Справа № 344/17183/23
Провадження № 2/344/663/24
29 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої-судді Польської М.В.,
з участю секретаря Мациборки С.Я.,
за участю
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» про стягнення звільненому працівникові сум належних йому від підприємства за час затримки розрахунку при звільненні,-
Позивач у вересні 2023 року звернувся в суд із позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» про стягнення належних звільненому працівникові сум належних йому від підприємства у сумі 1 770 069.18грн., стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1 139 959.03грн. починаючи з 15.09.2023р. по день фактичної виплати, стягнення судових витрат та витрат на правову допомогу.
Позов обґрунтованим тим, що з 29.05.2022р. ОСОБА_1 було обрано до складу Правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» на посаду Директора з безпеки, згідно рішення Наглядової ради товариства від 25.05.2022р. З позивачем було укладено 24.06.2022р. контракт, на підставі якого виникли трудові відносини з товариством. Наказом товариства від 14.08.2023р. №107-к/тр, на підставі рішення Наглядової ради від 11.08.23р., позивача було звільнено з роботи на підставі п.5 ст.41 КЗпП України дострокове розірвання договору з ініціативи власника, вирішено питання виплати вихідної допомоги у розмірі 6-ти місячного середнього заробітку та компенсацію за невикористану відпустку. Згідно розрахункового листа нараховано позивачу 4 819 652.20грн., з них вихідна допомога - 3 972 934.26грн., індексація з/п 309.15грн., компенсація за невикористану відпустку - 724 541.40грн., посадовий оклад 121 867.20грн., який додається. Але в день звільнення розрахунок не було проведено, а тільки виплачено 24.08.23р. частково заборгованість у сумі 2 109 750.84грн. та 99 657.97грн. за прострочення терміну виплати вихідної допомоги та компенсації. Невиплата позивачу відповідачем складає 1 770 069.18грн., середній заробіток за 1 день - 24 792.34грн., які слід вирахувати починаючи з 15.09.2023р.
Ухвалою від 20.09.2023р. позов було залишено без руху.
Ухвалою суду від 25.09.2023р. відкрито провадження у даній справі.
23.10.2023р. надійшов відзив на позов, в якому вимоги заперечуються. Так вказується, що 29.06.22р. між сторонами був укладений контракт, як з членом Правління товариства на посаду Директора з питань безпеки, з обумовленням за п.6.1 контракту встановлення щомісячної винагороди, та додаткової винагороди за результатами діяльності за рік пунктом 6.3 контракту. Додатком до контракту обумовлено розмір річної премії до 480 000грн. в березні місяці за наступним звітним роком (п.4-7 додатку), окрім того передбачено і можливість виплати інших місячних премій (заохочення) за рішенням Наглядової ради товариства (п.8). Протоколом Наглядової ради від 31.01.2023р. було прийнято рішення про виплату премії за 2022р. членам Правління, зокрема і позивачу у розмірі 480 000грн.. Розрахунок при звільненні позивача було проведено відповідачем 23.08.2023р. у сумі 2 744 607.22грн. (посадовий оклад, сума невиплаченої з/п, сума вихідної допомоги, сума індексації та компенсація за невикористані 86 днів відпустки), а 24.08.2023р. виплачено компенсацію належних працівнику сум за період з 15 по 24.08.2023р. в розмірі 99 657.97грн. Позивач у наведеному власному розрахунку, який відповідачем не видавався та не підписувався, ймовірно вказує одноразову премію, як заборгованість (за п.8 додатку до контракту як інша місячна премія (заохочення) за рішенням Наглядової ради). Проте, розрахунок проведено відповідачем в повному обсязі, заборгованість відсутня перед позивачем, виплата розрахункових здійснено на підставі розміру його виплат за останні 2 місяці перед звільненням. Окрім того, Наглядова рада повинна діяти в межах Статуту, а така перевищила свої повноваження за вимогами п.10.2.1, 10.2.2.8, 10.2.2.28, 10.2.2.23 Статуту, п.3 ст.75 Закону України «Про акціонерні товариства», п.8.21 Положення «про Наглядову раду, щодо питання виплати позивачу одноразової грошової допомоги за чотири місяці 2023р., як стверджує позивач, окрім того за виплату таких премій проголосувало тільки 2 члена Наглядової ради з 5-ти, при необхідній кількості голосів - 3. Тому, 23.08.23р. рішення Наглядової ради від 12.05.23р. було скасовано рішенням Наглядової ради за №3/21, подано заяву про вчинення кримінального правопорушення та подано позов до господарського суду про відшкодування збитків з в.о.Голови Наглядової ради.
