24 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 161/21836/23 пров. № А/857/7525/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
розглянувши у судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року (головуючої судді Івасюти Л.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 13 год. 46 хв. в м. Луцьк) у справі №161/21836/23 провадження №2-а/161/28/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 13.12.2023 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в якій просить скасувати постанову від 21.08.2023 № 154.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання на те, що ОСОБА_1 не отримував повістку, яка зобов'язувала його прибути до ТЦК 26.07.2023 о 09:00, посилаючись на акт про відмову від повістки, як на підтверджуючий документ, однак як вбачається з матеріалів справи вказаний акт не містить повної інформації, а саме на якій підставі ця повістка повинна бути вручена; місце такого вручення; в який спосіб останній відмовився від отримання повістки; з яких причин його викликали; будь-якої інформації, яка б могла ідентифікувати повістку (номер, дата видачі повістки, дата на яку необхідно було прибути). З огляду на це, неможливо встановити, що саме та повістка, яка міститься в матеріалах справи була запропонована ОСОБА_1 . Натомість, відсутність у акті відмови будь-яких даних цієї ж повістки, може свідчити про те, що таких даних в ній просто не було вказано взагалі, як і в тій повістці, яку позивач сфотографував в той день. З заявами до ТЦК щодо невідповідності повістки, ОСОБА_1 не звертався, оскільки вона була запропонована працівниками ПП «Прагматек». Вищенаведене дозволяє вважати, що докази, а саме повістка та акт відмови, які покладені в основу оскаржуваного рішення, не можуть бути взятими до уваги через їх неналежність, недостовірність та недопустимість. Відповідно до змісту протоколу адміністративне правопорушення ОСОБА_1 нібито вчинив 24.07.2023, натомість сам протокол було складено лише 07.08.2023, що свідчить про невідповідність вимогам ч. 2 ст. 254 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП), оскільки його було складено уповноваженою посадовою особою пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення. Зокрема, як було зазначено вище, інкриміноване за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП ОСОБА_1 діяння було виявлено та підтверджено відповідним доказом - 24 липня 2023 року, коли проведено оповіщення працівників підприємства та складено акт про відмову, при цьому протокол про адміністративне правопорушення стосовно особи складено значно пізніше - 07 серпня 2023 року, що було проігноровано судом першої інстанції при винесенні рішення. Зі змісту протоколу також вбачається, що у ньому відсутня інформація щодо документу, який посвідчує особу, жодних актів про відмову від пред'явлення документа, що посвідчує особу не складалось, що свідчить про те, що вказаний протокол було складено за відсутності ОСОБА_1 . Про це також свідчить відсутність на ньому його підпису та запису посадової особи, яка склала протокол про відмову особи, яка притягається до адміністративної відповідальності від підписання протоколу. Важливо також відмітити, що у протоколі відсутні також будь-які пояснення ОСОБА_1 , що може свідчити про те, що його жодним чином не було опитано, не були роз'яснені його права і обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, не надано можливість подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а допущення таких порушень при складені протоколу, в свою чергу тягнуть за собою його недопустимість, оскільки він був оформлений з порушенням порядку. У матеріалах справи міститься фіскальний чек від 08.08.2023 про відправлення рекомендованого листа ОСОБА_1 , однак доказів отримання позивачем виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 в матеріалах справи немає, а наявні фіскальні чеки свідчать лише про можливе направлення листів, однак в жодному разі не про їх отримання, що вказує на те, що він не був ознайомлений з пред'явленим йому звинуваченням належним чином та його не було повідомлено про дату розгляду адміністративного правопорушення належним чином. З огляду на це, ОСОБА_1 не міг бути присутнім на розгляді справи, адже як про існування протоколу, так і про дату розгляду справи йому не було відомо, внаслідок допущених уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 порушень. Зазначені порушення уповноваженої посадової особи негативно вплинули на процесуальне положення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що в умовах рівності та змагальності сторін є недопустимим. Про існування щодо нього постанови № 154 за справою про адміністративне порушення він дізнався лише після того, як виконавчою службою було заблоковано його банківські рахунки, після чого він звернувся до суду. Оскільки через неналежне оповіщення, розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210-1 КУпАП відбувався у його відсутності це грубо суперечить вимогам чинного законодавства та позбавило його можливості реалізувати свої права, передбачені статтею 268 КУпАП, в тому числі право на захист. Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем порушено порядок притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, що в свою чергу стало підставою для винесення незаконної постанови через неповне з'ясуванням усіх обставин справи та перевірки їх належними і допустимими доказами, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210-1 КУпАП закриттю у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції представник позивача Вінцюк Ю.Б. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 345 від 21.07.2023 було зобов'язано ПП «Прагматек» здійснити оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в ТЦК та працюють на ПП «Прагматек», згідно списку, який додається, про їх виклик до ТЦК та забезпечення їх прибуття 24.07.-26.07.2023. Про результати виконання розпорядження необхідно проінформувати ТЦК до 28.07.2023.
24.07.2023 ПП «Прагматек» винесено наказ № 267 «Про оповіщення працівників щодо виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
24.07.2023 виконавчим директором ПП «Прагматек» В. Головієм, у присутності начальника виробництва ОСОБА_2 та менеджера з персоналу ОСОБА_3 , складено акт про відмову ОСОБА_4 отримати повістку про виклик до ТЦК.
ПП «Прагматек» листом № 114 від 28.07.2023 повідомив ІНФОРМАЦІЯ_2 про виконання розпорядження № 345 від 21.07.2023 та надав відповідні підтверджуючі документи.
Згідно повістки № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка видана згідно з частиною 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та частиною 1 статті Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідно до розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.07.2023р. №345 пропоновано прибути 26.07.2023 р. о 09.30 год. При собі мати паспорт громадянина України, довідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, військово-обліковий документ, обліково-послужну картку та мобілізаційне розпорядження (уразі наявності). За неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 без поважних причин передбачена відповідальність згідно із законом (аркуш справи 42).
07.08.2023 головним спеціалістом комплектування ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 складено протокол № 154 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210-1 КУпАП, який направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку.
Постановою ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 154 від 21.08.2023 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5100,00 грн., та вказано, що 24.07.2023 гр. ОСОБА_1 , 1989 року народження під час оповіщення за місцем роботи (за адресою ПП «Прагматек») відмовився отримати повістку, що зобов'язувала його з'явитися до ТЦК 26.07.2023. 26.07.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_3 так і не з'явився. Військовозобов'язаний ОСОБА_1 порушив вимоги п.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Не погодившись із вказаною постановою позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 210-1 КУпАП доведена.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, а надалі іншими Указами Президента України цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, а надалі іншими Указами Президента України цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.
Із початком широкомасштабної військової агресії рф фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права Українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII), встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого 210-1 КУпАП настає в разі порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4, 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до частин 2-3, 5 статті 33 Закону №2232-XII загальне керівництво роботою, пов'язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487 (далі - Порядок № 1487), районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Підпунктом 2 пункту 1 Додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» Порядку № 1487 визначено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 3 Додатку 2 до Порядку № 1487, - призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Частиною 2 статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період.
Дана норма є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом пункту 7 цього Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
У силу пункту 12 цього Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Аналіз наведених норм закону передбачає обов'язок призовників, військовозобов'язаних та резервістів у разі отримання ним виклику до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, з'явитися за таким викликом у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях).
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 345 від 21.07.2023 було зобов'язано ПП «Прагматек» здійснити оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в ТЦК та працюють на ПП «Прагматек», згідно списку, який додається, про їх виклик до ТЦК та забезпечення їх прибуття 24.07.-26.07.2023. Про результати виконання розпорядження необхідно проінформувати ТЦК до 28.07.2023 (аркуші справи 36-37).
24.07.2023 ПП «Прагматек» винесено наказ № 267 «Про оповіщення працівників щодо виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 (аркуш справи 40).
ПП «Прагматек» листом № 114 від 28.07.2023 повідомив ІНФОРМАЦІЯ_2 про виконання розпорядження № 345 від 21.07.2023 та надав відповідні підтверджуючі документи (аркуш справи 38-39).
Щодо доводів позивача, що він не отримував повістку про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення облікових даних то колегія суддів вважає такі необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 повістка № 39 була виписана на ім'я ОСОБА_1 на 26.07.2023 09 год.00 хв. із зазначенням адреси куди необхідно прибути (аркуш справи 42), однак від отримання повістки про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення облікових даних ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується актом про відмову в отриманні повістки від 24.07.2023 складено виконавчим директором ПП «Прагматек» В. Головієм, у присутності начальника виробництва ОСОБА_2 та менеджера з персоналу ОСОБА_3 (аркуш справи 41), за наслідком відповідних дій головним спеціалістом комплектування ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 складено протокол № 154 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 210-1 КУпАП, який направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку (аркуш справи 43).
Щодо долученої позивачем до матеріалів справи повістки, яка була згідного його позовної заяви запропонована йому під час оповіщення працівників ПП «Прагматех» (аркуш справи 6), то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про її не прийняття, оскільки невідомим є джерело її походження, а також у суду відсутні відомості про те чи звертався позивач до ІНФОРМАЦІЯ_3 з відповідними заявами щодо невідповідності повістки № 39 вимогам закону, а згідно акту про відмову в отриманні повістки від 24.07.2023 (аркуш справи 41) ОСОБА_1 отримати повістку про виклик відмовився.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що кваліфікація дії ОСОБА_1 за частиною 2 статті 210-1 КУпАП є вірною, оскільки інкриміновані йому дії вчинені в особливий період, а не повторно протягом року, про що зазначає сторона позивача.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно із статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене та проаналізувавши відповідні матеріали справи та доводи апелянта колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова № 154 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 210-1 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн. є правомірною, оскільки за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, розмір штрафу відповідає санкції частини 2 статті 210-1 КУпАП, а вину ОСОБА_1 підтверджує акт від 24.07.2023 про відмову отримати повістку, наказ ПП «Прагматек» № 267 від 24.07.2023 «Про оповіщення працівників щодо виклику до ТЦК», а тому судом не встановлено порушень при складанні матеріалів в адміністративній справі, її розгляді та винесенні уповноваженою особою, які б могли призвести до скасування оскаржуваної постанови, а викладені доводи позивача не спростовують вчинення ним адміністративного правопорушення, що оспорюється, а зводяться до намагання уникнути адміністративної відповідальності, судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд звертає увагу, що прийняття оскаржуваної постанови без участі позивача зумовлено його власною поведінкою, також позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Натомість, пояснення позивача, спрямовані на уникнення несприятливих для нього наслідків у зв'язку із притягненням до адміністративної відповідальності, не є беззаперечним доказом неправомірності дій посадової особи відповідача.
Доводи апелянта, що акт про відмову від повістки, як на підтверджуючий документ не містить повної інформації є спростованим, адже до апеляційної скарги апелянтом не надано доказів про оскарження дій до суду чи звернення до ПП «Прагматех», щодо посадових осіб ПП «Прагматех», які його склали щодо невідповідності інформації яка була викладена в ньому.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Крім цього, у контексті оцінки решти доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2024 року у справі №161/21836/23 провадження №2-а/161/28/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 29.04.2024