Номер провадження: 22-ц/813/1510/24
Справа № 1527/18659/12
Головуючий у першій інстанції Середа І.В.
Доповідач Кострицький В. В.
30.04.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді - Назарова М.В., Лозко Ю.П.
за участю секретаря судового засідання Пухи А.М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління
відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2
представник відповідача - ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Середи І.В., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором,-
Короткий зміст позовної заяви та обставини справи
30.11.2012 р. ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії- Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором про іпотечний кредит, посилаючись на те, що 13 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав їй кредит у розмірі 2000000 грн. строком до 17 серпня 2032 року на придбання земельної ділянки площею 0,070 га з розташованим на ній будинком площею 255,6 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а остання повинна була щомісячно здійснювати погашення кредиту ануїтетними платежами в сумі 25103,00 грн. Між позивачем та ОСОБА_2 13 листопада 2007 року був укладений договір поруки, згідно якого він зобов'язався сплатити грошову суму, що вимагає кредитор, у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2011 р. позов ВАТ “Державний Ощадний Банк України” в особі філії Одеського обласного управління АТ “Державний Ощадний Банк України” до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені повністю, стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 2837253,99 грн. та порівну судові витрати в розмірі 1820 грн.
Оскільки умови договору відповідачі не виконують, договір не було розірвано, а ухвалення рішення не є підставою для припинення нарахування відсотків та пені за кредитом, то з моменту ухвалення рішення, відповідно до п.1.6.1.1 кредитного договору на 26.11.2012 р. нараховано відсотки та пеню, які позивач просить солідарно стягнути з відповідачів .
06.05.2021 р. позивач уточнив позовні вимоги та просить стягнути солідарно з відповідачів 4785173,54 грн, з них прострочені проценти за користування кредитом за період з 15.04.2011 р. по 26.11.2012 р. -440155,11 грн., пені за період з 18.04.2011 р. по 26.11.2012 р. -241109,71 грн.. втрати від інфляції за кредитним договором за період з 04.01.2014 р. по 21.04.2021 р. у розмірі 3669905,81 грн., 3% річних за період з 04.01.2014 року по 21.04.2021 р. у розмірі 434002,91 грн.
В обгрунтування вимог позивач вказав на те, що зобов'язання за кредитом та рішення суду не виконує.
10 липня 2013 року Суворовським районним судом м.Одеси ухвалено заочне рішення у справі № 1527/18659/12 за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення боргу за кредитним договором та внесення змін у кредитний договір. Позов задоволено, стягнуто заборгованість в солідарному порядку у сумі 681264,82 грн., внесено зміни до договору про іпотечний кредит №2093/н, судовий збір в розмірі 3219,00 грн. та .
18.01.2021 р. заочне рішення скасовано за заявою ОСОБА_2 .
Короткий зміст оскаржуваного рішення
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2023 року позовну заяву публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії-Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь АТ «Ощадбанк заборгованість за кредитним договором №2093-н від 13 листопада 2007 року в розмірі 4103908,72 грн., яка складається із:- втрат від інфляції за кредитним договором за період з 04.01.2014 р. по 21.04.2021 р. у розмірі 3669905,81 грн., - 3% річних за період з 04.01.2014 року по 21.04.2021 р. у розмірі 434002,91 грн. Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк судовий збір в розмірі 3219,00 грн., тобто по 1609,50 грн. з кожного.
В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначав, що оцінивши усі надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що є обґрунтованими вимоги про стягнення трьох процентів річних за період з 04.01.2014 року по 21.04.2021 р. у розмірі 434002,91 грн. та втрат від інфляції за кредитним договором за період з 04.01.2014 р. по 21.04.2021 р. у розмірі 3669905,81 грн., відповідно до вимог ст.625 ЦК України, оскільки відповідачами протягом вказаного періоду часу не виконується зобов'язання після ухвалення рішення суду. Щодо доводів представника відповідача про те, що вимоги про стягнення трьох процентів та індексу інфляції не підлягають прийняттю, то суд не приймає їх до уваги, оскільки такі вимоги заявлені після скасування заочного рішення, коли розгляд справи розпочато спочатку і в ході підготовчого провадження, що відповідає вимогам ст.49 ЦПК України.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись з таким рішенням, представник відповідача звернувся до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному.