30.10.2023р. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначається, що п.9 додатку до контракту та п.6.2 контракту передбачав можливість сплати інших місячних премій та заохочень, а предметом доказування незаконності рішення Наглядової ради у даній цивільній справі не є предметом спору.
15.11.2023р. подано заперечення на відповідь на відзив, де зазначено, що спірна премія у розмірі 1 242 240грн. була виплачена позивачу на підставі нелегітимного рішення Наглядової ради, а розрахунковий листок поданий позивачем до позову, складений не відповідачем, а самим позивачем. Розрахунок зроблений позивачем за останніх 12 місяців за постановою №100 є також невірним, оскільки середня з/п розраховується за останніх 2 місяці перед звільненням, при цьому при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо), а також винагороди (премії) одноразового характеру, а не систематичного як вважає позивач, окрім того за червень-липень 2023р. премії не було. А тому підстав для її врахування - відсутні.
06.12.2023р. від відповідача надійшли додаткові пояснення.
08.01.2024 року представником відповідача подано заяву про зупинення провадження у даній цивільній справі до вирішення справи, що розглядається в порядку господарського судочинства №909/1103/23 за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» до ОСОБА_4 про стягнення збитків у розмірі 11 180 200,00грн.
Ухвалою суду від 22.01.2024р відмовлено у зупиненні провадження.
Також, позивач 13.02.2024р. та 26.04.2024р. надавав письмові пояснення.
Представник позивача та позивач у судових засіданнях позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
Представник відповідача заперечив позовні вимоги, просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, оцінюючи всі докази в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 01.07.2022р. ОСОБА_1 було обрано до складу Правління Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» (надалі - товариство) на посаду Директора з безпеки, строком на 3 роки, згідно протоколу засідання Наглядової ради товариства від 25.05.2022р. пункт 2 (а.с.11). Затверджено умови контрактів з Головою та членами Правління товариства (п.4).
З позивачем було укладено 29.06.2022р. контракт, на підставі якого, як стверджувала сторона позивача, у нього виникли трудові відносини з товариством (а.с.12-17).
Натомість сторона відповідача зазначила, що такі трудові відносини між позивачем та відповідачем розпочалися саме з 01.07.2016р. та завершилися 14.08.2023р., про що свідчать записи в трудовій книжці позивача (а.с.33-35), а припинення повноважень та обрання ОСОБА_1 на посаду Директора з безпеки відбувалося одночасно без переривання його трудових відносин, і цей факт є важливим для обґрунтування попередньої оплати праці, для спростування можливих подібних виплат премій за попередні роки.
За умовами укладеного контракту, який є строковим трудовим договором, працівник ОСОБА_1 прийнятий на роботу в товариство до складу Правління, членом Правління - Директором з безпеки (п.1.1, 1.2).
Товариство зобов'язувалось виплачувати працівнику заробітну плату у розмірі, визначеному контрактом (п.2.2.1 контракту). Розділом 6 контракту (п.6.1-6.3) обумовлено оплату праці, а саме: за виконання обов'язків працівнику встановлюється щомісячна винагорода (посадовий оклад) у розмірі визначеному додатком до контракту, додаткові виплати встановлюються сторонами в додатку, працівник може отримати додаткову винагороду за результатами діяльності товариства за рік (річна премія), розмір якої та умови виплати визначаються додатком.
Отже, контрактом визначено було працівнику ОСОБА_1 оплату його праці у виді: 1)посадового окладу, 2)додаткових виплат при виконанні обов'язку його як працівника товариства та 3)річної премії за результатами діяльності товариства, визначених додатком до контракту.
Додатком до контракту підписаного теж 29.06.2022р., який є невід'ємним до контракту, обумовлено працівнику ОСОБА_1 : розмір посадового окладу - 120 000грн. щомісяця (п.1 додатку), розмір річної премії за результатами індивідуальних показників ефективності до 480 000грн., яка виплачується в березні місяці за наступним звітним роком (п.3-7 додатку). Окрім того, п.8 додатку передбачає можливість зміни розміру та умов виплати посадового окладу, річної премії шляхом підписання нового додатку до контракту.
