ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32
ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32
26.11.07 Справа № 13/316.
За позовом відкритого акціонерного товариства «Луганськобленерго»м. Луганськ
до закритого акціонерного товариства «Рубежанськстрой»м. Рубіжне
про стягнення 131 318 грн. 73 коп.
Суддя
Яресько Б.В.
За участю:
Секретар судового засідання Савенко В.Ю.
Від позивача
Не прибув
Від відповідача
Дубровін А.В. дов. № 06/01 від 06.06.2007 р.
У судовому засіданні 19.11.2007 р. була оголошена перерва до 11 год. 00 хв. 26.11.2007 р.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ: позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 96 000 грн. 00 коп., втрат від інфляції -28 473 грн. 73 коп., 3 % річних -6845 грн. 00 коп.
Заявою від 09.11.2007 р. позивач збільшив розмір вимог щодо стягнення основної заборгованості до 119 381 грн. 06 коп. та відмовився від стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань.
З наслідками відмови від позову позивач ознайомлений.
За таких обставин суд припиняє провадження у справі в частині стягнення втрат від інфляції в сумі 28473 грн. 73 коп., та 3 % річних -6845 грн. 00 коп. з віднесенням судових витрат в цій частині на позивача.
Предметом позову є стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 119381 грн. 06 коп.
Відповідач позов не визнає, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності за спірними вимогами.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правової норми, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи учасників судового процесу, суд
ВСТАНОВИВ, що позивач звернувся до господарського суду Луганської області 26.04.2007 року з позовом в якому з врахуванням змін вимог просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за спожиту електричну енергію в сумі 119 381 грн. 06 коп.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наявність боргу за період з лютого 1998 року по вересень 1999 року в сумі 67 525 грн. 00 коп. підтверджується укладеною сторонами мировою угодою по справі № 11/20б від 12.12.2001 р. та платіжними вимогами та актами споживання електричної енергії за період січень 1998 року, з жовтня 1999 року по грудень 2000 року, що підтверджує факт постачання електричної енергії за договором № 35 від 01.01.1996 року.
Позивач зазначає, що на його думку строк позовної давності не сплив, оскільки відповідач 26.07.2005 р. листом № 01-116 визнав претензію позивача № 221 від 18.07.2005 р. щодо оплати боргу за договором № 35 від 01.01.1996 р. частково в сумі 210 688 грн. Сторонами був складений акт звірення розрахунків за яким станом на 01.07.2005 року борг відповідача складав 210 688 грн. 39 коп.
Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що строк позовної давності за вимогами щодо стягнення оплати за електричну енергію за період січень 1998 року, з жовтня 1999 року по грудень 2000 року сплив у листопаді 2003 року.
Стосовно вимог що виникають з умов мирової угоди, то строк позовної давності сплив у січні 2007 року. Посилання позивача про переривання перебігу позовної давності в наслідок визнання відповідачем претензії від 18.07.2005 року не можуть бути прийняти до уваги, оскільки відповідачем в відповіді на претензію визнавався борг не за мировою угодою, а за договором № 35 від 01.01.1996 р.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зобов'язання з оплати електричної енергії поставленої позивачем відповідачу за договором № 35 від 01.01.1996 р. в період січень 1998 року, з жовтня 1999 року по грудень 2000 року виникли під час дії Цивільного кодексу Української РСР.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Згідно п. 4.2. договору № 35 від 01.01.1996 року оплата за відпущену активну електроенергію за розрахунковий період повинна була здійснюватися 18 числа розрахункового місяця.
Таким чином строк позовної давності за зазначеними вимогами сплив з 19.01.2001 р. по 19.12.2003 року відповідно.
Положення Цивільного кодексу Української РСР, що регулювали застосування позовної давності не передбачали можливості її переривання в спорах між юридичними особами при вчиненні боржником дій по визнанню боргу.
З врахуванням того, що відповідно до п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинність з 01.01.2004 року правила цього кодексу застосовуються лише до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цім кодексом, відсутні підстави для застосування його положень до зазначених правовідносин сторін.
За таких обставин в вимогах позивача щодо стягнення заборгованості за електричну енергію поставлену в період січень 1998 року, з жовтня 1999 року по грудень 2000 року слід відмовити через закінчення строку позовної давності.
Відповідно до умов укладеної між сторонами мирової угоди від 12.12.2001 р. відповідач зобов'язався сплатити позивачу борг в сумі 67 525 грн., що утворився в наслідок несплати за відпущену електричну енергію по договору № 35 від 01.01.1996 р. за період з лютого 1996 року по вересень 1999 року
Суд погоджується з доводом відповідача що при укладанні мирової угоди сторони припинили зобов'язання за договором № 35 від 01.01.1996 року в наслідок заміни їх іншими, що виникають з умов мирової угоди, тобто відбулася новація зобов'язань, яка передбачена ст. 220 Цивільного кодексу Української РСР, що був чинний на той момент.
Відповідно до умов мирової угоди відповідач зобов'язався сплатити позивачу кошти в сумі 67 525 грн. 8 платежами на протязі 24 місяців починаючи з 1 кварталу 2002 року по 111 квартал 2003 року.
Строк позовної давності за вимогами, що виникають з мирової угоди сплив відповідно з 01.04.2005 року по 01.01.2007 року.
Таким чином, на момент звернення позивача до суду 26.04.2007 року строк позовної давності за вимогами на суму 67 525 грн. сплив.
Посилання позивача на те, що відповідач визнавши претензію своїм листом № 01-116 від 26.07.2005 р. тим самим вчинив дію по визнанню боргу, що відповідно до положень ст. 264 Цивільного кодексу України перериває перебіг позовної давності є хибними, оскільки в зазначеному листі відповідач визнавав частину вимог позивача за договором № 35 від 01.01.1996 р., а не свої зобов'язання за мировою угодою. Крім того ні з тексту самої претензії, ні з відповіді на неї неможливо встановити за який період виникли вимоги, та які з них визнав відповідач.
Відповідачем по справі подана заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З врахуванням викладеного в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Позивачем первісно були заявлені вимоги про стягнення 131318 грн. 73 коп., та сплачене державне мито в сумі 1313 грн. 18 коп.
В частині вимог щодо стягнення 35 318 грн. 73 коп. позивач відмовився від позову, відмова прийнята судом і відповідно судові витрати в цій частині покладаються на позивача.
Позивач збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу з 96 000 грн. 00 коп. до 119 381 грн. 06 коп. тобто на 23 381 грн. 06 коп., але не надав суду доказів сплати державного мита.
З врахуванням того, відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України суд відносить судові витрати по справі на позивача, та стягує з нього в доход державного бюджету державне мито в сумі 233 грн. 81 коп.
Керуючись ст. 44,49, п. 4 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити частково.
2. Відмовити відкритому акціонерному товариству «Луганськобленерго»в стягненні з закритого акціонерного товариства «Рубежанськстрой»заборгованості в сумі 119 381 грн. 06 коп.
3. Припинити провадження в частині стягнення 35 318 грн. 73 коп.
4. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Луганськобленерго»м. Луганськ, вул. П. Сороки 16а ідентифікаційний код 21841896 на користь державного бюджету державне мито в сумі 233 грн. 81 коп.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
За згодою сторін у судовому засіданні була проголошена лише вступна та резолютивна частина рішення
Суддя Б.В. Яресько
Дата підписання повного тексту рішення
28 листопада 2007 року.