16 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 302/1127/22 пров. № А/857/2753/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Кулабуховій М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 грудня 2023 року у справі №302/1127/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, сержанта поліції ПСРПП відділення поліції №2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області Ситара Івана Михайловича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (головуючий суддя першої інстанції - Сидоренко Ю.В., місце ухвалення - смт. Міжгір'я, дата складання повного тексту - 29.12.2023),-
10.10.2022 позивач ОСОБА_1 звернувся до Міжгірського районного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції, сержанта поліції ПСРПП відділення поліції № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області Ситара Івана Михайловича, про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності. Позивач вважає, що з огляду на відсутність будь-яких належних доказів його вини у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.122, ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю. Саме тому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 068832 від 19 червня 2022 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122, ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, а також стягнути на його користь з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5200 грн.
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 грудня 2023 року позов задоволено частково, скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 068832 від 19 червня 2022 року, винесену поліцейським СРПП відділення поліції №2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області Ситара І.М. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122, ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 гривень, закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.122, ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП, а також стягнуто з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області за рахунок бюджетних асигнувань відділення поліції №2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області на користь позивача судові витрати у виді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, не погодившись із рішенням Міжгірського районного суду, подало апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, та зазначає, що заявлені витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, а також, що їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Окрім цього, вважає обставини пропуску строку оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, зазначені позивачем ОСОБА_1 , неповажними, оскільки позивач знав про її існування та не був позбавлений можливості звернутися з відповідним позовом до суду раніше.
Позивач ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ч. 1 ст. 304 КАС України, не скористався. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання на офіційні електронні адреси, про що свідчать довідки про доставку електронного листа.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України).
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів ч.1 ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII, поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з п.1 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015 року (далі - Інструкція № 1395), розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції №1395 встановлено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною першою ст.122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції №1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно з частиною першої ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Згідно приписів ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 ПДР зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Зі змісту оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення серії БАВ № 068832 від 19.06.2022 року, складеної поліцейським СРПП ВП №2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області Ситар І.М., вбачається, що водій ОСОБА_1 о 18-55 год. 19.06.2022 року керував автомобілем марки «Хюндай Туксон» д.н.з. НОМЕР_1 в смт. Міжгір'я та був не пристебнутий паском безпеки та після зупинки на вимогу працівника поліції про зупинку, не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, та який не мав при собі (не пред'явив для перевірки) посвідчення водія, чим порушив п. 2.1 «а», п. 2.3 «в», п. 9.9 «б» ПДР України та вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч.2 ст.122, ч.5 ст.121, ч.1 ст. 126 КУпАП та зазначеною постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за вищевказаними статтями КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 510 грн. та копія цієї оскаржуваної постанови є в матеріалах справи (а.с.10).
Особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення визначені в Розділі IV КУпАП.
Відповідно до статті 245 КУпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст.251КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У даному випадку для підтвердження порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху України відповідач, співвідповідач, відповідно до статті 251 КУпАП мав би надати, зокрема, письмові показання свідків правопорушення, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/ розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення та дотримання останніми процедури розгляду ними справ.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26.06.2019 року у справі №536/1703/17.
Також в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. В ньому повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказані мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Згідно пункту 2 розділу IV Інструкції №1395 зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції щодо того, що з аналізу носія інформації у виді CD-R диску, який доданий до матеріалів справи, зрозуміло, що оскаржувана позивачем постанова вищевказаним вимогам не відповідає, оскільки в ній не зазначено належних та допустимих доказів, на яких ґрунтується висновок інспектора поліції про порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема: пункту 2.1 «а», п. 2.3 «в», п. 9.9 «б» та вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.122, ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, судячи з матеріалів справи, на прохання водія надати докази вчинення вказаних правопорушень такі поліцейським на місці події водієві не надані.
Частиною п'ятою статті 121 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Частина друга статті 122 КУпАП встановлює відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні напрямку руху.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
У змісті оскаржуваної постанови інспектором Ситара І.М. зазначено, що ОСОБА_1 під час керування 19.06.2022року о 18-55 год. автомобілем «Хюндай Туксон» д.н.з. НОМЕР_1 в смт. Міжгір'я не був пристебнутий паском безпеки та після зупинки автомобіля не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, а також не мав при собі (не пред'явив для перевірки) посвідчення водія (а.с.10).