Разом з тим, п.9 додатку до контракту, на який посилається сторона позивача, було передбачено і можливість виплати працівнику інших місячних премій (заохочення) за рішенням Наглядової ради товариства.
При цьому, в розмір посадового окладу працівника, як зазначено в п.2 додатку до контракту, вже враховані ті види матеріального заохочення, що відображають характер та інтенсивність роботи члена Правління товариства і в подальшому не можуть бути додатково нараховані (виплачені) працівнику.
Отже, надаючи оцінку контракту та додатку до контракту, яким врегульовано виплату члену Правління товариства ОСОБА_1 , слід зазначити, що окрім обов'язкового окладу, в який вже включено всі види матеріального заохочення за характер та інтенсивність його праці, може бути (за правом, а не обов'язком товариства) оплачена йому річна премія за підсумками роботи, а також місячна премія, так зване заохочення (за правом, а не обов'язком Наглядової ради, яка складається з 5 членів). Останній вид обраного права Наглядової ради і є предметом спору даної цивільної справи в частині не самої її виплати, а в частині зарахування такої виплаченої в травні премії в розрахунок при звільненні. Водночас, в додатку до контракту чітко зазначено вид даного заохочення - місячна премія, тобто за певний місяць.
Як слідує з матеріалів справи, протоколом Наглядової ради від 31.01.2023р. було прийнято рішення про виплату премії за 2022р. членам Правління (яких є у відповідача - 6 працівників в т.ч. позивач), зокрема і позивачу у розмірі 480 000грн. і така отримана позивачем у березні 2023р., що не заперечується сторонами та підтверджено доказом (а.с.31). Це вид річної премії за правом товариства, як зазначено вище.
Також, згідно протоколу засідання Наглядової ради товариства від 12.05.2023р. на порядок денний було винесено питання п.2 порядку денного про виплату Голові правління та членам Правліня премії (заохочення), яким вирішили виплатити Голові та членам Правлінняв т.ч. ОСОБА_1 премію (заохочення) за перші чотири місяці 2023 року в розмірі 1 242 240.00грн. (а.с.32). Така премія отримана позивачем в травні 2023р., що не заперечується стронами та підтверджується інформацією про нарахування (а.с.31), назва такої виплати - одноразова премія.
Наказом Голови Правління товариства від 14.08.2023р. №107-к/тр, на підставі рішення Наглядової ради від 11.08.23р. позивача було звільнено з роботи на підставі п.5 ст.41 КЗпП України припинення повноважень посадових осіб, у зв'язку з достроковим розірвання договору з ініціативи власника (а.с.18). Вирішено в наказі виплатити працівнику ОСОБА_1 компенсацію за 86 днів невикористаної відпустки та вихідну допомогу у розмірі 6-ти місячного середнього заробітку. З даним наказом ознайомлено цього ж дня позивача.
Згідно зі статтею 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивільним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус члена колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій з управління товариством.
Правове становище осіб, які працюють за контрактом, істотно відрізняється від правового статусу працівників, які виконують свої трудові обов'язки відповідно до трудового договору.
Трудовий контракт є особливою угодою про працю, водночас має певні відмінності від трудового договору. Найважливішою відмінністю контракту від традиційного трудового договору є співвідношення нормативного та договірного регулювання трудових відносин.
У трудовому договорі умови праці та матеріального забезпечення працівника переважно встановлюються нормативно-правовими актами (законами, підзаконними так локальними правовими актами) та, зазвичай, лише окремі з умов договору встановлюються самими сторонами, зокрема, це умови про безпосередню трудову функцію працівника, місце та початок роботи, в окремих випадках - про оплату праці.
При укладенні контракту переважає договірне регулювання істотних та інших умов праці, а також умов, що стосуються соціально-побутової сфери. На стадії укладення контракту сторони обговорюють питання щодо обсягу роботи та вимог до якості й строків її виконання, строку дії контракту, прав, обов'язків та взаємної відповідальності сторін, умов оплати й організації праці, матеріального забезпечення, підстав припинення і розірвання контракту, соціально-побутових та інших умов, необхідних для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи чи організації.
