручені кошти від продажу спільної квартири, а частково спільними коштам подружжя.
Після розлучення відповідач продовжує проживати в спільному будинку подружжя з іншою жінкою та вчиняє перешкоди позивачу у користуванні будинком, не допускає до приміщення, змінив замки. З метою усунення порушення майнового права та щоб усунути всі перешкоди у користуванні спільним майном, щоб кожен міг самостійно розпоряджатися та користуватися своєю часткою в спільному майні на свій розсуд, позивач запропонувала відповідачу розділити з ним спільне майно в добровільному порядку, або компенсувати вартість її частини будинку та земельної ділянки, проте відповідач відмовився. Неможливість використовувати та розпоряджатися спільним майном подружжя порушує майнове право позивача.
Оскільки майно набуте у шлюбі належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому позивач просить визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку та 1/2 частини земельної ділянки; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію 1/2 вартості житлового будинку та земельної ділянки площею 0,15 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок її частини у праві спільної сумісної власності; припинити право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами та 1/2 вартості земельної ділянки загальною площею 0,15 га, на якій розміщений будинок; стягнути з відповідача понесені судові витрати по оплаті судового збору, оплаті експертизи та правничої допомоги.
Представник позивача у підготовчому судовому засіданні позовні вимоги повністю підтримав і наполягав на їх задоволенні.
28.08.2023 року відповідач звернувся з відзивом на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги визнає частково, з врахування дійсної вартості частини спірного майна -будинку та земельної ділянки. Позивач вказує, що ціна заявлених позовних вимог становить 415000 грн., проте в дійсності ціна частини спірного будинку та земельної ділянки становить 254000 грн., а саме 56000 (ціна земельної ділянки) та 452000 грн. (ціна будинку) =508000 (загальна вартість спільно нажитого майна) та 508000 грн.:2=254000 грн. (розмір вартості спільно нажитого майна. Твердження позивача про те, що йому підлягає сплаті 415000 грн. не ґрунтується на доказах та не ґрунтується на дійсних обставинах справи, адже ним проведено оцінку спільно нажитого будинку та земельної ділянки під ним. Просив зменшити розмір стягнення з нього судових витрат на користь позивача, оскільки позов він частково визнає та не заперечує проти ухвалення рішення з врахуванням дійсної вартості частини спірного майна. Крім того, заявлені позивачем судові витрати не відповідають складності справи, об'єму виконаної адвокатом роботи та є неспівмірними.
15.09.2023 року представник позивача звернуся до суду із відповіддю на відзив на позовну заяву, в якій просив відзив відповідача врахувати та задовольнити лише в частині визнання позовних вимог, а в частині оцінки вартості майна в задоволенні відмовити, оскільки вважають наданий відповідачем висновок заниженим відповідно до реальної вартості спірного майна та виготовлений неналежним експертом, який не має повноважень на проведення судових експертиз.
25.03.2024 року представник позивача звернувся до суду із заявою про зміну (уточнення) позовних вимог, в яких у зв'язку з визначенням експертизою вартості майна просить визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за позивачем право власності на частину будинку та частини земельної ділянки; стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості житлового будинку з надвірними спорудами в розмірі 244384 грн. та грошову компенсацію вартості земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером: 7122855100:01:004:0250 в розмірі 46329 грн., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок її частки у праві спільної сумісної власності; припинити право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами та вартості земельної ділянки загальною площею 0,15 га, на якій розміщений будинок; стягнути з відповідача понесені судові витрати по оплаті судового збору, оплаті експертизи та правничої допомоги.
Відповідач у підготовчому судовому засіданні позовні вимоги визнав та заявив клопотання про зменшення розміру стягнення з нього судових витрат на користь позивача, оскільки вважає заявлені судові витрати не відповідають складності справи, об'єму виконаної адвокатом роботи та є неспівмірними. Крім цього вважає, що витрати на експертизу підлягають стягненню з нього лише у розмірі 50%, оскільки відповідно до висновку експерта ціна позову зменшилася майже вдвічі, отже висновок експерта ухвалений на його користь.
Відповідно до вимог ч.3 ст.200 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 206 цього ж Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
За частиною 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що 30.08.2014 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лисянського районного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 54.
На підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03.06.2022 року шлюб між сторонами було розірвано.
Після одруження подружжя придбало за спільні кошти однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, який був посвідчений Лисянською державною нотаріальною конторою 21.10.2014 року, реєстраційний номер 1878, яка була оформлена по частини на кожного з них - ОСОБА_2 та ОСОБА_1
19.06.2020 року подружжя продали вказану квартиру, а кошти від її продажу направили на погашення іпотечного кредиту, який був отриманий 22.12.2017 році на придбання будинку з господарським спорудами та земельної ділянки, на якій він знаходився за адресою: АДРЕСА_2 . 22.12.2017 року подружжя перебуваючи у шлюбі придбали будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку з кадастровим номером: 7122855100:01:004:0250, на якій розміщений придбаний будинок, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2017 року, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Т.С. та зареєстровані в Державному реєстрі правочинів 22.12.2017 року під №24114967 та 22.12.2017 року під №24113748, які придбані за кредитні кошти, відповідно до іпотечного договору з АТ «Державний ощадний банк України» від 22.12.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Т.С.
Відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим визначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Така правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Згідно з ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).