У вказаній постанові (п.7) зазначено, що до постанови додається відео, однак, як вбачається з матеріалів справи, жодного носія інформації з фіксацією подій та обставин вказаних адміністративних правопорушень стороною відповідача ні до оскаржуваної постанови, ні до відзиву не додано. При цьому, в ухвалі суду першої інстанції від 29.05.2023 року про заміну первісного відповідача належним (а.с.30-31), суд вказував відповідачеві ГУНП в Закарпатській області на необхідність надання суду матеріалів справи за оскаржуваною постановою, разом з фото-відео-матеріалами та документами, на підставі яких поліцейським винесена постанова відносно позивача. Проте, витребуваних судом першої інстанції матеріалів, відповідачем не подано, обставини, зазначені ОСОБА_1 у позові, відповідачем не спростовані.
Крім того, у п. 9 оскаржуваної постанови зазначено, що ОСОБА_1 від отримання копії постанови відмовився. Копія постанови надіслана рекомендованим листом № 716 від 09.06.2022 року.
Разом з тим, суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, звернув увагу на ті обставини, що поліцейським Ситарем І.М. оскаржувана постанова винесена 19.06.2022 року за подіями того ж дня (а.с.10), а направлено постанову правопорушнику - 09.06.2022 року, тобто згідно даних у оскаржуваній постанові, вона направлена водієві на десять днів раніше, ніж мали місце самі події 19.06.2022 року, про які йдеться у цій постанові, що позбавлено логічного змісту.
Крім того, вказані відомості підтверджені відповідачем ГУНП в Закарпатській області та який вказує, що має місце описка щодо дати складання постанови, зокрема, у наявних в інформаційній підсистемі «Адмінпрактика» відомостей значиться, що відносно ОСОБА_1 розглянуто справу про адміністративне правопорушення 07.06.2022 року та винесено постанову серії БАВ № 068832, та копія якої долучена до матеріалів відзиву.
Проте, зазначені відповідачем описки щодо дати складання поліцейським постанови відносно ОСОБА_1 у встановленому законом порядку належним чином не виправлено, вказані протиріччя та суттєві розбіжності щодо дати винесення відносно ОСОБА_1 оскаржуваної постанови, відповідачем не усунуто.
У відповідності до ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведення вини особи тлумачаться на її користь.
Верховним Судом в постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а, вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Колегія суддів погоджується з тим, що сама по собі оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути належним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення, оскільки постанова про притягнення до адміністративної відповідальності по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує відповідне фіксування цього правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2016 року по справі №2816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року по справі «Руїз Торіха проти Іспанії», згідно з установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відсутність в матеріалах справи доказу, який би підтвердив факт порушення позивачем Правил дорожнього руху, свідчить про недоведеність суб'єктом владних повноважень правомірність прийнятої ним постанови (постанова Верховного Суду України від 23.10.2019 року у справі № 357/10134/17).
Така позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду від 15.03.2019 року у справі № 686/11314/17.
Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Із змісту оскаржуваної постанови видно, що вона винесена поліцейським на місці події, зазначеному в оскаржуваній постанові та в позовній заяві. Проте, постанова не містить посилання на докази, зокрема на фото чи відео фіксацію цього порушення, пояснення чи покази свідків тощо. Крім того, дата винесення оскаржуваної постанови серії БАВ № 068832 від 19.06.2022 року відносно ОСОБА_1 , яка додана до позовної заяви (а.с.10), не відповідає даті винесення поліцейським Ситарем І.М., відповідачем по справі, постанови відносно ОСОБА_1 серії БАВ № 068832 від 07.07.2022 року, відомості про яку безпосередньо внесено у ІП «Адмінпрактика». Вказані невідповідності та виявлені в ході судового розгляду в першій інстанції даної справи протиріччя, відповідачем до теперішнього часу не усунуто.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що будь-яких належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 саме 19.06.2022 року адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 122, ч.5 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КУпАП, відповідачем не надано, що свідчить про недоведеність вини ОСОБА_1 , у вчиненні вказаних адміністративних правопорушень.
Таким чином, на переконання суду, факт візуального спостереження вчинення адміністративного правопорушення поліцейським без забезпечення належних та допустимих доказів, визначених ст. 251 КпАП України, не може доводити винуватість особи у вчинених адміністративних правопорушеннях.
Будь-яких доказів, що позивач ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Хюндай Туксон» д.н.з. НОМЕР_1 у вказані години саме 07.06.2022 року, як зазначено у наданій відповідачем постанові серії БАВ № 068832 від 07.06.2022 року, відповідачем також не надано. За таких обставин факт вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 122, ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КУпАП, є недоведеним.
А відтак, оскільки позивач ОСОБА_1 заперечує вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 122, ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КУпАП, а відповідач, на якого покладено обов'язок доказування, не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували порушення позивачем ОСОБА_1 вказаних вимог Правил дорожнього руху та, відповідно, вчинення ним вищевказаних адміністративних правопорушень, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскаржувана постанова є протиправною, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Будь-які докази, які б спростовували вищенаведені висновки суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, відповідачем суду першої інстанції не надано та не зазначено джерел їх здобуття. У межах даної справи відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності свого рішення, а судами з наявних матеріалів справи не встановлено жодних обставин, що свідчили б про зворотне.
Колегія суддів погоджуються з тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності по справі про адміністративне правопорушення серії БАВ № 066632 від 19.06.2022 року підлягають задоволенню, адже вказану постанову не можна визнати обґрунтованою та такою, що прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закриттю.
Щодо судових витрат колегія суддів апеляційного суду вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд апеляційної інстанції вважає, що, враховуючи положення ч.1 ст.139 КАС України, позивачу ОСОБА_1 слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Закарпатській області судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду з даним адміністративним позовом в сумі 496,20 грн., що підтверджується квитанцією від 10.10.2022 року, оригінал якої є в матеріалах справи.
Щодо заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то слід зазначити наступне.
Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст.132 КАС України).
Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час, що також відображено у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року по справі №820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16.
З аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу ОСОБА_1 адвокатом Кавкою Іваном Івановичем на підставі Договору про надання правової допомоги № 2022-10-04 від 04.10.2022 року, копія якого є в матеріалах справи (а.с.11). Згідно п. 3 вказаного Договору за надання правової допомоги замовник сплачує адвокату вартість у фіксованому розмірі в сумі 800,00 гривень за одну годину за кожну окрему дію.
З Акту виконаних робіт (надання послуг) від 08.10.2022, який є додатком до Договору №2022-10-04, адвокатом Кавкою І.І. надано замовнику ОСОБА_1 такі послуги та виконані наступні роботи, а саме: консультація клієнта 1200 грн, ознайомлення та аналіз діючого законодавства 1600 грн., підготовка та складання позовної заяви 2600 грн., всього загальна вартість робіт (послуг) склала 5200,00 грн. (а.с.12).
Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №б/н від 08.10.2022 року за Договором про надання правової допомоги від 04.10.2022 року, Акту від 08.10.2022 року адвокатом Кавкою І.І. від ОСОБА_1 прийнято оплату в сумі 5200,00 грн. (а.с.13).
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, який частково погоджується з наведеними розрахунками та, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суті виконаних послуг, а також враховуючи конкретні обставини справи, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеними, неспівмірним з обсягом наданих адвокатом послуг.
Та з урахуванням заперечень апелянта також в частині розміру судових витрат, суд вважає розмір витрат на правничу правову допомогу адвоката завищеним, а тому, з урахуванням незначної складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг і значенням справи для сторони, суд вважає необхідним відшкодувати позивачу витрати на професійну правничу допомогу частково, в сумі 1500,00 грн., а тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вважає за необхідне частково задовольнити заявлені позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області - залишити без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 грудня 2023 року у справі № 302/1127/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді С. М. Кузьмич
В. В. Ніколін
Повний текст постанови складено та підписано 29.04.2024 р. у зв'язку із проходженням головуючою суддею Матковською З.М. в період з 22.04.2024 р. по 26.04.2024 р. онлайн - підготовки для підтримання кваліфікації в Національній школі суддів України.