Трудовий контракт є формою індивідуального договірного регулювання трудових відносин, а також інших, пов'язаних із виконанням сторонами прийнятих зобов'язань. Трудовий контракт не лише встановлює трудові відносини, а й визначає їх зміст, забезпечуючи при цьому специфічні інтереси роботодавця і працівника. Контракт спрямовується на забезпечення реалізації особистих, індивідуальних інтересів, які, отримуючи певну фіксацію і визнання, перетворюються у суб'єктивні права. У контракті встановлюються спеціальні заходи забезпечення виконання прийнятих на себе сторонами зобов'язань, що не є притаманними іншим видам трудового договору.
Отже, контракт базується на договірному регулюванні трудових відносин роботодавця та працівника як сторін такого особливого договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що згідно розрахункового листа за серпень 2023р., який йому видано уповноваженою особою відповідача (а.с.19) йому було нараховано всього - 4 819 652.20грн., з них: вихідна допомога - 3 972 934.26грн., індексація з/п - 309.15грн., компенсація за невикористану відпустку - 724 541.40грн., посадовий оклад 121 867.20грн.. З даного нарахування утримано 939 832.18грн. податків та зборів (залишок 3 879 820.02грн.). Але в день звільнення позивача 14.08.2023р. розрахунок не було з ним проведено повністю, тобто в даній сумі 3 879 820.02грн., а тільки виплачено 24.08.23р. частково заборгованість у сумі 2 109 750.84грн. та кошти в сумі 99 657.97грн. за прострочення терміну виплати вихідної допомоги та компенсації. Отже, невиплата позивачу відповідачем складає 1 770 069.18грн. (3 879 820.02 - 2 109 750.84=1 770 069.18), яку слід стягнути з відповідача (вимога №1 позову).
Заперечуючи позовні вимоги в цій частині, відповідач зазначив, що позивач у наведеному розрахунку долученому до позову, який відповідачем не видавався та не підписувався, помилково проводить розрахунок, виходячи з невірно визначеного при цьому середнього заробітку та всіх нарахувань. Так, згідно розрахунку та виплату коштів ОСОБА_1 при звільненні за серпень 2023р, який долучений стороною відповідача та належним чином підписаний головним бухгалтером товариства та відповідальною особою (а.с.97-98), йому при звільненні було нараховано - 2 744 607.22грн. (а не 4 819 652.20грн.), з них: посадовий оклад - 121 867.20грн., вихідна допомога передбачена при звільненні - 1 996 254.36грн., індексація з/п - 309.15грн., компенсація за невикористану відпустку - 502 377.60грн., компенсацію невиплаченої своєчасно частини зарплати (за період затримки у виплаті з 14.08 по 24.08.2023р.) - 123 798.72грн.. З даного нарахування утримано 535 198.41 грн. податків та зборів. Виплачено позивачу 2 506 451.72 грн., що ним і не заперечується, з яких: 2 209 408.81грн. всіх нарахованих виплат при звільненні (2 744 607.22 - 535 198.41 = 2 209 408.81) та 297 042.91грн.. - борг на початок серпня місяця, який виплачено як зазначив позивач 24.08.2023р..
Щодо розбіжностей в розрахунковому листку працівника ОСОБА_1 за серпень 2023р. наданого позивачем, з аналізу якого на його переконання виникла заборгованість по виплаті при звільненні і, як наслідок, є підстави нарахування та стягнення середнього заробітку за затримання частини виплат, та на переконання відповідача проведеного повного розрахунку з позивачем при звільненні, слід зазначити наступне.
Суд вважає належним доказом поданий відповідачем розрахунок, оскільки такий містить підпис бухгалтера та відповідальної особи, натомість наданий позивачем розрахунок, який ймовірно дійсно ним отриманий саме з бухгалтерії, однак такий не містив підпису і не відповідає проведеному фактичному розрахунку виплат нарахованих позивачу при звільненні, не є належним доказом нарахування товариством коштів при звільненні.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (зі змінами та доповненнями станом на серпень 2023р., останні за 26.04.2022р.), зокрема р.ІІ «Період, за яким обчислюється заробітна плата» пунктом 2 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Отже, обчислення середньої заробітної плати при звільненні проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, а тільки для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться розрахунок, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.
Питання розрахунку за невикористані відпустки не є предметом спору зі сторони позивача, а тільки спір наявний не врахування в розрахунок при звільненні, виплаченої відповідачем позивачу премії за рішенням Наглядової ради у травні 2023р. у сумі 1 242 240грн.