За нормами ч.2 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічні положення містить і статті 370 ЦК України щодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно із роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Відповідно до положень ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми. У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи викладене, аналізуючи докази в їх сукупності, беручи до уваги той факт, що відповідач позов визнав, майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу шляхом визнання за кожною стороною права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, на якій знаходиться будинок.
У зв'язку з тим, що розподіл спільного сумісного майна подружжя вирішено судом у вказаному вище порядку, то в силу положень ч.3 ст.372 ЦК України право спільної сумісної власності сторін на нього припиняється.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 20.02.2024 року №1255/23-23, ринкова вартість житлового будинку з надвірним спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 становить 488768 грн.
Відповідно до витягу №НВ-7100254682024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки під кадастровим номером 7122855100:01:004:0250 становить 92658 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Судом встановлено, що житловий будинокта земельна ділянка площею 0,15 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя, набутою за час шлюбу.
За наведених обставин, суд вважає за необхідне визнати за позивачем право власності на частину спільного майна подружжя та стягнути в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя з відповідача на користь позивача компенсацію вартості частини придбаного майна, а саме грошову компенсацію (однієї другої частини) вартості житлового будинку з надвірними спорудами в розмірі 244384,00 грн. та грошову компенсацію (однієї другої частини) вартості земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250 в розмірі 46329,00 грн., на якій розміщений житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір та порядок сплати судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до частини 1 статті 4 цього вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсотки ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач звернулася до суду з позовом у серпні 2023, а тому, виходячи із розміру остаточно заявлених позовних вимог (ціна позову 290713 грн.) та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 (2684,00 грн.), судовий збір за ставками, передбаченими підпунктом 1 пункту 1 частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви становить 2907 грн.
Разом з тим позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 4150 грн. згідно дублікату квитнції № Р24А1555240930D5344 від 10.08.2023 4150 грн. Таким чином позивачу підлягає поверненню надміру сплачений судовий збір в розмірі 1198 грн.
Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на вищевикладене та визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті необхідно повернути позивачу ОСОБА_2 з державного бюджету України 50% сплаченого нею судового збору при зверненні до суду у розмірі 1453 грн. та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір при зверненні до суду в сумі 1453 грн.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач оплатила судову оціночно-будівельну експертизу у розмірі 9087,36 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.33451179751, які підлягають стягненню з відповідача.
Вимога представника відповідача, щодо зменшення витрат за проведення експертизи, не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Що ж стосується витрат на правову допомогу понесену позивачем, то суд виходить із наступного.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 15000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи витрати на правничу допомогу позивач доводить Договором про консультаційних і юридичних послуг (правничих) послуг від 19.06.2023 року, детальним розрахунком фактичних витрат на правничу допомогу у цивільній справі №700/769/23 від 22.03.2024 року та квитанцією до прибуткового касового ордера №59 від 22.03.2024 року на суму 15 000 грн.
Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав розмір витрат за правничу допомогу в сумі 15 000 грн., в свою чергу посилання представника відповідача в судовому засіданні на завищення розміру понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу в сумі 15 000 грн. та не відповідність формату квитанції про оплату послуг вимогам Закону України від 06 липня 1995 року №265/95- ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Відповідно до преамбули Закону від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», дія цього Закону поширюється на усіх суб'єктів господарювання та їх господарські одиниці, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій у інших законах, крім Податкового кодексу України, не допускається.
Водночас, нормами ст. 178 ПКУ, якою визначено порядок оподаткування фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, не передбачено обов'язкового застосування реєстратора розрахункових операцій при здійсненні готівкових та/або безготівкових розрахунків такими платниками податку.
Оскільки, самозайняті особи, що провадять незалежну професійну діяльність, не є суб'єктами господарювання, то на них не поширюється дія Закону № 265/95-ВР. Тому застосовувати РРО/ПРРО вони не зобов'язані.
Враховуючи те, що законодавством України щодо діяльності адвоката не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на задоволення позовних вимог, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та документально підтверджених належними доказами понесених витрат, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Керуючись ст.ст.60, 61, 65, 69, 70, 71 СК України, ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 137, 139, 141, 258, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя- задовольнити.
Визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок загальною площею 69,0 кв.м та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати право власності за ОСОБА_2 на (одну другу частину) житлового будинку загальною площею 69,0 кв.м та (одну другу частину) земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію (однієї другої частини) вартості житлового будинку з надвірними спорудами в розмірі 244384,00 (двісті сорок чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. та грошову компенсацію (однієї другої частини) вартості земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250 в розмірі 46329,00 (сорок шість тисяч триста двадцять дев'ять) грн., на якій розміщений житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 в рахунок її частки в праві спільної сумісної власності.
Припинити право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами та земельної ділянки загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250, на якій розміщений житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
Повернути позивачу ОСОБА_2 з державного бюджету України частину переплаченого судового збору в сумі 1198 грн. (одна тисяча сто дев'яносто вісім гривень).
Повернути позивачу ОСОБА_2 з державного бюджету України 50% сплаченого нею судового збору при зверненні до суду у розмірі 1453 грн. (одну тисячу чотириста п'ятдесят три гривні).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір при зверненні до суду в сумі 1453 грн. (одну тисячу чотириста п'ятдесят три гривні).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені нею судові витрати за судову експертизу в сумі 9087,36 грн. (дев'ять тисяч вісімдесят сім гривень 36 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені нею судові витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 30.04.2024 року.
Реквізити сторін:
Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя Наталія БЕСАРАБ