29 квітня 2024 року Справа № 140/33298/23 пров. № А/857/2674/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Затолочного В.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року (суддя Дмитрук В.В., м.Луцьк),-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУНП) в якому просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року у справі №803/745/16 (далі - Постанова суду) за період з 31.05.2016 по 31.10.2023 в розмірі 560970 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ГУНП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання Постанови суду за період з 01.06.2016 по 31.10.2023 в розмірі 560763 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В доводах апеляційної скарги вказує, що обов'язковою умовою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді є факт поновлення працівника на посаді, тобто видача відповідного наказу на підприємстві, установі, організації. Також не погоджується із розміром стягнених витрат на правничу допомогу адвоката.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів про виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що Постановою суду, яка набрала законної сили 08.08.2016, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме:
«Визнано протиправним та скасовано рішення Атестаційної комісії № 1 ГУНП, оформлене протоколом ОП №15.00003161.0018441 від 12.02.2016.
Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП «По особовому складу» від 28.04.2016 №85 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора управління превентивної діяльності ГУНП (далі - Посада) зі служби в поліції за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) з 29 квітня 2016 року.
Поновлено ОСОБА_1 на Посаді з 29.04.2016.
Стягнуто з ГУНП в користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 6624 грн.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на Посаді та стягнення грошового забезпечення в межах стягнення за один місяць в розмірі 6210 грн підлягала до негайного виконання».
На момент звернення позивача до суду з цим позовом відповідач Постанови суду не виконав.
Частиною першою статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частинами першою та сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Приписами статті 236 КЗпП передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до частини другої статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Відповідно до статті 236 КЗпП виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Матеріалами справи підтверджується те, що період затримки виконання Постанови суду з 01.06.2016 по 31.10.2023, становить 2709 днів, а сума що підлягає стягненню становить 560763 грн з урахуванням середньоденного заробітку (207,00 грн) розрахованого у Постанові суду.
Зі змісту апеляційної скарги та матеріалів справи видно і це не заперечується самим апелянтом, що ним не виконано Постанову суду, а відтак є підставними висновки суду першої інстанції про необхідність задоволення позову у спосіб, що наведений у рішенні суду.
Зважаючи на заперечення відповідача щодо заявленої суми витрат понесених в суді першої інстанції, враховуючи складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послугу), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених витрат з 26250 до 3000 грн, і відповідачем в апеляційній скарзі не наведено достатньо доводів, які б давали підстави відмовити у задоволенні вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 324, 325, 328, 329 КАС суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
В. С. Затолочний