Також просили розглянути заяву про непідсудність справи Суворовському районному суду м. Одеси та заяву про застосування строків позовної давності.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначав, що порушення територіальної юрисдикції (підсудності) при розгляді справи. Розглядаючи справу в заочному порядку Суворовським районним судом м. Одеси, згідно відомостей довідкового бюро встановлено місце проживання (реєстрації) Відповідачів: ОСОБА_2 , ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) Позивач враховуючи місце проживання одного з Відповідачів ОСОБА_1 в Суворовському районі м. Одеси, звернувся з позовними вимогами до Суворовського районного суду м. Одеси. Згідно відомостей паспорта вбачається, з 09.09.2019 року ОСОБА_1 зареєстрвана та проживає за адресою: АДРЕСА_4 . (що є юрисдикцією Овідіопольського районного суду Одеської області).
При цьому Банк був повідомлений про зміну адреси ОСОБА_1 , про що свідчить зазначення Банком даних відомостей в заяві про уточнення позовних вимог від 06.05.2021 року. Натомість судом першої інстанції ухвалено рішення з порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності), оскільки жоден з відповідачів станом на дату постановлення ухвали про скасування заочного рішення від 18 січня 2021 рік, не зареєстрований та не проживав в Суворовському районі м. Одеси.
Зазначав, що Відповідач ОСОБА_1 , не була належним чином повідомлена про розгляд справи після скасування заочного рішення, участі у справі не приймала, оскільки суд не виконавши вимоги закону щодо встановлення адреси проживання/реєстрації Відповідача, помилково здійснював направлення повісток на стару адресу ( АДРЕСА_3 ), а інші повідомлення про вручення згідно матеріалів справи - повернуті за відсутності марок.
З підстав грубого порушення судом процесуального закону, ОСОБА_1 була позбавлена можливості в суді першої інстанції звернутися з заявою про непідсудність даної справи Суворовському районному суду м. Одеси, з чим ОСОБА_1 звертається до Одеського апеляційного суду.
Щодо розгляду позовних вимог неповноважним складом суду. В 2012 році Банк звернувся з позовними вимогами до Відповідачів про стягнення прострочених процентів за користування кредитом, пені, також просив внести змін до договору про іпотечний кредит керуючись п. 5.2. та п. 1.6.1.1. договору про іпотечний кредит. Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10.07.2013 року - позовні вимоги задоволені в повному обсязі. 29.05.2020 року, Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10.07.2013 року у справі №1527/18659/12 мотивуючи заяву тим, що після стягнення судовим рішення основної заборгованості за кредитним договором, у Банку відсутні правові підстави для нарахування передбачених договором процентів за кредитом, комісії за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань, згідно правового висновку Верховного суду у постанові від 23 жовтня 2019 року , справа № 523/500/16-ц, провадження № 61-27729св18). Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 січня 2021 року, скасовано заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10.07.2013 року, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
В межах розгляду даної цивільної справи, 06.05.2021 року Банк звернувся з заявою про уточнення позовних вимог та просив стягнути з відповідачів втрати від інфляції за кредитним договором за період з 04.01.2014 р. по 21.04.2021 р., та 3% річних за період з 04.01.2014 року по 21.04.2021 р. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) вказано, що: «процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Із змісту первісно заявлених позовних вимог вбачається, що Банк посилався на порушення своїх прав, щодо несплати Відповідачами прострочених процентів за користування кредитом та пені керуючись положеннями п. 5.2. та п. 1.6.1.1. договору про іпотечний кредит. Додатково просив внести зміни до договору про іпотечний кредит.
Ціна даного позову складала суму у розмірі 681 264,82 грн. В заяві про уточнення позовних вимог від 06.05.2021 року, Банк просив стягнути втрати від інфляції та 3% річних керуючись ст. 625 ЦК України. Ціна нового позову визначена Банком у розмірі 4 103 908,72 грн.