Тому, виходячи з норм р.ІІ постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р., з врахуванням звільнення позивача у серпні 2023р., слід було обчислювати середню заробітну плату за червень та липень 2023р., як доводив представник відповідача, окрім виплати компенсації за невикористану відпустку, яка вираховувалася відповідачем за період з липня 2022р. по липень 2023р.
Інформація нарахування та виплату заробітньої плати за останній рік перед звільненням надана відповідачем позивачу, на його вимогу (а.с.31), виплата працівнику ОСОБА_1 складала на час звільнення 14.08.2023р. - 2 506 451.72грн., з врахуванням попередніх виплат доходу за останні 2 місяці: червень, липень 2023р.
Позивач доводив і те, на обгрунтування вимоги №1 позову, що відповідачем мала б включитись при обчисленні середньої заробітної плати за червень-липень 2023р. у розрахунок при звільненні - премія, яка виплачена на підставі рішення Наглядової ради і наказу в.о. Голови Правління від 12.05.2023р. та отримана ним у травні місяці 2023р., і яка на його переконання носить системний характер, а не одноразовий, та входить до структури основної заробітної плати.
Представник заперечуючи такі доводи зазначив, що по-перше, це виключно премія одноразового характеру, тобто є одноразова виплата, яка не враховується у розрахунок при звільненні, тим паче при відсутності такої премії за розрахункових 2 місяці перед звільненням, по-друге така премія, як заохочувальна виплата разового характеру, а не як складова основної зарплати при системному визначені премії, як вважає позивач, така була виплачена позивачу у травні 2023р. «за перші чотири місяці» як зазначено в протоколі Наглядової ради від 12.05.2023р., тобто нібито за підсумками за січень-квітень 2023р., а не як доводить позивач з поділом в подальшому такої отриманої премії на наступні 4 місяці, тобто з травня по серпень 2023р., і яка мала враховуватись би в розрахунок при звільненні у останні 2 місяці, при цьому визначення нелегітимним рішенням Наглядової ради премії 6 особам була без проведення самої оцінки ефективності роботи товариства за перші чотири місяці року, по-третє сама виплата є безпідставною та незаконною, при нечинному рішенні Наглядової ради, яка на час ухвалення рішення в травні 2023р. діяла з перевищенням власних повноважень, прийняття рішень під головуванням в.о.голови Правління (призначеного на декілька днів) та при наявній заборгованості товариства перед кредиторами у сумі понад 1 млрд грн., по-четверте рішення Наглядової ради 12.05.2023р. щодо виплат премій, було скасоване Правлінням Наглядової ради самостійно, та в господарському судочинстві наявний спір щодо стягнення всіх загальних виплат членам Правління з особи, яка виконувала декілька днів обовязки голови правління та зініціювала у власних інтересах такі одноразові премії, по-п'яте додатком до контракту було передбачено, що характер та інтенсивність роботи працівника вже враховано в розмір посадового окладу.
Суд вважає доводи представника відповідача щодо цього частково обгрунтованими, виходячи з наступного.
Так, згідно р.ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати «Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати», саме на цей розділ посилалася і сторона позивача, зокрема у п.3 вказано, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Разом з тим, за п.4 р.ІІІ даного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, в т.ч.: б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; и) виплати, пов'язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати; о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Сторона позивача вважає, що п.4 (підпункт «б») даного Порядку, на який посилається відповідач, не може бути застосований щодо виплати позивачу у травні 2023р. нібито як одноразової виплати, оскільки дана премія не є одноразовою заохочувальною виплатою, а є саме заохочувальною системною виплатою за певний період - 4 місяці роботи, а отже входить в розрахунок під час обчислення середньої зарплати в заробіток працівника, який відповідає наступним 4 місяцям, починаючи з місяця, в якому вона нарахована, із застосуванням саме п.3 Порядку. Дана позиція, як зазначає сторона позивача у письмових поясненнях від 26.04.2024р., підтверджується і тим, що на цю виплату премії у травні 2023р. було нараховано сплату єдиного соціального внеску за Законом України №2464, а отже така премія була складовою заробітної плати, які включають основну та додаткову складову, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, а отже за постановою КМУ від 22.12.2010р. №1170 не нараховується єдиний соцвнесок на пп.б п.4 р.ІІІ постанови КМУ №100.
