Справа № 145/148/24
Провадження №11-кп/801/390/2024
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
26 квітня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024025080000002 від 03.01.2024,
за апеляційною скаргою заступника керівника Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Широка Балка Білозерського району Херсонської області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше судимого:
04.11.2005 року Тиврівським районним судом Вінницької області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
23.12.2010 року Немирівським районним судом Вінницької області за ч.3 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
03.11.2017 року Тиврівським районним судом Вінницької області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки два місяці,
06.06.2019 року Тиврівським районним судом Вінницької області за ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 185, ст.ст.70,71 КК України до 3 років 11 місяців позбавлення волі, звільнений 05 травня 2023 року зі Стрижавської виправної колонії по відбуттю строку покарання,
- визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України і призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання, якщо протягом іспитового строку терміном в 3 (три) роки він не вчинить нового кримінального правопорушення.
На підставі п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки:
періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Згідно з вироком, судом встановлено, що 01 січня 2024 близько 15 год. 15 хв. ОСОБА_7 проходив повз будинку АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_10 . В цей час у нього виник злочинний умисел на незаконне проникнення до приміщення дачного будинку.
У подальшому, ОСОБА_7 реалізуючи свій кримінально-протиправний умисел, розуміючи неправомірний характер своїх дій, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, незаконно, діючи всупереч волі власника, переслідуючи умисел на порушення конституційного права на недоторканність житла та іншого володіння особи, передбаченого ст.30 Конституції України, через відкриту хвіртку самовільно проник на неогороджену територію домоволодіння ОСОБА_10 та шляхом віджиму вікна, яке розташоване біля вхідних дверей будинку, проник всередину приміщення житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 , чим порушив право ОСОБА_10 на недоторканність його володіння.
До обвинувального акту стосовно ОСОБА_7 долучена письмова заява обвинуваченого, що складена у присутності захисника ОСОБА_8 , відповідно до якої ОСОБА_7 беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини, ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження, згоден на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без його участі.
Також до обвинувального акту долучена письмова заява потерпілого ОСОБА_10 , відповідно до якої згоден на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
За результатами дослідження змісту відповідних заяв та матеріалів дізнання, у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначені заяви є усвідомленими, відповідають їх внутрішній волі, а їх процесуальна позиція сформувалася без будь-якого стороннього неправомірного впливу на них.
Згідно з ч.2 ст.382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Встановлені органом досудового розслідування обставини не оспорюються учасниками судового провадження і суд не вбачає підстав ставити їх під сумнів та визнає їх доведеними, оскільки вони повністю узгоджуються з наданими суду матеріалами дізнання.
Таким чином, вищенаведені фактичні обставини поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку в обсязі обвинувачення, яке було сформульоване прокурором, а тому його дії судом кваліфіковані за ч.1 ст.162 КК України, як незаконне проникнення до житла.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі заступника керівника Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_9 , не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 та доведеність його винуватості, просить вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Ухвалити новий вирок та засудити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 162 КК України до покарання на 2 роки обмеження волі. Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня прибуття і постановки його на облік у виправному центрі. У решті вирок залишити без змін.
У доводах апеляційної скарги зазначає, що до вчинення кримінального правопорушення, за яке ОСОБА_7 засуджено оскаржуваним вироком, він був раніше неодноразово судимим (4 рази) як за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, які відносяться до категорії тяжких, так і за вчинення кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що також відноситься до категорії тяжкого злочину. При цьому судимості за попередніми вироками не зняті та не погашені.
Проте, навіть призначення за усіма попередніми вироками суду покарання у виді реального позбавлення волі не попередило вчинення ним нового умисного кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії кримінальних правопорушень проти прав і свобод людини і громадянина.
Зазначає, що ОСОБА_7 ніде не працює, а це свідчить про те, що він не надав критичну оцінку своїй злочинній поведінці, не усвідомив суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, не бажав виправити ситуацію, що склалася, та ставати на шлях виправлення, що також вказує і на високу суспільну небезпеку обвинуваченого та свідчить про неможливість його виправлення і перевиховання без призначення покарання, яке б належало відбувати реально.
Таким чином, рішення суду про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком не є справедливим та співмірним із вчиненим кримінальним правопорушенням і суперечить загальним засадам призначення кримінального покарання, наведеним у ст. ст. 50, 65 КК України, висновкам Верховного Суду та роз?ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7.
Окрім того, як убачається з оскаржуваного вироку, суд не звернув увагу на наявність обставин, передбачених п.1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України та призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 162 КК України у виді 3 років обмеження волі, що є більшим, ніж дві третини максимального строку найбільш суворого покарання, визначеного санкцією цієї статті. Тобто, Тиврівський районний суд Вінницької області не дотримався вимог Закону України про кримінальну відповідальність не застосував, положення ст. 69-1 КК України та, не зважаючи на постанови Верховного Суду України від 14.04.2016 № 5-23кс-16, від 22.06.2023 № 953/22223/21 не застосував спеціальні правила призначення покарання.
Ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_7 та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком, суд також не визначив початок іспитового строку, на який обвинуваченого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону (ст.374 КПК України) та впливає на правильність судового рішення.
Позиції учасників судового розгляду
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав подану апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні, посилаючись на викладені в ній доводи.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуваний вирок - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Потерпілий ОСОБА_10 про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, однак у судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення не надсилав. Захисник, обвинувачений та прокурор не заперечували щодо проведення судового розгляду у відсутність потерпілого. За таких обставин, відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України, а також у зв'язку з відсутністю заперечень учасників, які з'явилися в судове засідання, апеляційний розгляд відбувся у відсутність потерпілого.
Мотиви і висновки суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді, виступи учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги у її межах, апеляційний суд дійшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Відповідно до ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Крім того, при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися вимог ст.65 КК України відносно загальних засад призначення цього покарання у відповідності до положень Загальної частини Кримінального кодексу України.