Вимога про внесення змін до договору про іпотечний кредит в уточненій заяві не заявлялась. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що після скасування заочного рішення фактичні обставини справи не змінились, а поданою заявою про уточнення позовних вимог від 06.05.2021 року, Банк одночасно змінив як предмет так і підстави позову. В даному випадку заява про уточнення позовних вимог від 06.05.2021 року є новим позовом, який підлягав виділенню з матеріалів справи для автоматизованого розподілу та визначення повноважного складу суду.
Натомість згідно наявного на сайті суду звіту про автоматизований розподіл від 15.03.2021 року вбачається, що передача нового позову відбулась раніше визначеному складу суду, що суперечить вимогам закону.
Надалі прийнявши до провадження новий позов, суд не ухвалив процесуального рішення щодо такої дії, у зв'язку з чим позбавив гарантованих прав Відповідача щодо надання відзиву на позовну заяву, та інших прав передбачених п. 7 ч. 2 ст. 187, ст. 49, ст. 191 ЦПК України.
Крім того відповідно до ч. 5 ст. 49 ЦПК України, у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду. Зазначені вимоги чинного процесуального закону також грубо порушені судом першої інстанції.
Також суд порушив принцип рівності сторін у справі, розглядаючи новий позов Банку про стягнення втрат від інфляції та 3 % річних у загальному розмірі 4 103 908,72 грн., без оплати Позивачем судового збору, не вирішуючи питання про звільнення або відстрочки від його сплати.
Ухвалюючи рішення про стягнення втрат від інфляції та 3% річних за кредитним договором за період з 04.01.2014 р. по 21.04.2021 р., суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати від 08 листопада 2019 року, справа № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19; Верхового Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17 та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17, за змістом яких стягнення 3 % річних та втрат від інфляції, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Відповідно Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що провадження у справі відкрито 24 грудня 2012 року. З огляду на зазначене, нарахування втрат від інфляції та 3 % річних за останні 3 роки які передували подачі позову не співпадають з періодом заявленим Позивачем у позові. З підстав грубого порушення судом процесуального закону, щодо неналежного повідомлення ОСОБА_1 про дату та час розгляду справи, остання була позбавлена можливості в суді першої інстанції звернутися з клопотанням про застосування строків позовної давності, з чим Апелянт звертається до Одеського апеляційного суду.
Задовольняючи позовні вимоги відповідно до частини другої статті 625 ЦК України суд першої інстанції не врахував, що наслідки порушення відповідачем строків повернення позичених коштів сторони передбачили у кредитному договорі, згідно з пунктом 5.1 якого, у разі прострочення Позичальника термінів повернення основної суми кредиту він зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що і вирішив суд в своєму рішення від 12 грудня 2011 р. Враховуючи наведене , вважали, що не можуть застосовуватись одночасно положення договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів та охоронна норма частини другої статті 625 ЦК України. Відповідного висновку дійшов Верховний суд в постанові від 07 грудня 2022 року, справа № 752/21859/19, провадження № 61-987св22.
Явка в судове засідання
Сторони та їх представники повідомлені належним чином, про час місце та дату судового засідання, про те в судове засідання з'явились тільки представники сторін, що не заважає розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судовою колегією встановлено наступне.
13 листопада 2007 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит № 2093-н (а.с.6-9), відповідно до якого ВАТ «Державний ощадний банк України», який у подальшому змінив своє найменування на публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» надає відповідачці грошові кошти у сумі 2000000 грн. з цільовим призначенням - на придбання земельної ділянки площею 0,070 га з розташованим на ній будинком площею 255,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 17 серпня 2032 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14% річних та комісійні винагороди в порядку, визначеному договором. ОСОБА_1 зобов'язана була проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 25103,00 грн. та проценти за кредитом щомісячно не пізніше останнього робочого дня (п.1.5-1.6).
В забезпечення виконання зобов'язань за іпотечний кредит ОСОБА_2 , згідно договору поруки № 1 від 12 грудня 2007 року по кредитному договору №2093-н від 13 листопада 2007 року виступив поручителем, при цьому п.1.1 договору поруки передбачає відповідальність поручителя перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі шляхом видачі готівки. У свою чергу відповідачка прийняла позику, використавши її за призначенням, але свої зобов'язання щодо погашення кредиту належним чином не виконує.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2011 р. позов ВАТ “Державний Ощадний Банк України” в особі філії Одеського обласного управління АТ “Державний Ощадний Банк України” до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені повністю, стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 1921228,04 грн., прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 60148,60 грн., суму боргу за нарахованими відсотками за користування кредитом в розмірі687439,37 грн., пеню по відсоткам в розмірі 154847,47 грн., пеню по кредиту в розмірі 13590,51 грн., а всього борг в розмірі 2837253,99 грн. та порівну судові витрати в розмірі 1820 грн.
Рішення набрало законної сили 23 грудня 2011 р.
Позивачем здійснено розрахунок заборгованості станом на 27.04.2021 р., яка складає 4785173,54 грн, з них прострочені проценти за користування кредитом за період з 15.04.2011 р. по 26.11.2012 р. -440155,11 грн., пені за період з 18.04.2011 р. по 26.11.2012 р. -241109,71 грн.. втрати від інфляції за кредитним договором за період з 04.01.2014 р. по 21.04.2021 р. у розмірі 3669905,81 грн., 3% річних за період з 04.01.2014 року по 21.04.2021 р. у розмірі 434002,91 грн.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як передбачено ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а є підставою виникнення права на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України
Позивач використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в заставу майна. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, зазначено, що після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінюється порядок, умови та строк дії кредитного договору.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 01 грудня 2015 року у справі № 6-1707цс15, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за ним та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевий строк виконання її умов.
Велика Палата Верховного Суду вказала в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а є підставою виникнення права на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України
Позивач використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в заставу майна. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет застави. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
З огляду на вказані норми та правові позиції взагалі є безпідставним нарахування позивачем процентів, пені за умовами договору заявивши про повернення коштів кредиту звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості, рішення за яким було ухвалено 12 грудня 2011 року у справ №2-3436/11.
Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За нормами ч.1,2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За правилами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Переглянувши усі матеріали справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що вимоги про стягнення трьох процентів річних за період з 04.01.2014 року по 21.04.2021 р. у розмірі 434002,91 грн. та втрат від інфляції за кредитним договором за період з 04.01.2014 р. по 21.04.2021 р. у розмірі 3669905,81 грн., відповідно до вимог ст.625 ЦК України є обґрунтованими, оскільки відповідачами протягом вказаного періоду часу не виконується зобов'язання після ухвалення рішення суду.
Щодо доводів представника відповідача про те, що вимоги про стягнення трьох процентів та індексу інфляції не підлягають прийняттю, то суд не приймає їх до уваги, оскільки такі вимоги заявлені після скасування заочного рішення, коли розгляд справи розпочато спочатку і в ході підготовчого провадження, що відповідає вимогам ст. 49 ЦПК України.
Доводи апелянта про те, що відповідач ОСОБА_1 , не була належним чином повідомлена про розгляд справи після скасування заочного рішення, участі у справі не приймала, оскільки суд не виконавши вимоги закону щодо встановлення адреси проживання/реєстрації Відповідача, помилково здійснював направлення повісток на стару адресу ( АДРЕСА_3 ), а інші повідомлення про вручення згідно матеріалів справи - повернуті за відсутності марок, не є слушними так як не відповідають матеріалам справи (а.с.44-45,48-49,76,131,132,164,165). Крім того, судова колегія зауважує та враховує що адвокат Танасогло О.М. в суді першої інстанції представляв інтереси ОСОБА_2 (а.с.195), в що не позбавляло його можливості заявити відповідні клопотання в суді першої інстанції.
Щодо заявлених вимог про порушення підсудності розгляду справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що під час перегляду заочного рішення, жодних клопотань в суді першої інстанції з цього приводу не заявлялось, тим більше , що позовні вимоги були заявлені у 2012 році, тому з огляду на викладене у заявленій вимозі судова колегія вважає за необхідне відмовити .
Щодо клопотання про застосування строків позовної давності, судова колегія також вважає, що ця вимога не підлягає задоволенню, адже в суді першої інстанції такого клопотання під час перегляду справи після скасування заочного рішення не заявлялось.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають .
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 30 квітня 2024 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко