Справа № 539/932/24
Провадження № 2/539/504/2024
01 травня 2024 року Лубенський міськрайонний суд
Полтавської області
у складі: головуючого судді Даценка В.М.
за участі секретаря судового засідання Шрейтер С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Лубни в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3491653 від 26.02.2023 року на загальну суму 65 600 грн. Також просить стягнути з відповідачки понесені судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог вказує про те, що 26.02.2023 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 3491653 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За вказаним договором відповідач отримала позику у розмірі 8 000,00 грн. строком на 360 днів, шляхом переказу на її банківську картку № НОМЕР_1 з призначенням платежу - поповнення карти та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2% від суми кредиту за кожен день користування - знижена процентна ставка та 2% від залишку суми кредиту за кожен день - стандартна процентна ставка.
Станом на 01.12.2023 відповідачка борг та нараховані відсотки не погасила, наявне прострочення за договором кредитування.
В подальшому, 10.11.2023 ТОВ «Лінеура Україна» передала право вимоги за вказаним договором ТОВ «УМ Факторинг» у порядку передачі прав вимоги за існуючим на дату передачі договором факторингу. Відповідно до діючого договору право вимоги, на якому ґрунтується цей позов, передане позивачу згідно з витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 10.11.2023.
Враховуючи те, що відповідачка не виконала умови договору № 3491653 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26.02.2023 року, позивач застосовує стандартну процентну ставку - 2% на строк 360 днів. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором у неї виникла заборгованість у розмірі 65 600 грн., що складається з 8 000 грн. - сума кредиту; 57 600 грн. - заборгованості за відсотками.
Ухвалою суду від 14.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.
Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду повідомлялася належним чином шляхом направлення судової повістки на адресу місця реєстрації, про причини неявки суд не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи неявку в судове засідання належним чином повідомленого відповідача, який про причини неявки не повідомив, неподання відповідачем відзиву на позов, згоду позивача на ухвалення заочного рішення, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та ухвалення заочного рішення у даній справі, про що було постановлено ухвалу, яка відображена в протоколі судового засідання.
За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін на підставі доказів, які додані до справи.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 26.02.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 3491653 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора про, що свідчить розділ 10 кредитного договору. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» (а.с.13-22)
Згідно з п. 1.2. вищевказаного кредитного договору товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки передбачені договором. Сума кредиту складає - 8 000,00 грн. В п. 1.3. даного кредитного договору зазначено, що строк кредиту становить 360 днів. При цьому за умовами договору процента ставка складає за стандартною ставкою - 2 % від залишку суми кредиту за кожен день, за зниженою ставкою - 2 % від залишку суми кредиту за кожен день (п.п. 1.4.1., 1.4.2.).
В п. 2.1. кредитного договору зазначено, що кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта. Кредит вважається наданим в день перерахування суми кредиту за реквізитами (п. 2.4.).
Відповідно до паспорта споживчого кредиту встановлено, що реальна річна процента ставка складатиме 730,00 % річних, а загальна вартість кредиту - 65 600 грн (а.с.23-24).
Перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 в сумі 8000,00 грн. відповідно до умов договору здійснено поповненням банківської картки № НОМЕР_1 .
Таким чином судом встановлено, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. У свою чергу, позичальник зобов'язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання відповідно цього договору.
Одночасно, звертаючись до суду з цим позовом ТОВ «УМ Факторинг» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 3491653 від 26.02.2023 року.
Так, судом встановлено, що 10.11.2023 ТОВ «Лінеура Україна» передала право вимоги за вищевказаним договором ТОВ «УМ Факторинг» у порядку передачі прав вимоги за існуючим на дату передачі Договором факторингу № 10112023 від 10.11.2023 року (а.с.7-10).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимог № 1 від 10.11.2023 року до вищевказаного договору факторингу ТОВ «Лінеура Україна» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3491653 від 26.02.2023 року (а.с.11).
Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитними договорами до відповідача.
За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
З наведеного вище договору факторингу слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТОВ «УМ Факторинг» перейшли всі права кредитора за кредитним договором № 3491653 від 26.02.2023 року.
З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в неї боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Так, одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вже було згадано вище, заборгованість за договором № 3491653 від 26.02.2023 року становить 65 600 грн., що складається з: 8 000,00 грн. - сума кредиту; 57 600,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Оскільки відповідачка доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договором суду не представила, не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «УМ Факторинг» слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 65 600 грн., що складається з: 8 000,00 грн. - сума кредиту; 57 600,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Керуючись ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 280, 354-355 ЦПК України, ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» заборгованість за кредитним договором № 3491653 від 26.02.2023 в розмірі 65 600 (шістдесят п'ять тисяч шістсот) грн 00 коп., що складається з: 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. - сума кредиту; 57 600 (п'ятдесят сім тисяч шістсот) грн. 00 коп. - заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг», код ЄДРПОУ 40274286, місцезнаходження: 04060, місто Київ, вулиця Ризька, буд. 73-Г, оф. 7/1;
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Лубенського
міськрайонного суду В.М.Даценко