Згідно з вимогами ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Перевіривши ретельно доводи апеляційної скарги прокурора,колегія суддів апеляційного суду знаходить їх частково переконливими, виходячи з наступних підстав.
Згідно зі ст. 50 КК України рішення суду про призначення покарання, з-поміж інших завдань, повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так й іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з положень ст. 65 КК України, а також роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди повинні суворо додержуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_7 , судом першої інстанції враховано, що обвинувачений раніше судимий, не працює, неодружений, на обліку у лікаря - нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за медичною допомогою не звертався. Згідно з довідкою-характеристикою Гніванської міської ради Вінницької області № 93 від 04.01.2024 скарг та заяв щодо порушень ОСОБА_7 громадського порядку від правоохоронних органів та жителів с. Селище в міську раду не надходило.
Разом з тим, дійсно з матеріалів кримінального провадження вбачається, що до вчинення кримінального проступку, за який ОСОБА_7 засуджено оскаржуваним вироком, він був раніше неодноразово судимим (чотири рази) як за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, які відносяться до категорії тяжких, так і за вчинення кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що також відноситься до категорії тяжкого злочину. При цьому судимості за попередніми вироками не зняті та не погашені. Проте, навіть призначення за усіма попередніми вироками суду покарання у виді реального позбавлення волі не попередило вчинення ним нового умисного кримінального проступку, яке відноситься до категорії кримінальних правопорушень проти прав і свобод людини і громадянина.
Однак, апеляційний суд звертає увагу на те, що за вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення ОСОБА_7 вже поніс відповідні покарання, на які він заслуговував та які судами вважалися достатніми для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. А тому апеляційний суд у цій частині не може погодитись з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що за таких підстав обвинуваченому має бути призначено покарання у виді обмеження волі, яке він має обов'язково відбувати реально.
Також не може погодитись апеляційний суд і з твердженням про те, що ОСОБА_7 ніде не працює, що свідчить про те, що він не надав критичну оцінку своїй злочинній поведінці, не усвідомив суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, не бажав виправити ситуацію, що склалася, та ставати на шлях виправлення, а від так вказує і на високу суспільну небезпеку обвинуваченого та свідчить про неможливість його виправлення і перевиховання без призначення покарання, яке б належало відбувати реально.
Адже під час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку судом встановлено, що ОСОБА_7 влаштувався на роботу, з'являється на всі виклики до суду та намагається вести здоровий спосіб життя.
Окрім того, апеляційний суд враховує встановлені судом першої інстанції обставини вчинення ОСОБА_7 даного кримінального проступку, а саме: визнання своєї провини та його щире каяття, подану заяву про визнання своєї винуватості, згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, надання згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні, а також позицію потерпілого ОСОБА_10 , який надав заяву згідно з якою зазначив, що дозволу на вхід до будинку не надавав, при перевірці будинку викрадено нічого не було, обстановка порушена не була. Цивільний позов потерпілим не заявлено.
За таких підстав, апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що призначене судом ОСОБА_7 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду погоджується в іншій частині з доводами апеляційної скарги прокурора.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 69-1 КК України та роз'яснень п. 6-2постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК України (з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування або усунення заподіяної шкоди), а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України.
При призначенні покарання із застосуванням ст. 69-1 КК України добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно (висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 14.04.2016 у справі № 5-23кс-16, якою задоволено заяву заступника Генерального прокурора України з приводу застосування ст. 69-1 КК України).
Аналогічний висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 22.06.2023 (справа № 953/22223/21).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7 визнав свою винуватість повністю, про що свідчить його письмова заява, яка складена в присутності захисника. Щире каяття обвинуваченого суд визнав обставиною, яка пом'якшує його покарання. При цьому судом не встановлено обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого.
Згідно з формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, будь-яких збитків або шкоди злочином заподіяно не було.
Санкцією ч. 1 ст. 162 КК України передбачено покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років.
Проте, як убачається з оскаржуваного вироку Тиврівського районного суду Вінницької області від 24.01.2024, суд призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 162 КК України у виді 3 років обмеження волі, що є більшим, ніж дві третини максимального строку найбільш суворого покарання, визначеного санкцією цієї статті.
Тобто, Тиврівський районний суд Вінницької області не дотримався вимог Закону України про кримінальну відповідальність не застосував, положення ст. 69-1 КК України та, не зважаючи на вищевказані постанови Верховного Суду України від 14.04.2016 № 5-23кс-16 та Верховного Суду від 22.06.2023 № 953/22223/21, не застосував спеціальні правила призначення покарання.
Таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є слушними та дають апеляційному суду достатні підстави вважати, що таке неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 69-1 КК України) є підставою для зміни вироку судом апеляційної інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КК України.
Крім цього, відповідно до вимог ст. 374 КПК України та роз'яснень, що містяться в п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003, у резолютивній частині обвинувального вироку, з поміж іншого, суд ухвалює рішення про початок строку відбування покарання.
Проте, ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_7 та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком, суд першої інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки, ухваливши обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 , не визначив початок іспитового строку, на який його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону (ст. 374 КПК України) та впливає на правильність судового рішення.
Таким чином, у цій частині апеляційний суд також погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора та вважає їх слушними.
Отже, апеляційним судом встановлено допущені порушення судом першої інстанції вимог ст. 374 КПК України, які перешкодили ухвалити законний та обґрунтований вирок, а тому вони є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для зміни вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409, ст. 412 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 412, 413, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 24 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - змінити.
Призначити ОСОБА_7 за ч.1 ст.162 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо протягом іспитового строку терміном в 3 (три) роки він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов'язки:
періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Початок іспитового строку ОСОБА_7 рахувати з дня ухвалення вироку.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4