Однак, нарахування єдиного соцвнеску товариством на складові заробітної плати працівника, це не є предметом спору і не є належним доказом на переконання суду щодо визначення судом виду виплати у травні 2023 року у вигляді премії виплаченої позивачу. Суд також погоджується з доводами позивача, що дана премія входить як складова до заробітної плати і це не заперечується ніким, однак слід розрізняти питання, яке є предметом спору, а саме щодо врахування чи не врахування такої заохочувальної одноразової (а не системної) виплати як вказана премія за п.9 додатку до контракту позивача. Дана премія виплачена у травні 2023р. разово та вперше, попередньо з ініціативи голови Правління та рішеннями Наглядової ради такі премії, які передбачені п.9 контракту за період трудових відносин з позивачем з 01.07.2016р., не приймались та не виплачувались, це твердження представника відповідача про невиплату не спростовано стороною позивача і суд трактує безперервність таких трудових відносин саме з 2016р..
Премія, яка виплачена позивачу у травні 2023р., пунктом 4 р.ІІІ не виключає її як складову із заробітної плати, як помилково зазначає сторона позивача, а тільки даний пункт 4, як і пункт 3, обумовлює самий порядок обчислення середньої заробітної плати працівника та врахування чи неврахування певних складових заробітної плати у певний період.
А тому, суд приходить до висновку, що оскільки така премія, прийнята рішенням 12.05.23 за підсумками роботи за попередній місяць, та виплачена разово у наступному місяці - травні 2023р., така й була зарахована у середній заробіток саме в травні, і не повинна була ділитися з червня 2023року на 4 місяці як вважає позивач.
Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Отже, премії можуть мати вид як додаткової заробітної плати та як заохочувальна виплата такої премії.
У спірних правовідносинах з позивачем було передбачено додатком до контракту дві такі види премій по праву, а не обов'язку: як додаткова (це п.3-7) та як заохочувальна (це п.9)
На переконання суду виплата місячної премії як заохочувальної за рішенням саме Наглядової ради, якщо вона таке вирішить, та яка не була обов'язковим платежем до заробітної плати, не обумовлювалась в контракті щодо виплати чи невиплати за якимись підставами, тобто саме у якому випадку така виплачується і за яку виконану роботу чи досягнення саме членами Правління, натомість саме річна премія (додаткова заробітна плата), яка також не була обов'язковим платежем, вже чітко залежала від результатів оцінки індивідуальних показників ефективності даного працівника.
Отже, такий вид заохочувальної премії за п.9 додатку до контракту є разовою виплатою, в розумінні чинного законодавства. Те, що в протоколі Наглядової ради вказано, що така премія виплачується за перші чотири місяці 2023 року (січень-квітень) проте одноразово однією сумою, не робить таку премію як стверджувала сторона позивача - систематичною. Звідси, розрахунок проведено відповідачем позивачу в повному обсязі, заборгованість відсутня перед позивачем, а позовні вимоги в частині стягнення належних звільненому працівникові сум належних йому від підприємства у сумі 1 770 069.18грн. за ст.116 КЗпП України не є доведеними та не підлягають до задоволення.
Слід також врахувати, що на даний час в Україні з лютого 2022р. введено воєнний стан у зв'язку з агресією рф, а тому виплата таких заохочувальних премій у розмірі понад 1 млн.200 тисяч гривень у 2023 році, не відповідає реаліям сьогодення та тим паче фінансовому стану товариства, який має дохід в основному з оплати населенням послуг газопостачання, та яке мало заборгованість на час виплати такої премії 6-м членам Правління товариства понад 1 млрд.грн. перед кредиторам.
Вимоги про стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1 139 959.03грн. починаючи з 15.09.2023р. по день фактичної виплати за ст.117 КЗпП України, є похідними, а тому не підлягають до задоволення.
Інші доводи сторін не потребують детальної оцінки та відповіді суду і не впливають на ухвалення рішення.
За вимогами ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
На підставі вищенаведеного, відповідно до ст.116, 117 КЗпП України, керуючись ст.ст. 12, 13, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» про стягнення належних звільненому працівникові сум належних йому від підприємства у сумі 1 770 069.18грн., стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1 139 959.03грн. починаючи з 15.09.2023р. по день фактичної виплати, судових витрат та витрат на правову допомогу- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлено 01.05.2024р.
Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА